Соціальне значення епохи середньовіччя

Антична культура та наука створили могутній потенціал для подальшого розвитку наукового пізнання. Було закладено основи європейської цивілізації: наука, культура, система суспільних відносин. Але із розпадом античного суспільства з'явилися форми нової системи суспільних відносин, нове світосприйняття, спосіб життя.

Початком таких світоглядних змін стала криза рабовласництва, що вела до різкого погіршення становища народу. Безсилля народних мас спричинило посилення релігійних настроїв, вело до зародження християнської віри.

Це - унікальний процес з точки зору логіки розвитку соціального пізнання.

Можна стверджувати, що відбувалася:

■ зміна в світоглядному плані від космології до християнської ідеології (релігії);

■ переорієнтація світогляду з держави - як організму, могутності - на особистість як творчу силу.

Розпочалася епоха торжества християнства. Нова релігія стає головним елементом духовного життя суспільства і підкоряє контролю всі його сторони. Все суспільство (європейське) переорієнтувалося на нові ідеали, цінності, пізнання, культуру. Спосіб життя у власних орієнтаціях "відривається від землі" і переноситься "на небо". Наука стає зайвою. Саме цей час відзначається тривалим занепадом не тільки суспільної науки, а будь-яких прогресивних ідей.

З V ст. настає епоха Середньовіччя, яке умовно можна поділити на: раннє (V-IX ст.), розвинуте (XI-XV ст.), пізнє (XV-XVІІ ст.).

Період Середньовіччя дуже бідний на факти, пов'язані із вивченням та аналізом суспільного життя, загальмовується розвиток наукового знання, панує християнське богослов'я. Один з представників даного напряму - Августин Блаженний (IV-V ст.) - богослов, "батько" церкви. У своїй основній праці "Про град Божий" він робить спробу в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, спираючись на релігійні уявлення.

Це - релігійне вчення про кінцеву долю людства, світу. Вона складається з двох розділів: 1) "Індивідуальне" (вчення про загробне життя людської душі), 2) "Всесвітнє" (сенс історії та космосу, кінець світу, події в майбутньому). Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія.

Представником напряму, богослов'я був і Фома (Тома) Аквінський - італійський філософ-богослов (ХІІ ст.). Згідно з його вченням, всі види влади в кінцевому підсумку - від Бога. Церковна влада - вища за державну, тому всі правителі християнського народу мають підкорятися Папі - як Ісусу Христу. (І сьогодні - це провідний напрям філософії католицизму).

Як ідеолог своєї епохи, Фома Аквінський "освятив" і обґрунтував феодальні відносини, кріпосництво, закликаючи народ "силою" церкви "до послушанія".

Синтезом спадщини двох джерел - Античності та Середньовіччя, продуктом їх розвитку, стала оригінальна культура - філософія епохи Відродження.

Надзвичайно важливий внесок у розвиток пізнання зробили представники епохи гуманізму (система поглядів, яка визначає особливу цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, вияв і реалізацію здібностей): Франческо Петрарка, Аліг'єрі Дайте, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Сервантес, Томас Мор та Томмазо Кампанелла, а також їхні соціальні утопії. Ідеальне гуманісти вбачали у єднанні людини і природи, шукали гармонію в цих взаєминах. Більшість гуманістів негативно ставилася до релігійних рухів.

Дата добавления: 2015-05-26