Мораль і насильство як проблема сучасної етики

Якби можна було виразити сутність моралі одним словом, то це слово - ненасильство. Відношення до насильства є тією критичною крапкою, по якій можна випробувати мораль. Через відношення до насильства перевіряється дієвість моралі.

Не випадково самою древньою забороною, що ознаменувала виникнення моральності, була заборона вбивства як крайньої форми насильства.

Мораль припускає індивідуальну волю вибору в конкретній ситуації. Існує безліч наук, які дають позитивні ради й містять позитивну програму діяльності. Наприклад, дієтологія пропонує строгу дієту при певній недузі. Медицина рекомендує конкретний спосіб життя для лікування хвороби. Економіка говорить про закони функціонування ринку і як їх треба виконувати. Є безліч різних інструкцій і корисних рад на всі випадки життя (як стати багатим, вийти заміж, правильно зробити ремонт).

Етика ж не дає рад, тому що її ціль - формування здатності волі. Мораль як особлива сфера людського існування позначає "тендітну границю, що відокремлює простір розумної людської діяльності від царства сліпої необхідності". Оскільки етика має справу з автономним суб'єктом, її норми мають вигляд заборони, що залишає простір для індивідуальної волі вибору в кожній конкретній ситуації. Етика не пропонує людині нічого певного, всі найважливіші рішення він повинен робити сам, але вона говорить, чого не слід робити в жодному разі. Її вимоги необхідні, але не достатні.

У вузькому змісті слова насильство - це застосування грубої сили, по перевазі фізичної (тілесні ушкодження, убивства, пограбування, підпали).

У широкому змісті слова насильство - будь-яке придушення людини (не тільки фізичне, але також психологічне, моральне, економічне, ідеологічне й т.д.).

Форми й методи насильства вдосконалюються разом з розвитком суспільства. Дисциплінарний простір і час, маніпуляція суспільною думкою за допомогою ЗМІ, "шокова терапія", "промивання мозків", "модифікація поводження" - все це приклади новітніх технологій віртуального насильства.

Життя людини постійно пов'язанe з насильством. Спосіб вирішення державних, міжособистісних, національних проблем з позиції сили, можна сказати, став традиційним. Звично звучать слова: "правий той, хто сильніший", "переможця не судять". Сильна воля, сильна влада, сильна рука - сила завжди має в нашій свідомості позитивне забарвлення: сильний - значить гідний поваги. Отже, сила - це гарна якість, це добро, це благо. Інша справа насильство. Насилувати, примушувати, неволити - "дія образлива, незаконна, свавільна" (В.Даль), тобто дія, що примушує робити щось усупереч своїй волі, бажанню, потребі. Провести границю між "ненасильницьким" застосуванням сили і власне насильством не представляється можливим.

Існування насильства як засобу придбання і збереження прав і привілеїв, економічного і політичного панування - це загальновідомий факт. У залежності від того, як кваліфікується насильство, задачі етичних і філософських концепцій зводяться або до апології останнього (у випадку визнання за ним права на існування і позитивну його оцінку), або до його критики.

Етика ненасильства виникає саме тоді, коли саме насильство вже править світом, діє беззаконня. З історії етики нам відомо, що всякий новий плин виникає в противагу існуючої і пануючої тенденції (згадаємо ранньохристиянську етику чи етику епохи Відродження). При цьому виникаючий етичний плин завжди шукає і знаходить опору в традиції, в ідеалах попередніх епох. Таким ідеалом для етики ненасильства став принцип людинолюбства - універсальний, основний моральний закон.

Дата добавления: 2015-05-26