Професійний ідеал

Ідеал – це зразок, найвища мета особистісних прагнень, що виявляється у сукупності думок, почуттів і вчинків людини та програмує й мотивує її діяльність і поведінку.

На відміну від моделі професіонала як узагальненого зразка, в котрому зафіксовано об’єктивні вимоги до певного профілю професійної діяльності та задано діапазон розвитку особистості професіонала, у професійному ідеалі сконцентровано суб’єктивні уявлення особистості про ці вимоги та визначено ставлення до них.

У свідомості людини знання та явлення про професію та про якості людини, що визначають успішну професійну діяльність, можуть виконувати роль спонукального чинника та надавати сенсу процесам підготовки до майбутньої професії, її виконнання та професійного зростання.

На цій основі формується суб’єктивна еталонна модель образа професіонала, яка співвідноситься з образом Я. Це дає можливість для вироблення особистісних стратегій наближення до еталонної моделі, отже забезпечує один із важливих шляхів розвитку особистості.

Основними смисловими складовими професійного ідеалу є:

- спрямованість особистості (система визначальних мотивів професійної діяльності та професійного розвитку);

- професійні знання та професійна майстерність;

- пізнавальні можливості особистості;

- риси характеру особистості (відповідальність, обов’язковість, точність, витримка, доброта, вимогливість тощо);

- рівень загального розвитку особистості (морального, фізичного, інтелектуального, естетичного, загальний рівень культури, рівень комунікативної культури тощо).

Зріла, розвинена система Я базується передусім на глобальному Я, яке включає у себе пізнавальні, емоційні та вольові функції та водночас створює свій образ світу, образ себе та саморозуміння. У структуру глобального Я входять: процесуальне Я; структурне Я; образ світу та його розуміння. Процесуальне Я є центром переживань та осмислення себе і навколишнього, впливає на виникнення і розвиток образу світу, образу себе і саморозуміння (структурного Я). Структурне Я має певний зміст, репрезентований сукупністю уявлень про себе (про свої ролі, якості, властивості, риси, уміння, знання тощо), які змінюються у процесі онтогенетичного розвитку особистості. В результаті виникає певне ставлення до себе, що виявляється у самооцінці та певному рівні самоповаги.

Самооцінка – це емоційно забарвлене ставлення до себе, що виникає у різних ситуаціях життя та діяльності. Самооцінка є динамічним утворенням, яке може змінитися залежно від досягнень чи невдач особистості. Самоповага є відносно постійним і синтезує у собі численні минули і наявні самооцінки. Самоповага базується як на власних самооцінках, так і оцінках, отриманих з боку інших людей. Наявність високого рівня самоповаги сприяє цілісності глобального Я

Образ світу формується як система уявлень особистості про світ та його закономірності, про принципи, норми та правила взаємодії з ним. Це основа для становлення цінностей та морального розвитку особистості.

Процес формування особистості професіонала зумовлений передусім синтезом можливостей, здібностей, активності особистості та вимог професійної діяльності.

Професіонал – це спеціаліст у певній галузі трудової діяльності. Як суб’єкт праці, він має здатність до усвідомлених, цілеспрямованих дій щодо пізнання та перетворення дійсності.

Для того, щоб стати суб’єктом праці, необхідно:

- досягти високого рівня розвитку здібностей, необхідних для виконання професійної діяльності;

- засвоїти певні способи продуктивної професійної діяльності;

- усвідомити смисл професійної діяльності та своє призначення як професіонала;

- мати розвинену систему саморегуляції.

Формування особистості професіонала визначається суперечливістю процесів індивідуального розвитку. Напрями цього розвитку залежать від виду професійної діяльності. За умови адаптації особистості до вимог конкретної професії відбувається її професійна адаптація. Іноді набуті завдяки професійній ідентифікації особливості особистості виявляються і в інших умовах та ситуаціях.

Трапляються випадки, коли професійні звички, стиль мислення та спілкування й інші особливості особистості гіпертрофуються та негативно відбиваються на взаємодії з іншими людьми в межах та поза межами професії. Це виявляється здебільшого у певних манерах поведінки (наприклад, менторський тон спілкування у педагогів) та в переорієнтації особистісних уподобань й інтересів на потреби професійної діяльності. Таке явище називається професійною деформацією особистості.

Дата добавления: 2015-05-26