Питання 3

Іншою стадією капіталістичної економічної системи є монополістичний капіталізм. Переважаючою формою монополістичного капіталізлу стали акціонерні товариства, капітал яких утворювався об’єднанням індивідуальних капіталів шляхом випуску акцій, які дають право на одержання певного доходу як частки прибутку. Організаційною формою роз­витку акціонерної капіталістичної власності є акціонерні компанії. Про їх домінуючу роль в економіці сучасного капіталізму свідчить те, що у США, наприклад, близько 90% ВВП на початку XXI ст. створюється у межах акціонерних компаній. У такій компанії власність формується внаслідок злиття капіталів їхніх засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків. В акціонерних компаніях, як і в акціонерній капіталістичній влас­ності, виділяють матеріально-речовий зміст і суспільну форму. У першому акціонерні компанії представлені в засо­бах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо), наукових ла­бораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. У друго­му — як відносини між засновниками, найманими працівниками, влас­никами акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та ство­реного у процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке при­власнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим пра­цівникам, підприємницького доходу — керівництву компаній, дивіден­дів — власникам акцій, фіксованих доходів — власникам облігацій, податків — державі тощо. Акціонерний капітал (власність) поділяють на власний та позичений. Власний капітал формується з отриманих від випуску та реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу, який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво. Власний капітал також може зростати за рахунок на­ступних випусків акцій. Із прибутку власникам акцій виплачують ди­віденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у випадку погіршення економічної кон'юнктури.

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів тобто означає поєднання колективного з індивідуальним. Власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дрібнитися не може.

Позичений капітал утворюється з банківського кредиту та коштів отриманих від випуску облігацій. Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

1) відкриті - акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі;

2) закриті - акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед заснов­ників.

В Україні у 2003 р. функціонувало понад 36 тис. акціонерних товариств, у т. ч. 12,5 тис. відкритих. Проте якщо обсяг торгів на фондово­му ринку країни становив 39 млрд грн (близько 20 % ВВП), то у США 230 % ВВП (понад 20 трлн дол.), в Німеччині — майже 35 % ВВП, у Франції — 415 %.

Акція — це вид цінного папера без встановлення терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товари­ства, підтверджує право на участь в управлінні товариством, дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Як предмет постійного продажу і купівлі акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, — це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) — курс акцій, який перебуває у прямій залежності від розміру виплаченого дивіденду, а отже, величини прибутку, і в оберненій — від рівня позич­кового відсотка.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на ухвалення рішень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їхнього власника співвласником акціо­нерної компанії. Сутність акціонерної капіталістичної власності роз­кривається у поєднанні позитивних та негативних рис. Допозитивних належать:

1) можливість значно розширювати джерело нагромадження;

2) демократизація управління підприємствами;

3) послаблення диспропорції в економіці, насамперед між групами "А" (галузі, в яких виробляють засоби виробництва) і "Б" (галузі, в яких виробляють предмети споживання) за рахунок акумулювання частини заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств, які випускають дефіцитні товари;

4) поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин шляхом продажу акцій підприємствам-сумісникам та посилен­ня контролю робітників за якістю комплектуючих виробів;

5) прискорення міжгалузевого переливання капіталу, що сприяє широкому впровадженню досягнень НТР у цих галузях;

6) регулювання кількості грошей (шляхом продажу акцій держава зменшує їх кількість, а скуповуючи — збільшує);

7) посилення зацікавленості працівників у кращому використанні засобів виробництва, економії електроенергії, сировини, зниження плин­ності робочої сили тощо;

8) обмежена відповідальність власників акцій, тобто вони не ризи­кують втратою свого майна, вкладами на банківському рахунку.

Негативні риси акціонерних компаній:

1) можливе банкрутство мільйонів дрібних акціонерів під час кризи;

2) посилення контролю гігантських акціонерних компаній і великих акціонерів за іншими великими і середніми компаніями, завдяки чому створюється багатоступенева система залежності й контролю;

3) збільшення маси фіктивного капіталу, махінації на фондових біржах внаслідок значного поширення акціонерних компаній;

4) встановлення контролю за дрібним капіталом мільйонів акціонерів;

5) використання акціонерної форми підприємництва як засобу еко­номічного примусу для викупу нерентабельних філій, заводів, цехів трудовими колективами. А це змушує їх змен­шувати заробітну плату, оплачувані відпустки, подовжувати робочий день тощо;

6) орієнтація інтересів переважної більшості акціонерів на швидке отримання високих дивідендів, а інтересів вищих менеджерів — на три­валий розвиток виробництва, стабільну виплату дивідендів, внаслідок чого між ними виникають суперечності і навіть конфлікти. Найповніше сутність акціонерних капіталістичних компаній і відпо­відної форми власності на вищій стадії капіталізму розкривається у розвитку монополій та монополістичного капіталу (власності). Це зу­мовлене тим, що кожна монополія існує у формі акціонерних компаній. Основними економічними ознаками монополістичного капіталізму є процес утворення та панування монополій, злиття банків­ського монополістичного капіталу з промисловим і утворення фінан­сового монополістичного капіталу, економічний поділ світу міжнарод­ними монополіями й територіальний поділ світу між великими держа­вами і боротьба за його переділ. Перші дві ознаки властиві національній економічній системі, три останні — розвиваються у сфері міжнародних економічних відносин.

Монополістичний капіталізм виникає внаслідок діалектичного за­перечення нижчої стадії, а отже, з утримання монополістичним капіта­лом позитивних сторін індивідуального капіталу й акціонерної влас­ності, внаслідок чого формується складніша економічна система, в якій поєднуються різні форми власності (у т. ч. капіталу), відповідні форми і методи конкурентної боротьби, неоднакові механізми регулювання еко­номіки, різні за обсягами ланки організованості і планомірності, тому не може існувати повної монополізації економіки. До­мінуючими є форми і методи, що виникають на вищій стадії, а тому з'являються нові економічні закони та суперечності. Такими законами є породження високим рівнем конкуренції виробництва мо­нополій у різних сферах економіки (або процес монополізації економі­ки), зрощування банківського та промислового монополістичного капіталу й утворення фінансового монополістичного капіталу. Монополістичний капітал у політекономічному аспекті – це сукупність відносин економічної власності між монополістичною бур­жуазією та найманими працівниками, з одного боку, власниками монополістичних та немонополістичних підприємств з другого боку, у всіх сферах суспільного відтворення, спрямованих на привласнення монопольно ви­соких прибутків. Найважливішою підсистемою відносин монополістич­ного капіталу є відносини економічної власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками у сфері безпосереднього ви­робництва.

Монополістичний капітал є суспільною формою розвитку монополій (у т. ч. олігополій). Найважливішими його елементами за сучасних умов є цінні папери, а формою економічної реалізації — привласнення мо­нопольно високих прибутків. Основним джерелом останніх є моно­полізація особистого фактора капіталістичного виробництва найвищої якості, тобто зосередження на монополістичних підприємствах найма­них працівників із найвищим рівнем освіти, кваліфікації, організованості, культури, психо­логічної стійкості та інших якостей. Привласненню монопольно високих прибутків сприяють вигідні для великих компаній техніко-економічні відносини з дрібними та середні­ми компаніями, досконаліші маркетингові дослідження, планомірність та організованість у межах монополізованого сектору та інші чинники. Безпосереднім джерелом монополістичних прибутків є також праця більшості управлінського апарату, діяльність крупних функціонуючих капіталістів. На стадії монополістичного капіталізму здійснюється монополізація виробництва, монополізація науки, монополізація технологій, а загалом — монополізація продуктивних сил, утворюється монопольна додаткова вартість, фінансовий капітал та ін.

У сфері обігу опосередкованими чинниками зростання монополістичного капіталу, а отже, привласнення монопольно високих прибутків, є встановлення монопольно високих та монопольно низьких цін.

До відносин економічної власності, які стимулюють процес реалі­зації монополістичного капіталу у сфері обігу, належать обмеження принципів плюралізму типів та форм власності, застосування механізму "ножиць цін", фінансові спекуляції з цінними паперами. Посиленню могутності монополіс­тичного капіталу сприяє такий елемент економічної системи, як господар­ський механізм, зокрема державне регулювання економіки, передусім, податкова, наукова, інвестиційна, амортизаційна та інші форми політи­ки, антициклічне регулювання, програмування та прогнозування економіки.

У сфері розподілу безпосередніми чинниками зростання монополістич­ного капіталу є встановлення монополіями заниженої заробітної плати для найманих працівників (порівняно з вартістю робочої сили), виплата занижених податкових ставок (порівняно із законодавче встановленими), отриман­ня вигідних державних контрактів та ін.

