Багатосторонні — угоди, для укладення яких потрібне узгодження волі більшого, ніж два, числа осіб.

Угода (іноді замість угоди ви­користовується поняття правочину)—один із найпоширеніших юридичних фактів. Угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'язків.

Поняття класифікації (види) форма угод.

Правосуб’єктність юридичних осіб

Юридична особа - це організація, створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділена правосуб'єктністю і може набува­ти майнових або особистих немайнових прав і нести обов'язки, бу­ти позивачем і відповідачем у судових органах. Юридична особа має такі правові ознаки:

а) організаційна єдність;

б) майнова відокремленість;

в) участь у цивільному обороті від власного імені;

г) здатність самостійно нести майнову відповідальність;

д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді.
Вона вважається створеною з моменту державної реєстрації та повинна мати: свій статут або засновницький договір між учасни­ками, назву, органи, місцезнаходження тощо.

У цивільно-правовій літературі висловлюється думка, згідно з якою, розглядати окремо складові правосуб'єктності юридичної особи недоцільно оскільки правосуб'єктність охоплює і правоздат­ність, і дієздатність. Хоча і юридична, і фізична особи можуть ма­ти однакові права й обов'язки, необхідно зважати на те, що в їх правовому статусі є певна відмінність, адже лише фізична особа має здатність спадкувати та бути учасником сімейних відносин, що є природною властивістю тільки людини.

Залежно від характеру власності юридичних осіб поділяють на такі види: державні, колективні, орендні, акціонерні, спільні, при­ватні, сімейні, релігійні і т. ін. їх діяльність припиняється у визна­ченому чинним законодавством порядку з моменту їх ліквідації чи реорганізації (злиття, приєднання, поділу).

Як уже зазначалось, в окремих випадках суб'єктом цивільних правовідносин можуть виступати Україна як суверенна держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (наприклад, надходження у власність безгосподарного майна, невитребуваних знахідок, неналежно утримуваного та конфіскованого майна та ін.)_ч У таких правовідносинах вони виступають на рівних правах з іншими учасниками цивільних відносин. Вони мають право ство­рювати юридичні особи публічного (наприклад, навчальні заклади) та приватного (наприклад, підприємницькі товариства) права і бра­ти участь у їх діяльності.

Як вольовому акту угоді притаманні певні психологічні моменти: з Одного боку, угода передбачає намір, тобто внутрішню волю особи, яка н вчиняє, створити певні права та обов'язки, з іншого —цю волю ще треба оприлюднити, довести до відома інших осіб. Засоби, якими це робиться, називаються волевиявленням; їх можна поділити на три групи: 1) пряме волевиявлення (наприклад, укладення договору); 2) конклюдентне, коли особа, що має намір укласти угоди, виконує такі дії, зміст яких явно свідчить про цей намір (наприклад, вистав­лення товару на вітрину само по собі означає бажання продавця Укласти договір купівлі-продажу); 3) мовчазне.

Класифікація видів угод може відбуватися за різними ознаками, та найбільш поширеним є поділ угод залежно від кількості сторін, які беруть у ній участь. За цією ознакою угоди поділяються на:

1) односторонні —угоди, для здійснення яких достатньо волі однієї сторони (типовими прикладами таких угод є складання заповіту публічне обіцяння винагороди (оголошення конкурсу). Одностороння угода створює обов'язки лише для особи, яка її вчинила. Щодо інших осіб, то у них обов'язки за такою угодою виникають лише за їх згодою);

2) двосторонні — угоди, для здійснення яких потрібне узгодження волі двох осіб;

Зазначимо, що дво- і багатосторонні угоди іменуються договорами.

За моментом, коли виникає угода, вони бувають реальними або консесуапьними. Консесуальною визнається угода, для вчинення якої вистачає досягнення згоди про її здійснення. Наприклад, договір купівлі-продажу вважається вчиненим у момент досягнення згоди між продавцем і покупцем. Передача речі, сплата коштів, інші дії здій­снюються вже для виконання вчиненої угоди.

Інші угоди (дарування, позики, схову) здійснюються лише за умови передачі речі одним із її учасників. Вони мають назву реальних і характеризуються тим, що права та обов'язки не можуть виникнути до моменту передачі речі.

Письмова форма являє собою відображення волі учасників угоди шляхом складання документа, в якому викладається зміст угоди і який підписується особами, що укладають цю угоду. Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом, позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, має наслідком недійсність угоди.

Нотаріальна форма відрізняється від простої письмової тим, що на відповідному документі нотаріус або інша посадова особа, яка має право здійснювати нотаріальні дії, робить посвідчувальний надпис. Законом встановлюється обов'язкове нотаріальне посвідчення для ряду угод (наприклад, заповіт, договір купівлі-продажу нерухомого майна та ін.). Недодержання в цих випадках нотаріальної форми має наслідком недійсність угоди.

Поряд з цими формами угод іноді законом передбачається ще одна додаткова стадія вчинення окремих видів угод — державна реєстрація. Наприклад, договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстра­ції у виконавчому органі місцевої Ради.

Дата добавления: 2015-05-26