Вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності

Вимоги екологічної безпеки, встановлені для розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації об’єктів щодо обмеження негативного впливу на навколишнє природне середовище хімічних, фізичних i біологічних факторів, а також інші вимоги, передбачені цим Законом та іншим законодавством України, повною мірою поширюються на військові та оборонні об'єкти, а також об'єкти органів внутрішніх справ та державної безпеки.

Вимоги екологічної безпеки повинні додержуватись також при дислокації військових частин, проведенні військових навчань, маневрів, переміщенні військ i військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України.

Державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності на території України здійснюється відповідно до цього Закону та іншого законодавства України. – ст. 58.

При проектуванні й експлуатації господарських та інших об’єктів, діяльність яких може шкідливо впливати на навколишнє природне середовище, розробляються i здійснюються заходи щодо запобігання аваріям, а також ліквідації їх шкідливих екологічних наслідків.

У разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов’язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ i організацій зобов’язані повідомляти про аварію i заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітетові місцевої Ради народних депутатів, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища i використання природних ресурсів та населенню. – ст. 66.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні в:

а) порушенні права громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві i впровадженні у виробництво нових технологій i устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних i залпових викидів i скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

и) порушенні строків внесення платежів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

i) невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних та радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

к) невиконанні вимог охорони території та об’єктів природо-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин i рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі i гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя i здоров'я.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. – ст. 68.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. – ст. 69.

Адміністративна та кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення i злочини встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. – ст. 70.

Закон України "Про охорону атмосферного повітря"

Закон, прийнятий 16 жовтня 1992 р., спрямований на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення i поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище.

Закон встановлює екологічні стандарти і нормативи в галузі охорони атмосферного повітря, екологічної безпеки атмосферного повітря (гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів для кожного стаціонарного та пересувного джерела викиду, граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які відводяться у атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів).

Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря i гранично допустимих шкідливих впливів фізичних та біологічних факторів на нього встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого фізичного та біологічного впливу на атмосферне повітря по кожній із забруднюючих речовин та фактору фізичного чи біологічного впливу.

Проекти нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел розробляються підприємствами, установами та організаціями i затверджуються органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України i Міністерства охорони здоров'я України. Ці проекти погоджуються з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. - ст. 8.

Підприємства, установи i організації, діяльність яких пов'язана з викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря, шкідливим впливом фізичних та біологічних факторів на нього зобов’язані:

здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання умов i вимог, передбачених у дозволах на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;

вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин i зниження шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів;

забезпечувати безперебійну ефективну роботу i підтримання у справному стані споруд, устаткування i апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;

здійснювати контроль за обсягом i складом забруднюючих речовин, що викидаються у атмосферне повітря, i рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;

мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій i несприятливих метеорологічних умов та вживати заходи для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів. – ст. 12.

Викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися тільки за дозволами, які видаються органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Обсяги цих викидів визначаються на основі нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря. – ст. 13.

При виникненні таких надзвичайних екологічних ситуацій керівники підприємств, установ i організацій зобов’язані негайно у встановленому порядку повідомити про це органи, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря i вжити заходів щодо охорони атмосферного повітря та ліквідації причин i наслідків його забруднення. –
ст. 17.

Підприємства, установи i організації, відповідно до міжнародних угод, зобов’язані скорочувати i в подальшому повністю припинити виробництво i використання хімічних речовин, що шкідливо впливають на озоновий шар, а також скорочувати викиди дiоксиду вуглецю та інших речовин, накопичення яких у атмосферному повітрі може призвести до негативних змін клімату. –
ст. 18.

Виробництво та експлуатація транспортних та інших пересувних засобів i установок, у яких вміст забруднюючих речовин у відпрацьованих газах перевищує нормативи або рівні шкідливого впливу фізичних факторів, забороняються. – ст. 19

Підприємства, установи та організації, а також громадяни зобов’язане додержувати правил транспортування, зберігання i застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, щоб не допустити забруднення атмосферного повітря. – ст. 20.

Складування, зберігання або розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря пилом, шкідливими газоподібними речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише при наявності спеціального дозволу на визначених місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів екологічної безпеки i при можливості їх подальшого господарського використання. Не допускається спалювання зазначених відходів на території підприємств, установ, організацій i населених пунктів. Власники або уповноважені ними органи управління підприємств, установ i організацій зобов’язані забезпечувати переробку, утилізацію та своєчасне вивезення відходів, які забруднюють атмосферне повітря, на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціальні звалища. – ст. 22.

