![]() КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Додаток А. Теоретичний аспект проблеми професійного спілкування
1. Поняття про спілкування – „як багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності” (Общая психология/ Под. ред. А.В.Петровского, 1986. – С. 128). Етапи спілкування: * початкова думка (потреба вимовити); * початкове словесне виявлення; * розуміння з боку слухача; * зворотний зв’язок: комунікатор – надсилає інформацію, рецепієнт – слухає і приймає повідомлення; * усвідомлення непорозуміння; * прояснення початкового словесного вираження; * правильне розуміння. Для ефективності спілкування необхідно пройти усі виокремленні етапи. Структура спілкування: * комунікація як обмін інформацією; * інтеракція як обмін діями, взаємодія; * перцепція як сприйняття і розуміння людьми одне одного. 2. Спілкування як комунікація. Умови ефективної комунікації: Об’єктивні умови: - спільна мова (єдина система кодифікацій) спільний словниковий запас. Суб’єктивні умови: - ступінь довіри рецепієнта – надійність комунікатора; - віра у добрі наміри співрозмовника викликає почуття близькості; - вміння переконливо викладати інформацію. Зрозумілість повідомлення: - повторення сказаного; - відповідність між вербальними і невербальними способами вираження. Наявність зворотних зв’язків: - у центрі уваги особливості поведінки, а не особистість (засуджуємо вчинки, а не людину); - акцент на власних спостереженнях, а не на власних умовиводах; - уникання оцінювання, не засуджувати; - уникання широких узагальнень; - оперування усією необхідною інформацією; - не нав’язування допомоги, а пропозиція; - оптимальна кількість інформації для викладу. Помилки під час обміну інформацією: - неправильні очікування; - індивідуальність у прийнятті інформації (ігнорування або надмірна реактивність); - відповідати те, що від нас очікують і що не завжди відповідає дійсності. 3. Інтерпретація як взаємодія: спілкування пов’язане з обміном між діями людини, з організацією їх спільної діяльності. Розрізняють два типи взаємодії: * кооперативну – спрямовану на посилення контактів між людьми; * конкурентну - зменшення контактів і привабливості у стосунках Взаємодія як організація спільної діяльності (за Л.Уманським, 1980) може виступати у трьох формах: - спільно-індивідуальна діяльність, де кожен учасник виконує свою частину роботи незалежно від інших; - спільно-послідовна діяльність, коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником; - спільно-взаємодіюча – одночасне виконання завдання усіма учасниками. 4. Перцепція як сприймання і розуміння людьми один одного. Механізми встановлення взаєморозуміння у процесі спілкування: * рефлексія – міркування про думки інших, прогнозування людиною того, як її сприймають інші; * ідентифікація – уподібнення себе іншому в думках, позиція, діях, почуттях; * емпатія – співчуття, співпереживання, тобто емоційний відгук на переживання інших. Ефективність перцепції визначається наявністю: * ефекту первинності (характеристика нової людини, наприклад); * ефект новизни (нова інформація про знайому людину); * ефект стереотипів (усталенні погляди, недостатньо інформації тощо). 5. Види спілкування. * Залежно від контингенту учасників спілкування може бути міжіндивідним, індивідуально-груповим, міжгруповим. * За мірою опосередкованості відрізняють безпосереднє і опосередковане спілкування. * За тривалістю – закінчене та незакінчене. * Специфічним є особистісне спілкування – це спілкування, в процесі в людини, яка виступає в контакт, проявляється доброта як якість її особистості (М.І.Бобнєва). 6. Прийоми формування атракції. Атракція – соціально-психічне явище сприйняття однієї людини іншою як привабливого; виникнення симпатії, позитивної установки на іншу людину. Для формування атракції використовують спеціальні психологічні прийоми: * прийом „ім’я власне” (проголошення вголос імені-по батькові людини, яз якою розмовляєте); * прийом „дзеркало відносин” – вираження на обличчі свого відношення; * прийом „золоті слова” – це компліменти – слова, що містять невелике перебільшення позитивних якостей людини; * прийом „терплячий слухач” (уважність до того, хто говорить); * прийом „особисте життя” (позаслужбові захоплення людини – інтерес до них). ПРОФЕСIЙНЕ СПІЛКУВАННЯ – це спецiально органiзований на наукових засадах, керований процес обмiну повiдомленнями, органiзацiї взаєморозумiння, досягнення оптимальної взаємодiїi, взаємопiзнання в рiзних видах діяльності учасникiв професiйно спрямованої комунiкацiї. Специфiчними рисами професiйного спiлкування є свiдоме, цiлеспрямоване управлiння комунiкацiєю спiврозмовниками, наявнiсть загальної та конкретної мети спiлкування, а також наукова обгрунтованiсть i високий професiйний рiвень комунiкацiї. Професiйне спiлкування як творчий процес стикається з безлiччю непередбачених ситуацiй, в яких по-новому треба розв'язувати задачі взаєморозумiння i взаємодiї. I рiшення їх не можна здiйснити за вiдомим алгоритмом чи шаблоном, хоча знання загальних творчих пiдходiв до розв'язання професiйних задач звичайно сприяють подоланню труднощiв. Вперше на необхiдностi діалогу у спiлкуваннi людей наголосив старогрецький мислитель Сократ. Дiалог склав основу сократiвської педагогiки, де провiдна роль вiдводилася самодiяльностi учня, а педагог виконував допомiжну функцiю – роль "повитухи", що сприяла народженню нової думки. Сократ замiсть вiдповiдi на свої запитання й запитання своїх учнiв ставив новi запитання. Система цих запитань будувалася так, щоб спiврозмовник-учень починав внутрiшню суперечку зi своїм же початковим висловлюванням. У такий спосiб учнi повиннi були збагнути дiалектичний шлях досягнення iстини. Культура дiалогу складалася столiттями i стала предметом спецiального вивчення. Сьогоднi основа професiйного спiлкування – ОСОБИСТIСНО-ДIАЛОГIЧНИЙ СТИЛЬ МИСЛЕННЯ I ПОВЕДIНКИ СПIВРОЗМОВНИКIВ. Цей стиль вiдзначається не сумою, а множенням особистiсного пiдходу до людей на творчі здібності вести професiйний діалог iз пiдлеглими, колегами, начальником, батьками, дiтьми, будь-якою аудиторiєю (рис 1).
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 575; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |