Держава в системі суспільного відтворення. 3 страница

Відносини власності реалізуються в дії 3 атриб:1)право володіння;2)право розпорядження;3)право користування. Відповідно до них: типи вла-сті(сусп., приватна, Змішана) та форми(держ,колек,індив-труд, з найм працею) та різні види власності(наприкл, згальнодерж, муніципальна, одноособова і т.д.)

25.Домогосподарства,підприємства(фірми) та сектори економіки.

Домашні господарства. Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї або групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку та одержує натомість кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності. Саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Підприємство. Це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Воно має дві обов’язкові економічні ознаки: по-перше, виробництво продукції або послуг для задоволення суспільних потреб; по-друге, одержання прибутку (доходу). Підприємства мають такі ознаки: – виробничо-технічна; – організаційно-соціальна єдність; – фінансово-економічна самостійність.

Організаційна форма підприємства – це спосіб взаємозв’язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва).

Фірма – це, з одного боку, організація, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого – юридично самостійна форма існування бізнесу, відповідним чином зареєстрована підприємницька одиниця, що має комерційну самостійність.

Сектор економіки – велика частина економіки, якій притаманні схожі спільні характеристики, що дозволяє виокремити її від інших частин народного господарства у теоретичних та практичних цілях. За формами господарювання розрізняють: – приватний(частина економіки країни, що прямим чином не перебуває під контролем держави. Поділ на корпоративний, фінансовий, індивідуальний); -державний(частина економіки країни, яка повністю контролюється державними органами та перебуває у власності держави); – інші сектори економіки.

Теорія секторальної структури(теорія структурних змін) – 1930-ті рр. А Фішер і К.Кларк:

1)первинний сек – видобувний, сировинний. 2)вторинний сек – обробний – обробна промисл+будівництво. 3) третинний сек – інфраструктура –послуги

В. Іноземцев додає 4)розподільно-обмінний; 5)соц.-управлін(осв, спорт…)

Також розрізняють: -реальний сек екон; -фінансовий сек екон; – внутрішній сек екон; – зовнішній сек екон.

26.Кластери,внутрішні регіони,регулятивні інститути.

кластер – особливим чином організований простір, який дозволяє успішно розвиватися великим фірмам, малим підприємствам, постачальникам (обладнання, комплектуючих, спеціалізованих послуг), об’єктам інфраструктури, науково-дослідницьким центрам, вузам та іншим організаціям. При цьому важливо, що в кластері досягається синергійний ефект, оскільки участь конкуруючих підприємств стає взаємовигідною. Кластер – це передусім соціальне явище, яке формується в результаті об’єднання зусиль людей та організацій задля задоволення своїх економічних інтересів. При цьому регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економічного розвитку. Вони визначають в цілому конкурентоспроможність національної економіки. Регіони, що не мають кластерів, займають гірше економічне положення, а в більшості випадків перетворюються на депресивні території.

Поняття “регіон” походить від латинського кореня “regio”, що у перекладі означає країна, край, область. Концептуальні параметри: – геог положення(розташування, S, к-сть нас); -виробничо-функц особл(види дія-сті); -соціальні особл(норми спілкув, повед). У суч екон науці найб розп 4 парадигми регіону: 1) регіон-квазідержава – представляє собою відносно відокремлену систему держави та національної економіки; 2) регіон-квазікорпорація – представляє собою значний суб’єкт власності (регіональної та муніципальної) та економічної діяльності; 3) регіон-ринок – має певні кордони акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) та особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг тощо; 4)регіон-соціум – висуває на передній план відтворення суспільного життя та розвиток системи розселення.

Регулятивні інститути – це “правила гри” у суспільстві, тобто створені людиною обмежувальні рамки, на основі яких організуються взаємовідносини між людьми. Рег інст.: формальні(мають стійкі рамки) та неформальні(звичаї). В організ струк сис держ рег екон виділ інститут струк держ управління(напр., банківська сфера, фінансова). До загально прийнятих прав рег інст. Відн конституцію, закони і т.д. Серед екон і адмін. Інст. Можна виділити сис держ кредитування, субсидування тощо.

