Толерантність

(від лат. tolerantia – терпіння) – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

Приклади толерантності: батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; людина терпить слабкості іншої людини; людина терпить толерантність; монарх терпить інакомислення; релігійна течія терпимо ставиться до гомосексуалів; держава визнає релігійні меншини; суспільство терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки

Толерантність сьогодні, більше ніж будь-коли, – не просто філософський ідеал,
а практична умова виживання. Адже без формування взаємної терпимості цивілізації, культури, нації, соціальні групи й окремі люди, що конфліктують, можуть просто знищити одні одних. Тому реалізація принципу толерантності набуває особливої актуальності. Але складність реалізації ідеї толерантності полягає в тому, що надзвичайно важко сприйняти Іншого в його іншості, визнати за ним право бути інакшим, ніж Я, чинити і думати по-своєму. Тому так часто виникають непорозуміння між Я та Іншим. Одним із способів їх розв’язання є налагодження діалогу між сторонами, що конфліктують. Отже, для реалізації завдання пропонованого дослідження потрібно проаналізувати толерантність у
безпосередньому зв’язку з комунікативним процессом

Основна функція комунікації – досягнення взаєморозуміння в
суспільстві, соціальної єдності зі збереженням індивідуальності кожного члена
спільноти. В. Малахов зазначає, що “сама звичність (для нашого часу) поєднання
понять “толерантність” і “діалог” налаштовує на думку про наявність діалогічної
інтенції в сутності толерантності як такої, загалом про неминучість взаємозв’язку
толерантності і спілкування]. Отже, за своєю суттю толерантність є
духовною основою для міжособового спілкування

Отже, в умовах сучасного мультикультурного світу потрібно розглядати
толерантність як універсальну етичну вимогу, яка потребує свого практичного
втілення у життя, адже орієнтує нас на діалог з Іншим з метою пошуку компромісу у вирішенні тих складностей, з якими зіштовхнулася цивілізація сьогодні.

51 Повага як моральна основа спілкування
В основі гуманістичних комунікативних установок лежать совість, любов та повага. Це таке ставлення до людини, за якого враховується людська гідність, повага доповнюється пошаною, тобто визнанням особистих чеснот індивіда та його належності до певної спільноти. Якщо ставимося шанобливо до іншої країни або до якоїсь фірми, то поважатимемо їхніх представників і виявимо це у своєму ставленні до них. Це сприятиме встановленню контакту, взаємодії в цілому. Спілкування при цьому буде відкритим і націленим на продуктивний діалог, на співробітництво і згоду, ґрунтуватиметься на врахуванні моральних норм і принципів справедливості, рівноправності, доброзичливості, ввічливості тощо.
Повага до співрозмовників, опонентів по спілкуванню, толерантність тісно пов'язані з самоповагою. Як би не ставилися до нас інші люди під час спілкування, у ділових взаєминах, самоповага буде тим моральним механізмом, який допоможе нам не допустити приниження, глузування тощо. Людина з розвиненою самоповагою чинитиме опір цьому, виявить волю, відстоюючи свою гідність, честь. Християнська мораль вчить бути терплячим, але це не означає, що слід миритися зі злом, агресією, брутальністю, безчестям. Кожен із нас має робити все, що може в межах норм моралі, щоб не допускати цього, щоб попереджати такі прояви під час спілкування з іншими людьми. Повага та увага є, безперечно, основою довготривалих відносин.
Стосунки, оперті на принцип справедливості, неабияк забезпечують також дотримання принципу поваги до інших людей. Принцип поваги потребує диференціації його змісту. Кант говорить про повагу права інших людей, називаючи її вищим серед обов’язків людини щодо інших людей. Філософ вимагає,"як святиню цінувати його". "В усьому світі, — пише він, — немає нічого святішого, ніж право інших людей. Воно недоторканне і непорушне. Прокляття тому, хто принижує право іншого і топче його ногами. Право людини має забезпечувати їй безпеку, воно сильніше за будь-яку зброю і надійніше за всілякі стіни". Пафос філософа продиктований просвітницьким поглядом на людину як моральну особистість, творча природа якої скута обмеженими соціальними умовами. Зауважимо, що Кант говорить про безумовність поваги права інших людей. Ідеться, в першу чергу, про права людини, визначені її належністю до роду людського: право на життя, право на власну думку, на самостійний вибір вчинку та на моральну відповідальність за нього. Принцип поваги прав людини — вихідний в організації суспільного життя і здатний виконати роль критерію моральності стосунків. Повага права людини — це апріорний моральний закон, дотримання якого могло б гарантувати усунення страждань, окрім тих, які несуть хвороби та нещасні випадки.

Дата добавления: 2015-05-26