Укладання

Підбиваючи підсумки можна сказати, що корпоративна культура окреслюється система спільних цінностей, які, впливаючи на людей, що працюють у компанії, на організаційну структуру і механізми контролю, формують норми.

Корпоративна культура – це людина тонка інструмент до рук менеджера (керівника), з допомогою якого привести корпорацію до успіху, процвітанню і загальну стабільність, але за невмілому чи недоречному використанні можливі протилежні результати.

У разі ринкових відносин успішніше то підприємство, яке активніше реагує зміни у бізнесі та приймає більш правильні рішення. Важливим елементом є зміну ставлення до кадрів як до носію корпоративної культури та стратегічному активу компанії, що впливає їхньому ринкову вартість. Компанія немає права власності на персонал. Завдання корпоративної культури та у тому, щоб зробити таку комфортну обстановку, щоб персонал залишався у компанії, пишався за своє підприємство й нам усвідомлював свою необхідність у ньому.

Тому корпоративну культуру необхідно вивчати, ознайомитися з її формуванням, удосконалювати себе та регулювати його зміни. Вона має стати органічною частиною всієї корпорації, бути адекватної сучасним вимогам, продиктованими економічним і технологічним розвитком, специфікою російського законодавства і менталітету, і навіть специфікою конкретної корпорації і сприяти досягненню поставленої мети, отже, та підвищення ефективності діяльності корпорації.

46. Моральна регуляція професійних стосунків у зв'язках з громадськістю

47. Етичні проблеми конкурентних взаємовідносин

Останніми десятиліттями етична сторона ділових взаємин, як сфера науково-практичного знання на країнах із розвиненою ринковою економікою переживає значний підйом. Висуваються два пояснення зростання зацікавленості до цієї області. Перша полягає у цьому, що справжній рівень етичності в ділових відносинах залишився незмінним (таким, яким він був 20-30 років як розв'язано), ні тим більше інформоване населення пред'являє підвищені вимоги до ділової сфері. Відповідно до другим поясненням етичних стандартів в ділових відносинах знизилися внаслідок занепаду значення релігійних цінностей і традиційної моралі на рівні особистої етики (передусім, менеджерів), і корпоративної (організації). Щороку до світі проходять сотні семінарів і конференцій з проблем етики ділових відносин, регулярно збираються міжнародні з'їзди і конгреси, виходять десятки книжок і підручників, видаються спеціальні журнали. Усе свідчить у тому, що ділове співтовариство як усвідомлює етичні проблеми, а й надає їм велике значення. До найважливішим «вічним» моральним дилемам, яким стоять суб'єкти ділових відносин, можна віднести такі:

– співвідношення цілей і засобів їх досягнення;

– співвідношення особистих і громадських організацій інтересів;

– вибір між короткостроковій вигодою і довгостроковим результатом;

– співвідношення потребує матеріальних та духовні цінності після ухвалення рішень.

За сучасних умов на макрорівні ключові етичні проблеми ділових відносин творяться у наступних областях:

відносини між організаціями-виробниками і споживачами;

відносини між організаціями та власниками (інвесторами);

відносини між організаціями та місцевими співтовариствами;

відносини між організаціями та навколишнім середовищем.

Між організаціями, що діють у одному й тому ж сфері, неминуча конкуренція, у процесі якого обов'язково йдеться про виборі коштів перемоги над конкурентом, зокрема і такі, як ціни продукції нижчі її собівартості, зокрема з допомогою падіння зарплати зниження собівартості тощо.

Стосунки між керівниками та його підлеглими впливають все характер ділового спілкування, багато в чому визначаючи його морально-психологічний клімат. Ідеться, передусім, того, як на основі чого віддаються розпорядження у процесі управління, у яких виражається службова дисципліна, беруть участь підлеглі прийняття рішень, якими методами підлеглі заохочуються до активніших дій, якою мірою враховується їх індивідуальність. Значна частка власності людей, зустрічаючись в організаціях з волаючими фактами розтрат, обману чи корупції, щось робить їхнього службового викриття. Починаючи з дитинства, інформування старших про непорядні справи ровесників, а пізніше – товаришів по службі чи безпосереднього начальства сприймається багатьма дуже негативно. З етичної погляду в ситуаціях справді є моральна дилема. Постає питання критеріїв правильності що така інформування.

