Культура Київської Русі. Національна і світова культура

Національна і світова культура

Світова культура — це синтез досягнень культур усіх націй і народів.

Поняття “ світова культура “:

1. Це історія культури людства в цілому, в якій існувало багато культурних традицій, частина яких збереглася в наш час (спадок).

2. Досягнення, які визначаються різними народами і включаються в їх культуру.

Загальнолюдська — це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності, єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська циві­лізація, мета якої — гуманізм і всезагальне благо.

Національна культура — продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її іс­торія, відносини, соціальна пам'ять, самосвідомість. Національна культура відрізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної і моральної сфери життя й діяльності. Багатство національної культури формує­ться її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, лі­тературою, мистецтвом, розвитком мови і термінології. Національна культура — продукт праці інтелектуальної еліти цієї нації.

Етнічна культура — сучасна й архаїчна культура пе­вного етносу, база національної культури, поєднує в собі тисячо­літній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію, джерело для творчості інтелек­туальної національної еліти. Етнічна своєрідність культури най­частіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Матеріальна культура набуває своєрідності, спираю­чись на духовне джерело певного народу.

Національна і світова культури тісно взаємопов язані між собою, бо без розвитку національних культур, залучення етнічних багатств розвиток світової культури припиниться. Становлення національної культури відбувається під впливом світової: запозичуються сюжети, образи, мистецькі стилі, але опрацьовуються, відповідно до традицій етносу. Таким чином розвиток світової і національної культури є взаємообумовленими, тому аналіз світової і національної культури має проводитися у діалектичній єдності.

Розвиток слов’янської культури на теренах України відбувався у 5-ст. до н.е. – 8 ст. н.е. У галузі релігії – багатобожжя (політеїзм): поклонялися багатьом богам, зокрема Перуну (бог блискавки), Дажбогу(бог сонця), Велес(бог худоби і торгівлі), Лада(богиня шлюбу), Род та Рожаниця (покровителі роду) та інші, а також безлічі добрих та злих духів, які жили в усьому.

Величезною скарбницею духовної культури був фольклор: перекази, билини, пісні, приказки, казки, легенди, замовляння тощо. Ще в дохристиянські часи склалися перекази про заснування Києва(Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь), віщого Олега та інших.

Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури та архітектури. Складну композицію має скульптура кам’яного Збруцького ідола, знайдена у 1848 році у гирлі річки Збруч на Тернопільщині. Скульптура поділена на три яруса: внизу бог підземного світу тримає в руках Землю, посередині фігурки жінок і чоловіків, а на верхньому ярусі вирізьблений бог перун, богиня родючості Макоша, а голова ідола, що вінчає стовп, на думку вчених, зображує верховного бога Рода (більше 2,5 метрів, вага – одна тонна)

Популярним було музичне мистецтво: дудки, свірелі-сопілки, гуслі, бубни, флейти. Відомим виконавцями були скоморохи.

У 9-10 ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава - Київська Русь, яка об’єднала всі слов’янські та неслов’янські племена. Першими значними пам’ятками давньоруської писемності вважають угоди Русі з Візантією (911, 945, 971), берестяні грамоти. Проте вододілом у культурі Київської Русі стало прийняття християнства у 988 році, яке стимулювало розвиток літератури, кам’яної архітектури, освіти, живопису.

Перекладна література: „Ходіння Богородиці по муках”, „Остромирове Євангеліє”.

Самобутня література: Літописи „Повість минулих літ” (Нестор пов’язав її історію зі світовою, визначив місце Київської Русі у загальносвітовому історичному процесі), військові повісті – „Слово про Ігорів похід 1185р.”; дидактичні твори - „Повчання Володимира Мономаха”; церковно-богословські твори – „Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, в якому відзначено велич українського народу, руської землі, руської церкви; „Сказання про Бориса і Гліба”. У період феодальної роздробленості у 13-15 ст. продовжувала розвиватися література в удільних князівствах, зокрема Галицько-Волинський літопис, „Повість про навалу Батия на Рязань” тощо.

Архітектура: дерев’яне зодчество (храм Бориса і Гліба у Вишгороді); розвиток кам’яної архітектури(Десятинна церква в Києві (989-995), 25 куполів; Собор Святої Софії, збудований за Ярослава Мудрого, 13 куполів, що символізують Ісуса Христа та 12 апостолів, мозаїка (картина з шматочків кольорового скла, смальти) 177 відтінків, зокрема Оранти-Богоматері, Христа-Воздержателя, фрески (малюнок по сирій штукатурці) на євангельські та побутові сюжети, зокрема ”Скоморохи”, „Полювання на ведмедя”, „Сім’я Ярослава Мудрого”, Успенська церква Печерського монастиря. Для архітектури Київської Русі було характерним:

- багатокупольність храмів

- поєднання в оздобленні одного храму мозаїки і фресок

У Софіївському соборі була бібліотека Ярослава Мудрого, архів, школа, освіту здобували як хлопці, так і дівчата, вивчали грецьку, слов’янську мови, теологію, математику тощо.

За часів Ярослава Мудрого та його нащадків створено перший збірник законів – „Руська правда”. Відомий іконописець Аліпій, лікарі – Агапіт, Євпраксія Мстиславівна.

Дата добавления: 2015-05-26