Найнижчий клас 4 страница

1. Партійна система України.

2. Методи і методики дослідження соціології політики.

3. Складові елементи політичної системи суспільства.

Тема 4.5. ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ

• Які проблеми досліджує етносоціологія

• Що таке етнос і нація

• Які етносоціальні процеси проходять на терені України

ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ ЕТНОСОЦЮЛОГІЇ ТА ПРИЧИНИ Й' ВИНИКНЕННЯ

Етносоціологія відносно молода галузь соціологічних знань, яка виникла на межі етнографії і соціології. Поняття "етносоціологія" походить від двох слів "етнос" - народ і "соціологія" - вчення про суспільство. Таким чином, в буквальному перекладі етносоціологія означає вчення про суспільство та місце в ньому народів.

Етносоціологія як окрема галузь соціологічних знань сформувалась у Німеччині в 20-30-их pp. XX ст. На території колишнього СРСР вона виокремлюється лише в 60-их pp., у часи так званої хрущовської "відлиги". Поява її пов'язана з необхідністю проникнення у сутність тих суспільних явищ, зміст яких значною мірою визначається етнічною специфікою країни чи окремих її регіонів. На відміну від етнографії, предметом якої є передусім визначення кількісного складу того чи іншого етносу, його антропологічних особливостей, території проживання, вивчення етнічних особливостей матеріальної і духовної культури народу, етносоціологія вивчає:

• походження і розвиток етнічних спільностей;

• вплив етнічних спільнот на різноманітні соціальні процеси, їхню роль у суспільному житті;

• динаміку змін у культурі, мові, побуті різних етносів;

• соціальні зв'язки та соціальні відносини, що виникають між етносами, тобто міжетнічні взаємини.

Етносоціологія — це галузь соціологічних знань, яка вивнає основні тенденції утворення і розвитку етнічних спільностей, їх взаємовідносини, а також механізм їх входження в систему соціальних відносин.

Серед основних функцій етносоціології можна назвати:

• визначення і усвідомлення ролі етнічних спільнот у суспільному житті;

• сприяння розвитку національної свідомості та національної культури;

• сприяння розвитку почуттів патріотизму та національної гідності;

• налагодження механізмів міжетнічних відносин та інші. Починаючи з кінця 80-их pp. етносоціологія як наука формується і в Україні. Українська етносоціологія зосереджує свою увагу на дослідженні етнічного складу українського суспільства, визначенні статусу українського етносу й національних меншин, вивченні міжетнічних стосунків в українському суспільстві.

ПОНЯТТЯ ЕТНОСІВ ТА НАЦІЙ. КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ЕТНОСІВ І НАЦІЙ

Головним поняттям етносоціології є, безумовно, етнос. Існує чимало визначень цього поняття, кожне з яких було зроблене авторами різних концепцій утворення і розвику етносів. Про особливості кожної з цих концепцій йтиметься нижче, а поки що наведемо визначення етносу, сформульоване російським вченим Ю. Бромлеєм:

Етнос – це стійка сукупність людей, що формується на певній території і зберігає особливості свого побуту, культури; мовні та психологічні особливості.

Етнос, як бачимо, формується на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато етносів втрачають спільність території і частини їх проживають на території інших народів, де формують етнічні групи, які втім зберігають основні ознаки свого етносу.

Щодо головних концепцій утворення і розвитку етносів, то їх умовно можна поділити на два критерії. Першим з них є характер утворення етносу. За цим критерієм виділяють дві концепції, що розглядають етноси як спільноти, утворені природно і спільноти, що штучно сконструйовані. Представники першої концепції вважають що етнос є утворенням природним, що формується в процесі тривалого історичного розвитку. Його виникнення не залежить від волі й бажань окремих людей, що є членами цього етносу. Представником цієї концепції е згаданий вище Ю. Бромлей. Саме спільність походження, спільна територія, на якій проживають представники етносу, схожість в мові та культурі призводять до усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Етнічні ознаки, на думку Ю. Бромлея, присутні різним соціальним утворенням, таким як рід, плем'я, народність, нація. Він вважав, що кожна з цих спільностей відповідає своїй соціально-економічній формації: роди і племена - первіснообщинній, народності - рабовласницькій та феодальній, нації - капіталізму. На вищій сходинці комуністичного суспільства грані між націями повинні поступово стиратись і всі етнічні спільності повинні злитись в одне ціле, тобто народи і нації в майбутньому повинні зникнути.

