Держава в системі суспільного відтворення. 1 страница

Відтворення людського ресурсу.

Соціальна політика.

Інфляція

Державний бюджет.

Податки.

Доходи населення.

Національне багатство.

Споживання та заощадження.

Воловий внутрішній продукт.

Національне дохід.

Суспільне відтворення, його типи та показники.

Становлення глобального ринку.

Міжнародні ринки.

Ринок інновацій.

Ринок людського ресурсу.

Ринок капіталу.

Ринок товарів та послуг.

Ринок землі та нерухомості.

Сегментація ринку.

Ринок і держава.

Конкуренція, монополія, олігополія.

Ринкове ціноутворення

Попит і пропозиція

Суб’єкти і об’єкти ринкових відносин.

Сутність і функції ринку.

Грошовий вимір вартості товару.

Гроші.

Товар та його характеристика.

Економічні блага.

Міжнародна міграція людського ресурсу.

Соціалізація економіки

Нерівність в доходах та проблема бідності.

Дискримінація праці.

Трудові відносини, зайнятість, безробіття.

Інтелектуалізація праці.

Освіта та професійні компетенції працівника

Інвестиції в людський ресурс.

Заробітна плата.

Вартість і оплата праці.

Праця і людський ресурс.

Міжнародний рух капіталу.

Ефективність кругообігу капіталу.

Кругообіг капіталу та його стадії.

Фінансовий капітал.

Підприємницький капітал.

Виробничий капітал.

107. Інтернаціоналізація та глобалізація економічних процесів.

1. Сутність економічного мислення

Мислення – це психологічний процес із відкриттям нового знання, вирішення проблеми на основі переробки отриманої інформації. Мислення є найбільш загальною і опосередкованою формою психологічного відображення, що встановлює зв’язок між пізнаваними об’єктами.

Економічне мислення – складова мислення людини взагалі. Воно безпосередньо пов’язане з економікою. Це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності і поведінці в цілісному економічному процесі. Воно виступає як процес осмислення суб’єктом реальних господарських ситуацій, що підвищують ефективність трудової діяльності, яка визначає економічну поведінку людини і стиль господарської діяльності.

Основними характеристиками економічного мислення є наступні:

1. Економічне мислення відтворює в теоретичній формі різні явища і процеси економічного життя;

2. Воно понятійно описує деяку задану предметність (зміст економічного мислення визначається предметністю, на яку воно спрямоване);

3. Економічне мислення орієнтоване на вирішення економічним суб’єктом конкретних господарських завдань.

Економічне мислення як мислення людини взагалі формується в процесі виховання, навчання, одержання освіти, підготовки, підвищення кваліфікації, тощо. Система освіти впливає на формування економічного мислення людей, а потім діючи в економічній сфері і на економічну свідомість.

Економічне мислення є формою прояву економічної свідомості в конкретній суспільній соціально-економічній ситуації.

2. Середовище формування економічного мислення: економічне, політико-правове, соціально-культурне.

Економічне мислення – це пізнання сутності економічних процесів, виявлення їхніх закономірностей за допомогою розумових операцій і реалізація економічних знань, умінь і якостей особистості в економічній діяльності і поведінці в цілісному економічному процесі. Економічне мислення як мислення людини взагалі формується в процесі виховання, навчання, одержання освіти, підготовки, підвищення кваліфікації, тощо.

Таким чином, економічне мислення розвивається в певному середовищі. Найбільш впливовим середовищем є економічне.

Основними факторами формування економічного мислення суб’єкта є:

1. Різноманітні форми власності у рамках яких суб’єкт здійснює свою діяльність;

2. Інші суб’єкти економічних відносин, з якими даний суб’єкт взаємодіє;

3. Розмаїтість взаємодіючих суб’єктів;

4. Інтенсивність, різноваріантність і якісна специфіка зв’язків;

5. Спрямованість і дієвість цих зв’язків.

Чим більш значущими є фактори формування і розвитку економічного мислення, тим більшою є включеність соціального в економічну практику.

3. Типи економічного мислення: стандартний і творчий.

Під економічним мисленням слід розуміти опосередковане і узагальнене відображення економічної дійсності, що включає: по-перше, пізнання економічної системи та притаманних їй об’єктів економічних законів та категорій; по-друге, засвоєння отриманих знань, їхнє перетворення, переконання, уміння та навички, мотиви діяльності; по-третє, реалізацію цих переконань, навичок і мотивів в економічну поведінку.