При визначенні місць забудови, проектуванні будівництва i реконструкції підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, проводиться погодження з органами, які здійснюють державний контроль у галузі охорони атмосферного повітря, та іншими органами відповідно до законодавства України. – ст. 26.

Забороняється будівництво та введення в експлуатацію нових, реконструйованих підприємств, споруд та інших об’єктів, які не відповідають вимогам щодо охорони атмосферного повітря. – ст. 27.

Використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення здійснюється підприємствами i організаціями відповідно до розроблених ними нормативів на підставі дозволів, що видаються Мiнiстерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. – ст. 30.

Використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення з перевищенням встановлених обсягів забороняється. – ст. 31.

Лiмiти викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря встановлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України у формі видачі дозволів на викиди. Гранично допустимі рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря встановлюються органами Міністерства охорони здоров'я України. – ст. 34.

Платежі за викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього стягуються з підприємств, установ i організацій. Стягнення платежів не звільняє від відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. – ст. 35.

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону i використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами. – ст. 38.

Державний контроль у галузі охорони i використання атмосферного повітря здійснюється:

місцевими органами державної виконавчої влади;

Мiнiстерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та його органами на місцях;

Мiнiстерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у атмосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу) та інших правил i нормативів, спрямованих на попередження негативного впливу на здоров'я людей;

Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогосподарської техніки;

іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України. – ст. 39.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного повітря. – ст. 40.

Державному обліку підлягають:

об'єкти, які шкідливо впливають або можуть вплинути на стан атмосферного повітря;

обсяги атмосферного повітря, що використовується як сировина основного виробничого призначення;

види i обсяги шкідливих речовин, що викидаються у атмосферне повітря;

види i розміри шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря. – ст. 42.

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

порушення прав громадян на екологічно безпечний стан атмосферного повітря;

перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря;

перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря та використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду i клімат;

впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин i матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах i експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об’єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосферного повітря;

порушення правил складування i утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання i застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;

проектування i будівництво об’єктів з порушенням норм i вимог щодо охорони i використання атмосферного повітря;

невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони та використання атмосферного повітря;

відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, несуть відповідальність згідно актів законодавства України. – ст. 44.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодувати збитки, заподіяні порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, у порядку та розмірах, встановлених законодавством України. – ст. 45.

Закон України "Про природно-заповідний фонд України"

Закон, прийнятий 16 червня 1992 р., визначає правові основи організації, охорони і використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об'єктів. До природно-заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділенні з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідний фонд охороняється у відповідності з цим законом, як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

"Земельний Кодекс України"

Кодекс, прийнятий 13 березня 1992 р., регулює охорону і раціональне використання земель. В цьому Кодексі встановлено три форми власності на землю: державна, колективна і приватна. Право на одержання земельної ділянки у приватну власність за плату або безоплатно мають громадяни України. Земельні ділянки можуть надаватися в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди.

Земельний Кодекс встановив переважне надання земель для потреб сільського господарства з метою забезпечення раціонального використання родючих земель.

Охорона цінних і продуктивних земель (ріллі, ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, земель природоохоронного, рекреаційного призначення, курортів та ін.) досягається встановленням особливого порядку їх вилучення для державних і громадських потреб: тільки як виняток, за рішенням Верховної Ради України. Вилучення особливо цінних продуктивних земель, земель науково-дослідних сільськогосподарських установ, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, поховань та аргеологічних пам'яток не допускається.

З метою охорони земель Земельний Кодекс встановлює обов'язків власників земельних ділянок і землекористувачів:

використовувати землю ефективно і відповідно до цільового призначення;

підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності;

здійснювати захист земель від водної і вітрової ерозії, забруднення, заболочення, засолення та інших процесів руйнування, для збереження і підвищення родючості землі.

При розміщенні, проектуванні, будівництві та введенні в дію нових та реконструйованих об'єктів і споруд повинно передбачатися додержання екологічних та санітарних вимог щодо охорони земель.

В разі порушення вимог земельного законодавства (самовільного заняття земельних ділянок, псування, забруднення земель, невиконання вимог природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництва і введення в експлуатацію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, та інших) наступає адміністративна, кримінальна або цивільна (відшкодування заподіяної шкоди) відповідальність згідно із законодавством України.

Закон України "Про тваринний світ"

Закон, прийнятий 3 березня 1993 р., регулює відносини з охорони і відтворення тваринного світу.

