Особистість як суб'єкт і об'єкт політичної діяльності. Типологія особистостей за рівнем політичної активності

Особистість – це людина зі своїми індивідуально вираженими й соціально зумовленими рисами. Як особистість людина виступає тільки тоді, коли починає розуміти свої соціальні функції, усвідомлює себе як суб'єкта історичного процесу. Поняття особистість (особа) надає змогу розглядати людину як члена тих чи інших соціальних і політичних спільностей, суб’єкта та об’єкта політичних відносин. Об’єктом політичної діяльності людина виступає у повсякденному житті, бо кожен зазнає впливів певних законів та обмежень. З іншого боку кожен пересічний громадянин може виконувати функцію суб’єкта політики своєю участю у виборах, референдумах або різних політичних спільностях. Значення особи як суб’єкта політики виявляється на соціальному, інституціональному та персоніфікованому рівнях. Кожна особа перед усім є членом якихось соціальних спільностей, це впливає на її політичну поведінку. Глибинні ж мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою та професійною приналежністю особи. Щоб задовольнити свої соціальні інтереси особа стає членом певних політичних чи громадських об’єднань, рухів. Коли особа бере участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики на інституціональному рівні. Персоніфікований рівень виявляється у тому, що, виступаючи як рядовий член або лідер політичної організації, чи просто як виборець, особа проявляє себе одночасно як конкретний індивід та безпосередній суб’єкт політичної діяльності. Політична активність наголошує на спрямованості політичної діяльності на вдосконалення або зміну політичного або соціально – економічного порядку, політичних інститутів. На індивідуальному рівні політична активність – сукупність тих форм життєдіяльності особистості, в яких виявляється її прагнення брати активну участь у політичному житті країни, вдосконалювати свої політичні права та інтереси. Залежно від ступеня участі особистості у здійсненні влади М.Вебер розрізнював три типи політичної поведінки: 1) Політики за випадком. Більшість громадян, заняття політичними проблемами для яких не є постійним. До політичного процесу вони включаються лише під час виборів або обговорення політичних питань на різноманітних зборах тощо; 2) Політики за сумісництвом. Для таких осіб політика не є першочерговою справою їхнього життя, вони ведуть політичну діяльність у разі необхідності; 3) Політики за професією. Для них політика є основною професією, джерелом прибутку. Такі особи постійно працюють у політичних організаціях. Польські дослідники впровадили типологію політичної поведінки, де вони виділяють два основні типи: відкритий (політична дія; можуть виконуватися ролі громадянина, професійного політика, політичного лідера) та закритий (політична бездіяльність; може виявлятися у формах політичної виключності, політичної апатії, політичного бойкоту). Залежно від ступеня активності політичної поведінки як колективної дії виділяють такі групи: 1) Лідери – виступають на чолі політичних організацій ті різноманітних рухів, працюють над досягненням накреслених цілей; 2) Послідовники – підтримують програму лідера як таку, що відповідає їхнім власним інтересам. Причому політична поведінка характеризується різним ступенем активності; 3) Активісти – посередники між лідерами і послідовниками. Виконують організаторські функції, надають лідерам інформацію про політичний рух; 4) Лідери думки – здійснюють інтелектуальний вплив на політичне життя (журналісти, поети, актори)

Дата добавления: 2015-05-26