Керівники й працівники, які зіштовхуються такі проблеми, що неспроможні їхнього дозволу слідувати лише з того що дізналися мораль у своїх сім'ях, від вчителів, у церкві тощо. буд. Нерідко аморальні рішення приймає і неприємні вчинки відбуваються людьми, які лише чесні й мають найкращі наміри. Сучасні ділові взаємини Юлії надзвичайно насичені етичними проблемами. Для розв'язання необхідна вироблення певних підходів, встановлення «правилами гри», сприяють успішному виконання професійних завдань учасниками ділових взаємин держави і узгодженню інтересів ділової сфери, і суспільства.

48. Етика і цивілізоване п.ідприємництво: реальність і перспективи

Самостійність господарювання, ініціативний, творчий підхід до справи викликає необхідність вирішення цілої низки питань. Вони пов'язані з інноваційним пошуком ринкових можливостей, дослідженнями з маркетингу, управлінням фінансами, використанням ресурсів, залученням інвестицій. Але передусім підприємець, як особливий соціально-психологічний тип господарника, при втіленні своїх задумів, планів пов'язаний безпосередньо з людьми. Йому доводиться здійснювати управління підлеглими, мати справу з партнерами по бізнесу, налагоджувати контакти з представниками органів державного регулювання підприємництва, клієнтами, консультантами. Не викликає сумнівів, що успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від особистих якостей підприємця, його ділової культури, професіоналізму, вміння

гідно представляти свій бізнес, з повагою до інших вести власну справу. Оцінка людських відносин, поведінки підприємця з точки зору її відповідності загальноприйнятим розумним, цивілізованим нормам втілюється в професійній етиці бізнесмена, культурі підприємництва. Тому важливо ознайомитися з нормами поведінки підприємця, вимогами, які суспільство висуває до стилю роботи, характеру спілкування з людьми, соціальному іміджу очолюваної ним фірми або підприємства.

Водночас слід врахувати, що підприємництво, як надзвичайно складний вид діяльності, має загальноприйняті риси, притаманні будь-якій країні з ринковою економікою, та особливі, що відображають загальний стан суспільства, зрілість його економічних, юридичних та морально-етичних норм.

В умовах перехідної економіки підприємництво сприймають неоднозначне. Наприклад, ще не так давно цей вид діяльності пов'язували з експлуатацією. Спостерігається психологічне несприйняття частиною населення приватного господарювання. Отже, перехід до ринку вимагає глибоких соціально-психологічних змін, вироблення сприятливого етичного середовища. Це означає, що потрібна відмова від тих рис, які з'явились внаслідок відсутності традицій продуктивного підприємництва і орієнтують на одержання прибутку без соціальної відповідальності підприємця.

Які ж цінності формують підприємницьку етику в її загальноприйнятому розумінні?

Свобода діяльності підприємця проявляється у здатності прийняття виваженого рішення, використанні певних способів досягнення мети, можливості вибору певного варіанта поведінки. Вибір оптимального варіанта, який відповідав би не тільки внутрішнім переконанням та інтересам, а й інтересам суспільства, може бути здійснений лише за умов високої етичності поведінки підприємця.

Етика підприємництва розробляє кодекс поведінки, показує гідність намірів підприємця, визначає притаманні йому риси.

Провідне місце серед них безумовно займають ті, що обумовлюють природу підприємця і підприємництва. Перша риса - це заповзятливість, яка розуміється як здатність досягати поставленої мети за рахунок власної ініціативи, винахідливості, практичної кмітливості, готовності йти на певний ризик, приймати і реалізовувати оригінальні ідеї. Друга - це соціально-новаторський характер діяльності підприємця, його особлива роль у ринковій трансформації економіки. І нарешті, остання риса, що визначає природу підприємця, - це людський фактор, людина, зусилля якої в умовах ринкової економіки спрямовані на одержання прибутку, поєднуються з етичною та психологічною готовністю до відповідального, чесного цивілізованого підприємництва. Це означає, що в будь-якій підприємницькій діяльності повинні враховуватися інтереси і потреби держави та всього суспільства.

Наведені риси формують етику підприємця і знаходяться у тісній взаємодії.

Саме поєднання чітко усвідомленої природи підприємництва, визначення її корисності для економічного розвитку і соціального прогресу з дотриманням певних норм поведінки підприємцем дає змогу виділити складові підприємницької етики (рис. 1.13).

У конкретній діяльності наведені складові отримують своє втілення в особливому підприємницькому типі мислення, здатності розглядати все, з чим стикається бізнесмен, з точки зору корисності для власної справи. Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від уміння налагоджувати партнерські зв'язки, дотримуватися договірної дисципліни, зберігати комерційну таємницю.