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення i виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової i лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

Об'єктами тваринного світу є:

хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) i безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкiрi та інші) тварини в усьому їх видовому i популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі;

частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо);

залишки викопних тварин;

нори, хатки. лігва, мурашники, боброві загати та інше житло i споруди тварин.

Об'єкти тваринного світу, а також місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, інші території, що є середовищем перебування об’єктів тваринного світу, підлягають охороні. –
ст. 3.

Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання i відтворення тваринного світу.

Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання i відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище перебування тварин i стан тваринного світу, повинно забезпечуватися додержання таких основних вимог i принципів:

збереження умов існування видового i популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі;

недопустимість погіршення середовища перебування, шляхів мiграцiї та умов розмноження диких тварин;

збереження цілісності природних угруповань тварин;

додержання науково обґрунтованих нормативів i лімітів використання об’єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення;

раціональне використання корисних властивостей i продуктів життєдіяльності диких тварин;

платність за спеціальне використання об’єктів тваринного світу;

регулювання чисельності тварин з метою охорони здоров'я населення i відвернення заподіяння шкоди природі та народному господарству;

врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських об’єктів, які можуть впливати на стан тваринного світу. – ст. 7.

Спеціальне використання тваринного світу в порядку ведення мисливського i рибного господарства здійснюється з наданням підприємствам, установам, організаціям i громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водоймами.

Спеціальне використання тваринного світу здійснюється лише за спеціальними дозволами, що видаються в порядку, який визначається Кабінетом Мiнicтрiв України. – ст. 12.

Спеціальне використання об’єктів тваринного світу здійснюється за плату.

Порядок визначення плати та пільги щодо платежів за спеціальне використання об’єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України. – ст. 27.

Зміст охорони тваринного світу.

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об’єктів тваринного світу.

Охорона тваринного світу передбачає комплексний пiдхiд до вивчення стану, розробки i здійснення заходів щодо охорони та поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває i складовою частиною якої є тваринний світ. – ст. 31.

Відповідальність за порушення законодавства України в галузі охорони, використання i відтворення тваринного світу.

Порушення законодавства України в галузі охорони, використання i відтворення тваринного світу тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову i кримінальну відповідальність. – ст. 58.

"Лісовий кодекс України"

Кодекс, прийнятий 21 січня 1994 р., регулює відносини з охорони і відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей та підвищення їх продуктивності, раціонального використання лісів з метою задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах.

В Лісовому кодексі визначені основні завдання, вимоги і зміст організації лісового господарства, критерії поділу лісів на дві групи за їх екологічним і господарським значенням; встановлені порядок та види загального і спеціального використання лісових ресурсів, права і обов'язки лісокористувачів; порядок охорони і захисту лісів; плата за використання лісових ресурсів, економічне стимулювання охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Відповідальність (дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну) за порушення лісового господарства несуть особи, винні в:

незаконному вирубанні та пошкодженні дерев і чагарників;

порушенні вимог пожежної безпеки в лісах, знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу або недбалого поводження з вогнем, внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами та іншими видами шкідливого впливу;

порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства;

знищенні або пошкодженні лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розсадниках і на плантаціях, а також природного підросту та самосіву на землях, призначених для відновлення лісу тощо.

"Кодекс України про надра"

Кодекс, прийнятий 24 липня 1994 р., регулює гірничі відносини з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб суспільства у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища при користуванні надрами.

Кодекс визначає поняття про надра, порядок і види користування надрами, права і обов'язки користувачів надр; встановлює плату за користування надрами, основні вимоги в галузі охорони надр. Такими вимогами, зокрема, є:

забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування;

раціональне вилучення і використання корисних копалин і наявних в них компонентів;

недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

охорони родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку та ін.

В Кодексі про надра встановлений перелік правопорушень законодавства про надра, які тягнуть за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України:

самовільне користування надрами;

порушення норм, правил і вимог щодо проведення робіт по геологічному вивченню надр;

вибіркове вироблення багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних витрат запасів корисних копалин;

наднормативних втрат i погiршеннi якості корисних копалин при їх видобуванні;

пошкодження родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їх подальшої експлуатації;

порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;

невиконанні правил охорони надр та вимог щодо безпеки людей, майна i навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами;

знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, що становлять особливу наукову i культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських i геодезичних знаків;

незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублiкатiв проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр i розробці родовищ;

невиконанні вимог щодо проведення гірничих виробок i свердловин, які ліквідовано або законсервовано, в стан, який гарантує безпеку людей, а також вимог щодо збереження родовищ, гірничих виробок i свердловин на час консервації.

Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність й за інші порушення законодавства про надра. – ст. 65.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах i порядку, встановлених законодавством України. – ст. 67.

"Водний кодекс України"

Кодекс, прийнятий 6 червня 1995 р., регулює відносини з охорони водних ресурсів.

Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку i соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного i рослинного світу i є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва i зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки i додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс, в комплексі з заходами організаційного, правового, економічного i виховного впливу, сприятиме формуванню водноекологічного правопорядку i забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

Контроль за використанням i охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства. – ст. 18.

Державний контроль за використанням i охороною вод та відтворення водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, державними органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Порядок здійснення державного контролю за використанням i охороною вод та відтворенням водних ресурсів визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства. – ст. 19.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачам звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються Мiнiстерством статистики України за поданням Державного комітету України по водному господарству та за погодженням з Мiнiстерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. – ст. 25.

Організаційно-економiчнi заходи щодо забезпечення раціонального використання i охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:

1) видачу дозволів на спеціальне водокористування;

2) встановлення нормативів плати i розмірів платежів за забір води та скид забруднюючих речовин;

3) встановлення нормативів плати i розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

4) надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- i ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

5) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства. – ст. 29.

Плата за спеціальне водокористування справляється з метою забезпечення раціонального використання i охорони вод та відтворення водних ресурсів i включає плату за забір води з водних об’єктів та за скидання в них забруднюючих речовин.

Розмір плати за забір води з водних об’єктів визначається на основі нормативів плати, фактичних обсягів забору води та встановлених лімітів на забір води.

Розмір плати за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів плати, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду.

Нормативи плати за спеціальне водокористування i порядок стягнення таких платежів встановлюється Кабінетом Міністрів України. – ст. 30.

Для задоволення питних i господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування i санітарним нормам.

Водоспоживачi мають право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.

У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування i санітарним нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду. – ст. 58.

Пiдземнi води питної якості повинні використовуватися у першу чергу для задоволення потреб питного i господарсько-побутового водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва. – ст. 61.

Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. Водокористувачі зобов’язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони:

1) можуть бути використані у системах оборотного, повторного i послідовного водопостачання;

2) містять цiннi відходи, що можуть бути вилучені;

3) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кiлькостi, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

4) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;

5) містять токсичні речовини та збудники iнфекцiйних захворювань;

6) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;

7) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на три градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в лiтнiй період;

8) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення i знезараження.

Скидати стiчнi води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо) забороняється. – ст. 70.

У разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством. - ст. 71.

Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення i вичерпання, знищення навколоводних рослин i тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ i інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. – ст. 87.

Зони санітарної охорони.

З метою охорони водних об’єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних i оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюються місцевими Радами народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об’єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. – ст. 93.

Забороняється введення в дію:

1) нових i реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених пристроями i очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню i засміченню вод або їх шкiдливiй дії, та за відсутності необхідної вимірювальної апаратури, що здійснює облік об’ємів забору i скидання води;

2) зрошувальних i обводнювальних систем, водосховищ i каналів – до проведення передбачених проектами заходів, що запобігають затопленню, підтопленню, заболоченню, засоленню земель i ерозії грунтiв, а також забрудненню поверхневих та підземних вод скиданням із зрошувальних систем;

3) осушувальних систем – до повної готовності водоприймачів та інших споруд відповідно до затверджених проектів;

4) водозабірних споруд без рибозахисних пристроїв та облаштованих відповідно до затверджених проектів зон санітарної охорони водозаборів;

5) гiдротехнiчних споруд - до повної готовності пристроїв для пропускання паводкових вод i риби відповідно до затверджених проектів;

6) експлуатаційних свердловин на воду без оснащення їх водорегулюючими та контрольно-вимірювальними пристроями.

Наповнення водоймища до здійснення передбачених проектами заходів щодо підготовки його ложа забороняється. – ст. 98.

Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плавучих та інших споруд на водних об'єктах, а також інші юридичні та фізичні особи зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення i засмічення внаслідок втрат мастила, пального, хімічних, нафтових та інших забруднюючих речовин. – ст. 101.

Підприємства, установи, організації i громадяни України, а також іноземні юридичні i фізичні особи та особи без громадянства, зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах i порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації заподіяних шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства. – ст. 111.

Дата добавления: 2015-05-26