27.Типи і моделі економічних систем та їх еволюція.

В економічній науці найпоширенішими підходами до типологізації економічних систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис – система продуктивних сил та економічних відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи. У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної).

Цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації економічних систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Вирізняють: І класифікація (за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства):– традиційна (патріархальна, авторитарна) економічна система;–ліберальна (ринкова, демократична) економічна система;– проміжна між традиційною і ліберальною економічна система; II класифікація (за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна економічна система (цивілізація); – індустріальна економічна система; – постіндустріальна економічна система; III класифікація (за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес): – локальні економічні системи (євразійська, західноєвропейська, тощо); – міжнародні економічні системи (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна економічна система.

Класифікація економічних систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники виробництва; хто і як ухвалює основні економічні рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності. За цим критерієм виділяють такі типи економічних систем: – традиційна економічна система;- планова (демократична і командна) економічна система; – ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) економічна система; – трансформаційна (перехідна, транзитивна) економічна система.

28.Національні та міжнародні економічні системи.

Нац екон сис – це сукупність взаємопов’язаних механізмів та інструментів розвитку і функціонування національної економіки. Нац екон сис – це складна макроекономічна структура, яка визначається як взаємодія та взаємоузгодженість окремих сегментів ринку (ринку економічних ресурсів, товарів та послуг, грошей та валюти, капіталу, цінних паперів тощо) та окремих їх елементів. Нац екон сис – сукупність взаємопов’язаних в організаційному, технолог. та екон плані галузей і сфер госп дія-сті країни.

Структура нац екон –співвідношення, які виражають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, окремими її секторами, галузями тощо. Види структури нац. екон сис: -відтворювальна; -територіальна; -соціальна; -галузева; -секторальна; -зовнішньоекон; – техніко-екон.

Нац. ЕС сформувалася ще в період утворення нац. держав, але в процесі МПП почала поступово наповнюватися інтернац та наднац екон змістом, тобто елементами міжнар і глобальної економіки.

Міжнародна економічна система – це сукупність елементів світової економіки з властивими їм характеристиками, у процесі взаємодії яких виникають загальні властивості та якості, закони і закономірності функціонування цієї системи.

Світове гос-во – сукупність нац. гос-в у їхній взаємодії через сис МЕВ.

Міжнар екон сис включає регулятивні мех. Нац., міждерж і наднаціональних рівнів і сис між нар екон відносин(МЕВ)

Структура сучасних МЕВ включає такі форми: – міжнародна торгівля; – міжн рух капіталу; – міжн трудова міграція; – світова валютна система.

29. Формування глобальної економічної системи.

Суч.розвиток світ.ек-ки хар-ться посиленням тенденції до глобалізації. Вона проявляється у виході нац.ринків і нац.екон.систем на рівень глобал.екон.системи.

Глобал.екон.система – це світогосп.система, в якій нац..процеси вир-ва, обміну і споживання благ відбуваються як єдиний процес. Таким чином, світ.госп-во, у більш широкому розумінні, і є глобал.системою, яка має властивість самовідтворюватися на рівні прод.сил, а також на рівні виробн.і певних аспектів правових і політ.відносин. Головне протиріччя глобал.екон.системи пов’язане з формуванням, у межах провідних зах.держав,замкненої госп.системи. Цей процес відслідковується за такими напрямками, як концентрація більшої частини інтелектуального і технолог.потенціалу людства у постіндустріальних країнах, концентрація осн.торг.шляхів в межах розвинених держав, замикання інвестеційних потоків та міграція нас.з

«країн третього світу» у розвинені регіони планети. Концепції гл.екон.системи:1. Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери прикладання капіталу, за посилення їхнього політ. і культ.впливу.2. Теорія модернізації основана на розходженнях у розумінні традиці. і суч., зв’язує перехід до суч.екон.зростання з духовними цінностями, а не тільки з матер.інтересом.3. Концепція світової системи –на основі змін поділу праці, поділяє світ на центральні (світові ядра), периферійні і напівпериферійні країни.4. Теорія глобальної взаємозалежності. Ріст взаємозалежності країн у гл.екон.просторі піддає нац.платіжні баланси усе більш частим і сильним впливам ззовні, у результаті чого уряди повинні приділяти усе більшу увагу проблемі збереження зовн.рівноваги, координувати вико рис-ня всієї сукупності інструментів, що знаходяться в розпорядженні держав.