Підприємницькі структури -- компанії, фірми проводять різноманітні заходи з метою підтримання й постійного зміцнення певних ціннісних стандартів і етичних принципів у відносинах з населенням. Головною метою цих заходів є узгодження інтересів фірми з етичністю поведінки працівників та менеджерів. При цьому пріоритет надається репутації фірми перед діями її конкретних представників, якщо ці дії проводяться з метою невірно сприйнятої чи особистої вигоди.

Найбільш поширеними шляхами формування етичної поведінки у підприємницьких структурах можуть бути такі:

Отже, основа етичного кодексу фірми - слідувати правилам поведінки, що прийняті в цілому для суспільства.

Етика бізнесу (комерційної, підприємницької, будь-якої іншої дозволеної законом діяльності задля отримання прибутку) є складовою етики ділових відносин. Ці відносини охоплюють не тільки виробничу, організаційну, правову сфери, бо навіть дуже близькі люди (рідні, друзі, кохані) час від часу є їх суб'єктами, наприклад при розподілі спадщини, спільному придбанні житла, транспортних засобів або співпрацюючи в одній організації.

Загалом етика ділових відносин досліджує безособистісні, практично-утилітарні відносини людей з метою їх гармонізації, гуманізації, узгоджує їх з моральними вимогами. Проблемне поле етики бізнесу є вужчим і конкретнішим, ніж етики ділових відносин, оскільки її наукові інтереси обмежені сферою підприємницької, комерційної діяльності.

Етика бізнесу — складова етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності і формулює для цієї сфери відповідні рекомендації

Функціонування етики бізнесу пов'язане з неоднозначним трактуванням такої філософської проблеми, як сумісність (несумісність) бізнесу і моралі, а відповідно, і науки про неї. Уже не одне століття у західному світі вважають нормальним (природним) суспільство з ринковою економікою і нормальною (природною) поведінку людини — ринкову поведінку. Неринкова поведінка розцінюється як ненормальна, неприродна, штучна, як потворний наслідок втручання у приватне життя особи зовнішніх щодо неї сил, передусім держави. Для багатьох громадян, особливо старшого покоління, посттоталітарних держав, у тому числі й України, таке бачення людини поки що є неприйнятним. Вони вважають, що ринок, бізнес є сферою реалізації індивідуалістичних, егоїстичних інтересів людини, які породжують експлуатацію, економічне, соціальне відчуження людей і багато інших негуманних явищ суспільного буття. На їх погляд, подолати цю проблему можна лише на основі суспільної власності на засоби виробництва. Однак спроби побудувати суспільство на засадах суспільної власності, яка унеможливлює функціонування ринкової економіки і відповідну поведінку людей, зазнали краху. З'ясувалося, що позбавлені змоги реалізувати власні егоїстичні, індивідуалістичні прагнення люди стають пасивними, безініціативними, нездатними самостійно приймати рішення і діяти, перекладають відповідальність за своє соціальне буття на державу, проявляють гіпертрофовані сподівання на "сильну руку", що породжує безліч моральних проблем.

Теоретико-методологічною основою наукового розуміння співвідношення етики і бізнесу є вчення про людину, її сутнісні сили, різноманітні відношення до світу (практично-утилітарне, моральне, естетичне тощо). Вступаючи у певне відношення, людина орієнтується на відповідні цінності: за естетичного відношення — на красу; за морального — на своє уявлення про добро; за практично-утилітарного — на користь, матеріальну вигоду. Йдеться про локально-ситуативні відношення людини до дійсності, в яких вона постає переважно в одній зі своїх ролей, виявляючи при цьому одну із своїх сутнісних сил. Інші її сутнісні сили у той час ведуть себе пасивно, а відповідні "відсіки свідомості" деактуалізуються, витісняються на периферію. Наприклад, за практично-утилітарного відношення послаблюється вплив моральних почуттів (вигода, особливо велика, паралізує совість), осліплюються естетичні, присипляються релігійні почуття (у гонитві за матеріальною винагородою віруючі іноді переходять на бік іновірців чи атеїстів).

Практично-утилітарне відношення до дійсності, яке історично передує всім іншим, характерне і для тварин (користь є основною рушійною силою їх поведінки). На основі цього відношення у процесі філогенезу (історичного розвитку) виникли всі інші відношення і відносини — моральне, естетичне, релігійне, котрі якісно відрізняються від практично-утилітарного насамперед своєю гуманістичністю, духовністю. Людина як суб'єкт практично-утилітарного відношення керується егоїстичними принципами і мотивами поведінки. Прагнучи гармонізувати стосунки індивідів і соціальних груп, людство виробило відповідні противаги утилітарному егоїзму — право і мораль. Проблемами утвердження засобами права соціальної справедливості за приватної власності, ринкової економіки займається соціологія, а проблемами облагородження індивідуалізму та егоїзму засобами моралі — етика, насамперед етика бізнесу.