Основними типологіями економічного мислення є:

- за критерієм науковості: наукове і ненаукове;

- за критерієм способу або характеру: стандартне і творче;

Наукове мислення – спосіб осмислення дійсності, що базується на раціональному, системному, доказовому пізнанні. Основною метою є отримання об’єктивної істини.

Науковому мисленню притаманні такі основні ознаки:

1. строгість – полягає в його раціональності і доказовості, узгодженості всіх структурних елементів;

2. однозначність – внутрішня несуперечливість, тотожність за сенсом усіх тверджень, що притаманні певній теорії;

3. ефективність – здатність за скінчене число кроків досягти бажаного результату;

4. простота – досягнення наукового результату за мінімальне число дій, доступність до його використання іншим особам;

5. еврістичність – здатність приносити нові результати, можливість екстраполяції уже відомого, отриманого знання на нові сфери даної або іншої сфери науки.

Ненаукове мислення – мислення на обмежено раціональному або повністю ірраціональному, несистемному, недоказовому підході до економічної діяльності. Йому притаманні такі ознаки: несистемність, хаотичність, звернення до авторитету.

Всі види неекономічного мислення можна поділити на релігійне та містичне економічне мислення, ідеологічне та повсякденне. Повсякденне економічне мислення базується на здоровому глузді, життєвому досвіді, практичній кмітливості. Воно надзвичайно широко розповсюджено серед людей, які не мають фахової економічної освіти. Однак, воно є досить ефективним і дає можливість багатьом людям досягти значних індивідуальних економічних успіхів.

Наукове та повсякденне мислення має ряд відмінностей:

1). Наукове економічне мислення – це об’єктивні відомості про економіку, а повсякденне – суб’єктивні погляди.

2). Для наукового характерні всебічність, системність (цілісність) поглядів, а для повсякденного – уривчасті та однобічні відомості.

3). Для наукового характерним є з’ясування суті явищ і процесів, для ненаукового – поверхові уявлення про процеси, явища.

Релігійне та містичне – полягає у посиланні на авторитет; ведення економічних справ у відповідності до певних морально-етичних норм, проповідуваних релігією (заперечення лихварства у Християнстві).

Ідеологічне («ілюзорне») – прямо дискредитує наукове, економічне пізнання: ціннісні установки особистості закривають собою факти, і ціннісна складова в економічних судженнях ігнорує актуальну складову останніх, факти дійсних процесів і явищ. Це призводить до серйозних втрат в економічному пізнанні. Так формується доктрина – заздалегідь сформоване вчення, певна система філософських або інших поглядів.

Стандартне економічне мислення – мислення, коли рішення приймається на основі здорового глузду, загально прийнятих знань, ідей, теорій тощо.

Творче економічне мислення – пов’язане з виробленням нових методів розв’язання певних завдань та досягнення мети, з критичними підходами до існуючих ідей, теорій тощо.

4. Розвиток економічного мислення

Розвиток економічного мислення найбільш наочно виявляється у еволюції теорії вартості, що пройшла шлях від найбільш чіткої та логічно викладеної теорії трудової вартості, основи якої були закладені вже у працях меркантилістів до концепції неокласичного синтезу. «Лідерами» у цих теоріях вважаються теорія трудової вартості та теорія маржиналізму.

У цілому ж відмічений процес ґрунтується на осмисленні та переосмисленні наступних методологічних посилань:

– класична політекономічна теорія вибудовується на об’єктивності визначення вартості як суспільних витрат праці;

– маржиналізм на суб’єктивному оцінці вартості конкретним споживачем;

– класична політекономічна теорія базується на аналізі змісту економічного явища і оцінює його або сумарною, або середньою величиною. Друга використовує метод граничних величин для характеристики суті і форм економічних явищ і процесів;

– класична враховує родову корисність будь-якого блага у зв’язку із потребами людського роду;

– маржиналізм базується на корисності конкретної одиниці блага, що відображає інтерес (задоволення) споживача;

– класична теорія не вивчає проблему особистого споживання достатньо глибоко.

