Загальні та особливі риси західноєвропейської та української національної культури 20 століття. Постмодерн

На Заході у ХХ столітті продовжує розвиватися реалізм, неоромантизм, з’являється особлива стильова течія постмодерну, для якого характерні:

Ø принцип подвійного кодування, що складається в одночасній орієнтації на маси та на еліту, наприклад роман У.Еко “Ім’я троянди”, П.Зюскінд “Парфуми”

Ø звернення до забутих художніх традицій, зокрема готичного роману, філософської притчі, міфу, ікони, фрески тощо

Ø стильовий плюралізм (багатоманіття): необароко, ноеромантизм, критичний реалізм, авангард тощо

Ø звернення до гротескних типів художньої образності, іронії, ілюзії, поширення “чорного гумору”, трагікомедії, наприклад американські пародії, фільми з так званим гоблінським перекладом(“Шматриця”)

Ø художній експансіонізм, який розширює і ототожнює розуміння мистецтва з позахудожніми сферами діяльності (екологія, політика(проведеня театралізованих шоу, залучення глядачів до активної участі у дійстві –хепенінг(поховання труни, на якій написано “права людини” тощо), намагання шокувати публіку, наприклад мультфільми компанії “Веселі яйця”)

Ø відображення нетривкості існування, намаганя сприймати життя і творчість як гру (ленд-арт: створення мистецький творів з землі і природних матеріалів, які швидко руйнує вітер і дощ, створеня картин на стінах, які потім фарбуються, боді-арт: створення картин на людському тілі)

Ø поширене цитування попередників і загальновідомих класичних творів, фільмів (твори П.Куельйо), створення рімейків (відтворення популярних фільмів минулих десятиріч сучасними акторами і технікою, зокрема “Королева бензоколонки” “Франкенштейн”), міксів (змішування уривків різних творів і створення нового твору), поява гіпертекстів, графіті

У 20-х роках 20 ст. культура України опинилася в епіцентрі політичної боротьби, діячі культури поділялися владою на своїх і чужих. Особливо яскраво ця тенденція виявилася в діяльності органів радянської влади. Під час революції в Україні були створені Українська академія наук (1918) на чолі з В.Вернадським, українські школи, гімназії, університети, розпочато ліквідацію неписьменності (остаточно подолано 1939 р.), відроджується культурно-просвітницька діяльність „Просвіт”; створюються Український театр драми та опери; Державний симфонічний оркестр під проводом О.Горілого; Українська державна капела під керівництвом О.Кошиця; Українська академія мистецтв (1917), серед членів якої М.Бойчук, засновник школи монументального українського мистецтва, Г.Нарбут (графік) та ін.; відкривається перший в Україні пам’ятник Т.Шевченку на Сумщині у 1918 році, скульптор І.Кавалерідзе; поява нових талановитих творів у літературі(П.Тичина здобув славу глибоко національного поета після друку зб. ”Сонячні кларнети”, В.Сосюра „Третя рота”).

У 1923 році розпочинається українізація (культурна політика більшовиків) в Україні, що була виявом політики „коренізації”, тобто виховання кадрів з представників корінної національності, запровадження рідної для корінного населення мови в роботу державних і партійних установ, освітніх закладів(тобто української). До 1929 року 97% українських дітей навчалися рідною мовою, 90% газет і понад 59% книжок видавалися українською, з 1924 року радіомовлення - лише українською мовою. Українізація сприяла розвитку літератури і мистецтва. М. Зеров, провідник школи „неокласиків”, закликав освоювати досвід всесвітнього мистецтва, з’ясувати українські традиції, переоцінити культурні надбання.

Виникнення українського кіно зумовило появу кіноповістей(О.Довженко „Зачарована Десна”, „Україна в огні”). О.Довженко відомий і як успішний режисер, саме його фільм „Земля” у 1958 році на Всесвітньому конкурсі у Брюсселі визнано серед 12 кращих фільмів світу.

Своєрідним відродженням української культури стали шістдесяті - роки, коли в літературу увійшла когорта „шістдесятників”: В.Симоненко, В.Стус, І.Драча, Л. Костенко, М.Вінграновський. У кіно - фільми С.Параджанова ”Тіні забутих предків”(1965), Л.Осики „Камінний хрест”(1968), „Захар беркут”(1971), Ю.Іллєнка „білий птах з чорною ознакою”(1972), Л.Бикова „В бій ідуть тільки старики”(1974). В українській естраді – В.Івасюк (співак, композитор, автор „Червоної рути”, „Я піду в далекі гори”), С.Ротару, Н.Яремчук, Білоножки, І.Бобул, Л.Сандулеса, М.Дворський, композитори П.Майборода, І.Шамо, Білаш.

Розвиваються нові наукові напрямки: кібернетика(у 1961 році створено Інститут кібернетики АН УРСР), ракетобудування (ракети і штучні супутники Землі „Космос”, „Циклон”, „Зеніт”), авіаційна техніка (АНТК ім. Антонова, розробка АН-ів), електрозварювання, порошкова металургія, виробництво синтетичних алмазів, Київ став міжнародним центром теорії нелінійності і турбулентності, де формувалися нові підходи до фізики мікросвіту.

Йдеться про сучасність: в українській поезії постмо­дернізм притаманний Е.Андієвській, Р.Бабовалу. С.Гостиняку, поетам "Нової дегенерації", у прозі - В.Медведю, Ю.Андруховичу. Є.Пашковському, О.Забужко та іншим. Додамо, паралельно в нашому часі триває в Україні розвиток модернізму нової (другої половини XX ст.) хвилі, що посвідчує творчість І.Драча, М.Вінграновського. Ліни Костенко, ДЛавличка, В.Кордуна, В.Шевчука та інших.

Дата добавления: 2015-05-26