30.Сутність і види економічної діяльності.

Екон.д-ть(ЕД)-процес,тому має мету-створ.благ і розвиток людини,засоби(ек.рес.)та результат(ек.блага).Вона здійснюється у сферах мат.і немат.вир-ва різними екон.субєктами. Окремі види ЕД не пов’язані з акт.відношенням людина-природа.

Екон.д-ть – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки вир-ву та обміну матеріальними благами та послугами. Д-ть стає екон. тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком в-во та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними.

Осн.види ЕД:

-с/г,лісове госп-во,рибальство; -будівництво; -д-ть транспорту та зв’язку; -торгівля; -фін.д-ть; операції з нерухомим майном; -держ.управління;освіта;охорона здоровя; -послуги у сфері культури та спорту.

Спільним між цими видами є: по-перше, те, що д-ть будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення осн. мети бізнесу – отр.прибутків та управління і мінімізацію витрат; по-друге, це наявність сукупності дій робітників з викорис. засобів праці, що необхідні для перетвор. ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу д-ть.

Праця- люд.д-ть,спрямована на створ.мат.і дух.благ для задовол.потреб люд.

В-во-процес створ.з природ.матеріалів життєвих благ,необхідних для існування та розвитку люд.сусп-ва. Процес в-ва здійснюється результативно,тобто з певною продукт-тю або ефет-тю,яка залежить від того,як поєднуються його фактори(земля,праця,капітал,підпр.здібності,інформація). Для ефект-ті виробн.д-ті важливим є визнач.цілей створ.і функціонування підпр-ва. В практиці господарювання кожна фірма як скл.виробничо-екон. сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті,які модна поєднати в окремі напрямки.

Так,виробнича д-ть поділ.на: наук-дослідна та проектно-конструкторська; інноваційна,інвестиційна,торговельно-маркетингова.

31.Суспільний поділ праці.

Поділ праці(ПП)-відокремлення різних видів трудової діяльності,завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності.

ПП – це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові вир-ва і галузі.

Особливості поділу праці:

1)є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку прод. сил;

2)не обмежується мікроекономічними явищами – в межах 1го під-ва. Це певна сис-ма сусп.праці, яка скл-ся у результаті якісної диференціації труд.д-ті в процесі розвитку сусп-ва;

3)є причиною виникнення товарного вир-ва. Виробники(між якими відбувсяПП)обмежуючись певним видом виробн.д-ті,для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на ін.продукти. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Принципово для правильного розуміння категорії Сусп.поділу праці(СПП) є два аспекти. По-перше,СПП – це комплексна категорія, яка повязує технолог.процес із сусп.процесом вир-ва, тобто соціалізує технолог.будову вир-ва, надаючи їй сусп.якостей. По-друге, СПП виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання сусп.продукт-ті праці.

Першим вел.СПП було відокремлення пастуших племен і поділ с/г-кого вир-ва на землеробство й тваринництво. Другий вел.СПП– відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним заняттям землероба, від с/г. ТретійСПП–відокремлення торгівлі (купецького капіталу). Четвертий виникнення і розвиток машинної індустрії,форм-ня нових галузей вир-ва. Пятий виокремлення інформац.сфери. Шостий відокремлення сфери наук.д-ті. Сьомий виділ-ня управлінської д-ті.

Вираженням прогресивного розвитку СПП стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація вир-ва, що досягла в суч.умовах особливо глибоких масштабів.

Поглиблення і всебічний розвиток СПП є заг.екон.закон функц-ня прод.сил сус-ва.

