Аналітична філософія

Поняття «аналітична філософія» охоплює ті речі західної філософії останнього століття, що сформувалися в руслі аналітичних традицій філософування на засадах раціоналізму і сцієнтизму. На становлення і розвиток аналітичної філософії вплинув передусім «лінгвістичний поворот» у філософії на початку ХХ ст. і пов’язана з цим мовно-центристська дослідницька програма, основою якої є філософська експлікація значень і смислів мовних висловлювань як передумова теоретичного розв’язання всіх інших проблем. При цьому мова розглядається не лише як потужний інтегратор людського досвіду, засіб пізнання і спілкування, але й як особлива реальність, що має свою специфічну онтологію. Вважається, оскільки зміст мислення опредметнюється у мові, то саме в ній імпліцитно містяться таїна про світ, а тому аналіз мови дає ключ до розв’язання багатьох проблем. У зв’язку з цим філософський інтерес зміщується з «критики чистого розуму» до аналізу мови. Ця трансформація філософської проблематики безпосередньо заторкує герменевтику, феноменологію, психоаналіз, неопозитивізм, але найбільше аналітичну філософію. Аналітично-філософські дослідження розглядаються як важливий засіб духовного оновлення цінностей, очищення науки від різних ідеологем, забезпечення смислової повноти теоретичних побудов і високої методичної культури наукових досліджень. Залежно від розв’язання цих завдань склалося вузьке і широке розуміння аналітичної філософії.

У вузькому значенні аналітична філософія – це домінуючий в англомовних і скандинавських країнах напрям у філософії, представники якого за допомогою аналітичних засобів верифікації і математичної логіки намагалися розв’язати проблеми демаркації наукового і не-наукового знання, його обґрунтування і доведення ненауковості метафізики. За такого підходу аналітична філософія за багатьма параметрами збігається з настановами неопозитивізму, а тому криза останнього наприкінці 60-х років сприяла переходу до широкого розуміння аналітичної філософії.

У широкому значенні аналітична філософія – це властивий багатьом філософським течіям сучасності стиль мислення, що ґрунтується на нормах точного і строгого мислення, дотримання яких розглядається як бар’єр проти проникнення у філософію і науку різних спекулятивних підходів ідей ірраціоналізму, апріоризму та інтуїтивізму, а отже як запорука високої культури філософських досліджень. Нині більш усталеним є широке розуміння аналітичної філософії. При цьому у тому і тому контексті «аналіз» передбачає цілком конкретні вимоги і процедури: обережне відношення до умоглядних припущень і широких узагальнень, максимально точне формулювання проблем, чітку рефлексію поняттєво-категорійного ладу і техніки аналізу, глибоку і послідовну аргументованість логічних висновків і т.і. З цим пов’язані також основні критерії філософсько-аналітичного стилю мислення: формулювання та розв’язання всіх проблем через призму їх мовного вираження; зосередження уваги на аналізі значень і смислів мовних висловлювань; актуалізація методичних аспектів філософування, певна абсолютизація аналітичного методу на тлі інших форм філософської рефлексії. Філософська компетенція мислителя-аналітика значною мірою зумовлюється його здатністю пропонувати і реалізувати новації в царині аналітичного методу, а тому аналітичну філософію можна представити як панораму пошуків, інтерпретацій і застосувань її методичного інструментарію. Головною тенденцією тут є визнання передумовності і констекстуальності «техніки аналізу», її доповнення і збагачення лінгвістичними, аксіологічними і прагматичними підходами. Суперечливим поєднанням зазначених вище чинників зумовлюють основні напрямки і тенденції розвитку аналітичної філософії, а саме:

1. Логістичний напрям аналітичної філософії. Він репрезентований працями Б.Рассела, «раннього» Л.Вітгенштейна, а також представників неопозитивізму.