– друга ж – вивчає особисті інтереси та мотиви дій споживачів, що знаходяться в основі теорії поведінки споживача;

– класична визначає виробництво як первинне у відношенні до споживання, а вартість як його результат. Друга ж на час свого зародження вважала первинною сферу споживання, потім, дякуючи А.Маршалу, відбулася ув’язка виробництва і споживання матеріальних благ;

– маржиналізм пов’язує цінність блага з його обмеженістю;

– сучасна оцінка виробничої діяльності почала використовувати граничні величини при вирішенні проблем максимізації – мінімізації, зіставленні витрат і результатів.

Сучасне трактування вартості (цінності) товару виходить за рамки цих двох теорій, хоча це трактування базується на теорії маржиналізму.

Сучасна економічна теорія трактує вартість (цінність) не як об’єктивну категорію і не як властивість товару (товар не має ніяких властивостей, це просто фізичне тіло, воно має властивості, які люди як би «приписують» йому, надають ці властивості певним товарам). Самі по собі товари не мають вартості, хоча це суперечить здоровому глузду. Коли ми хочемо знати скільки коштує та чи інша річ (яка вартість товару) ми пов’язуємо вартість (цінність) речі з певними діями. Лише діям притаманна вартість, і лише конкретним діям окремих людей. Крім того, для різних людей у різний час буде різна вартість (цінність) товару.

5. Економічне мислення і економічна практика.

Найважливішою сутнісною характеристикою справжнього наукового пізнання є підтвердження наукових висновків практикою, життям, реальною дійсністю. Так «марксистська доктрина» не є актуальною в сучасних економічних системах, так як не підтвердилася практикою.

Основу будь-якої економічної діяльності людини становлять потреби. В економічному світі людини вони безмежні, та на жаль на задоволення всіх потреб людини не вистачає ресурсів. Через цю невідповідність в економіці й існує проблема вибору. Економічне мислення – це насамперед уміння приймати раціональні рішення, тобто діяти в ситуації вибору, усвідомлюючи власну відповідальність за нього.

Таким чином, економічне мислення та економічна практика взаємопов’язані. Визначальною стороною їх взаємодії є економічна практика.

Економічне мислення справляє активний зворотній вплив на практику, стимулює економічну діяльність.

Для одержання об’єктивної картини треба проаналізувати величезну кількість даних, які всебічно характеризують економічні явища, дають об’єктивні висновки для формування економічних категорій і законів.

Економічна діяльність – найважливіша форма свідомої, цілеспрямованої практичної діяльності людей у процесі якої вони в основному вступають в активні зв’язки з природою та економічні відносини між собою для створення економічних благ з метою задоволення потреб.

Економічна практика, економічні відносини, виступаючи як об’єкт економічного мислення, визначають його специфіку. Так дана форма мислення відтворює економічне життя у властиво специфічних економічних поняттях, категоріях і законах, у певній історичній і логічній послідовності, співвідносить їх з економічною дійсністю.

6. Роль економічної науки у формуванні професійної компетенції.

Компетенція – це знання і уміння у певній сфері людської діяльності; компетентність – це якісне використання компетенцій, специфічна здатність ефективного виконання конкретних дій у предметній сфері, включаючи вузько предметні знання, особливого роду предметні навички, способи мислення, розуміння відповідальності за свої дії.

Необхідно виділити і “вищі компетентності”, які передбачають наявність у людини високого рівня ініціативи, здатності організовувати людей для виконання поставлених цілей, готовності оцінювати і аналізувати соціальні наслідки своїх дій.У процесі розгляду проблем отримання економічних знань і визначення вимог до випускників вищих навчальних закладів широко застосовується термін “професіональна компетентність”, під якою розуміють готовність і здібність фахівця приймати ефективні рішення при здійсненні професіональної діяльності. Професіональна компетентність в цілому характеризується сукупністю інтегрованих знань, умінь і досвіду, а також особистісних якостей, які дають можливість людині ефективно проектувати і здійснювати професійну діяльність у взаємодії з навколишнім світом.

Виділяються

1) прості (базові) компетенції (які формуються на основі знань, умінь, здібностей, що легко фіксуються та проявляються у певних видах діяльності) та

2) ключові компетенції – надзвичайно складні для обліку та виміру, що проявляються у всіх видах діяльності, у всіх відношеннях особистості зі світом, що відображають духовний світ особистості і сенси її діяльності.

