Основні риси політичних ідеологій.«Посткласичні» ідеологічні течії у ХХ1 ст

Поняття "ідеологія" введено в науковий обіг у 1796 р. французьким філософом А. Дестютом де Трасі в доповіді "Трактат ідеології". Політична ідеологія - це система уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої людей, класів, націй, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики. Політична ідеологія визначалася об'єктивним ходом суспільного розвитку та розвитку суб'єкта-носія політичної ідеології. Структура політичної ідеології є комплексом елементів: ідей, гіпотез, концепцій, теорій, ідеалів, гасел, програм політичного розвитку, взятих у взаємозв'язку, які мають певну системність.

Основні політично-ідеологічні доктрини сучасності:

- консерватизм (неоконсерватизм);

- лібералізм (неолібералізм);

- соціал-демократія (реформізм);

- соціалізм;

- комунізм (марксизм-ленінізм);

- анархізм;

- фашизм (неофашизм).

Функції політичної ідеології (за Ю. Сурміним):

- відображувальна (відображення основних проблем, процесів, явищ);

- пояснювальна (пояснення закономірностей тенденцій розвитку);

- прогностична (створення моделей майбутнього);

- цілеспрямовуюча (формулювання системи цілей суспільства та індивіда);

- програмуюча (створення планів і програм);

- оцінна (створення системи цінностей);

- орієнтаційна (орієнтація у світі);

- вираження інтересів (виявлення спрямованості особистості);

- спонукально-мобілізаційна (спонукання до дії та мобілізація сил);

- комунікативна (забезпечення спілкування);

- соціалізаторська (формування необхідних якостей особистості);

- емоційна (емоційне насичення індивіда);

- управлінська (реалізація управлінської діяльності);

- захисна (збереження ідей, ідеалів, цінностей);

- інтеграційна (об'єднання людей);

- нормативна (визначення норм);

- владна (форма духовної влади).

Консерватизм (фр. conservatisme, від лат. conservo — охороняю, зберігаю) –визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та усталених соціальних систем і норм, "скептичне" сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.

Лібералізм – філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі. Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX столітті та досі має вплив по всьому світу. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.

Соціалізм — не має єдиного, загальноприйнятного визначення. Ним позначають велике розмаїття політичних ідеологій, від німецького націонал-соціалізму до радянського комунізму та сталінізму, від анархізму та марксизму до маоїзму. Ним також позначають різні політичні режими, як бідні африканські соціалістичні держави, арабські та азійські військові диктатури, так і заможні демократії Західної Європи, Австралії та Нової Зеландії.

Комунізм (від лат. communis — спільний, загальний) — починаючи з XIX ст. ідея утопічного суспільства загальної рівності та свободи, а також вчення про таке суспільство.

Анархізм – суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною.

Фашизм (італ. fascismo від fascio «пучок, зв’язка, об'єднання») — політологічний термін, який є узагальнювальною назвою специфічних крайнє правих політичних рухів, їхньої ідеології, а також політичних режимів диктаторського типу, що ними очолюються.

Сучасні ідеології.

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»). Кредо «нового консерватизму» в економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва. Неоконсерватизм сформувався після Першої світової війни як відповідь на революційні потрясіння в Європі, крах фашизму, націонал-соціалізму, розпад колоніальної системи в світі, поступовий перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Третій етап неоконсерватизму розпочався з переходом до інформаційного суспільства в деяких державах Європи, Америки, Азії, кризою соціалізму як світової системи, кризою неолібералізму.

Основні ідеї неоконсерваторів:

• формування сильної влади, збереження в суспільстві сильної позиції держави;

• допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства;

• сила державної влади - в її професіоналізмі та моральності;

• у міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси, насамперед економічна зацікавленість.

На початку XX ст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, відбулася гостра економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі теоретичні положення і принципи свого вчення. Так виникла нова ідеологія – неолібералізм, в основу якого покладені ідеї англійського економіста Ц. Кейнса.

Основні ідеї неолібералізму:

- до функцій держави відносяться захист підприємництва, ринку і конкуренції

від монополізму, розробка загальної стратегії економічного розвитку;

- соціальний захист громадян: безплатна освіта, державна медична допомога, створення системи соціального забезпечення;

- забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основних прав людини.

Неофашизм – термін, який застосовують для визначення деяких право радикальних організацій та рухів у низці держав світу, які в політичному та ідейному відношенні є наступниками фашистських організацій, що були розпущені після 2 світової війни. Неофашисти проявляють схильність до політичного екстремізму, використовують терористичні форми діяльності.

Характерні риси:

– крайній націоналізм,

– шовінізм,

– расизм,

– критика з ультраправих позицій урядів, що діють у рамках парламентської системи;

– застосування насильницьких, терористичних методів політичної боротьби;

– вороже ставлення до гуманізму,

– культивування іррационализму,

– часто використання фашистської атрибутики (свастика, чорна уніформа, фасції тощо) і ритуалів (привітання викиданням вперед руки, факельна хода тощо);

У наші дні неофашистський рух, який став виникати спочатку в Західній Європі, а потім перенісся в інші країни, розколовся на 2 частини. Одна – традиціоналістський фашизм, тобто прихильність до старих форм, лідерів, тверджень, цінностей, висновків тощо. У Німеччині це прославлення СС, Гітлера, спроба виправдання його політики, намагання орієнтуватися на його тексти. В Італії це спроба піднести Муссоліні, традиції італійського фашизму. У Західній Європі воно вже практично згасло.

З'явився «модернізаторський» («ревізіоністський») фашизм, який дистанціюється від свого попередника, навіть дозволяє критику «класичного» фашизму, але зберігає певні його риси: орієнтація на національність, на націю як інваріант й основну силу розвитку людського суспільства й активне неприйняття усього того, що виходить за поняття нації, спроба вирішити соціальні проблеми в рамках цих цінностей.

Дата добавления: 2015-05-26