Питання 4

Підприємство - це економічна одиниця, яка здійснює підприємницьку діяльність. Для цього підприємство повинно мати капітал. Капітал підприємства – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. До складу капіталу підприємства входять: основний та оборотний капітал, капітал обігу, резервний і страховий капітал, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси. Підприємство самостійно здійснює права володіння, користування і розпорядження цим майном. Капітал підприємства є основний і оборотний. Основний капітал – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі зношування. У зв’язку з зношуванням засоби праці повинні бути заміщені ще до їх фізичного зношування, оскільки відбувається безперервний процес створення нового, досконалішого обладнання.

Оборотний капітал – це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. Оборотний капітал складається з трьох груп:

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- витрати майбутніх періодів.

Капітал обігу – це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах, підприємства, товари відвантажені, грошові кошти в касі, банку, на рахунках, а також ресурси, які необхідно для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Основні фонди й оборотні засоби утворюють статутний фонд підприємства. Відтворення капіталу – це безперервне його відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва. У ході відтворення капіталу відновлюються його складові елементи як за натуральною формою, так і за вартістю. У ході повторення і відновлення виробництва капітал підприємства знаходиться у кругообороті. Кругооборот капіталу – це його рух, у процесі якого капітал проходить три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній з них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів. На першій стадії підприємство купує засоби виробницва і робочу силу, на другій – відбувається процес виробництва, на третій – реалізується вироблений продукт. Схему кругообороту капіталу підприємства можна показати таким чином:

ЗВ

Г-Т … В (ЗВ+ВН) … Т’ - Г’

РС

Ι ΙΙ ΙΙΙ

Стадія обігу є стадія виробництва стадія обігу

В процесі відтворення капіталу його кругооборот постійно повторюється. Кругооборот як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї вихідної форми, називається оборотом капіталу.П=О/о, де О- число оборотів за рік, о – тривалість одного обороту.

У процесі кругообороту основний капітал зазнає фізичного і морального зносу. Фізичний знос – це матеріальне зношування машин, обладнання, ЕОМ, комп’ютерів, інструментів, будівль і споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко – виробничих властивостей, своєї споживчої вартості.

Крім фізичного зносу, основний капітал зазнає і морального зносу. Моральний знос – це втрата засобами праці (машинами, обладнанням, ЕОМ) частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

Щоб забезпечити своєчасне й повне оновлення основного капіталу, запроваджуються норми амортизації, що враховують фізичний і моральний знос. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину собівартості продукції, яка після реалізації надходить підприємству у вигляді частини виручки, що зараховується на спеціальний грошовий фонд. Амортизаційний фонд – це фонд грошових ресурсів, що утворюється за рахунок амортизаційних відрахувань і призначається для повного відновлення основних фондів. З метою створення економічних передумов для оновлення основного капіталу встановлюється норма амортизації. Це – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках.

Семінарське заняття

Підприємництво в сільському господарстві. Сутність підриємства та його основні види. Проблеми розвитку цивілізованого підприємництва в Україні.

. Сільське господарство є основною сферою виробництва, бо воно забезпечує населення продуктами харчування, а харчову і легку промисловість сировиною. Крім того, в цій галузі відбувається безпосередня взаємодія людини з природою, від якої залежить здоров’я людини, її психологічний і емоційний стан. Розвиток сільського господарства як галузі пов’язаний з землеволодінням, землекористуванням. Складова частина економічних відносин, що виникають в сільському господарстві з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського вирибництва називається аграрними відносинами. Слово “аграрний” латинського походження і у перекладі на українську мову означає “земельний”. Земля у сільському господарстві є предметом праці й одночасно знаряддям виробництва. Вона виконує роль головного засобу виробництва невипадково. Від якості землі та її використання залежить продуктивність рослинництва. Така важлива галузь сільського господарства, як тваринництво, може успішно розвиватися лише на основі ефективного використання земельних угідь.