Історія гуманізації, облагородження практично-утилітарного начала в людині є складною і суперечливою. Тривалий час людина розрізняла предмети, явища світу за критерієм "корисно — шкідливо". Вперше вона виокремила у своєму бутті красу, добро, священне на етапі зародження рабовласницького суспільства, коли почали формуватися могутні противаги утилітарного ставлення до дійсності — право, мораль, мистецтво, релігія. Однак ще дотепер прекрасне, доброчесність ототожнюють з утилітарним, а добро розглядають не як моральний феномен, а як матеріальне благо, статок.

З розвитком людства змінювалися погляди на сутність і роль багатства. Одними з перших почали задумуватися над моральним буттям, не детермінованим матеріальною вигодою, античні мислителі. Наприклад, Арістотель вважав, що щастя людини полягає не в благородному походженні, здоров'ї, багатстві й удачливості, а в благородній поведінці за будь-яких обставин. Він доводив, що чесноти є породженням розуму. За переконаннями Л.-А. Сенеки, наділений моральною стійкістю, непохитністю мудрець надає перевагу багатству, а не бідності, оскільки це відкриває для нього ширші можливості. Однак багатство відіграватиме в його житті службову роль, а в житті дурня — домінуючу.

Значний крок у подоланні утилітаризму було здійснено в епоху середньовіччя, коли передусім цінувалося не багатство, а знатне походження. Відчутно вплинуло на цей процес християнство, яке утверджувало благородний, безкорисний характер морального ідеалу.

У Нові часи (із зародженням капіталізму) знову почало домінувати практично-утилітарне ставлення до дійсності, а в ранг основних життєвих цінностей було возведено власність, багатство, гроші, соціальне становище. Разом із забезпеченням суверенності особистості, захистом її прав і свобод, розкріпаченням ініціативи і творчих сил сформувалися передумови для пробудження людських пристрастей, загострення соціальних протистоянь. Очевидно, тому німецький мислитель М. Вебер у своїй праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905) стверджував, що досконалий підприємець має бути аскетом, а моральні засади як регулятор ірраціональних (несвідомих) людських пристрастей і поведінки, економічної змагальності, соціального антагонізму необхідні капіталізму для виконання своєї місії. Буржуазна держава могла існувати і розвиватися лише за умови гармонізації інтересів різних класів, соціальних груп, індивідів. З цією метою було обґрунтовано принцип розподілу економічної і політичної влади, оскільки право обмежує свавілля великих власників, стимулює ініціативу і високопродуктивну працю. Однак правове поле держави лише в загальних вимірах визначає принципи відносин у сфері підприємницької діяльності. У зв'язку з цим багато регулювальних функцій у цій сфері перебрала на себе мораль, якій властиві особливо гнучкі, а тому універсальні норми. Це означає, що бізнес є особливою, наділеною багатьма суперечностями, конфліктними ситуаціями сферою життєдіяльності, в якій сформувалася і функціонує специфічна мораль. Дослідженням її і переймається етика бізнесу.

50. Моральні мотиви і ціннісні орієнтації в фаховій сфері масових комунікацій

Человек может знать существующие моральные нормы, принципы, но не руководствоваться ими в жизни. Для реализации требований морали необходим мотив – реальная движущая сила, внутреннее, субъективно значимое понуждение к действию. Мотив выражает заинтересованность субъекта в определенном действии, это ответ на вопрос, почему он, собственно, так поступил. Иногда поступок и моральный мотив имеют не одинаковую моральную ценность. Внешне пристойные поступки имеют под собой мотивы, которые ничего общего с моралью не имеют – жажду славы, власти, корыстолюбие и т.п.

Что побуждает личность подчинять свое поведение определенным нравственным принципам, даже если это требует от нее значительных усилий?

Существуют следующие социокультурные механизмы организации человеческого поведения:

а) сила обычая. Обычай всегда конкретен, он точно указывает, при каких условиях какие действия надо совершать, обычай однозначен, он не дает человеку выбора способа действий.

Нравственное же поведение основано на моральном выборе, оно предполагает, что у человека имеются альтернативные возможности, из которых он выбирает то, что считает нужным сделать, кроме того, человек может отказаться делать то, что предписывает обычай, если сочтет, что это будет аморально. Значит, мораль «выше» обычая, имеет приоритет над ним.