Відомий англійський філософ Б.Рассел у своїй концепції «логічного атомізму» і теорії дескрипції дослідив широке коло питань, що стосуються логічного аналізу, природи мовної реальності, співвідношення значень і смислів мовних висловлювань, ролі символічних засобів у здійсненні аналізу мови, а також специфіки науковості філософії. Він вважає, що попри всі відмінності між математикою, філософією і природознавством, їм властивий спільний дух науковості, який забезпечується логікою як основною дисципліною. Саме математична логіка дозволяє встановити адекватність форми і змісту мовних висловлювань об’єктивній реальності, а тому вона має вирішальне значення у створенні наукової картини світу. Рассел доводить, що найважливіше завдання філософії «полягає у критиці та роз’ясненні понять, які схильні розглядатися як фундаментальні й некритично прийматися» [7, с.35]. Водночас філософія «повинна бути всебічною і сміливою, щоб пропонувати гіпотези про Всесвіт, які наука ще не здатна ні підтвердити, ні спростувати. Але вони повинні бути представлені саме як гіпотези, а не як це часто буває, як безумовні істини» [7, с.33]. Рассел, отже. Не обмежує логічний аналіз «терапевтичними функціями», а надає йому важливе науково-пізнавальне значення.

Натомість Л.Вітгенштейн, розвиваючи далі теорію теорію логічного аналізу, приходить до інших висновків, кульмінацією яких є заперечення можливості смисложиттєвих істин і обґрунтування нового розуміння філософії. На його думку, філософія мови є основою всієї філософії і всі філософські проблеми розв’язуються лише через призму їх мовного вираження: «Межі моєї мови означають межі мого світу» [2, с.70]. Логічний аналіз мови повинен показати якою мірою граматика і логіка мови забезпечують чіткість і осмисленість наших висловлювань у буденному житті, науці й філософії. Мислитель вважає, що осмисленими є лише ті висловлювання, логічна форма і зміст яких чітко виражають реальність як сукупність «фактів» і «реального стану справ». Такі висловлювання характеризуються істинністю (чи хибністю), оскільки вони відповідають принципам логіки і фактам, а отже є осмисленими. Цим умовам задовольняють висловлювання природознавства, але не філософії. Філософія, доводить Вітгенштейн, не є наукою, цим словом позначається дещо, що знаходиться «під» або «над» науками, але не поряд з ними. «Мета філософії – логічне прояснення думок. Філософія – не вчення, а діяльність» [2, с.41]. ЇЇ змістом є логічний аналіз висловлювань.

На думку Вітгенштейна, основний недолік філософії як метафізики полягає в нерозумінні логіки мови; мова, якою послуговуються філософи, затушовує логічну форму, вона зміщує логічно правильні, алогічні й беззмістовні висловлювання, внаслідок чого й виникають філософські псевдо проблеми. «Мова маскує думку… Більшість питань і суджень філософів зумовлені тим, що ми не розуміємо логіки своєї мови… І не дивно, що найглибші проблеми – властиво, зовсім не проблеми. Уся філософія – це «критика мови» [2, с.36]. Мета філософсько-логічного аналізу – переведення всіх складних висловлювань в елементарні (атомарні й молекулярні) речення, тобто у логічно досконалу мову на кшталт мови математичної логіки і досягнення у такий спосіб їх адекватності тій реальності, яку вони описують. Проте йдеться не про пояснення світу, відкриття законів і досягнення істини, а лише про можливості мови у «з’ясуванні того, про що у світі можна говорити осмисленно чи не осмисленно. Вітгенштейн доводить, що світ реально пізнається лише в межах його мовно-логічної осмисленості й лише природознавством, а мета філософії інша – демаркаційна, тобто «визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого» [2, с.42], аби людина могла успішно освоювати сферу осмисленого.

Виокремивши за допомогою логічного аналізу ту частину реальності, яку ми раціонально освоюємо, Вітгенштейн водночас стверджує, що тотальність світу не може бути вичерпно охоплена жодними мовно-логічними ідеалізаціями. Поза сферою раціонально-осмисленого існує універсам містичного у формі світоглядних проблем про буття, природу духовного, цінності культури, смисл життя і т.ін. «Ми відчуваємо, – пише Віитгенштейн, – що якби навіть знайшлися відповіді на всі можливі наукові питання, наші життєві проблеми ще зовсім не були б порушені» [2, с.86].