З боку відносин економічної власності у сфері розподілу цьому сприя­ють розподіл частини акцій серед найманих працівників, політика "формування власності" у частини робітників і службовців шля­хом надання соціальних субсидій і доплат, політика примусового вику­пу нерентабельних підприємств, цехів, філіалів разом з боргами, що нав'язуються багатьма великими компаніями найманим працівникам під загрозою звільнення, практика перекладання монополіями податків на споживачів. У сфері споживання факторами зміцнення монополістичного капі­талу є нав'язування нової моди, стимулів життя для широкого кола споживачів, створення моделей їхньої поведінки в цій сфері, вивчення поведінки спо­живачів, стимулювання споживачів.

З урахуванням юридичного аспекту монополістичний капітал озна­чає вияв волі монополістичної буржуазії щодо об'єктів монополістич­ної власності та правове оформлення цієї волі в юридичних законах, актах і нормах, у праві монополістичної власності. З урахуванням соціального аспекту монополістичний капітал означає процес формування і розвитку про­шарку монополістичної буржуазії — а опосередковано — кла­су капіталістів залежно від ставлення до відповідних засобів виробниц­тва, способів привласнення частки національного багатства. Політич­ний аспект монополістичного капіталу характеризує процес перетво­рення монополістичного капіталу на політичну владу, взаємодії монопо­лістичної власності та влади монополій, взаємопереходу між ними. Пси­хологічний аспект монополістичного капіталу означає брак почуття гос­подаря, співвласника у переважної більшості найманих працівників до монополістичної власності, ставлення до неї як до чужої та часткове формування такого почуття у незначної кількості акціонерів, які отримують відносно високі дивіденди.

Наступною якісно новою суспільною формою розвитку монополі­стичного капіталу є фінансово-монополістичний капітал. Фінансово-монополістичний капіталозначає процес зрощування банківських монополій та інших крупних фінансово-кредитних інститутів з нефінансовими монополіями (промисловими, торговельними, транспортними та ін.), у процесі якого посилюється контроль наймогутніших банків над промисловістю, торгівлею, сільським господарством та іншими сферами економіки. При цьому відбувається підпорядкування жмень­кою монополістів торговельно-промислових операцій всього капіталіс­тичного суспільства через банкові зв'язки, поточні рахунки та інші фінансові операції, збільшується залежність великої промисловості від небагатьох банкових груп. Зрощування банківського монополістичного та промислового моно­полістичного капіталу здійснюється у процесі виконання гігантськими банками своїх функцій:

- придбання акцій промислових монополій, спільного будівництва нових виробничих об'єктів;

- придбання промисловими монополіями акцій банківських монополій;

- створення власних банків;

- придбання місць в управлінні і директора­тах банківських монополій;

- вироблення спільної політики.

За сучасних умов значного поширення набуло надання спеціалізо­ваними підрозділами банків та особливими фінансовими фірмами різних фінансових консультацій (наприклад, ревізія та підготовка докумен­тації для податкових установ, розробка інвестиційної стратегії для промислових, торговельних та інших монополій, планів їх структурної перебудови тощо). За допомогою фінансових організацій відбувається злиття і "погли­нання". Гігантські банки здійснюють довгострокове фінан­сування, інші фінансові займа­ється іпотечним фінансуванням. Банки розвивають програми управління готівкою для промислових ком­паній, фінансовий лізинг та інші операції, у процесі виконання яких посилюється зрощення різних видів монополій — банківських, торго­вельних, промислових, транспортних.

Дія тенденції до посилення ролі гігантських банків, інших фінансо­вих інститутів у сучасній структурі фінансового капіталу наштовхується на ряд факторів протидії. До них належить конкурентна боротьба між різними фінансовими інститутами (комерційними банками, страхови­ми компаніями, пенсійними фондами і т. д.), кризові потрясіння у фінан­сово-кредитній сфері, з банкрутства банків, посилення ролі фондового ринку у пере­розподілі фінансових ресурсів та ін.

Персоніфікатором процесу формування та розвитку фінансового капіталу є фінансова олігархія. Остання є верхівкою економічно панів­ного класу, яка зосередила у своїх руках більшу частину національного багатства, контроль за власністю, а отже, законодавчу, політичну та ідео­логічну владу. Організацій­но-економічна форма існування фінансової олігархії — гігантські фінан­сові групи, в яких відбувається зрощування крупного банківського, про­мислового капіталів.

