Класифікація і вартісні оцінки необоротних активів

В складі необоротних активів відокремлюють:

В оцінках балансової вартості активів можуть використовуватись:

- принцип історичної вартості – виходячи з фактично здійснених витрат на їх придбання чи створення;

- принцип справедливої вартості – виходячи з середньоринкових цін. Застосовується лише в окремих випадках (при отриманні активів на безоплатній основі, при оцінках негрошових активів як внеску до статутного капіталу, при операціях між пов’язаними особами, при бартерних операціях).

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою власного використання чи передання в оренду іншим особам, термін корисного використання яких більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він більше року).

На підприємстві ведеться пооб’єктний аналітичний облік основних засобів з групуванням наступним чином:

Основні засоби	Інші необоротні матеріальні активи
- Земельні ділянки - Капітальні витрати на поліпшення земель - Будинки, споруди, передавальні пристрої - Машини та обладнання - Транспортні засоби - Інструменти, прилади та інвентар - Інші основні засоби	- Бібліотечні фонди - Малоцінні необоротні матеріальні активи */ - Тимчасові (не титульні) споруди - Природні ресурси - Інвентарна тара - Предмети прокату - Інші необоротні матеріальні активи

*/ Вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних активів встановлюється підприємством самостійно і є елементом його облікової політики.

Підприємства можуть передавати контрольовані ними основні засоби в оренду, а також залучати на умовах оренди основні засоби, які належать іншим суб’єктам господарювання.

Оренда – це угода, згідно з якою орендодавець надає орендарю право користування активом протягом узгодженого періоду в обмін на платіж або серію платежів. Оренду поділяють на операційну та фінансову.

Оренда визнається як фінансова при наявності хоча б однієї з таких ознак:

· право власності на актив по закінченні строку оренди передається орендарю;

· орендар має право і намір придбати актив за ціною, що може бути значно нижчою за справедливу вартість активу на дату, коли таке право може бути реалізоване;

· строк оренди становить більшу частину строку економічної експлуатації активу;

· теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об`єкту оренди.

Оренда землі вважається операційною у всіх випадках.

Операційна оренда

Фінансова оренда

При переданні майна в операційну оренду воно залишається на балансі орендодавця, ним же нараховується амортизація. Вартість орендованого майна та зобов`язання з оренди не відображуються в балансі орендаря (але відображуються на його позабалансових рахунках). Зобов`язання орендаря виникає і відображується в його обліку лише у разі виникнення заборгованості з орендних платежів. Витрати орендаря на поліпшення об`єкту оренди (модернізація, дообладнання, реконструкція, тощо) відображуються орендарем як капітальні інвестиції в створення інших необоротних матеріальних активів. Орендні платежі визнаються іншими операційними доходами (у орендодавця) та іншими операційними витратами (у орендаря) відповідного періоду.

Ії особливості в тому, що юридично майно залишається власністю орендодавця, хоча всі вигоди та ризики від його використання передані орендареві. При переданні майна в фінансову оренду його вартість відображують в балансі орендаря одночасно як активи і як зобов’язання з оренди (як правило, за справедливою вартістю орендованого майна). Амортизація нараховується орендарем з дотриманням тієї самої облікової політики, що застосовується ним при нарахуванні амортизації аналогічних активів. Орендодавець відображує переданий в оренду об`єкт як дебіторську заборгованість у сумі, яка включає лише відшкодування вартості об`єкту, які повинен сплатити орендар (фінансовий дохід орендодавця – відсотки, які сплачує орендар - не включають в дебіторську заборгованість орендодавця). Орендні платежі включають: - суму, яка відшкодовує частину вартості об`єкту оренди - компенсацію інших витрат орендодавця, пов’язаних з виконанням угоди - платежі в якості винагороди орендодавцю (кваліфікується в обліку як фінансові доходи орендодавця і фінансові витрати орендаря)

Лізинг. На відміну від фінансової оренди, лізинг кваліфікується як різновид кредитної угоди, за якою лізингодавець- фінансова установа.