Представники неопозитивізму (А.Айєр, Р.Карнап, О.Нейрат, М.Шлік, та ін.), продовжуючи традиції логічного аналізу, зосереджуються переважно на розв’язанні проблем філософії науки, не приділяючи належної уваги осягненню світоглядних проблем. Процедури емпіричного обгрунтування знання на основі принципу верифікації однаково застосовуються для перевірки осмисленості висловлювань як науки, так і філософії. Основною умовою осмисленості висловлювань є їх відповідальність їх змісту фактам і адекватність їх логічної вимогам логіки й граматики. В результаті такої апробації дійшли висновків: а) осмисленими й достовірними є висловлювання природознавства, оскільки їх теоретичні побудови можна редукувати до «протокольних» чи «базисних» речень, що виражають чуттєвий досвід; б) осмисленними є також тавтології логіки й математики, формальна (але не актуальна) істинність яких визначається логічною структурою висловлювань і значеннями їх термінів; в) частково осмисленими можуть бути й висловлювання метафізики, якщо вони відповідають нормам граматики, але оскільки в них можуть бути терміни з нечіткими значеннями, порушена логічна форма, а головне – відсутня актуальна основа, то вони є беззмістовними і позбавленими смислу. Отже, метафізиці немає місця в науці й у сфері осмисленого. Логічний аналіз, стверджує Р.Карнап, виносить вирок не лише метафізиці, він «дійсний для всієї філософії цінностей і норм, для будь-якої етики чи естетики як нормативної дисципліни» [5, с.85]. Усе ж нео позитивісти «рятують» метафізику, але не як систему наукового знання, а як: а) логіко-аналітичну діяльність з вилученої науки позбавлених смислу висловлювань; б) вираження «чуття життя», тобто стурбованості душі світоглядними проблеми, але претензії метафізики на їх наукове розв’язання безпідставні.

Реалізація принципів логічного аналізу, з одного боку – сприяла підвищенню методичної культури наукових і філософських досліджень, а з іншого – вела до заперечення науковості всього масиву гуманітарного знання.

Лінгвістичний напрям аналітичної філософії. Він започаткований Д.Муром і набув значного поширення у 20-60-х роках завдяки працям Л.Вітгенштейна, Л.Віздома, Ф.Вайсмана, Н.Малкома, Д.Остіна, Г.Райла, П.Стросона та ін.. Лінгвістичні аналітики, як і логіцисти, однаково визнають ненауковість метафізики і пріоритет на істину конкретних (природничих) наук, але в поняття аналізу вони вкладають інший смисл.

На їх думку, філософські заблудження виникають не внаслідок порушень логіки, вони спричинюються самою стихією мови, її глибинною граматикою. Мова настільки складний феномен, що її сутність не можна вичерпно осягнути шляхом зведення її до мови логічних символів чи штучної мови науки, мовні висловлювання не підлягають однозначній верифікації чи фальсифікації. Значення мовних висловлювань конституюється її функціонуванням в різних контекстах, а засобом їх експлікації є лінгвістичний аналіз, що є головним завданням метафізики. ЇЇ мета – не «пояснення» і не пошук істини, а з’ясування чіткості значень мовних висловлювань, тобто розрізнення сфери осмисленого і неосмисленого. Невичерпність і багатство мови, відсутність єдиної об’єктивної основи лінгвістичного аналізу зумовлює його плюралізм і особливість лінгвістичного напрямку аналітичної філософії.

Так, вже Мур, визначаючи специфіку існування природи, культури, мислення, вказує на мову як специфічну реальність, аналіз якої дозволяє забезпечити чіткість мовних значень; не апеляція до математичної логіки, а звернення до природної мови і способів вираження в ній переконань здорового глузду, в т.ч. щодо існування зовнішнього світу, забезпечує чіткість і осмисленість висловлювань метафізики [6].