На відміну від Ю. Бромлея, інший російський соціолог Л. Гумільов є прихильником концепції штучно сконструйованих етносів, згідно якої етноси формуються не завдяки природним чинникам, а завдяки бажанням і волі окремих осіб, осіб з харизматичною вдачею', чий вплив на інших людей важко переоцінити.

Свою концепцію Л. Гумільов побудував на ефекті, відкритому біологом В. Вернадським. Сутність його полягає в тому, що всі живі системи (а значить і соціальні системи) поглинають біохімічну енергію, яка надходить з космосу і довкілля. Ідеальний стан системи настає тоді, коли система вбирає стільки біохімічної енергії, скільки необхідно їй для життєзабезпечення. Надлишок цієї енергії призводить до активізації системи, дефіцит — до згасання її життєвих функцій і розпаду.

На основі теорії В. Вернадського і розробив свою етнічну концепцію Л. Гумільов. На його думку, етнічні системи існують дуже давно (приблизно 1,5 тис. років). Їх виникнення, розвиток і активність залежить від пасіонарне - осіб, здатних накопичувати значну кількість енергії і які здатні йти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність - це наслідок мутацій, що відбуваються під впливом різних процесів, що проходять в біосфері, наприклад, підвищення сонячної активності. Пасіонарність захоплює дише деяких людей, причому у різній мірі. До відомих пасіонаріїв можна віднести О. Македонського, Юлія Цезаря, князя Володимира, Жанну д'Арк, Б. Хмельницького, О. Бісмарка, Наполеона, Ю. Пілсудського, В. Леніна та інших видатних осіб, чий вплив на переважну частину своєї етнічної спільноти був вражаючим. Згідно цій же концепції, будь-яка етнічна спільність має декілька періодів свого розвитку. Спочатку кількість пасіонаріїв поступово збільшується, що робить етнічну систему стійкою, збалансованою і сильною - вона стає активною в соціально-політичному, економічному, культурному та інших напрямках суспільного життя. Досягнувши свого максимуму, кількість пасіонаріїв починає зменшуватись, що призводить до деструктивних процесів в середині системи і, врешті, вона розпадається. Потім на основі системи, що розпалась, утворюються нові і цикл розвитку системи починається спочатку.

Іншим критерієм виступає форма існування етнічних спільностей. За цим критерієм існують дві концепції етнічних спільностей. Одна з них розглядає етноси як реально існуючі групи, за якими можна спостерігати і вивчати їх, інша вважає етноси умовно існуючими групами. Перша концепція була розроблена представниками позитивістського напряму в соціології і отримала назву атомістичного підходу. Сутність його полягає в тому, що він розглядає етноси як утворення, для яких характерні певні ознаки, такі як територія проживання, мова, культура, традиції тощо. До атомістичного підходу належить і марксистська концепція, за якою етнічні спільноти розглядались через сукупність зовнішніх ознак, головною серед яких були економічні зв'язки та відносини. Представником атомістичного підходу був і Ю. Бромлей.

Багато сучасних соціологів є представниками іншої концепції, яка розглядає етнічні спільності як умовні групи. Так Б. Андерсон вважає, що єдине, що об'єднує представників етносу, це лише усвідомлення ними того, що вони належать до цієї етнічної спільноти. Будь-яка спільнота, більша за село, на думку Б. Андерсона є уявною, тому, що людина може лише уявити, що вона належить до якогось колективу або групи, але не має реального шансу зустрітися хоча б з незначною частиною представників цього колективу. Важливим об'єктом досліджень етносоціології є нація. Згідно концепції Ю. Бромлея, нації утворюються в період капіталізму, приблизно в кінці XVIII- в XIX ст. (такої ж думки дотримується і переважна більшість західних вчених-модерністів). На думку багатьох радянських вчених, нація формується на основі декількох етносів, серед яких один є переважаючим. Чимало істориків та політологів стверджують, що територія, мова, культурні та економічні зв'язки є лише підґрунтям, на якому формується нація. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, психологічному самовизначенні. Основними відмінностями між націями та етносами є те, що нація, як правило, має власну державу, або принаймні прагне її утворити, а також володіє у порівнянні з етносом набагато вищим рівнем національної самосвідомості.