Саме використання землі надає сільському господарству таких особливостей, яких немає у промисловості, транспорті, будівництві та інших галузях. У несільськогосподарській сфері земля є лише просторовим базисом, фундаментом, коморою корисних копалин та інших ресурсів. Сільське господарство - це специфічна галузь, що характеризується такими ознаками:

· Жодна галузь народного господарства не залежить так від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням.

· У сільському господарстві виробництво продукції рослинництва і твариництва пов’язане з дією природних та біологічних законів.Так, строки зростання і визрівання рослин і тварин незначною мірою піддаються регулюванню.Частково на ці процеси впливає селекційна робота.

· Специфіка сільськогосподарського виробництва вимагає значної мобілізації сил працівників села. Це зумовлено тим, що посіяти і зібрати врожай без втрат треба у дуже стислі строки.

· У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Тому працівники села повинні бути забезпечені необхідною сільськогосподарською технікою. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, потрібно випускати універсальні машини з набором кількох десятків пристроїв.

· Велика залежність сільського господарства від погодніх умов вимагає створення страхових фондів на випадок посухи, надмірних опадів тощо.

· Наслідки виробництва визначаються якістю землі, тобто її родючістю, а також місцем розташування до ринку збуту. За родючістю землі поділяють на кращі, середні та гірші. На території України знаходиться 25% світового чорнозему.

В Україні аграрні відносини включають рентні відносини і відносини власності на землі. Згідно з Законом України “Про форми власності на землю”, земля перебуває у трьох формах власності: приватній, колективній, державній. В сучасних умовах значного поширення набула оренда землі. Оренда землі - це тимчасове користування чужою землею за певну плату з метою отримання прибутку. Плата за користування чужою землею називається орендною платою, яка може виступати у таких формах: грошовій, натуральній, відробітковій. Невід’ємним елементом орендних відносин є рентні відносини. Рента-це економічна форма реалізації власності на природні ресурси або ціна землі, яку виплачує орендатор землевласнику за можливість продуктивного використання землі і привласнення частини прибутку. Рента - це додатковий чистий продукт, який створюється сільськогосподарськими виробниками, що обробляють землю. Основну роль у створенні ренти відіграє людська праця.

Незалежно від форми власності на землю утворюється диференційна рента. Причиною її виникнення є монополія на землю як об’єкт господарювання. Виникнення цієї монополії означає існування відособлених виробників у системі товарно-грошових відносин, а також своєрідний синтез існуючих природних і економічних умов для утворення диференційної ренти.

Першою природною умовою існування диференційної ренти є відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до ринку (місць реалізації продукції). Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий дохід. Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Якби вони одержували його, то монополія на землю як об’єкт господарювання зникла б.

Другою природною умовою створення диференційної ренти є обмеженість землі. Дуже обмежені кращі за родючістю землі. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі та одержують додатковий продукт, який є матеріальною основою диференційної ренти.

Розрізняють дві форми диференційної ренти - І і ІІ. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. Друга диференційна рентавиникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю. Спільним для I та II диференційної ренти є:

Причина утворення - монополія на землю як об’єкт господарювання.

Основа виникнення - відмінності в родючості землі.

На гірших землях утворюється абсолютна рента. Абсолютна рента - це надлишок вартості сільськогосподарського продукту над його ціною виробництва. Абсолютну ренту породжує не низька будова землеробського капіталу, а монополія приватної власності на землю, яка не дає можливості конкуренції вирівняти прибуток з низькоприбуткового капіталу.

Коли ціна на сільськогосподарську продукцію вища за її вартість, утворюється монопольна рента.

В ринкових умовах відбувається реформування аграрних відносин. Аграрні реформи – це процес трансформації економічних відносин, і в першу чергу відносин власності в сільському господарстві. Необхідність аграрних реформ викликана тим, що сільське господарство знаходиться в стані глибокої кризи, головною причиною якої є відсутність раціональної аграрної політики і порушення законів товарного виробництва в сільському господарстві та принципів соціальної справедливості. Земля, будучи всенародною власністю, не забезпечувала потреби населення у продуктах харчування. Аграрні реформи потрібно провести так, щоб, з одного боку, суспільство було забезпечене сільськогосподарською продукцією, а з іншого - сільськогосподарські виробники відчували себе господарями на землі. Економічна реформа в сільському господарстві України передбачає формування багатоукладної економіки шляхом розвитку підприємництва на основі різноманітних форм власності.

