Функції культурології

Культурологія – наука про культуру, яка ви­вчає закономірності розвитку і функціонування культури, її стру­ктуру, взаємозв'язки і взаємодії з іншими сферами ма­теріального та духовного життя.

В начало

в оглавление << >> на следующую страницу

Конец формы

Конец формы

Конец формы

Конец формы

Конец формы

Конец формы

[3][1] Здесь нет возможности упомянуть все эти показатели (например, фиксирующие зависимости между временем суток и величиной просмотра, между величиной просмотра и числом рекламных роликов, приходящихся на единицу времени, между величиной времени, когда телевизор включен в вашем доме, и потреблением конкретной передачи и т. п.).

Культурологія порівняно мо­лода наука. Оформлення її як спе­цифічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'яза­не з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля. Науку, що вивчає культуру, називають культурологією. Це наука про найзагальніші закони розвитку культури як системи зі складною внутрішньою структурою, яка перебуває в постійному розвитку і вза­ємозв'язку з іншими системами та суспільством (В. А. Саприкін). Як наука культурологія сформована у ХХст., автором терміна є Леслі Уайт, американський антрополог.

До важливих проблем культуро­логії відносять вивчення історії і теорії світової та національної культури. Складовими компонентами культурології є

- філософія культури

- історія культури

Мета культурологічних досліджень — дослідження проблеми буття людини в усіх її соціокультурних вимірах. Куль­турологія дедалі надійніше посідає належне їй місце серед теоре­тичних наук, що методологічно поглиблює їх (К. М. Хоруженко).

Культурологію складають такі науки: культурознавство (опис досягнень певної культури), генеза культури, культурософія (вчення про зміст і перспективи розвитку культури), соціологія культури.

Мета даного курсу - пізнання закономірностей розвитку культури, її структури, змісту, культурно-історичного та культуротворчого процесів ук­раїнської і світової культури, стильових, історичних особливос­тей мистецтва, рухів, явищ. Культурологія саме допомагає комплексно осмислити мистецькі напрямки, творчий доробок провідних письменників, художників, композиторів, драматургів, кіномитців, декларовані в їхніх творах гуманістичні засади, реалізувати ці набутки в життєвій і виробничій практиці.

Культурологія певною мірою узагальнює, систематизує, ознайомлює зі специфічними методиками аналізу філософського, політологічного, соціального розуміння і бачення культуротворчих процесів, що відбуваються в соціумі. Ці методики розглядають також як окремий напрямок соціальної філософії або по­літичної теорії зі спрямуванням культуротворчої діяльності людей.

Культурологія пов’язана з історією, економікою, соціологією, етнографією, філософією, естетикою, мистецтвознавством та іншими гуманітатними науками.

Ø Пізнавальна

Ø Інтегративна

Ø Світоглядна

Ø Методологічна

Ø Виховна

Ø Комунікативна

Ø Естетична

Культура має власні закони розвитку і функціонування. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соці­альними причинами. Сучасна культурологічна наука, наприклад, і досі чітко не пояснила того факту, що культура не переставала роз­виватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона про­довжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та за тоталітарних режимів.

Закономірності розвитку культури. Дослідники виділяють сьогодні сутнісні, стійкі повторювані відносини, які зв'язують культуротворчі процеси і об'єктивно існують між ними. Це:

Закон єдності і різноманітності культур. Національні куль­тури внутрішньо єдині і одночасно самобутні, унікальні,

Закон спадкоємності і розвитку культури. Це історично ус­падкований досвід поколінь людського роду — основа розвитку культури.

Закон перервності і безперервності розвитку культури. Кож­на історична епоха, цивілізація має свій тип культури. Культури змінюються зі зміною цивілізації. Однак набуте не зникає, воно вводиться в систему суспільних відносин наступних цивілізацій і поколінь. Феномен культури — це діалектична єдність перервного і непе­рервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка куль­тура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Загальновизнаним є, на­приклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козаць­кої доби, Галицько-Волинського князівства тощо.

Дата добавления: 2015-05-26