Нація – це політично, державно організований народ, який відзначається високим рівнем національної свідомості.

Загалом, в сучасній соціологічній науці існують дві концепції, які по різному пояснюють походження і час існування націй - прімордіалізму і модернізму. Прімордіалісти (англ. primordial - первісний) вважають, що нації виникли давно, існували споконвічне. Представником цієї концепції є, наприклад, Я. Дашкевич, який обстоює думку, що українська нація почала формуватись ще за часів Київської Русі і процес трансформування слов'янського етносу в українську націю протікав дуже швидко, не зайнявши більше століття. Поряд з українською нацією, з слов'янського етносу сформувались ще дві — московська та новгородська, перша з яких, підкоривши пізніше другу, утворила російську націю.

Більшість західних соціологів є представниками модерністського напряму. Про цей напрям вже було згадано вище. Нагадаємо, що згідно з модерністською концепцією нації почали формуватись лише наприкінці XVIII ст., після Французької буржуазної революції 1789-1794 pp. Найголовнішими рисами нації, на думку представника модерністського напрямку Е. Сміта, є історична територія, на якій формується нація, спільна історична пам'ять, спільна культура, єдині юридичні права й обов'язки всіх членів, спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.

ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

ІЕтносоціальними процесами називаються зміни у складі й способі життя певного етносу, а також ті зміни, що відбуваються навколо нього, (в соцівльному середовищі, в стосунках з іншими етносами, всередині його структурних елементів), які зумовлюють суттєві зрушення в його побуті, розвитку, функціонуванні.

Етносоціальні процеси поділяютьсяься на два основних різновиди:

етноеволюційні і етнотрансформаційні.

Етноеволюційні процеси зумовлені, насамперед, соціально-економічними і політико-культурними факторами. Ці процеси визначаються економіко-господарськими, історико-політичними, природно-географічними, геополітичними чинниками. Це можуть бути тимчасові міграції етносу або частини його на нові території, освоєння етносом нових земель, приєднання однією державою частини території іншої і переміщення туди частини свого населення. Характерним для цих процесів є те, що в ході подібних переміщень зміни торкаються переважно лише того етносу, що робить подібні міграції і, як правило, ці зміни не є надто відчутними і не змінюють внутрішньої суті цього етносу. Ці зміни можуть торкатися лише деяких елементів матеріальної і духовної кукльтури, способу життя, побуту цього етносу. Щодо інших етносів, то подібні зміни їх торкаються лише опосередковано.

Значно глибше впливають на етноси етнотрансформаційні процеси. Вони зумовлені взаємодією різних етнічних спільностей або їхніх частин, що спричинює зміни в самосвідомості етносу або його частини, включення окремих груп його до складу інших етносів і навіть припинення існування одного етносу і появу на його місці нового. Прикладами таких процесів можуть бути утворення діаспор; створення і розпад державно-політичних формувань і пересування в межах нових кордонів різноетнічних груп населення; війни та міжнародні конфлікти, які завершуються приєднанням інших територій і зміною меж проживання різних етносів.

Будь які етносоціальні процеси, як еволюційні так і трансформаційні, призводять до важливих змін в етнічних спільностях. Головними з них є етнічна консолідація і етнічна асиміляція. Етнічна консолідація пов'язана з об'єднанням в єдине ціле розрізнених груп одного і того ж етносу, кожна з яких хоча й зберігала до моменту консолідації основні риси етносу, проте між ними були істотні відмінності в обрядах та звичаях, для кожної з них був характерний свій мовний діалект тощо. Також етнічною консолідацією називають об'єднання кількох етносів в один. Умовами, що сприяють етнічній консолідації є:

• господарський розвиток регіонів певної країни;

• зростання соціально-економічних і політичних зв'язків між етнічними групами та етносами, що консолідуються;

• мовна політика держави, розвиток єдиної системи освіти;

• особливості національно-державного будівництва, в результаті чого кордони республік, областей, країв не збігаються з етнічними кордонами.