Правила обліку активів, зобов’язань, доходів і витрат, що виникають за угодою лізингу є ідентичними до фінансової оренди.

Нематеріальні активи - це довгострокові вкладення коштів в придбання об’єктів прав інтелектуальної і промислової власності та прав на їх використання, а також інших прав власності і користування.

На підприємстві ведеться пооб’єктний аналітичний облік нематеріальних активів з групуванням наступним чином::

- права користування природними ресурсами (надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною інформацією тощо)

- права користування майном (земельною ділянкою, будівлею, тощо)

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, тощо)

- права на об’єкти промислової власності (на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, “ноу-хау” тощо)

- інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, тощо)

Гудвіл (ділова репутація)– нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між купівельною вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю (гудвіл виникає тільки у випадку придбання).

Довгострокові фінансові інвестиції – це вкладення коштів в цінні папери інших підприємств (акції, облігації) з метою отримання економічних вигод в майбутньому з терміном більше одного року, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізованими в будь-який момент.

У складі довгострокових фінансових інвестицій - боргові (облігації) і пайові (акції) цінні папери.

Вартісні оцінки основних засобів і нематеріальних активів.

В грошових оцінках об`єктів основних засобів і нематеріальних активів виділяють їх первісну вартість і залишкову вартість.

Первісна вартість – це грошова оцінка об`єктів основних засобів і нематеріальних активів на момент їх придбання чи створення (історична, справедлива). Вона складається з усіх витрат, пов’язаних з придбанням чи створенням та доведенням до стану, придатного до використання (в т.ч. будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт, витрат зі страхування ризику доставки тощо.

Залишкова вартість – визначається як первісна вартість, зменшена на суму амортизації, накопиченої за період експлуатації. У підсумку балансу основні засоби і нематеріальні активи враховуються за залишковою вартістю.

Переоцінка основних засобів. Підприємство має право переоцінювати основні засоби і нематеріальні активи, якщо їх балансова вартість значно (більше, ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості (сума дооцінки включається до складу іншого додаткового капіталу, а сума уцінки – до складу витрат).

Збільшення балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів може здійснюватись на суму витрат, пов’язаних із удосконаленням цих активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод. Зокрема, витрати на поліпшення основних засобів (модернізація, добудова, дообладнання, реконструкція, тощо), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод порівняно з первісно очікуваними - відносять на збільшення їх балансової вартості.

Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта основних засобів в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання – включаються до складу витрат відповідного періоду.

Вартісні оцінки фінансових інвестицій на дату балансу.

ü Фінансові інвестиції (крім тих, що утримуються підприємством до їх погашення або враховуються за методом участі в капіталі) – відображують в балансі за справедливою вартістю. Якщо справедливу вартість визначити неможливо – за собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестицій.

ü Фінансові інвестиції що враховуються за методом участі в капіталі (в асоційовані і дочірні підприємства) – відображують в балансі за вартістю, що враховує всі зміни у власному капіталі об`єкту інвестування (крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об`єктом інвестування).

ü Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення (облігації) відображуються в балансі за амортизованою собівартістю.

Собівартість фінансової інвестиції включає: ціну її придбання, комісійні винагороди, податки, збори та інші витрати, безпосередньо пов`язані з її придбанням.

Метод участі в капіталі інших підприємств застосовується в обліку інвестицій в дочірні, спільні і асоційовані підприємства.

Дочірнім є підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора перевищує 50%. Асоційованим є підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора перевищує 25%.

Облік вартості фінансових інвестицій за методом участі в капіталі має ряд особливостей, зокрема облікова (балансова) вартість таких активів враховує зміни у власному капіталі об’єкта інвестування. При цьому вартість інвестиції збільшується (зменшується) при збільшенні (зменшенні) власного капіталу об’єкта інвестування на суму, яка відповідає відсотковому значенню частки інвестора.