Методичні рекомендації. 1. Характеристика інновацій та інноваційні процеси

План заняття

1. Характеристика інновацій та інноваційні процеси.

2. Інноваційна діяльність, пріоритетні напрями її розвитку в Україні.

3. Значення та основні напрями науково-технічного прогресу.

4. Економічна ефективність технічних та організаційних нововведень.

5. Організаційний прогрес, його сутність і значення.

Розкриваючи зміст питань семінару, треба звернути увагу на правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, які визначає Закон України "Про інноваційну діяльність".

Інноваційні процеси є сукупністю якісно нових прогресивних змін, що відбуваються у виробничо-господарській системі. Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і по­ширенням інновацій.

Згідно вище зазначеного Закону України „Про інноваційну діяльність”, інновації –це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

На практиці поняття «новинка», «новація» і «нововведення» нерідко ототожнюються, але між ними існують деякі відмінності. Новинкою є новий порядок, новий метод, винахід; нововведення означає, що новинка використовується, а з моменту її поширення вона стає інновацією.

Інновації мають такі властивості:

1) науково-технічна новизна;

2) можливість виробничого використання;

3) комерційна реалізація.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

- простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес;

- простий міжорганізаційний інноваційний процес;

- розширений інноваційний.

В інноваційному процесі, крім створення новинок, важливе значення мають поширення інновацій та їх дифузія.

Поширення інновацій – це інформаційний процес, форми і швидкість якого залежить від особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їх здатності практично використовувати цю інформацію і т. ін.

Дифузія інновацій – це поширення уже деінде освоєної і використовуваної інновації в нових умовах або місцях використання. В результаті дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів та змінюються їх якісні характеристики.

Розглядаючи друге питання семінару, необхідно звернути увагу на поняття інноваційної діяльності.

Згідно із законодавством України інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок новихконкурентноздатних товарів та послуг.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

- фізичні та юридичні особи України;

- фізичні та юридичні особи іноземних держав;

- особи без громадянства;

- об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітній період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компанії. Це підприємства, діяльність яких спрямована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційних проектів. Діяльність венчурних компаній пов'язана з досить високим ступенем ризику.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- інноваційні програми і проекти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного,
комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Основними напрямами розвитку інноваційної діяльності в Україні є:

1. Впровадження інноваційних проектів під гарантії Уряду.

2. Удосконалення інвестиційного середовища держави

3. Розширення ресурсної бази для розвитку інноваційних процесів в економіці.

4. Створення та розвиток інноваційної інфраструктури, в тому числі технологічних парків, технополісів, бізнес-інкубаторів, державних небанківських фінансово-кредитних установ.

5. Підвищення інноваційної культури в суспільстві, яка має бути забезпечена як у суб'єктів інноваційної діяльності, так і у пересічних громадян через активізацію просвітницької діяльності, стимулювання винахідництва та підвищення загального рівня освіти в державі.

При вивченні третього питання семінару, слід звернути увагу на те, що потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціальними економічними результатами.

Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні– це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції.

Поряд з поняттям „науково-технічного прогресу” існує поняття „науково-технічна революція” (НТР).

Науково-технічна революція –це складова частина НТП, стрибкоподібний процес, що вносить корінні зміни в науку і техніку, які істотно впливають на суспільне виробництво.

За умов сучасного стану та розвитку науки і техніки можна назвати наступні загальні напрями НТП:

1. Створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій.

2. Створення нових і вдосконалення наявних засобів праці та кінцевої продукції.

3. Створення нових матеріалів і поліпшення якості тих, що застосовуються в сучасному виробництві.

4. Механізація та автоматизація виробництва.

Узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень є економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний період часу. Величина економічного ефекту обчислюється в наступних формах:

1) народногосподарський загальний ефект (за умов використання нововведень);

2) внутрішньогосподарський (комерційний) ефект, що одержується окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень.

Оцінювання економічної ефективності інновацій здійснюється за показниками абсолютної (загальної) та порівняльної ефективності.

Розраховуючи порівняльну ефективність інновацій усіх видів, треба додержуватись кількох важливих принципів.

Принципи оцінювання порівняльної ефективності інвестицій:

- правильний вибір бази порівняння;

- комплексне оцінювання варіантів;

- за економічними, соціальними;

- і екологічними результатами;

- попереднє приведення варіантів до зіставного вигляду;

- визначення впливу нововведень на кінцеві результати виробництва;

- врахування чинника невизначеності (ризику);

- розгляд максимально можливої кількості альтернативних варіантів.

Народногосподарський економічний ефект (Енг) характеризує ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки України і визначається за формулою:

Е_НГ=ВП - В,

де ВП –загальний результат технічних нововведень (обсяг виготовленої продукції (робіт, послуг), тис. грн;

В –сумарні витрати, понесені на досягнення результату, тис. грн.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект (Е_вг) обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука – виробництво – експлуатація (споживання)" і визначається аналогічно, тільки в своїх масштабах:

Е_ВГ=ВП – В.

У сучасних умовах розвитку економіки стає необхідним і можливим новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його сутність зводиться до визнання безумовної пріоритет-гі критерію соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів ічних новин і нововведень у порівнянні з основним вимірником їх економічної ефективності. При цьому процедурний механізм порівняння і вибору найкращого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.

По-перше, проводиться аранжування цілей розробки, виробництва і використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого – максимізацію омічної ефективності.

По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що зафіксовані в існуючих державних і міжнародних стандартах, а також цільових нормативах соціального характеру; якщо вони не відповідають таким цілям і вимогам, то повинні бути відхилені незалежно від рівня їх економічної ефективності.

По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння і вибору мають розглядатися лише соціальне і екологічно припустимі варіанти об’єктів технічних новин.

Розгляд четвертого питання слід розпочати з поняття „організаційний прогрес”.

Різні напрями НТП породжують конкретні економічні й соціальні наслідки, глибина й ефективність яких багато в чому залежать від міри досконалості організації виробництва і праці, усієї системи господарювання. Організаційний прогрес є узагальненою характеристикою процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відрізняють його від науково-технічного прогресу.

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів.

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів призводять до зниження трудомісткості їх виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

По-третє, практична реалізація окремих напрямів НТП постійно потребує великих затрат суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат (у крайньому разі –незначних додаткових ресурсів).

Розрізняють два напрями організаційного прогресу:

1) загальносистемний;

2) внутрішньовиробничий.

Загальносистемний –це визначальний напрям, що здійснюється у суспільному масштабі, проте у різних межах (інтеграційних утворень, галузей, регіонів, національної економіки) і окреслює орієнтири для прийняття організаційних рішень внутрішньовиробничого характеру.

Внутрішньовиробничий (локальний) організаційний прогрес – це процес, що здійснюється на рівні підприємства і сприяє підвищенню організаційного рівня складних виробничо-господарських систем.

Ключовими об'єктами організаційного прогресу є:

- удосконалення організації виробництва;

- поліпшення організації праці;

- раціоналізація елементів господарського механізму.

Дата добавления: 2015-05-26