Вітгенштайн розв’язує цю проблему на більш фундаментальних засадах – ідеї про діяльнісну природу мови як форму життя. У праці «Філософські дослідження» він показує, що всі конвенції, правила і норми мови зумовлюються не об’єктами, не фактами і не ментальністю, не збігом форм мислення (логіки) і структури світу, вони формуються в процесі реального функціонування мови, яка при цьому, звичайно, щось відображає, виражає, акумулює, транслює, спричиняючи водночас метафізичні псевдо проблеми. Життєво-діяльнісна сутність лінгвістичного аналізу особливо чітко проявляється у концепції «мовних ігор». Термін «мовна гра», – зазначає Вітгенштейн, – має тут підкреслити, що мовлення є частиною діяльності, способу життя» [2, с.101]. «Мовні ігри» включають у себе процедури: а) включення суб’єкта у відповіді види діяльності як спосіб освоєння найпростіших лінгвістичних форм; б) моделювання процесів спрощення й ускладнення вживання слів з метою демонстрації динаміки мови; в) виявлення лінгвістичної активності людей в соціокультурних контекстах, завдяки чому особливості мови (конвенціональність, правилоподібність та ін.) постають як форми життя. Мовні ігри класифікуються не за об’єктивними критеріями, а за принципом «сімейної подібності», тобто за тими спільними ознаками, що характерні для декількох ігор. Відповідно й сам аналіз тлумачиться широко, він включає різні процедури: прийоми семантичних розрізнень і правила точного застосування понять, з’ясування ситуаційного значення слів, порівняння різних мов і типів висловлювань і т.ін. Саме з аналізом інтерсуб’єктивно-контекстуального вживання мови пов’язаний дальший розвиток лінгвістично-аналітичної філософії. Особливо важливою тут є діяльність оксфордського аналітика Остіна. Розкриваючи обмеженість теорії значення, він вказує на необхідність враховувати ситуативність і конвенційнсть мовних висловлювань в аспекті їх значень. Цю ідею він розвиває у своїй концепції «констатуючих» і «перформативних» висловлювань. Перші – це дескриптивні висловлювання, що описують факти, отже, вони можуть бути істинні чи хибні, другі – це висловлювання, що виражають дії та їх оцінку. У теорії «мовленнєвих актів» Остін розрізняє: а) локутивний акт – мовленнєву дію саму собою, що характеризується значеннями; б) іллокутивний акт – діяння певної лінгвістичної сили, яке спрямоване на реалізацію однієї з функцій мови (опис, питання, попередження, погрозу, подяка, наказ, клятва, вирок тощо); в) перлокутивний акт – діяння переконання, змістом якого є вплив мови на почуття і мислення людей з метою отримання запланованих результатів. Остін вважає, що скрупульозне дослідження живого мовлення в різних ситуаціях дозволяє більш адекватно розуміти реальність, ніж це можливо використанням штучних мов.

У кінці 50-х років серед лінгвістичних аналітиків відбулася дискусія з проблем лінгвістичного аналізу, яка сприяла визнанню його епістемологічного значення і важливості його метафізичної компоненти. Характерною тут є концепція «дескриптивної метафізики» П. Стросона. Він доводить, що наше мислення і мовлення, як і лінгвістичний аналіз не можуть відбуватися без опори на онтологічні принципи, які є глибинними структурами буття і мовно-логічного дискурсу. Мета філософії полягає в експлікації цих структур, найважливішими серед яких є «індивідуалії» або партикулярії – конкретні об’єкти (історичні події, матеріальні речі, люди і т.ін.). Їх ідентифікація уможливлює формування відповідних логічних класів і загальних понять (універсалій), здійснення мовного дискурсу, комунікацію людей, пізнання істини, зрештою – створення цілісної картини світу. Водночас така трансформація лінгвістичного аналізу стимулювала поширенню в аналітичній філософії прагматистських тенденцій.

На початку 80-х років розвиток аналітичної філософії набуває некласичних форм. Відмовляється від висунення широких і кардинальних програм на кшталт неопозитивістському маніфесту 20-40-х років, проявляючи водночас високу здатність до удосконалення аналітичного стилю мислення і його ефективності [1, 8]. У цьому руслі відбувається відродження метафізики, з одного боку – її потенціал перевіряється логіко-лінгвістичним аналізом, а з іншого – досліджуються метафізичні засади аналітичного стилю мислення. Аналітичні висновки про природу метафізики такі: а) метафізика – це завжди нове і оригінальне світобачення, що виходить за межі наукового осягнення світу, а її цінність не можна визначити одними лише сцієнтистськими критеріями; б) метафізика іманентна людській життєдіяльності, вона пронизує весь універсам людського буття, проявляючись в науці, моралі, мистецтві, релігії, літературі і т.ін.; в) метафізичні ідеї підривають заскорузлі стереотипи мислення, відкривають новий ментальний горизонт досліджень; г) внаслідок тісної взаємодії в метафізиці раціонального та ірраціонального, когнітивного і ціннісного, логічного та інтуїтивного моментів у ній часто виникають оригінальні ідеї, які суттєво впливають на організацію і зміст наукових досліджень; д) одним з важливих завдань аналітичної діяльності в царині метафізики є експлікація її іманентних ідей.

