Правова культура : поняття і види

Правова культура — це глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня пра­вової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації пра­ва; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, пев­ний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що харак­теризує моральний зміст нормативного характеру правил по­ведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених дер­жавою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, держа­вою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова осо­ба, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадя­нин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характе­ризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення.

Правова культура має певну структуру, що охоплює право­ву психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття щодо права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії, правові поняття й категорії, правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конк­ретних норм права; про державний устрій, про призначення дер­жави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопоряд­ку; форми та методи правового регулювання, якість роботи пра­воохоронних органів.

У сучасних умовах у нашому суспільстві, включаючи і юрис­тів, поширеним явищем є правовий нігілізм — напрям суспіль­но-політичної думки, націлений на девальвацію права і закон­ності, на відверту недооцінку соціальної і особистої цінності права. Прихильники цього вважають право найменш доскона­лим способом регулювання суспільних відносин. Правовий нігілізм існує у різних формах: а) байдуже ставлення до ролі і значення права; б) скептичне ставлення до потенційних мож­ливостей права; в) ігнорування правових приписів більш висо­кої юридичної сили; г) повна недовіра до приписів права; г) не­гативне ставлення до права в цілому.

Для зниження впливу правового нігілізму необхідні: а) за­безпечення високої якості законів, що приймаються; б) зміцнен­ня законності; в) підвищення ролі судів і прокуратури; г) підви­щення ролі правового виховання; ґ) підвищення правової куль­тури українського суспільства і професійної правової культури.

Дата добавления: 2015-05-26