Особливості розвитку етики бізнесу в Україні

Розвиток етичних норм бізнесу в Україні має свої особливості, що пояснюється специфікою історичного шляху, пройденого нашою державою. Розглядаючи історію європейської цивілізації, П.Я.Чаадаєв відзначав, що «крім загального всім обличчя, кожний з народів цих має свої особливі риси, але все це корениться в історії й у традиціях і становить спадкове майно цих народів». Особливість України полягала в тому, що той загальний шлях розвитку, що для інших країн полегшувався інтенсивним обміном традицій, вона часто проходила поодинці.

Основи українських норм економічного поводження складаються в період становлення Київського царства (XV - початок XVI вв.), коли київські князі реально усвідомили роль підприємництва для розвитку держави. Піднесенню Києву деякою мірою сприяла політика залучення робочого населення: всім бажаючим було дозволено селитися на берегах Дніпра, майстри надовго звільнялися від сплати всяких податків. Розвиток ремесел з'явився основою економічного посилення Київського царства, передумовою до розширення внутрішньої й зовнішньої торгівлі, до виникнення нової верстви підприємців-купців. При цьому сильна централізація влади й посилення відчуженості від Заходу сприяли формуванню в поводженні киян, у тому числі київських купців, підозрілості до іноземців; звичку діяти «усім миром», схильності будувати на обмані торговельні відносини із чужими, слабкої поваги до «букви закону».

Із середини XVII в. починається швидке розширення торговельних зв'язків Київу. У міру включення у світову торгівлю відбувається поступове засвоєння загальних традицій, що стосуються приватної власності, договорів, обміну, торгівлі, конкуренції, прибутку. Перший поштовх до правового оформлення західних традицій дали реформи Петра I, а саме, спроби здійснення державного контролю за якістю товарів, надання пільг і заступництва торговельним людям. Зросла взаємна довіра між підприємцями й державою це сприяло прояву й закріпленню нових рис ділових відносин.

Значно змінилося правове положення купців при Катерині II. Вони вийшли з розряду податних станів зі звільненням від внесення податей у подушний оклад, що був замінений обкладанням їхніх капіталів 1%-м збором, причому розміри капіталів оголошувалися самими купцями «по совісті», чим останні дуже пишалися. Дуже пожвавило торгівлю з іншими країнами зняття з її й промисловості різних обмежень, у зв'язку з відкриттям Катериною перших кредитних установ, розвитком торговельного мореплавання, установою закордонних консульств і висновком торговельних конвенцій.

Київська Русь XIX - початку XX вв. характеризується вже набором традицій, що дозволяють їй стати на один рівень із провідними націями миру. Світову популярність одержали імена Мамонтових, Морозових, Третьякових, Путилова, Алексєєва, Чижова й ін. У цей час в Україні існував механізм, що дозволяє «відтинати» від підприємництва тих, хто не прагнув дотримувати прийняті в усьому світі морально-етичні норми. У кожному місті діяло купецьке суспільство, що мало право рекомендувати або не рекомендувати підприємця в купецьку гільдію. Це право треба було заслужити сумлінністю й особистою чесністю. Кожний хто вступав у гільдію повідомляв про свій капітал, що значно спрощувало роботу податкової державної служби. Існував суд совісті, що назавжди міг позбавити купця фактичного права займатися підприємницькою діяльністю. Завдяки цьому вироблялися, міцно укріплялися такі поняття й правила, як «слово-вексель», «не збідніє рука що подає», «торгуй правдою, більше баришу буде», і ін. Створювалися «товариства на вірі», які поєднували людей без усяких засновницьких договорів, одним тільки купецьким словом.

Характер внутріфірмових відносин у Україні кінця XIX в., як правило, був такий, що службовці дуже дорожили роботою, ідучи тільки при намірі почати власну справу. Фірми, де через поганий обіг службовці часто мінялися, не користувалися повагою в суспільстві; їх презирливо називали «прохідними дворами». Чималу роль у формуванні такого типу відносин зіграло те, що й купці, і заводчики, і пролетарі, що працювали в них, були недавніми вихідцями із селян. Норми моральності, побутові звички в їхніх родинах мали відбиток норм і звичаїв селянства, що виразилося в «общинності», «соборності» і збігу понять «працівники» і «члени родини»,. Деякі дослідники відзначають, що в поводженні українських купців більш, ніж у представників інших держав, була присутня «ревність» у вчинках, і пояснюють це їхньою прихильністю до православної віри. Почасти це можна визнати справедливим, хоча й з тим же застереженням, що й відповідне затвердження про християнську основу ділової етики, наведене вище.

Тут можна згадати той факт, що в Японії - країні не православної й навіть не християнської - існує аналогічний тип внутріфірмових відносин, що, поряд з опорою на традиційну японську працьовитість, припускає групову лояльність, прагнення «не втратити своєї особи» перед сусідами й знайомими, систему довічного або довгострокового наймання, покликану викликати в працівника почуття боргу й відповідальності у відповідь на турботу корпорації про заробітну плату, кар'єр і пенсію для робітника або службовця. Крім того цінується особиста скромність, бажання не виділятися, «бути як всі». Більшість цих рис характерні для країн, де моральні цінності більшої частини населення формувалися в селянській громаді.

Що стосується нинішньої економічної ситуації, те православні традиції поки не роблять серйозного впливу на розвиток етики сучасного українського бізнесу. Набагато більший вплив, зробили на етику українського бізнесу моральні подання новітнього, соціалістичного періоду нашої історії.