б) общественное мнение. Оно выражается в разнообразных формах. Это и оценки, высказываемые в средствах массовой информации, и суждения авторитетных деятелей культуры, и мнения, распространенные в какой-то социальной группе, организации, коллективе, семье или в некотором случайно образовавшемся собрании людей. В общественном мнении основными средствами морального воздействия на личность являются процедуры убеждения и психологического вознаграждения (одобрение, приветливая улыбка, похвала и т. д.) или наказания (критика, недовольный взгляд, брань, бойкот и пр.). Сила общественного мнения, способна оказать сильнейшее давление на личность и принудить ее выполнять господствующие в обществе нормы морали.

Мораль — система норм і принципів, які виникають із потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

Мораль має історичний характер, але за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра, зла, чесності, порядності, совісті. Вона охоплює майже всі сфери життя — економіку, політику, право та ін. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, долаються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

«Золотим правилом» моралі, відомим із найдавніших часів, є таке:

«(не) роби щодо інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони робили щодо тебе».

У багатьох випадках правові норми як би виростали з моральних принципів.

Дотримання норм права є моральний обов'язок громадянина, який визначається моральною і правовою культурою суспільства.

Правда, жодне суспільство в історії розвитку людства не досягло гармонії права і моралі.

Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:

1) діють у єдиному полі соціальних зв'язків, тобто є соціальними нормами;

2) переслідують спільну мету — встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;

4) адресовані до всіх або до великої групи людей, тобто є правилами поведінки загального характеру;

5) мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень — справедливість. Навіть у класовій державі норми права були вираженням справедливості, на якій грунтуються норми моралі. Останні, у свою чергу, були обумовлені матеріальним духовним розвитком суспільства (див. приклад про кріпосне право в параграфі «Поняття і ознаки права»). Але й тоді норми права і норми моралі протистояли сваволі та анархії.

Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні є моральним явищем. Наприклад, заборона убивства — це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за наклеп, давання неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, які у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, є насамперед моральною нормою.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна ставлення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, яка панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права:

1. Норми права оцінюються громадянином, який реалізує їх, із погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це стосується тих норм права, котрі містять у своєму тексті оцінні поняття (наприклад, «цинізм», «особливе зухвальство» — у Кримінальному кодексі України), їх неможливо зрозуміти і застосувати без звертання до норм моралі. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві.

3. Правозастосовний процес, включаючи його останню стадію — прийняття правозастосовного акта, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь-яких моральних цінностей, проте будь-які юридичні правила, які вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовної діяльності, не є байдужними для моралі. Вплив норм права на норми моралі:

1. Норми права сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень. Наприклад, ст. 21 Конституції України затверджує гуманістичні засади справедливості: «Всі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах».

2. Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм. Наприклад, норма про рівність форм власності — державної, комунальної, приватної — затверджує у громадян не лише необхідне почуття відповідальності за цілість державної і комунальної власності, але й моральне право хазяїна, власника — фермера, приватного підприємця та ін.

3. Норми права виступають як засоби охорони і захисту норм моралі. Так, статті Цивільного кодексу спрямовані на захист і охорону таких моральних цінностей, як добре ім'я, незаплямована репутація, честь, гідність.

Відмінності між нормами моралі і нормами права

Норма моралі	Норма права
за походженням
— складається в суспільстві на основі уявлень людей про добро та зло, справедливість; існувала до виникнення держави;	— установлюється (закріплюється) державою як офіційна міра волі та справедливості; при первісному ладі не існувала;
за сферою дії
- регулює внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; не є інституціональною — не пов'язана з інститутами суспільства; створюється, поширюється і відмирає повільно протягом тривалого часу	— регулює зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; є інституціональною — діє в рамках соціальних інститутів; вступає в дію, здійснюється і скасовується офіційно, у суворо визначеному порядку та часі;
за ступенем деталізації
- виступає як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо);	- є конкретним варіантом поведінки суб'єкта, в якому чітко визначені його юридичні права і обов'язки, як можливі та належні;
за формою вираження
- не закріплюється в спеціальних актах, міститься у свідомості людей; набуває обов'язкового значення в міру визнання більшістю членів суспільства;	- одержує закріплення в державних актах (законах, указах, постановах); після набуття законної сили стає обов'язковою для осіб, що знаходяться в сфері її дії;
за способом охорони від порушень
- дотримується добровільно, забезпечується внутрішнім переконанням, громадською думкою (результат — почуття сорому, каяття).	— забезпечується, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (нерідко результат — обмеження в правах правопорушника, викликане застосуванням до нього санкцій закону).