Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської діяльності. Розділ VI. Моральний вибір та відповідальність особистості

Розділ VI. Моральний вибір та відповідальність особистості

Уявлення, цінності й настанови, що становлять зміст мо­ральної свідомості, знаходять своє безпосереднє продовження у діяльності людини, її поведінці та вчинках. Саме з конкрет­них справ, реальної поведінки ми дізнаємося, який вибір зро­била людина, про справжню вартість її поглядів та ідей. Лю­дина самостійно приймає рішення, обирає засоби діяльності, а також відповідає за її результати. Виходячи з цього, визна­чимо основні проблеми теми.

У суспільному житті людина стикається з багатомірністю форм поведінки, часто з протилежними взаємонеузгодженими способами життєдіяльності, що породжує питання про моральній вибір. Моральний вибір — є усвідомлене віддання переваги людиною тому чи іншому варіантові поведінки від­повідно до особистих чи суспільних моральних настанов, що базуються на певних цінностях.

Поняття «цінність» було введено у науку в середині XIX ст. Згодом, на основі всебічної та детальної розробки цього поняття, сформувалася спеціальна галузь філософського знання — теорія цінностей, або аксіологія (від гр. «ахіоз» — «цінність»). Одна з найпоширеніших дефініцій цінності ви­значає її як значущість певних реалій дійсності з точки зору потреб людини і суспільства. Ця категорія дуже тісно пов'я­зану з категоріями «потреба», «інтерес». Потреби, інтереси, цінності пронизують усі галузі суспільного життя. За їх допо­могою можна дати відповіді на такі запитання: що людині потрібно, у чому вона зацікавлена, що людині дорого. Це ду­же близькі, але не тотожні поняття. Потреби людини, пере­творені на інтереси, у свою чергу, перетворюються» на цін­ності. Отже, цінність — є дещо позитивне, з точки зору задоволення матеріальних та духовних потреб людини. Однак, якщо вважати феномен цінності як задоволення суб'єктивних потреб, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Розуміння цінностей не може бути зведено тільки до задоволення будь-яких потреб особи. Точніше, самі ціннос­ті наповнюють сенсом існування людини і суспільства. Цін­ності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Виходячи з цього, можна виділити два типи цінностей: ті, які задовольняють насущні потреби людини, обслуговують са­моствердження людської особистості, та ті, які творять та від­роджують особистість у принципово новій якості. Можна класифікувати цінності на вітальні і соціальні, де людина та людство визначаються як вищі цінності буття, матеріальні та духовні. Серед духовних цінностей, у свою чергу, можна виді­лити моральні, естетичні, пізнавальні тощо. Духовні цінності – це сфера суспільної свідомості, вони тяжіють до духовної
сфери суспільного життя (так потреби людини здебільшого
належать до матеріальної сфери життєдіяльності, а інтереси – до соціальної).

В етиці категорією, що позначає вищу цінність, є добро, яке відображає абсолютне, ідеально досконале. Вищими мо­ральними цінностями є такі, як правда, справедливість, щас­тя, сенс життя, любов, дружба, бо усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини. Цін­ність можна розглядати як засіб відображення дійсності у сві­домості людини, тобто суб'єктивного відображення об'єктив­ної реальності. Цінності відображаються у свідомості людей у вигляді оціночних суджень. Оскільки дійсність не знає абсо­лютного, цінності мають відносний характер. Критерієм оцін­ки виступає узагальнений образ, зразок, ідеал. Моральна цін­ність вчинку виявляється за допомогою порівнювання з визнаним усім суспільством ідеалом добра, який фіксується у свідомості суспільства у вигляді певного комплексу моральних норм, правил належної та рекомендованої поведінки. Різні люди в одній і тій самій ситуації поводять себе неоднаково. Різниця визначається тими цінностями, якими керувалася людина, її моральними позиціями.

Моральне життя людини не можна розглядати як просте засвоєння суми прописних істин. Воно проходить у боротьбі мотивів, у постійному напруженні духовних сил. Здійснення того чи іншого вибору не тільки характеризує особистість, а також є важливішим засобом її формування. Моральний вчи­нок і моральна поведінка передбачають готовність обстоювати моральні цінності тоді, коли вони підлягають сумніву. На ос­нові цього можна зробити висновок про надзвичайну важли­вість ціннісних орієнтацій особистості. Сукупність сформова­них, усталених ціннісних орієнтацій розмежовує істотне та неістотне, утворює своєрідну вісь свідомості, яка забезпечує духовну усталеність особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. Саме тому в будь-якому суспільстві ціннісні орієнтації є об'єктом виховання, цілеспрямованого впливу. Розвинуті ціннісні орієнтації є ознакою зрілості осо­бистості, показником рівня її соціальності.

Постійна несуперечлива структура ціннісних орієнтацій зумовлює такі якості особистості, як цілісність, надійність, вірність певним принципам, здатність до морального вибору заради ідеалів і цінностей. Суперечливість, навпаки, породжує непослідовність поведінки.

Очевидно, що ціннісні орієнтації можуть не збігатися зі структурою цінностей, що функціонують у суспільній свідо­мості. Для окремої людини може бути вагомим та значущим зовсім не те, що є цінним і значущим з точки зору суспільних інтересів і сталих норм, цінністю орієнтованої суспільної сві­домості. Ця обставина обумовлює різницю між ціннісними орієнтаціями особистості та орієнтаціями особистості на цін­ності, які поширені і панують у суспільстві. Орієнтація на цінність — є певне ставлення людини до зовнішніх наста­нов, норм і звичаїв. Ціннісні орієнтації — це внутрішній компонент свідомості та самосвідомості людини, як і цін­ність, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спря­мованості моральної діяльності особистості.

Дата добавления: 2015-05-26