Цивільно - правові відносини: суб’єкти, юридичні факти.

Цивільні правові відносини - це врегульований цивіль­но-правовими нормами правовий зв'язок між юридично рівними суб'єктами, які наділені цивільними правами та обов'язками.

З-поміж інших видів правових відносин цивільно-правові вирізняються такими специфічними особливостями:

а) це майнові та певні особисті немайнові відносини, а також такі, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;

б) учасники цих відносин по відношенню один до одного є юридично рівними та розмежовані між собою як в організаційно-пра­вовому, так і в майновому статусі;

в) ці відносини виникають, як правило, з ініціативи їх учасників, їх вільного волевиявлення, на власний розсуд;

г) вони виникають, змінюються і припиняються не тільки з підстав (юридичних фактів), передбачених у нормативно-правових актах (переважно договорів), а й у результаті дій їх суб'єктів, які хоча і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини;

д) за порушення прав інших учасників або невиконання взятих а себе обов'язків до правопорушників застосовуються засоби державного примусу, які, як правило, носять майновий характер.

Вважається, що цивільно-правові відносини складають три основні елементи:

а) суб'єкти;

б) об'єкти;

в)зміст.

Із ст. 2 ЦК убачається, що суб'єктами цивільного приватного права, тобто учасниками цивільних правовідносин, можуть бути:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без гро­мадянства);

б) юридичні особи (вітчизняні, іноземні, спільні тощо);

в) суб'єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та ін.).

Цивільні правовідносини, як і будь-які інші галузеві відноси­ни, виникають, змінюються та припиняються на підставі тра­диційних юридичних фактів, які поділяють на дії та події.

27 Поняття та зміст права власності, види форм власності.

Серед правових інститутів системи цивільного права центральне місце належить інституту права власності. В літе­ратурі цивільного права власність визначається як ставлення особи до речі, яку вона вважає своєю, але за умови, що всі інші особи, які не є її власниками, ставляться до неї як до чужої. Та­ким чином, власність означає відносини між людьми з приводу речей (майна). Зміст права власності як суспільного явища розкри­вається через зв'язки і відносини власника з іншими людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання ма­теріальних благ.

Отже, право власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють і закріплюють суспільні відносини, які вини­кають з присвоєння матеріальних благ фізичними і юридичними особами та державою, з наданням їм рівних прав та обов'язків во­лодіння, користування та розпорядження майном.

У теорії цивільного права одні цивілісти відносини влас­ності поділяють на економічні і юридичні, хоча більшість з них розглядає право власності в об'єктивному і суб'єктивному ас­пектах.

В об'єктивному аспекті право власності розуміють як систему правових норм, що регулюють відносини власності. Правовою осно­вою права власності в Україні є: Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про власність» від 07.02.1991 р. з відповідними доповненнями і уточненнями та інші законодавчі та

нормативні акти.

Суб'єктивний аспект права власності - це сукупність повно­важень власника речі з володіння, користування та розпоряд­ження нею.

Володіння — це юридично забезпечена можливість власника бу­ти в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю (майном) та впливати на неї. Воно може бути законним (наявність в особи май­на за правом власності) та незаконним (набуте майно злочинним шляхом, привласнення знахідки), яке, у свою чергу, поділяється на добросовісне (особа не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне (особа знала чи повинна була зна­ти про те, що володіння є незаконним).

Користування — це право власника вилучати корисні влас­тивості майна для задоволення своїх потреб (використання майна для господарської або іншої, не забороненої законом, ді­яльності).

Розпоряджен ня - це право власника визначати долю майна (пе­реробляти, дарувати, заповідати, обмінювати, продавати).

можна виділити такі форми права власності:

а) власність українського народу (земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси);

б) приватна власність (майнові та немайнові особисті блага як конкретних фізичних, так і юридичних осіб);

в) державна власність, яка поділяється на:

- загальнодержавну (майно та кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій);

- комунальну (власність адміністративно-територіальних оди­ниць).

Суб'єктами права власності є:

а) народ України;

б) фізичні особи;

в) юридичні особи;

г) Україна як держава загалом;

д) Автономна Республіка Крим;
є) територіальні громади;

є) іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

28 Правосуб’єктність громадян (фізичних осіб)

Фізична особа може стати учасником цивільних правовідносин тільки за умови наявності в неї цивільної правосуб'єктності, яка, в свою чергу, поділяється на: а) правоздатність; б) дієздатність.

Правоздатність - це здатність особи мати цивільні права і нес­ти цивільні обов'язки. Правоздатність громадян України виникає в момент народження і припиняється зі смертю (або з визнанням громадянина померлим). Ніхто з громадян не може бути позбавле­ний цивільної правоздатності, але може бути обмежений в ній.

Дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набу­вати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати в разі їх невиконання. Обсяг цивіль­ної дієздатності обумовлений віком та психічним станом здоров'я особи, а тому її поділяють на такі види:

а) повна дієздатність, яка настає з досягненням повноліття, тобто 18 років, а у випадку одруження неповнолітньої особи з моменту реєстрації шлюбу;

б) неповна дієздатність, якою наділені особи у віці від 14 до 18 років. Особливістю їх дієздатності є те, що вони мають як певні визначені права, так і право на вчинення інших правочинів, але лише за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників, а в разі заперечення того з батьків, з ким проживає неповнолітній, правочин здійснюється з дозволу органів опіки та піклування;

в) часткова дієздатність, яку мають малолітні особи (до 14 років), які наділяються також певними визначеними права­ ми, але не несуть цивільно-правової відповідальності за завдану ними шкоду;

г) обмежена дієздатність, що визначається судом до тих фізичних осіб, які є психічно хворими або зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.
Обмеження дієздатності тягне за собою такі правові наслідки: що­ до такої особи встановлюється піклування; самостійно вона може здійснювати лише дрібні побутові правочини; інші правочини такою особою вчиняються за згодою піклувальника.

У певних випадках суд може визнати особу повністю недієздат­ною, що зумовлює необхідність встановлення над нею опіки. Поряд із цим за рішенням суду фізична особа у встановленому законом по­рядку може бути визнана безвісно відсутньою, а потім оголошена

померлою.

Дата добавления: 2015-05-26