Виникнення соціології як окремої науки. Позитивізм і натуралізм у соціології

Соціальні пізнання попередніх епох (Античності, Середньовіччя, Нового часу) створили якісно нові умови для подальшого власного розвитку в XIX ст. Тому виділення соціології в самостійну науку не було випадковим. Воно було підготовлено всім попереднім розвитком людства: соціально-політичним, економічним та духовним. Подальші соціальні потреби зумовили розгортання різноманітних соціальних досліджень, наукове оформлення яких було підготовлене досягненнями всіх галузей науки та докорінними змінами в соціальній свідомості. Цьому сприяли: математичні знання, розвиток статистики, політекономія. З новими прогресивними потребами молодої буржуазії міцніла ідея можливості передбачати розвиток соціальних подій, прогнозування.

XVI-XX ст. – епохи зародження, розвитку (з усіма проявами як розквіту, так і занепаду) капіталістичного укладу життя, в його трансформації в усіх формах - від раннього до сучасного ("постіндустріального", "інформаційного", "постмодерного"). В даному контексті поняття "капіталізм", "уклад життя" асоціюється з поняттям "суспільство". З цієї точки зору вчені іноді розглядають і виникнення соціології - як своєрідну відповідь на виклик часу. Можливо, саме це і дало підставу видатному англійському соціологові, нашому сучасникові Е. Гідденсу визначити соціологію як науку про соціальні інститути саме індустріальних (сучасних) суспільств. Можливо також, що поява певних історичних факторів могла зумовити "умовну" появу соціології як науки про соціальні інституції рабовласницької епохи, чи як постіндустріального, постмодерного суспільства. Історія розпорядилася саме так, що точкою відліку щодо розгляду чи аналізу суспільства (від історичних його форм до сьогодення через відповідні пронаукові суспільствознавчі критерії) - стала епоха розвитку капіталістичних відносин. Можливо, такого роду трансформаційні процеси і накопичення наукових знань стали тією ланкою, якої бракувало (не вистачало), яка не стільки стимулювала, скільки кульмінувала "завершення" минулого досвіду і початок генерації нової системи наукових поглядів, появу та розвиток соціології.

Позитивізм — провідний напрямок у соціології XIX ст., програмні, методологічні й світоглядні установки якого були сформульовані й розроблені в працях Конта, Спенсера та ін. Головне устремління позитивізму -г відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення «позитивної» соціальної теорії, що повинна була стати настільки ж доказовою й загальнозначущою, як природно наукові теорії. Спекулятивній метафізиці й заснованій на ній філософії історії позитивізм прагнув протиставити метод спостереження, порівняльний, історичний і, певною мірою, хоча й у меншому ступені, математичний методи.

Позитивізм стверджував наявність незмінних законів функціонування й розвитку суспільства, які розглядалися як частина або як продовження природних законів і, поряд з останніми, трактувалися феноменолістично, тому що виключалася можливість пізнання причин і сутності соціальних явищ (феноменалізм — суб’єктивно-ідеалістичний напрямок у філософії, що заперечує існування об’єктивного світу і визнає єдиною реальністю явища свідомості).

Дата добавления: 2015-05-26