Фінансово-монополістичні групи були відносно адекватною формою розвитку з початку XX ст. до 60-х років. На зміну їм поступово прихо­дить поєднання кількох фінансових груп, які ділять між собою сфери впливу, здійснюють спільний контроль за галузями і сферами господар­ства. Основні методи економічного панування фінансової олігархії —"система участі", особиста угода, підкуп вищих чиновників державного апарату, політичних діячів через фінансування виборчих компаній, на­дання у майбутньому високооплачуваних посад, корупція та ін. Фінан­сова олігархія привласнює основну частину монопольного прибутку.

Крім традиційних, використову­ються нові методи, в яких поєднується контроль за власністю у націо­нальних масштабах. Фінансова олігархія або олігархічні клани за до­помогою системи фінансових інститутів зосереджують у своїх руках великі пакети акцій десятків компаній різних галузей і сфер економіки.

Поява нової форми організації фінансового капіталу збільшує кон­центрацію багатства у руках купки монополістичної буржуазії. У США, наприклад, лише 1 % найзаможніших сімей володіє майже 65 % загаль­ної кількості акцій усіх корпорацій, їхнє багатство в 1,5 раза перевищує сукупне багатство 80 % сімей, що перебувають у нижчій частині майно­вої піраміди. Для нових фінансових груп характерний тісніший зв'язок із держа­вою, зокрема, з державною формою власності, державною олігархією.

Наступною формою еволюції капіталу на вищій стадії капіталізму єдержавно-монополістичний капіталізм. Останній притаманний ви­щому і останньому ступеню вищої стадії капіталізму — державно-мо­нополістичному ступеню в межах національних економічних систем. Суспільною формою цього ступеня є державно-монополістичний капі­тал. Останній означає процес поєднання і зрощування державного капі­талу з монополістичним, у процесі якого відбувається їх діалектична взаємодія і формується та розвивається якісно нова форма капіталу. Причинами виникнен­ня та розвитку державно-монополістичного капіталу є переростання про­дуктивними силами меж монополістичної власності, перехід суперечності між цими сторонами суспільного способу виробництва в конфлікт, дія законів концентрації та монополізації виробництва, одержавлення економіки та ін.

Державно-монополістичний капітал є найважливішою підсистемою соціально-економічної форми розвитку державно-корпоративного ка­піталізму. Іншими підпорядкованими підсистемами є індивідуальна капіталістична власність немонополістичного типу. Ці підпо­рядковані державно-монополістичному капіталу форми власності формують соціально-економічну форму роз­витку гігантської сили капіталізму, з якою поєднується і зрощується Агентська сила держави.

Розвиток та функціонування державно-монополістичного капіталу здійснюється в усіх сферах суспільного відтворення. Оскільки державно-монополістичний капіталізм розвивається, насамперед, в інтересах державно-фінансової олігархії, то він сприяє повнішому задоволенню потреб основної продуктивної сили лише опосе­редковано, тобто тією мірою, якою це потрібно для реалізації основної мети панівного класу.

Ширші можливості у розвитку основної продуктивної сили вияв­ляються у величезних витратах, які здійснює держава на розвиток осві­ти, підвищення кваліфікації ро­бочої сили, покращення здоров'я працівників, охорону навколишнього середовища тощо.

У межах державно-монополістичного капіталу розвиток держав­ного та монополістичного капіталу, попри їх зрощування, здійснюєть­ся відносно самостійно. Це зумовлено дією законів монополізації та одержавлення економіки, діалектичним характером взаємодії двох форм капіталу в процесі їх зрощування, посиленням ролі загальнона­ціональних інтересів у еволюції економічної системи, організованістю осіб найманої праці.

У межах державно-монополістичного капіталу відбувається процес поступового діалектичного заперечення державним капіталом моно­полістичного. Це виявляється у тому, що державний капітал успадковує позитивні риси монополій загалом та монополістичного капіталу зокрема. До таких рис належать здатність повніше розвивати систему продуктивних сил; значно розширюва­ти масштаби організованості та планомірності, а отже послаблювати вади механізму вільної ринкової економіки. Найповніше процес успадкування державою окремих рис та якостей монополій виявляється в існуванні державних монополій (так званих "природних монополій").

Державний капітал доповнює ці риси, що втілю­ється у виконуваних державою економічних функціях і означають част­кове заперечення монополістичного капіталу. Повніше таке заперечен­ня наявне у поступовому зростанні частки одержавленого національ­ного доходу, у переважаючому впливові держави на розвиток основної продуктивної сили, фундаментальних наукових досліджень, у перетво­ренні державного регулювання на домінуючий елемент господарського механізму.

Дата добавления: 2015-05-26