Найбільш поширеними формами господарювання є:

1. Фермерські господарства – це форма підприємництва громадян, членів однієї родини, які виявили бажання особистою працею виготовляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією.

2. КСП – це добровільне об’єднання громадян в самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції.

3. Агропромислові підприємства – це юридичні особи, які поєднують виробництво сільськогосподарської продукції з її переробкою та зберіганням.

4. Агрофірми – це підприємства, які крім виробництва і переробки сільськогосподарської продукції займаються виготовленням і реалізацією промислових товарів з сільськогосподарської сировини.

Крім названих, на селі створюються: ТОВ, АТ, приватно-орендні підприємства і спілки, спілки селян-власників, об’єднання пайовиків, приватні агрофірми, агрофірми співвласників.

Підприємство- це самостійний господарський суб”єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Від рівня діяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ, задоволення потреб населення, його життєвий рівень, науково-технічний прогрес. В умовах ринку підприємство самостійно вибирає вид діяльності, номенклатуру товарів і послуг. Партнерів визначає власник підприємства. Підприємство несе повну відповідальність за свою господарську діяльність. Продукція підприємства реалізується за вільними цінами. Ринкова економіка створює єдині правила гри для всіх підприємств незалежно від форми власності. Кожне підприємство шукає резерви зменшення кількості працюючих. Зникає безвідповідальність, утриманство, байдужість до розвитку науково-технічного прогресу. Підприємство набуває нової якості: постійно стежить за технічними новинками, передовою технологією, неухильно поліпшує якість продукції, всемірно задовольняє споживача.

Підприємництво в Україні бере свій початок з 1991 р. Сьогодні процес формування корпусу підприємців триває. Формується ринкова інфраструктура, без якої неможливе підприємництво. Це фонди, довірчі товариства, компанії по страхуванню підприємницького ринку, біржі, бізнес – інкубатори, комерційні банки, бізнес – центри, фонди підтримки підприємництва. В Україні створено приблизно 100 тис. малих підприємств. Але реально функціонуючі відносини в сфері підприємництва ще розвиваються наче самі по собі, не зазнаючи належного організаційно – правового впливу з боку держави. В відносинах “держава – підприємець” панує тактика залишковості, неповноцінності. В Україні ще не сформоване національне цивілізоване підприємництво. Критеріями цивілізованості є:

- рівень ділового партнерства;

- соціально – орієнтована інвестиційна політика;

- рівень вирішення соціальних проблем;

- законослухняність.

Гальмує розвиток підприємництва несформована легітимність підприємництва, невизначеність в стратегії економічного розвитку. Фіскальний характер оподаткування, обмеженість стартових кредитних ресурсів змушують багатьох підприємців переходити в “тінь”. Стримує розвиток підприємництва тиск з боку мафіозних структур, низький рівень функціональних можливостей ділової етики, напруженість у підприємницькому середовищі, де діє тенденція непродуктивного нагромадження капіталу, задоволення найближчих інтересів. Підприємницька діяльність набуває економічно непродуктивної, спотвореної форми, замикаючись в основному на сфері обігу. В поведінці цивілізованої частини корпусу підприємців спостерігається суперечність між настановами на соціально – орієнтований бізнес і усвідомленням неадекватності витрат, яких потребує від них суспільство на соціальні програми, реальним можливостям підприємців. Сьогодні підприємцям доводиться працювати в ситуації “хаосу”, в період економічного розбрату та економічного зубожіння абсолютної більшості населення, період, який дає безпрецедентну можливість легально збагачуватись і будувати свій “дикий капіталізм” в атмосфері постсоціалістичної анархії. Для розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва в Україні необхідно:

1) досягти політичної стабільності в країні;

2) визначити пріоритети перебудови господарських структур, законодавства;

3) переорієнтувати господарське мислення ділових людей.

Підприємництво – майбутнє демократичної України.

