Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Структура моральної свідомості. Моральні норми можуть бути загальними (фундаментальними) та ситуативними, поверховими (зовнішня культура поведінки




Моральні норми можуть бути загальними (фундаментальними) та ситуативними, поверховими (зовнішня культура поведінки, правила етикету).

 

До рис норм відносяться: імперативність (обов’язковість); здатність до універсалізації (окрему норму можна підвести під універсальну); ієрархічний характер [5, c.107-108].

• моральні принципи (принцип справедливості, працелюбства, гуманізму, патріотизму та ін.) характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складовими її морального характеру.

Принципи надають людині моральної раціональності, передбачуваності її поведінки. Їм не властива категорична обов’язковість. Принципи можна прищеплювати силою власного прикладу, але не через спонукання чи примус.

Б.С.Батищев (1932-1990), російський філософ, писав: «…найзгубніше для моралі – це людина, озброєна принципами» [5, c.110];

3. Скульптура

Скульпту́ра (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

За своєю формою розділяють два види скульптури: рельєф та круглу скульптуру. Остання в залежності від призначення ділиться на монументальну (великі архітектурні ансамблі, пам'ятники), монументально-декоративну (прикрашає будинки та парки) та станкову (зазвичай представлена в музеях, на виставках або є частиною інтер'єру)

Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині, зокрема барельєф).Скульптуру розрізняють і за призначенням. Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст. Залежно від того, як художник зображає людину, скульптура поділяється на бюст і статую. Зображення кількох об'єктів — це фігурна група, або багатофігурна композиція. Залежно від змісту скульптури визначаються її жанри: портрет, тематична композиція, анімалістичний жанр (зображення тварин).

Трохи осторонь стоїть садово-паркова скульптура, яка слугує оздобленням садів, скверів, парків і має декоративний, меморіальний характер. Вона слугує також м'яким переходом від великого розміру будівель і рослин парку до масштабу звичайної людини.

Матеріали скульптури — метал, камінь, глина, дерево, гіпс, лід, сіль та інше. Методи обробки матеріалу — ліплення, висікання, лиття, кування, карбуваннятощо.

 

Білет 20

1. Логіка - наука про суб'єктивний логос.

Наука логіка виникла в Давній Греції. її засновник - давньогрецький філософ і вчений Арістотель (384-382 рр. до н. е.).

Наука, створена Арістотелем, отримала назву формальної логіки.

У розвитку науки логіки виокремлюють такі історичні періоди:

- з IV ст. до н. е. і до кінця XIX ст., який отримав назву традиційної (загальна, або арістотелівська) логіки;

- з кінця XIX ст. і до наших днів, він отримав назву математична, або символічна, логіка.

Традиційна логіка - історично перший етап розвитку науки логіки, засновником її, як уже згадувалося, є Арістотель.

У розвитку традиційної логіки виокремлюють такі етапи: антична та середньовічна логіка.

Антична логіка - історично перший етап у розвитку науки логіки (Давня Греція). Починаючи з IV ст. до н. е., пов'язаний з іменами давньогрецьких філософів Демокріта (460-371 рр. до н. е.), Геракліта (520-466 рр. до н. е.), Парменіда (540- 480 рр. до н. е.), Зенона Елейського (490-430 рр. до н. е.), Сократа (469-399 рр. до н. е.), Платона (428/427-347 рр. до н. е.), Арістотеля (384-322 рр. до н. е.), а також інших представників різних філософських шкіл, які діяли в той період.

Філософи-софісти Протагор (480-419 до н. е.), Горгій (483-375 до н. е.) та інші розглядали логічні проблеми у контексті теорії еристики та риторики, чітко розмежували мислення і мову, ім'я та поняття, визначили багатозначність природної мови, показали можливості використання мови в суперечках з метою омани (феномен софістики).

Можливості отримання об'єктивного знання, умови досягнення істини, розроблення методу пізнання, чітке і точне визначення етичних понять - логіко-філософські проблеми, висунуті Сократом. За Платоном, сфера логічного - це діалектична логіка понять, оперування поняттями і здійснення логічних операцій над ними, зведення різноманітних понять до єдиного ("сходження до загального"), поділ понять на види та логічне сходження від загального до одиничного.