Також існують й інші класифікації:

1) стандартні – ті, без яких неможливе нормальне функціонування особистості або організації;

2) ключові – забезпечують їх конкурентоспроможність на соціально-економічному ринку, вигідно вирізняючи від аналогічних представників;

3) провідні – це “створення” майбутнього, що проявляється в інноваційності, креативності, динамічності та діалогічності (кооперативності, децентрації, полікультурності)

Професіональна компетенція в цілому характеризується сукупністю інтегрованих знань, умінь і досвіду, а також особистісних якостей, які дають можливість людині ефективно проектувати та здійснювати професійну діяльність у взаємодії з навколишнім світом.

Професійні компетенції фахівців бакалаврського та магістерського рівнів підготовки за економічними спеціальностями мають свій об’єкт, класи професійних завдань та їх конкретизацію. До таких класів професійних завдань відносять:

1) теоретико-пізнавальні; 2) аналітичні; 3) навчально-методичні; 4) науково-дослідні; 5)виховні.

7. Економіка як об’єкт наукового дослідження.

Суспільство виступає як сукупність об’єктів господарства. Звідси економіка є сукупністю певних суб’єктів економічної діяльності, кожен з яких вирішує раціональне ведення господарства.

В усякій реальній економіці існує безліч подібних суб’єктів (інститутів), проте об’єктом вивчення економічної науки є лише декілька найбільш типових і виведених в ідеалізованому вигляді. До таких суб’єктів (інститутів) належать: споживачі, фірми (підприємства), професійні спілки, урядові організації. Економічна наука аналізує найважливішу сферу діяльності людини, а саме сферу виробництва та розподілу життєвих благ в умовах обмежених ресурсів, без якої були б неможливі усі інші різноманітні форми реалізації особистісних і суспільних інтересів. Людина є одночасно і виробником, і споживачем економічних благ. Людина не тільки створює, але і приводить в рух та визначає способи використання техніки і технології, які, у свою чергу, висувають і нові вимоги до фізичних та інтелектуальних параметрів людини. Модель економічної людини (homo economicus) у сучасній економічній теорії можна охарактеризувати приблизно такими ключовими ознаками:

1.Це людина, яка вибирає, оскільки вона обмежена у своїх ресурсах і така ситуація змушує її до постійної необхідності робити вибір.

2.Це людина, яка оцінює. Вона порівнює різні альтернативи, оцінює їх і вираховує як би за власною шкалою.

3.Це людина, яка еволюціонує, тобто така, яка надає перевагу віддавати пріоритет власним оцінкам та інтересам перед чужими оцінками та інтересами. Норми суспільства при цьому нею притримуються лише остільки, оскільки вони явно не суперечать її власним нормам та інтересам.

5.Це людина, яка володіє обмеженою та неповною інформацією. Пошук додаткової інформації вимагає і часу, і витрат.

6.Поведінка цієї людини є цілераціональною, тобто вона ставить перед собою раціональні цілі і здійснює свої дії таким чином, щоб досягти їх максимально. Елементи ірраціонального в її поведінці можуть носити лише випадковий, зовнішній характер. Не випадково необхідно приділити таку увагу до основної діючої особи економічного життя, адже від цього багато в чому залежить і підхід до неї як об’єкта економічних досліджень. економіка – це господарське життя людей, в якому відтворюються матеріально-фізіологічні та соціальні умови їх функціонування. Економіка – невід’ємна складова цілісної системи суспільних відносин, у якій переплетені і тісно взаємодіють соціальні, духовні, ментальні, релігійні та політичні чинники, що визначають поведінку людини. Економіку вивчає окрема наука – економічна теорія. Економічна теорія – це фундаментальна економічна наука, яка вивчає загальні закономірності господарського життя (людської діяльності), відносини між людьми (їх взаємодії), що складаються у сфері виробництва, розподілу обміну і споживання благ. Об’єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень – це людина, господарське життя людини, економіка загалом. Наприклад, людину як об’єкт досліджень вивчають різні науки – медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет.

8. Предмет економічної науки.

Предмет дослідження – це суттєва сторона об’єкта, мета вивчення, тобто те, що наука ставить у центр своєї уваги. Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів. Найближчим наслідком рідкісності ресурсів є конкуренція за їх використання. Це не тільки конкуренція між людьми за ресурси задоволення їхніх особистих або групових інтересів. Це перш за все конкуренція між альтернативними цілями, можливими напрямами, варіантами використання обмежених ресурсів, хоча кожна з таких альтернативних цілей може бути і персоніфікована. Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.

Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку (діяльність) з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

9. Функції економічної науки.

Економічна наука – це система теоретичних знань про закони економічної діяльності суспільства.

Економічна наука виконує такі функції:

1). Теоретична – є вихідною і визначальною. Сутність її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво і розподіл матеріальних благ. Вивчення економічної теорії зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які визначають глибоку суть конкретної економічної системи.

2). Практична – полягає у розробці принципів та методів науково обґрунтованої економічної політики держави. Економісти беруть участь у визначенні економічних стратегій, тобто довгострокової господарської політики держави.

3). Прогностична – передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом’якшення перебігу деяких негативних процесів.

3). Світоглядна (виховна) – вироблення нового типу економічного мислення; формування сучасного світогляду людини, уявлення про функції економіки на національному та загальносвітовому рівнях.

4). Ідеологічна – висновки економічної науки завжди стосуються інтересів певних груп, тому економічна теорія не може бути незалежною від ідеології.

10. Етапи розвитку економічної науки

Економічна наука на шляху свого розвитку пройшла такі етапи:

Меркантилізм – концепція, що бачила основу національного процвітання в нагромадженні благородних металів (золота й срібла), що вважалися головними формами багатства. Представники: А. Монкрет’єн, Томас Мен, Жан Батист Кольбер.

Школа фізіократів, представники якої вважали, що тільки земля продуктивна й що тільки праця сільськогосподарських працівників здатні створити чистий продукт, тобто дохід, що перевищує витрати. Всі інші види діяльності (промисловість, торгівля) є «марними», оскільки вони лише переробляють продукти, не збільшуючи їхню кількість. Відомими представниками цього напряму були Франсуа Кене і і Анн Тюрго.

Класична школа, заслугами якої було поглиблення та розкриття законів розвитку, нових методів дослідження (науковий). Класики були прихильниками економічного лібералізму. Вони розглядали людину насамперед як людину «економічну». Її прагнення до максимізації свого багатства призводить до збільшення багатства всього суспільства. Для класичної школи характерні такі дві суперечливі особливості: 1) розвиток ідей класиків; 2) критика цих ідей та створення альтернативних теорій. Вчених-класиків розділяють на такі дві групи: І хвиля – Петті, Кене, Смітт, Рікардо; ІІ хвиля – Сей, що є автором теорії трьох факторів виробництва; французький класик Бастіа; Мілль; Кері, діяльність якого пов’язана з розвитком світових відносин США.

Відомим представником класичної школи є Карл Маркс, який розробив теорію додаткової трудової власності та став в основі виникнення пролетарської політичної економії.

Критичний напрям. (кінець ХІХ-поч. ХХст.) Його засновником був Сімон Сісмонді. Предметом політичної економії стає добробут людей, оскільки він залежить від держави. Сісмонді виступав за державне регулюван ня економікою, підтримку дрібних виробників. Інший представник критичного напряму прудон теж звернув увагу на інтереси дрібної буржуазії, розвиток капіталізму сприяв розоренню останніх. Він також був засновником теорії анархізму, його ідеї з часом унаслідував Бакунін.

Альтернативна школа виникла в 1-й половині ХІХ століття, засновником якої був Фрідріх Ліст, який був прихильником обєднання Німеччини. Він стверджував, що економічна сила Німеччини полягає саме в цьому. Така іде національного єдинства стала основою ідеології фашизму. Альтернативна школа критикувала вчення класиків, особливо Адама Смітта, за те, що вони намагалися відкрити універсальні закони.

Історична школа – виникла в 40-х роках ХІХ ст. і загалом продовжувала ідеї Ліста. Представники: Карі Кріс, Гільдербранд.

Нова історична школа виникла в 70-х роках. Представники: Густав Шмоллер, Луйо Брентано.

Маржиналізм. (ХІХ-ХХ ст..) Його представники Карл Менгер, Євгеній Бем-Баверк, Фрідріх Візер розробили теорію граничної корисності, яка стала основним принципом маржиналізму.