Самостійна робота

Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні.

Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл доходів між домогосподарствами.

Орендне підприємництво - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду за договором. Об*єктами оренди є цілісні майнові комплекси підприємств або їх структурні підрозділи, індивідуально визначене майно підприємств. Орендарями є:

1) громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства,

2) юридичні особи України,

3) організації орендарів, створені членами трудових колективів підприємств та їхніх структурних підрозділів,

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, організації, та юридично вільним і економічно самостійним суб'єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Існують два типи орендних відносин: 1) оренда як форма приватизації об'єктів державної власності; 2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності, вільного підприємництва.

Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні перепони, які ставляться фактично ще існуючою адміністративно-командною системою. Адже сам процес впровадження оренди відбувається під керівництвом і контролем цієї системи і передусім в її інтересах, а не в інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна.

Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні, так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має забезпечити Закон України "Про оренду".

Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести роздержавлення об'єктів власності, реалізувати економічну самостійність кожної форми власності як форми господарювання. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов'язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Найперспективнішою формою оренди є лізинг. Лізинг – це довгострокова оренда машин і устаткування. Механізм даної форми оренди в тому, що компанія-орендодавець закуповує для конкретного орендаря на його прохання устаткування у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування. Лізинг дає можливість зменшити затрати, звільнитися від обслуговування і зосередитися на ефективному використанні нової техніки.

Доходи домогосподарств за своїми джерелами досить різноманітні. Вони залежать від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил. Величина реальних сімейних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці (60-80% загальних джерел доходів), доходи від кооперативної діяльності, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження. Частину доходів сім’я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно користуються ті сім’ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім’ї.

У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.

Можуть бути й інші надходження – спадщина, аліменти, гонорар.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямками. Серед них придбання одягу, меблів, предметів побуту. Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною умовою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Забезпеченість людей матеріальними благами, послугами, відповідними умовами життя характеризує рівень життя. Для визначення рівня життя використовуються такі показники:

- споживання основних продуктів на душу населення;

- споживання основних продуктів на сім’ю;

- структура споживання – кількісне співвідношення в споживанні м’яса, риби, молока, хліба, картоплі і ін.;

- споживчий кошик – мінімальний рівень споживання.

Споживчий кошик визначає межу бідності. Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні в структурі витрат сім’ї відбулись значні зміни. Так, якщо в 80-х роках за статистикою на продукти харчування витрачалось 30,2-30,9% бюджетних доходів сім’ї, то в 90-х роках за найбільш скромними підрахунками – 85-90%. Недоступними для населення стали товари довгострокового використання.

Для того, щоб купити 1 кг хліба в Україні, треба працювати 2,5 год, тоді як в США – 5,8 хв, в Німеччині – 11,5 хв, в Китаї – 18,8 хв, в Малайзії – 47,5 хв. Для придбання 1 кг цукру в США працюють – 3,5 хв, в Німеччині – 7,3 хв, в Китаї – 22,5 хв, в Малайзії – 26,5 хв, тоді як в Україні – 6,2 год; масла вершкового – відповідно 11,8 хв, 33,5 хв, 1,11 год і 237 год; холодильника – 19, 35, 214, 476, 2850 год.

Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей. В Україні прожитковий мінімум встановлено в розмірі 356 грн. на душу населення, тоді як мінімальна заробітна плата тільки 205 грн. Середня зарплата в Україні забезпечує мінімальний споживчий бюджет тільки на 60% і з кожним днем становище української сім’ї погіршується, а даний показник зменшується.

Завдання

1. Опрацювати питання, рекомендовані для самостійного вивчення.

2. Дати письмову відповідь на запитання:

2.1. Які переваги мають орендні підприємства порівняно з іншими видами підприємств?

2.2. Назвіть основні реквізити договору оренди.

2.3. Які проблеми орендних відносин на сучасному етапі розвитку економіки України?

2.4. Які Ви знаєте джерела доходів домогосподарств?

2.5. Як розподіляють свої доходи домогосподарства в Україні?

Дата добавления: 2015-05-26