Білет 21. · Портрет ( Парадний портрет, Портрет актора в ролі, Дитячий портрет, Політичний плортрет, Натрунний портрет)

Жанри живопису

· Історичний живопис

· Побутовий жанр

· Натюрморт

· Портрет (Парадний портрет, Портрет актора в ролі, Дитячий портрет, Політичний плортрет, Натрунний портрет)

· Ведута

· Анімалістичний жанр

· Марина (морська тематика)

· Капріччо (жанр)

· Анімація

· Іконопис

· Пейзаж

· Релігійна картина (біблійна тематика)

1. Мислення - це вища форма психічного відображення. Пізнання світу починається з відчуттів, сприймань та уявлень, але ця чутлива картина світу не дає змоги глибоко і всебічно його пізнати. Шляхом мислення індивід виявляє взаємозв'язки між предметами, подіями і явищами, з'ясовує причини та наслідки цієї взаємодії

Мислення має активний, дійовий і цілеспрямований характер. Виникнення в індивіда відчуттів, сприймань зумовлене зовнішніми чинниками. Мислення нерозривно пов'язане з мовою та мовленням. Думка об'єктивується у мові та мовленні. Мовлення є способом, а мова - засобом вираження думки і формою її існування. Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і мета мислення, наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.

Основні функції мислення[ред. • ред. код]

· Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)

· Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)

· Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)

· Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)

· Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)

· Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)

· Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)

· Аналітична і синтетична

· Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем

2. Визначаючи сутність добра, Спіноза пише: "Під добром я буду розуміти... те, що складає для нас, як ми напевно знаємо, засіб до того, щоб усе більше і більше наближатися до визначеного нами взірця людської природи; Добро в його сутнісному вимірі — це є усе те, що утверджує розумність і моральність людини.

Апелюючи до людини, філософія спрямовує її на свідоме прагнення до учинення добра та до уникання зла. Зосередження уваги на духовних цінностях всупереч оманливим плинним задоволенням, доброчесні справи — основні джерела добра. Названа тенденція бере свої витоки від часів Геракліта та Демокріта. Особливо яскраво вона простежується в етиці Епікура, Сократа, Платона, Арістотеля. Відома максима Сократа проголошує: "Пізнай суть добра — і будеш порядним". Арістотель наголошує, що доброта є "всезагальна властивість загалом усіх доброчесних людей у їх ставленні до іншого"В етиці Канта добро і зло набувають категоріального статусу. "Воля до добра" посідає місце логічних категорій, служить умовою розв'язання питання про свободу і безсмертя душі. Здатність пізнати моральний закон та здійснювати його як намір, процес і як результат зумовлює такі моральні чесноти, як самоповага, почуття людської гідності. На їх основі ґрунтується почуття морального обов'язку. Він підносить людину "над самою собою, пов'язує її з порядком речей", якому підпорядкований увесь чуттєво даний світ. Складність самоутвердження в добрі, навіть за умови розумного вибору, зумовлена тим, що добро не дано людині апріорі. В її світі наявна ідея добра. Добро здобуває дійсне буття в діяльності, що апробує моральнісні потенції суб'єкта, вивіряючи міру його людяності.
Проблема розмежування ідеї добра та шляхів її опредметнення розглядається в етиці Геґеля. Визначаючи сутність добра, він пише, що добро є "абсолютна мета світу і обов'язок для суб'єкта, який повинен мати розуміння добра, зробити його своїм наміром і здійснювати в своїй діяльності"

3. Му́зика (від грец. μουσική — мистецтво муз) — мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо. Фізіологічний вплив музики на людину заснований на то­му, що нервова система, а з нею й мускулатура здатні засвою­вати ритм. Музика є ритмічнимподразником, з її допомогою можна досягти підвищення ритмічних процесів організму вЗ точки зору класифікації мистецтв музика є^[1]:

· часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)

· виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)

· незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).

В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:

· зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),

· драматичною дією (театральні та кіно-твори),

· танцем і жестом (балет, пантоміма)

Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:

· Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.

· Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.

· Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.

· Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.

· Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей»^[2].

· Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатністю музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато науковців пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.

· Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

більш строгій компактності й економності енергетичних затрат.

Типи музичного мистецтва[ред. • ред. код]

Т. Чередниченко^[15] виділяє чотири основні типи музичного мистецтва:

1. музика фольклорного типу, що включає спектр явищ від архаїчного фольклору до його адаптацій на професійний лад;

2. музика розважального типу, що охоплює музичне мистецтво від середньовічних скоморохів та менестрелів до сучасної естради;

3. мистецтво канонічної імпровізації, що охоплює літургійні співи.

4. опус-музика (т. зв. академічна музика), одним з основних понять якої є «opus» — оригінальний музичний твір, зафіксований у нотному тексті.

Основоположною для класифікації музичних інструментів вважається Класифікація Горнбостеля-Закса, за якою інструменти поділяються в залежності від джерела звуку на ідіофони, мембранофони, хордофони, аерофони, а починаючи з XX століття, також електрофони. В залежності від прийомів гри на музичних інструментах, розрізняють дерев'яні духові, мідні духові,клавішні, ударні і струнні смичкові та щипкові музичні інструменти.

Білет 22

Дата добавления: 2015-05-26