Оцінне мислення — емоційне мислення

Теоретичне мислення — практичне мислення

Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення

Реалістичне мислення — аутистичне мислення

Продуктивне мислення — репродуктивне мислення

Види мислення

Типи мислення

· Конкретне мислення

· Абстрактне мислення

· Вербальне мислення

· Дискурсивне мислення

· Недискурсивне мислення (інтуїція, уява)

· Логічне мислення

· Алогічне мислення

· Раціональне мислення

· Ірраціональне мислення

· Наочно-образне мислення

· Концептуальне (понятійне) мислення

· Машинне мислення

· Практичне мислення

· Теоретичне мислення

· Професійне мислення

За характером засобів, використовуваних при вирішенні завдань:

- Інтелектуальне мислення — візуальне мислення

За характером перебігу розумових процесів:

За характером виконуваних завдань:

- Творче мислення — критичне мислення

За змістом спонукальних механізмів розумового процесу:

ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням.

2. Добро — універсальне поняття й етична категорія, що означає, у самому загальному змісті, прагнення до щастя. Протилежність злу.

Зло — універсальне поняття й етична категорія, яка означає, у самому загальному змісті, прагнення до заподіяння страждань. Протилежність добру.

Питання про перевагу чи зла добра у світі складає предмет суперечки між песимістами й оптимістами.

Щоб усвідомити себе як моральну особистість, зібрати свою суб'єктивну енергію в єдине ціле, виховати свою волю, людина має відчувати весь ризик, усю незабезпеченість добра, яке не може ут­вердитися без її вибору, її рішучого вчинку. Ще Г. В. Ф. Гегель у «Філософії права» підкреслював «не­обхідність зла» як принципу суб'єктивної індивідуаль­ності, котрий моральність має здолати, використавши всі можливості духовного розвитку.

Особис­тості, що формується, може бути потрібен і свій власний, глибоко пережитий досвід зла — своєрідне моральне щеплення, що гартує її напередодні сер­йозних життєвих конфліктів. За словами М. Бубера, «зло людина фактично знає тільки тією мірою, якою вона знає про саму себе, все інше. не більше ніж ілюзія».

Таким чином, без можливості зла, а інколи і його актуальної присутності в моральній свідомості й пове­дінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.

на підставі праць М. Шелера (1874—1928) і Н. Гартмана (1882—1950) прийнято роз­різняти інтендовану цінність (тобто цінність, на яку скерований, реалізацію якої має на меті даний вольо­вий акт або вчинок) і цінність самої інтенції (тобто моральну цінність наміру або волевиявлення, представ­леного даним учинком). Базуючись на цьому розріз­ненні, ми можемо твердити: так, свідомо прагнути до добра, тим більше всіляко це своє прагнення демонст­рувати — ще зовсім не означає справді бути доброю людиною, на ґрунті таких прагнень зростають і свя­тенництво, і банальний егоїзм.

3. Театр

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави. Театр як мистецтво називають також й театральним мистецтвом, а наука, що вивчає теорію та практику театрального мистецтва називається театрознавство. Окрім театрів, ролі в яких люди виконують безпосередньо, існує ляльковий театр, де головні герої - іграшки, якими керують.

Законодавство України визначає театр як «заклад культури (підприємство, установа чи організація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва»

а театральне мистецтво, як: «вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами»

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми — слово, підкоряється законам драматичної дії. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог» і т. д. (див. також драматургія) Театр — мистецтво колективне. Спектакль — твір, що володіє художньою єдністю, гармонією всіх елементів. Він створюється під керівництвом режисера й відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів і т. д.). Головним носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчим процесом її втілення.

Білет 24

1. Мислення - особлива (ідеальна) діяльність людини, що здійснюється за допомогою мови в певних соціокультурних умовах, яка спрямована на пізнання світу й осягання смислу всього, що робить людина у взаємодії з навколишнім природним, і соціальним світом. Раціональне мислення (лат. ratio – розум) – це таке мислення, яке пізнає предмети і явища об’єктивного світу в їх взаємозв’язку в логічних формах понять, висловлювань, умовиводів.

- Ірраціональне мислення – мислення, яке не має адекватної логічної форми зображення, або те, чого не можна в даний історичний час відобразити в логічних термінах. У більш широкому значенні термін “ірраціональне” означає “несвідоме”, “неосмислене”, “нерозумне”, “те, що не осягнуто розумом, логікою”.

Ці категорії встановлюють, що можна, а що не можна осягнути і виразити в чітких логічних формах.

2. Розкаяння

Останнім етапом усвідомлення провини і спокути або зняття з себе провини стає розкаяння і покаяння - «засвідчення перед Богом (для віруючих) і людьми»

Зазвичай про розкаяння говорять поза релігійним змістом, хоча богослови часто використовують ці поняття як синоніми. Зокрема протоієрей

В. Свєшніков уточнює поняття розкаяння як «покаяння, що гостро переживається»

Е. Фромм, підкреслюючи роль розкаяння в моральнісній еволюції людства, писав: «Розкаяння - це більше, ніж жаль. Розкаяння - це потужне ефективне почуття: розкаяний відчуває одразу до себе самого і своїх вчинків. Справжнє розкаяння і пов’язане з ним почуття сорому - це єдина людська форма досвіду, котра в змозі завадити повторюванню вже одного разу скоєного злочину. Якщо цього не відбувається, виникає враження, що злочину не було взагалі»

Отже, розкаяння слід розглядати як акт напруженої духовної роботи, усвідомлення своєї невідповідності нормам моральнісної справедливості і щире бажання виправити свою помилку. розкаяння розкривається як гостро відчувана провина, її найвища емоційно-кульмінаційна точка.

Оскільки розкаяння - це суто екзистенційний стан, людина переживає його гостро й болісно (драматично, а інколи навіть і трагічно). Важко навіть уявити весь жах і відчай, що охопили Петра перед будинком Кайяфи, коли він тричі відрікся від Христа: «І згадав Петро слово Ісусове: „Перш ніж заспіває півень, - відречешся ти тричі від Мене”. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав...»

3.Кінематограф

Кінемато́граф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος — рух та грец. γραφο — писати, зображати) — це галузькультури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням,зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу (див. кінознавство).

Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено укіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відеодисках.

Чарлі Чаплін

Словом кінематографія іноді позначають також:

· Кіномистецтво — вид образотворчого мистецтва, що винайдений у 19 столітті і став найпопулярнішим у 20 столітті.

· Кінознімання — комплекс пристроїв та методів, що необхідні для знімання рухомих об'єктів на кіноплівку, і для наступного відображення отриманих знімків, шляхом проектування їх на екран.

У свою чергу кінематографію можуть називати кіномистецтво, кінематограф, зрідка сінематограф чи сінематографія (фр. cinématographe).

Дата добавления: 2015-05-26