У межах логічної системи Арістотеля розрізняють вчення про:

- форми мислення (поняття, судження, умовивід);

- дедуктивне виведення знання;

- доведення і спростування;

- логічні закони;

- істину;

- логічні помилки у міркуваннях.

Післяарістотелівський період У розвитку античної логіки простежується в епоху елліністично-римської філософії в IV- V cт., коли в Давній Греції виникли нові філософські школи, зокрема, епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, еклектизм, неоплатонізм. Стоїки ввели у філософію сам термін "логіка" для позначення окремої філософської науки, складової частини філософського знання, поруч із фізикою й етикою. Середньовічна логіка - історичний етап розвитку традиційної (загальної або арістотелівської) логіки, що виник у Західній Європі періоду Середньовіччя;

Математична (символічна) логіка - сучасна формальна логіка, що виникла на межі традиційної логіки та математики і "розвивається за допомогою математичних методів" (С. Кліпі) (далі будемо оперувати терміном "символічна логіка"). У символічній логіці головним є поняття "числення висловлювань".Класична логіка - історичний етап розвитку символічної логіки, що вміщує логіку висловлювань і логіку предикатів (див. 4); фундамент, на якому будуються сучасні некласичні логіки, які є альтернативними класичній логіці. У такому значенні класична логіка вміщує історичні типи логік - традиційну (арістотелівську), символічну (логіку висловлювань і логіку предикатів).

Некласична логіка - сукупність сучасних логічних теорій, котрі альтернативні класичній логіці. Перші некласичні логіки розробили у 20-30-х роках XX ст. логіки і математики Я. Лукасевич(1878-1956 pp.), Б. Пост(1897-1954pp.), А. Гейтинг (1898-1980 pp.) та ін.

2. • моральні мотиви. Людина може бути обізнана з моральними нормами і мати моральні принципи, та, водночас, і пальцем не ворухнути для практичного їх втілення у життя. Для цього необхідні мотиви, зацікавленість суб’єкта в певній дії, відповідь на питання «чому» власне, він її вчинив. Моральна вартість вчинку/дії не завжди відповідає моральній вартості мотиву, що лежить у їх основі;

• ціннісні орієнтації. Мотивація відповідає на питання «чому?», «для чого?» людина діє. Ціннісні орієнтації – «заради чого?» вона діє, чому вона присвячує свою діяльність. Наявність цінностей у людини формує довгостроковий план поведінки та діяльності.

Ставлення до цінностей є свідомим. Моральні цінності – орієнтири для людської свідомості. Обираючи вищі цінності, і діючи у відповідності з ними, людина утверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, духовну цінність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості.

Цінності (цінності справжнього, високого мистецтва, цінності історії й культури) визначають сенс існування людини, творять і відроджують її.

У найзагальнішому плані, можна виділити два види цінностей:

- цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини/цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості;

- цінності, які надають смисл існуванню самої людини/цінності, які творять і відроджують людину в певній принципово новій якості (вищі цінності, культурні, смисложиттєві, самоцінності та ін.);

• святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком реального, хоча й надприродного буття, що ієрархічно перевищує людську особистість. Ігнорування святині трактується як гріх.

 

3. Живо́пис (маля́рство, фр. peinture, англ. painting, болг. живопис, пол. malarstwo, чеськ. malířství) — видобразотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді або гнучкі поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.

Найбільш поширені твори живопису виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму. Живопис - найпоширеніший вид образотворчого мистецтва. Слово живопис означає "живо писати" - писати з життя, твори живопису створюються за допомогою фарб, що наносяться на будь-яку поверхню.

Види живопису: -монументальний; -станковий; -декоративний; -декораційний; -мініатюра.

Як і інші види мистецтва, живопис може виконувати пізнавальну, естетичну, релігійну, ідеологічну, соціально-виховну або документальну функції.

Мистецькі напрями:

· Академізм

· Ампір

· Ар нуво, тобто модерн, декоративний стиль дикого капіталізму

· Бароко

· Караваджизм, різновид стилю бароко з більшим ухилом в реалізм і демократичність

· Готика

· Дадаїзм

· Еклектика (в архітектурі, тобто історичні стилі в суміші)

· Імпресіонізм

· Класицизм

· Кубізм

· Натуралізм

· Прерафаелізм

· Примітивізм

· Романський стиль або романіка

· Реалізм

· Символізм

· Фовізм




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 388; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.02 сек.