Етнічна асиміляція - це "розчинення" одного народу або частини його в середовищі іншого, стирання етнічних особливостей одного етносу або його частини і осовєння ним мови, культури і звичаїв того етносу, в і межах якого він асимілюється. Етнічна асиміляція зумовлена дією таких факторів як:

• економічні, коли посилення господарських зв'язків між різними етнічними групами, що проживають на спільній території, призводить до стирання у деяких з них своїх етнічних ознак;

• міграційні процеси, коли представники одного етносу на тривалий час потрапляють на етнічну територію іншого;

• міжнаціональні шлюби;

• мовна асиміляція, коли представники одного етносу втрачають свою мову і вважають рідною мову іншого етносу;

• посилення духовної і культурної взаємодії різних етносів. Наслідками етнічної асиміляції є зміна чисельності етносів, зміна національної самосвідомості, мовна асиміляція, етнічне змішування населення внаслідок міжнаціональних шлюбів. В результаті чисельність одних етносів збільшується за рахунок інших, а тих, в свою чергу, зменшується аж до їх можливого зникнення взагалі.

СУЧАСНІ ЕТНОСОЦІАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. ЗАХИСТ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ В УКРАЇНІ

Етносоціальний розвиток сучасної України є досить складним явищем, що характеризується наступними тенденціями:

• скороченням питомої ваги українців у складі населення України (якщо у 1926 році українці становили 80,6% серед всього населення, то у 1989 -72,7%);

• зростання за той самий період числа росіян, що проживали і проживають в Україні (з 2,7 млн.чол. до 10,8 млн.);

• звуженням сфери вживання української мови (якщо у 1959 році 93,5% українців вважали рідною мовою українську, то у 1989 році - 87,7%);

• поділом населення України на три лінгвоетнічні групи -україномовних українців (40%), російськомовних українців (33%) і російськомовних росіян (21%). Отже серед тих, хто вважає себе українцями, майже половина розмовляє російською мовою, більше 50% населення України розмовляє не українською, а російською мовою;

• існуванням різного ставлення до проблем державного суверенітету: в східних областях більшість є прихильниками утворення союзу держав на чолі з Росією, в західних - абсолютна більшість підтримує незалежність України;

• наявністю різних політичних симпатій населення у цих регіонах, коли на Сході традиційно підтримують комуністів та соціалістів, на Заході -націоналістів та демократів.

Україна є поліетнічною державою, на території якої проживають представники понад 100 національностей, тому проблема міжнаціональних відносин для України є актуальною.

За даними перепису 1989 року в Україні проживало 37,4 млн. українців, 10,8 млн. росіян, 500 тис. євреїв, 400 тис. білорусів, 300 тис. молдаван, по 200 тис. поляків та болгар, 1,4 млн. представників інших етносів. Враховуючи такий багатонаціональний склад українського суспільства, нашою державою на принципах демократії проводиться ряд заходів в інтересах усіх націй та народностей, що проживають на території України.

Так, 1 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України. Згідно з цією декларацією. Українська держава гарантує всім етнічним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні та соціальні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Держава гарантує всім етнічним групам права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов'язок створювати належні умови для розвитку їх мов і культур.

Захист прав і свобод національностей гарантує і Конституція України, прийнята в 1996 році. Зокрема, її 11 стаття гарантує державне сприяння розвиткові культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно з ст. 24 у громадян не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження. Ст. 53 гарантує громадянам, що належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Національності, що проживають на території нашої держави, представлені в органах влади різних рівнів.

Чимало було зроблено для повернення в Україну представників етнічних груп, які в радянські часи були незаконно депортовані звідси. Так на 1 липня 1995 року в Україну повернулося 260 тис. кримських татар, 1400 болгар, 4800 вірмен, 3450 греків, 2000 німців.

В Україні триває процес створення етнокультурних товариств і об'єднань. У 1995 році їх налічувалося 260. Видається чимало періодичних видань мовами національних меншин, зокрема 48 газет. З 1992 по 1995 pp. лише державними видавництвами ("Каменяр", "Карпати", "Маяк", "Таврія") було видано 260 книг на 20 мовах етнічних спільностей України.

Для задоволення освітніх потреб етнічних груп Міністерство освіти та Міністерство у справах національностей та міграції розробили і затвердили ірограму відродження й розвитку освіти етнічних груп в Україні на період 994-2000 pp. У 1995р. Кабінет Міністрів ухвалив Концепцію розвитку культур тнічних груп. Нині ведеться робота по створенню Центру циганської культури Києві та болгарського культурного центру в Болграді Одеської обл. У серпні ^995 p. прийнято постанову "Про заходи щодо розв'язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим".