Екон.законом ПП(кількісне вираження) є коеф-т ефект-ті ПП:

Ке.п.п. = П1/П2, де П1, П2 – прод-ть праці відповідно до і після впровадження ПП

Формами вияву закону:

тер.ПП; ПП між галузями сусп.вир-ва і окремими підпр-ми; ПП між окремими працівниками, що обумовлений ПП на підпр-ві.

Класифікація СПП:За вертикальними рівнями нар/г-кої структури СПП можна зобразити як триповерхову піраміду, в осн.якої знаходяться численні екон.самостійні суб’єкти госп.життя – під-ва та підприємці(одиничний рівень). Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кіл-ть госп.галузей(заг.рівень СПП).

Осн.організац-екон.формами реалізації СПП є: Спеціалізація в-ва – це поділ старих і форм-ня нових галуей сусп.вир-ва, а також ПП всередині галузі. Переваги: збільш-ся прод-ть праці; краще викорис.головну прод.силу – людину на осн.врахування її індивід.відмінностей і здібностей; формує кваліфікацію працівника; веде до економії часу, позбавляє вир-во від зайвих витрат; краще викорис.регіональні особливості. Недоліки: робить працю робітників монотонною та нудною; залежність сусп-ва від спеціалізованих працівників; складність виміру ПП, що призводить до непередбачених диспропорцій. Кооперація – це особлива форма тривалих рац.виробн.зв’язків між спеціалізованими самостійними підпр-вами порівняно з іншими під-ми, які не мають таких зв’язків. Там,де існує спец-я,існує і кооперація. Відповідно до форм спец-ції в пром-ті існують три форми кооперування: предметне–головне під-во випускає кінцеву продукцію і отр.від ін.підпр-тв різні вироби; подетальне – на головне під-во надходять від ряду спеціалізованих вузли і деталі; технологічне – під-во поставляє ін.під-вам продукцію окремих стадій виробн.процесу. Концентрація вир-ва як організ-екон.форма СПП виявляється в досягненні певного обсягу чи масштаб спеціалізованих підрозділів заг.кооперації вир-ва. Концентрація засобів вир-ва і роб.сили в окремому під-ві здійсн-ся завдяки процесам нагромадж-ня капіталу і форм-ня кількісних пропорцій обміну. Комбінування вир-ва є формою раціоналізації виробн.кооперації в межах окремих складних вир-в. Осн.метою комбінування є найбільш ефективне викорис.всіх факторів виробн., створ.безвідходних технологій.

32. Виробнича діяльність

Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища.

Економічна діяльність – це форма активної участі людини в суспільному виробництві. Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства, а також відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку. В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо – економічна система здійснює виробничу д-ть,яка розгалужена на: науково – дослідну, проектно- конструкторську д-ть, інноваційну, торговельно – маркетингову, інвестиційна.(види)

33.Науково дослідна і проектна конструкторська діяльність.

Наука є тією вихідною сферою, де народжуються найб.революційні інновації, які доводяться до стадії практ.впровадження. Це вид люд.д-ті, спрямований на вир-во нових знань, які матеріалізуються в нових засобах праці, технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наук. досліджень, техн..розробок вир-ва і споживання.

Процес створ.та освоєння нової технології починається з наук-дослідної д-ті (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наук.знань і виявлення закономірностей, корисних для задоволення сусп потреб. За допомогою наук-дослідної роботи виявляють нові зв’язки між явищами, закономірності розвитку суспільства. Науково-дослідна д-ть поділ. на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Розвиток фундаментальної науки є пріоритетним, оск. вона є генератором ідей, відкриває шляхи в нові сфери вир-ва та споживання. Ми знаємо, що позитивний вихід науково-дослідної д-ті в світовій науці становить лише 5%. В умовах ринкової еко-ки жодна галузь не може собі дозволити займатися цими дослідженнями. Ось чому в більшості випадків, дослідження фінансуються державою.