Неокласичний напрям (ХІХ ст..), засновником якого став Альфред Маршалл. Він розробив свою універсальну теорію цін, де немає класів, а натомість є продавці-покупці, виробники-споживачі. У центрі уваги неокласиків – аналіз умов, за яких споживачі й виробники максимізують свій прибуток. Представники: Артур Пігу, Карл Менгер, Євгені Бем-Баверк, Фрідріх Візер.

Кейнсіанство (ХХ ст..) – центр уваги переміщується на проблеми макроекономіки. Джон Мейнард Кейнс вбачав двигун економіки не в пропозиції, а в попиті. Для підвищення сукупного попиту Кейнс рекомендував використовувати податково-бюджетну та кредитно-грошову політику держави.

Монетаризм (ХХ ст..) ставить в центр макроекономічної політики гроші. Завдання держави тут зводяться до контролю над емісією грошей і грошовою масою, досягненню збалансованого державного бюджету, боротьби з інфляцією тощо. Представники: Давид Юм, Мілтон Фрідмен.

Сучасний неоінституціоналізм (післявоєнний період). В рамках цього напряму виникають економічна теорія прав власності (Рональд Коуз), теорія економічної організації (Р. Коуз та Олівер Вільямсон), теорія суспільного вибору (Джеймс Б’юкенен).

11. Сучасна структуризація економічної науки та диверсифікації її предмету.

На основі економічної теорії сформувалися і розвиваються самостійні економічні науки, сутність яких утворює систему економічних наук. З точки зору масштабів досліджуваного об’єкта розрізняють рівні економічного дослідження, яким відповідають такі складові економічної теорії або наукової дисципліни:

Мікроекономіка (дослідження поведінки і мотивів діяльності суб’єктів первинної данки – домогосподарств, підприємств за умов обмежених ресурсів та альтернативних напрямків їх використання;

Мезоекономіка (вивчає окремі галузі і підсистеми національної економіки – АПК, торговельно-промисловий комплекс, територіально-промисловий комплекс, ВЕЗ);

Макроекономіка (вивчає економічну систему в цілому, всю економіку або окремі її укрупнені складові – сектори, сфери тощо, суспільне відтворення в цілому, категорії як фінанси, зайнятість, безробіття);

Мегаекономіка – міжнародна економіка (вивчає взаємозв’язки національних господарств (економік), міжнародні економічні відносини в межах світового господарства).

За сферами дослідження економічні науки поділяються на:

Загальні (фундаментальні): економічна теорія, історія економічних вчень, економічна історія.

Функціональні (міжгалузеві, спеціальні): фінанси, кредит, економіка праці, маркетинг, бухгалтерський облік;

Галузеві: економіка торгівлі, сільського господарства, банківської справи тощо; Підприємства (промислові підприємства, сільського сподар ської фірми); Регіональні (економіка окремої країни, економіка регіону в межах країни);

Стикові економічні науки – економічна історія, економічна статистика, економічна географія.

Вирішальною ознакою економічних знань є їх науковість. Узагальнені економічні знання фокусуються у вигляді економічної теорії, яка тільки тоді стає науковою, коли підтверджена практикою, життям, реальною дійсністю. Справжнє наукове знання завжди об’єктивне. Тому єдиною справді науковою методологічною основою може бути економічна теорія, перевірена практикою, що і являє економічну науку у справжньому розумінні слова. Тому кожна з фундамента льних економічних дисциплін повинна мати своє чітко окреслене коло категорій і понять, які згодом необхідно конкретизувати в інших нормативних дисциплінах – залежно від подальшої спеціалізації кожного фахівця.

12. Принципи,категорії і закони економічної науки.

Principium – основа, початок. Принципи – основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності; є кінцевим результатом наукового дослідження.

Економічна науки використовує деякі всезагальні (філософські) принципи, як методологію в економічній науці:

1). Принцип пізнаваності світу (проголошує пізнаваність будь-яких явищ і процесів).

2). Принцип розвитку (розглядає економічні явища як такі, що розвиваються у просторі і часі).

3). Принцип практичної здійснимості (можливість управління господарськими процесами і явищами, здатністю цілеспрямовано впливати на них).

4). Принцип детермінізму (всезагальна обумовленість усіх господарських процесів і явищ – за кожним наслідком приховується своя причина).

5). Принцип простоти (пропонує шукати у відношенні усякого господарського факту найбільш просте пояснення із усіх існуючих варіантів).

Дата добавления: 2015-05-26