Контрольні завдання:

1. Що вивчає етносоціологія? Чим предмет етносоціології відрізняється від предмета етнографії?

2. Назвіть основні етапи розвитку соціології у світі та в Україні.

3. Охарактеризуйте поняття "етнос", "нація". Найдіть спільні і відмінні риси між ними.

4. Які концепції утворення та розвитку етносів Вам відомі. Поясніть основні положення концепцій Ю. Бромлея та Л. Гумільова. Зробіть їх порівняльний аналіз. Які протилежні риси ці концепції містять?

5. Назвіть і охарактеризуйте основні концепції націй.

6. Що таке етносоціальні процеси? Які види етносоціальних процесів Вам відомі?

7. В яких напрямках розвиваються етносоціальні процеси в Україні? До яких змін на етнічній карті нашої держави призвели ці процеси?

8. Які заходи проводить Українська держава в плані захисту національних меншин?

Тема 4.6. СОЦІОЛОГІЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

• Які аспекти досліджує соціологія вільного часу

• Що таке робочий і вільний час

• Які складові входять до структури вільного часу

• У чому полягає соціальна цінність вільного часу

ПОНЯТТЯ СОЦІОЛОГІЇ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

Час людини, сім'ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Головні складові часу - це робочий час та вільний час. Кожна з цих складових має неабияке соціальне значення. Робочий час є життєво необхідним для всього суспільства, так як пов'язаний з процесом виробництва матеріальних благ, що є основою життя людського суспільства. Не менш важливе місце посідає і вільний час, так як саме він пов'язаний з відновленням здатності людини до продуктивної праці, передачею суспільного досвіду з покоління в покоління, задоволенням різного роду потреб людей. Тому на сьогоднішній день важливим є аналіз проблем, пов'язаних із характером і масштабом особистих та соціальних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і виробленням на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.

Тому суспільству необхідно знати:

• як людина, соціальна група чи суспільство в цілому використовують вільний час;

• як розподіляється вільний час між різними сферами людської діяльності

• які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу;

• за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються функції

вільного часу. Всі ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу.

Соціологія вільного часу - це галузь соціології, що вивчає діяльність, стосунки й орієнтацію людей у сфері вільного часу.

Головними завданнями соціології вільного часу є вивчення місця і ролі вільного часу в життєдіяльності особи і соціальних груп, його структури, динаміки та факторів, іцо його визначають.

Соціальні та психологічні передумови для вивчення вільного часу були закладені ще в працях Д. Рікардо та О. Конта. Зокрема, англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається її спроможністю за якомога коротший робочий час створювати якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства - вільний від матеріального виробництва час, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей.

Соціологія вільного часу з'являється у 20-30-их pp. XX ст. И виникнення пов'язане з масовими дослідженнями проблем життя міста. Так, Р. Лінд у 1925-1929 pp. провів дослідження "Середнє місто", в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу. Значно активізувалися дослідження вільного часу після Другої світової війни, що було пов'язано з такими чинниками:

• перехід до мирного життя значно зміцнив цінності й соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;

• за рахунок скорочення робочого часу, внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки, значно збільшився обсяг вільного часу;

• розвиток засобів комунікації позначився на характері та змісті видів діяльності у вільний час.

Після війни набуває свого розвитку соціологія вільного часу і у нашій країні. Зокрема, методологічні та теоретичні аспекти соціології вільного часу активно розробляли В. Артемов, Г. Зборовський, I. Малинова, Г. Орлов, В. Орлов, Б. Грушин та інші. Їхні дослідження торкалися таких проблем:

• визначення категорії "вільний час", його структури і змісту;

• вивчення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;

• вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населеня;

• вивчення взаємозв'язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем тощо;

• соціальне регулювання вільного часу.

Сьогодні в Україні проблема вільного часу стоїть особливо гостро. Якщо в більшості країн світу межі вільного часу розширюються, то в нашій державі, навпаки, звужуються. Це зумовлено, насамперед, тими економічними проблемами, що їх переживає наша держава. Адже зниження рівня заробітної плати змушує людей використовувати свій вільний час для додаткової трудової діяльності, щоб збільшити матеріальні статки як свої особисті, так і своєї сім'ї.

