Поняття, джерела, система цивільного права. Предмет та методи цивільно- правового регулював

Цивільне право України - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну сферу суспільних відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодексу (ЦК) Ук­раїни (2003 р.), предметом цивільного права є майнові й особисті

немайнові відносини.

Але, як це вбачається з нового ЦК, до предмета цивільного пра­ва відносять лише ті майнові відносини, які засновані:

а) на юридичній рівності;

б) вільному волевиявленні;

в) майновій самостійності їх учасників.

Необхідно взяти до уваги і те, що у новому Кодексі особисті не­майнові відносини не поділяються на групи, але зі змісту його поло­жень можна дійти висновку, що ці відносини характеризуються тим, що вони не мають безпосереднього економічного змісту, оскільки їх предметом є невід'ємні від особистості права: особисте життя, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, свобода пересування, авторство на твори літератури, науки і мистецтва та ін. Юридичним особам також належать певні немайнові права, наприклад право на честь і гідність та ділову репутацію, фірмове найменування, вироб­ничу марку, товарний знак і т. ін.

У теорії права визначається, що метод правового регулю­вання - це засіб впливу на учасників певної сфери суспільних відносин з метою забезпечення їх належної поведінки. Загально­визнаними є два основні методи:

а) імперативний, який характеризується нерівністю сторін
(є основним для публічних галузей права, зокрема конституційно­го, адміністративного);

б) диспозитивний, характерною ознакою якого є рівність

сторін.

Як стверджується наукою цивільного права, характерними оз­наками цивільно-правового методу є:

1. Юридична рівність сторін.

2. Диспозитивність сторін, тобто вони самі за своєю ініціативою вирішують, чи вступати їм у певного типу правовідносини, чи ні.

3. Особливість способу розв'язання майнових спорів між учас­никами цивільних правовідносин (через суди загальної чи госпо­дарської юрисдикції або через третейський суд).

4. Наявність майнової відповідальності сторін.

Отже, для цивільного права основним є диспозитивний метод, оскільки учасникам цивільно-правових відносин надається мож­ливість не тільки обирати тип поведінки, а й самостійно врегульо­вувати свої взаємовідносини.

Разом з тим слід зазначити, що в цивільному праві застосо­вується і імперативний метод, наприклад, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди у зобов'язальних правовідносинах то­що. Однак він не є визначальним для регулювання цивільно-пра­вових відносин і характеризується тією лише особливістю, що зас­тосовується на засадах юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності, доцільності.

Таким чином, цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові й особисті немайнові суспільні відносини на засадах юридичної рівності сторін.

Щодо системи цивільного права, то це поняття все ще за­лишається дискусійним. Сучасною цивільно-правовою наукою пропонується, зокрема, замість терміна «система» вживати термін «структура», а її побудову замість традиційного поділу (на Загальну і Особливу частини) поділяти на окремі розділи, а саме:

а) загальні положення;

б) правове становище особи;

в) речові права (права на речі);

г) право інтелектуальної власності;

д) договори (договірні зобов'язання);

є) не договірні зобов'язання;

є) спадкове право.

.

Дата добавления: 2015-05-26