Проектно-конструкторська діяльність –перехід від лабораторних умов до експериментального вир-ва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, які можуть бути передані у серійне вир-во чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння вир-вом нової технології чи виробу. Саме у вир-ві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

34. Інвестиційна діяльність

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробн –екон.сис-ма здійснює багато конкретних видів д-ті: науково–дослідна, проектно- конструкторська, інноваційна, торговельно– маркетингова, інвестиційна. Інвестиція— госп.операція, яка передбачає придбання осн. фондів нематер.активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділ.на: капітальні, фін. та реінвестиції. Інвестиційна д-ть – це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів конкретного інвестиційного проекту та підпр-ва(юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес. Інвест.д-ть це сукупність практ.дій громадян, юр.осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвест. Д-ть в Україні здійснюється на основі: 1)інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними під-ми, госп.асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і реліг.організаціями, ін. юрид.особами, заснованими на колективній власності;2)держ. інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, АРК, місц.Рад нар.депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також держ.підпр-вами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;3)іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юрид.особами та державами;4)спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юрид.особами Укр., іноземних держав. Головним суб’єктом інцест.д-ті є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об’єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх викорис. несе повну майнову та фін.відповідальність за результати вико рис. інвестованих коштів.Суб’єктами інцест.д-ті є всі юрид., фіз.особи, держ.та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти,розвиваючи підпр-ва держ.сектора ек-ки, так і опосередковано:1)впливаючи на інвестиційне середовище; 2) регламентуючи умови фін.та госп.д-ті підпр-в.

35.Інноваційна діяльність.

Інновац.д-ть – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає вико рис.проміжних і кінцевих результатів наук-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технолог.процесу виготовлення продукції.

Інновація – це процес, в якому наук.ідея або технологія виготовлення доводяться до стадії практ.викорис-ня і починають давати екон.ефект.

Класифікація інновацій:

За метою інновацій стратегічні; тактичні;оперативні.

За ефективністю ефект-ть вир-ва; ефект-ть управління; соц.ефект-ть.

За економічним значенням інновації; нововведення.

За значенням у відтворювальному процесі споживчі; інвестиційні.

За інноваційним потенціалом радикальні; ординарні.

За сферою застосування виробничі; соц.; комплексні; ринкові.

За джерелом появи інновації, які виникли в результаті НТП; що виникли внаслідок потреби ринку та вир-ва.

Етапи форм-ня інновац.моделі на підприємстві: І. Визнач.потреби в ін-ціях (обізнаність у проблемі, визнання потреби у новації, переконання членів організації у необхідності інновацій); ІІ. Збір інформації про ін-цію (початкові відомості про ін-ію,пошук ін-ції);

ІІІ. Попередній вибір ін-цій (розробка нововведення,оцінка інформації,вибір ін-ції);

ІV. Прийняття рішення про впровадження ін-цій; V. Впровадження (пробне, повне, викорис.ін-цій); VІ. Інституціоналізація (процес відбору і пристосування).

Інновац.д-ть є складовою частиною інновац.розвитку ек-ки і є важливим аспектом відтворення виробн.відносин. Набір методів і засобів держ.інновац.пол-ки досить широкий:державні заходи, які стимулюють інновац.акт-ть бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань тощо.

Сьогодні 25% приросту вир-ва у розвинених країнах викликано прямими мат.інвестиціями капіталу, приблизно 35% -підвищенням кваліфікації роб.сили і більш як 40% екон.зростання цих країн є результатом викорис.наук.знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

36. Торгівельно – маркетингова діяльність

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробн– екон.система здійснює багато конкретних видів д-сті: науково– дослідна, проектно- конструкторська, інноваційна, торг– маркетингова, інвестиційна. Торгівельно– маркетингова д-ть–д-ть підпр-ва, фірми на ринку, яка передбачає: 1)ретельне врахування потреб у товарах та послугах, ситуацію на ринку, що склалася та її розвитку; 2)можливе пристосування вир-ва до вимог ринку, до існуючих і потенційних запитів покупців; 3)акт. вплив на форму-ня попиту, ринку товарів і послуг; 4)контроль за умовами реалізації товарів і послуг,гнучке реагування на зміну попиту.

Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що осн.формою екон.життєд-ті підприємств в умовах ринкової ек-ки є маркетинг.

Екон.передумови становлення маркетингу: Нецінова конкуренція(конкуренція за споживача товарів); Швидкі темпи НТП; Розвиток транспорту, зв’язку, засобів науково-технічної інформації; Екон.кризи надвир-ва.

Принципи маркетингової д-ті: всебічне і глибоке пізнання ринку, зростаючих запитів споживачів („споживач – король”); пристосування до ринку, випуск товарів, що відповідають попиту („відшукайте потреби і задовольніть їх”); акт.вплив на ринок, форм-ня попиту (через рекламу, виготовлення товарів, „створення” споживачів).

Отже, торг-маркетингова д-ть – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

37.Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна діяльність.

Міжнародний поділ праці(МПП)- вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами. МПП – це процес відокремлення трудової діяльності на міжнародному рівні,які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного.

Існують такі форми спеціалізації МПП:

1)Загальний – країни-експортери промислової та сільського-господарської продукції: індустріальні,аграрні,сировинні. 2)Особливий – міжгалузевий обмін готовими виробами.

3)Одинична – спеціалізація виготовлення окремих деталей та вузлів складного товару.

Міжгалузева і внутрішньогалузева спеціалізація МПП: предметна, подетальна, технологічна, поопераційна,типорозмірна(виробництво певних готових товарів певного типу).

Міжнародна економічна діяльність(МЕД)- сукупність цілеспрямованих дій економічних суб’єктів різних країн. МЕД-це економічна діяльність поза межами національної економіки,тобто така,що здійснюється на мегарівні. МЕД-цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними економічними суб’єктами,а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише їй взаємозв’язки, закономірності та реалізує ті специфічні інтереси,що пов’язані з використанням переваг міжнародного співробітництва,поділу праці та факторного розміщення.

Осн. і традиційним видом міжнар.екон.д-ті є торговельна(на другому місці-виробнича,на третьому – інвестиційна).

Базовою основою інтернаціоналізації екон. відносин є поглиблення міжнародного поділу праці,він виступає як економічний фундамент,на якому заснована вся будівля світо господарських зв’язків. Як економічна категорія МПП-це зумовлена певним рівнем розвитку продуктивних сил, специфічна (інтернаціональна) форма поділу суспільної праці,що перерісши межі національної економік,базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві благ.

Об’єктивний характер МПП визначається: природно-географічнии умовами; технічним прогресом; соціально-економічними умовами.

МПП- спеціалізація країн(їх господарюючих субєктів) на вир-ві певних продуктів та послуг з метою їх збуту за межами нац.ринку,тобто в ін.країнах. МПП можна охарактеризувати як важливий етап розвитку суспільного територіального ПП між країнами,який спирається на екон.вигідну спеціалізацію вир-ва окремих країн на тих чи інших видах продукції і призводить до взаємного обміну результатами вир-ва між ними в певних кількісних та якісних пропорціях. Формуючись на осн.технічного та технолог.поділу праці,під дією не тільки екон.,а й політичних сил,МПП відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил сусп-ва,ступінь розвитку продуктивності праці.

Переваги МПП: спеціалізації; рац.викорис-ня ресурсів; масове вир-во і зменшення витрат; повніше задоволення потреб нас.; підвищення якості товарів внаслідок підвищення конкуренції; мирне співіснування та підвищення політ.співробітництва(ЄС); утвор. та інтенсивний розвиток між нар.ринку.

38.Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми.

Поняття «підприємництво»надзвичайно широке містке. У суч.екон.літ.досі немає чіткого й заг.прийнятого визнач.підпр-цтва.

У законі України підпр-цтво-це самостійна, ініціативна, систематична,ризикована діяльність з вир-ва продукції, виконання ро-біт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Світова екон.наука розглядає під-цтво в трьох аспектах: як екон.категорію,як метод господарювання,як тип екон.мислення.

Як екон.категорія під-цтво виражає відносини між його суб’єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Сутність підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:

-ресурсна (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

Дата добавления: 2015-05-26