Інша проблема - погіршення змісту вільного часу. Це відбувається тому, що значно обмежили своє функціонування такі заклади культури, як кінотеатри, театри, музеї. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культурно-освітніх закладів - загальнодоступних бібліотек, клубів тощо. Тому над вирішенням проблеми розширення меж вільного часу та поліпшенням його змісту повинні працювати як соціологія, так і держава і суспільство в цілому.

ПОНЯТТЯ І ОСНОВНІ АСПЕКТИ ВІЛЬНОГО ЧАСУ

Людина використовує час на трьох рівнях - біологічному, фізичному і соціальному. Поняття "соціальний час" характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства - виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов'язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю, ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в ^ організації.

Неробочий час поділяється на час, пов'язаний з домашньою працею і побутовими справами, час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі) та, власне, вільний час.

Вільний час — складова соціального часу, звільнена від виробничих та побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини.

Вільний час включає в себе дві форми. Перша форма - вільний час суспільства — це час, витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних і естетичних потреб. Це час, виділений суспільством на розвиток науки, мистецтва, управління громадськими справами. Друга форма -особистий вільний час. Він є в розпорядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилів, потреб та інтересів, а також можливостей, які надає їй суспільство.

Весь вільний час поділяється на дві основні сфери - дозвілля та інші затрати вільного часу.

Дозвілля – це складова вільного часу, яка являє собою сукупність занять, спрямованих на вдновлення фізичних, психічних і розумових сил людини.

Дозвілля включає в себе спілкування, індивідуальне та публічно-видовищне споживання культури, фізичні заняття, розваги та ігри, пасивний відпочинок. До інших затрат вільного часу належать навчання без відриву від виробництва, самоосвіта, підвищення кваліфікації, соціально-політична діяльність, творча діяльність і любительські заняття, участь у вихованні дітей, спортивні заняття, туризм тощо.

Важливою проблемою соціології вільного часу є також розподіл соціального часу у робочі дні тижня.

Таким чином, вільний час являє собою також велику соціальну цінність в силу своєї обмеженості. Отже, він потребує раціонального використання.

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВІЛЬНОГО ЧАСУ

До основних категорій соціології вільного часу належать "зміст вільного часу" і "структура вільного часу".

До структури вільного часу входять всі види діяльності, пов'язанні з дозвіллям та іншими затратами вільного часу, про які вже йшлося вище:

• індивідуальне споживання культури (читання книг, журналів, газет, слухання радіо, перегляд телепередач тощо);

• публічно-видовищне споживання культури (відвідування театрів, кіно, концертів, музеїв, спортивних видовищ та ін);

• спілкування з членами сім'ї, родичами, сусідами, друзями та ін.;

• фізичні заняття (ранкові та вечірні вправи, заняття у спортивних секціях тощо);

• розваги та ігри, які сприяють зняттю розумового і фізичного напруження, створенню доброго настрою;

• пасивний відпочинок (прогулянки, спокій, денний сон тощо). Також до структури вільного часу належать явища антикультури - зловживання алкоголем, хуліганство; а також безцільне "вбивання часу".

Зміст вільного часу – форми занять у вільний час, зумовлені соціальним середовищем, рівнем культури особи, її самосвідомістю, потребами, інтересами, психологічними якостями.

Тобто, якщо структура вільного часу - це всі види занять, які людина може проводити у вільний час, то зміст вільного часу - це ті заняття, якими реально займається та чи інша людина у вільний час.

Зміст вільного часу дуже важко піддається соціальному аналізу. Існує декілька принципів оцінки вільного часу. Один з них базується на вивченні його структурних елементів. Тобто, чим більше видів занять містить структура вільного часу, тим змістовніша й різноманітніша діяльність людини у вільний час, тобто тим вища оцінка змісту вільного часу. Інший показник - це тривалість часу, який витрачається на певний вид діяльності у вільний час. З його допомогою встановлюють місце в житті сучасної людини різноманітних способів проведення вільного часу. Не менш важливим є встановлення форми проведення вільного часу (активна, пасивна), що повинно дати детальнішу характеристику його змісту, тобто виявити, як зміст вільного часу впливає на розвиток особистості, її здібностей, поліпшення фізичного, емоційного, соціального буття.

Дата добавления: 2015-05-26