У Україні соціалістичного періоду, строго говорячи, про етику бізнесу мова взагалі не могла йти, оскільки бізнес - це підприємницька діяльність, тобто «справа, заняття, що є «джерелом наживи» (Радянський енциклопедичний словник, 1987, с.138). Заняття бізнесом переслідувалося й спричиняло покарання, аж до страти.

Якщо ділова етика в дореволюційній Україні опиралася на етичні норми православного християнства, то основою ділової етики соціалізму, безумовно, служила марксистська етика. Обґрунтовуючи відносну самостійність моралі як форми суспільної свідомості, вона затверджувала класовий характер моральних вимог і норм. Звідси в трудових відносинах суспільне завжди превалювало над особистим, дисципліна - над ініціативою й т.д.

Слід зазначити, що в середовищі керівників у період сталінського тоталітарного режиму панувала дуже тверда етика, головним стрижнем якої була лояльність до системи. У пост сталінський період відбулося поступове заміщення цілей: бюрократичний, технократичний апарат став орієнтуватися на власні вузькі цілі особистого (відомчого) характеру. У підсумку декларована соціалізмом ділова етика розмивалася «подвійною мораллю». У той же час етика підприємництва, заснована на православних підвалинах і духовності виховання, будучи поставлена поза законом, виявилася втраченою.

У період перебудови система цінностей і етичні подання людей почали швидко мінятися. Етика українського бізнесу виявилася під впливом відразу двох культур ділового поводження, які існували в країні при соціалізмі.

Перша культура пов'язана з описаною вище традиційною адміністративно-командною системою, що панувала з початку 30-х років. Погляди пов'язані з нею залежать від походження суб'єктів - учасників підприємницької діяльності, що склали клас українських бізнесменів. Тут виділяються наступні варіанти.

1. Представники партійної (комсомольської) номенклатури, а також господарники, що займали командне положення в промисловості в 80-е роки. Ці люди багато в чому дотримуються етичних цінностей колишніх бюрократичних структур, у тому числі традицій «годівлі» при державі, однак деякі з них привнесли із собою в бізнес і подання про служіння суспільству.

2. Люди, що прийшли в підприємництво з «нормального» життя. Вони в цілому характеризуються високим рівнем інтелекту й досить високими моральними якостями. Їхніми відмітними рисами є інтерес і увага до дореволюційних традицій українського підприємництва, прагнення відновити ці традиції з обліком прийнятих у світовій практиці норм ділової етики. Однак їхня діяльність лежить в основному в сфері дрібного бізнесу.

Друга культура – це тверда ділова культура «тіньової», напівкримінальної й кримінальної економіки. Незважаючи на величезну особисту небезпеку приватного підприємництва для людини в радянський період, вона однаково існувала, базуючись на недоліках системи, і в останній період соціалістичного розвитку сильно впливала на суспільство. Уже до початку 90-х років, за деякими оцінками, у тіньовому секторі економіки провадилося близько 20% сукупного суспільного продукту й було зайнято приблизно 25-30 млн. осіб. Діячі тіньової економіки, поповнюючи ряди легальних бізнесменів, принесли із собою в український бізнес, що відроджується, своєрідні етичні вимоги й моральні норми з іншої, більше «твердої» культури. При цьому вони продовжують паразитувати на недоліках, але вже нової системи (такий паразитизм - єдиний спосіб існування тіньової економіки в будь-якій країні).

По суті, всі ці групи позбавлені історичної перспективи. У цей час на етику поведінкових традицій цих груп відбувається своєрідний процес мутації, пошук нових життєздатних форм. Відповідно етика нового класу бізнесменів в Україні являє собою явище складне й суперечливе. На нього впливають різні чинники, різні етичні традиції й системи цінностей, тому що в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різних національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, що мають різний економічний базис. Крім того, у український бізнес в 90-е роки прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах устояної західної етики. Контакти з ними обумовлюють досить своєрідне переплетення відновлюваних національних українських рис із загальносвітовими, що почасти полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділового поводження.

Є, однак, і фактори, що перешкоджають цьому.

По-перше, в Україні не повністю діє головний фундаментальний принцип сучасного західного суспільства: принцип недоторканності приватної власності. Приватна власність в Україні не священна. Тут зімкнулися особливості православної культури, що нехтує поклоніння матеріальним цінностям, і соціалістичне презирство до приватної власності.

По-друге, український бізнес діє в умовах неприйняття значною частиною суспільства успіху як такого, багатства в будь-якому виді, навіть як результату власної праці.

По-третє, у сучасній Україні зложилося своєрідне відношення до закону й до ролі держави. Етичний парадокс українського бізнесу полягає в тому, що етичність або неетичність тих або інших учинків часто не визначається ні законом, ні особистим вибором, а диктується насамперед необхідністю виживання підприємця в умовах невизначеності, недосконалості й недотримання законів, байдужності, а найчастіше тиску з боку держави. Система партнерства бізнесу й держави в сучасній Україні життєздатна лише у вигляді зрощування великих структур бізнесу з корумпованим чиновництвом у вигляді олігархії. Важко говорити про етичність поводження держави в умовах невиплати зароблених грошей працівникам організацій і підприємств безпосередньо з бюджету, несплати державних замовлень і інших порушень чинних законів, правил, обіцянок.

Вирішити етичний парадокс українського підприємництва можливо лише в тому випадку, якщо держава виконає свої функції й створить цивілізовані умови для бізнесу, для його стабільності в Україні. Тоді стане можливим прихід у владу й у бізнес людей, здатних змінити себе й адаптуватися до нових умов, для яких власне благо цілком легітимно, але які, ставлячи в основу турботу про добробут своєї родини, домагаються цього через досягнення добробуту країни.

Дата добавления: 2015-05-26