Нині значно розширюється дослідницьке поле логіко-лінгвістичного аналізу, його предметом є проблеми філософії і методології науки, філософії мови, онтології етики, права, історії, релігії, співвідношення духовного й тілесного, психічного й фізіологічного, штучного інтелекту і т.ін. Відповідно збагачується й сам аналіз, він не обмежується формальними процедурами, а стає більш концептуально насиченим, контекстним, комунікативним і прагматистським. Питання про співвідношення засобів аналізу з об’єктивною реальністю, тобто виявлення епістемного потенціалу аналізу стимулює трансформацію «терапевтично-прояснюючих» функцій аналітичного методу у важливий чинник наукових досліджень. Ця тенденція чітко прослідковується у спростуванні В. Куайном догм емпіризму, доведенні теоретичної опосередкованості об’єктів сучасної науки, взаємозв’язку аналітичних і синтетичних суджень сучасної науки, взаємозв’язку аналітичних і синтетичних суджень у рамках цілісної концептуальної системи, а також обґрунтування взаємодоповнюваності семантичного, синтаксичного й прагматичного аналізу мови на ціннісно-смисловій комунікативній основі (Д.Девідсон, Х.Патнем, Р.Рорті).

В сучасних умовах аналітична філософія успішно виконує інтегративні функції у філософії науки. Обґрунтовуючи аналітичну єдність і взаємодоповнюваність емпіричного і теоретичного, пояснення і розуміння, вона сприяє зустрічному рухові природничих, соціальних і гуманітарних дисциплін [1, 3, 4]. Водночас поширення аналітичних методик на проблеми політики, права, біоетики, гендерних відносин, штучного інтелекту та ін. свідчить про актуалізацію соціокультурної значущості аналітичної філософії. Особливо ефективне співробітництво філософів-аналітиків з представниками інших філософських течій. Зокрема, зближення аналітичної філософії і феноменології відбувається на основі гуссерлівської ідеї про феноменологічну філософію як «строгу науку», спільних антипсихологістських настанов у науці, а також проблем інтенціональності свідомості людини. Тісне співробітництво між аналітичною філософією і герменевтикою зосереджується навколо методологічних проблем інтерпретації текстів і умов досягнення суспільного консенсусу. Існує близька подібність між аналізом точності значень і смислів мовних висловлювань і психоаналітичними процедурами з виявлення прихованих мотивів поведінки з допомогою розшифрування мовлення пацієнтів. Спостерігається зацікавленість філософів-аналітиків і представників екзистенціалізму в спільному дослідженні духовного життя особистості, її ціннісного світу. Інтенсивними є аналітичні дослідження проблем постмодернізму, структуралізму, прагматизму та ін. [4]. Нині філософи-аналітики беруть активну участь у розв’язанні глобальних проблем сучасності, вони є активними учасниками філософських форумів, задають тон у наукових дискусіях, що пояснюється передусім високою методичною культурою аналітичних досліджень.

Література

1.Аналитическая философия в ХХ веке. Материалы «круглого стола» //Вопросы философии. 1988. № 8;

2.Вітгенштейн Л. Логіко-філософський трактат. Філософські дослідження. – К., 1995.

3.Грязнов А.Ф. Феномен аналитической философии в западной культуре ХХ века //Вопросы фиолософии. 1996. № 4;

4.Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. – М., 2000.

5.Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка //Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998.

6.Мур Дж. Доказательство внешнего мира //Аналитическая философия: Избранные тексты. – М.: МГУ, 1923.

7.Рассел Б. Логический атомизм //Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998.

8.Решер Н. Взлет и падение аналитической философии //Аналитическая философия: становление и развитие. – М., 1998.

Дата добавления: 2015-05-26