Розвиток культури

Питання для обговорення

1. Що таке синтаксичні норми?

2. Якими мовними засобами виражаються синтаксичні зв¢язки між словами?

3. Що таке словосполучення?

4. Які словосполучення називаються простими?

5. Які словосполучення називаються складними?

6. Наведіть приклад синтаксично вільних і синтаксично невільних словосполучень.

7. Які поєднання слів не є словосполученнями?

8. Який порядок слів називається прямим, зворотнім? Наведіть приклади.

9. Назвіть три основні види підрядного зв¢язку. Дайте їм характериститку.

Практичні завдання

1. Поділіть речення на словосполучення. Вкажіть, які службові слова ввійшли у словосполучення, а які - ні. Поясніть, чому. Визначте граматичну основу кожного речення.

1920-ті роки були часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Дехто навіть називає їх періодом культурної революції або відродженням. Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята насамперед збереженням політичної гегемонії комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність. Поширення україномовної освіти створило українській культурі таке широке підгрунтя, якого вона давно не мала на східній Україні.

2. Визначте, які з наведених прикладів не є словосполученнями, а являють собою: а) граматичну основу; б) сполучення повнозначних слів із службовими; в) складні форми слів; г) однорідні члени речення; д) фразеологізм.

Працювати сумлінно, вишивати гладдю, шанувати батьків, сад цвіте, щось далеке, дівчина-студентка, буду вчитися, хочу вчитися, батько з донькою, байдики бити, повернутися додому, батьки й діти, інженерно-технічні працівники, надзвичайно охайні, конспект студента, студентський квиток, книга написана, бути досвідченим, ні пари з уст, дехто з нас, далеко, але цікаво, на море чи в гори, мрія про щастя, хотів би допомогти, у кінці травня, студент першого курсу.

3. На основі поданих слів утворіть словосполучення повного чи неповного узгодження.

Річка, дорога, діти, місто, полиця, хата.

4. Відредагуйте висловлювання.

Було два семінара. Провели три конкурсних екзамена. Лекції починаються в вісвм годин. Завтра в інституті день відчинених дверей. Більша половина студентів. Учбовий корпус недалеко. Чи маєте пропуск до учбового корпусу? Завтра залік по археології. Він преподає хімію. Давай зачотку. Він на ведучий учений. В якій області знання проводите дослідження? По нашій кафедрі є два співшукача. Дисертант по цій темі має декілька статей. Прийшов відзив на автореферат. Толковий спеціаліст.

5. Напишіть займенники й поясніть їх правопис.

Де (в) кого, де (з) ким, до (де) кого, ні (до) кого, до (ні) кого, з (казна) ким, казна (з) ким, де (з) ким, з (де) ким, ні (до) чого, на (хтозна) що, на (який) небудь, хтозна (в) який, аби (з) ким, на (будь) чий, до (кого) сь, на (будь) що, за (будь) яких, ні (за) яких, до (де) якої.

6. Повторіть “Відокремлення обставин”. Поставте потрібні розділові знаки, поясніть їх уживання.

1. Луги струшували срібну росу розлягалися співами своїх соловейків голосним кукуванням сивих зозуль(П.Мирн.). 2. Підеш собі зажурившись гаєм по долині (Т.Шевч.).3. Людина! Це ж яке слово! Його треба стоячи говорити й кашкета скидати (М.Зарудн.). 4. Я дивлюсь на морські береги, які відпливають у глибоку далечінь і схиливши голову думаю про всіх трудівників нового моря (О.Довж.).5. Аліна незважаючи на свій жвавий веселий характер читала серйозні книжки (О.Іваненко).

7. Напишіть договір.

8. Складіть зв¢язний текст (5-6 речень) на тему “Книга - джерело знань”, використавши у його структурі: а) означено-особове реченя, б) однорідні присудки, в) вставне слово чи словосполучення, г) складносурядне речення з єднальним сполучником.

Література

1. Антисуржик / За ред. О.Сербенської. - С.56.

2. Ющук І.П. Практикум з правопису українськох мови.-К., 1994.

ТЕМА 9. УКРАЇНСЬКА ОРФОГРАФІЯ

1. Принципи українського правопису.

2. Буквені й небуквені орфограми.

3. Зміни в новому виданні укрвїнського правопису.

Література

1. Біляєв О.М., Мельничайко В.Я. та ін. Методика вивчення української мови у школі.-К.,1987.

2. Козачук Г.О. Українська мова. Практикум.- К., 1991.

3.Український правопис. - К., 1991.

Короткий зміст теми

Орфографією, або правописом, називають систему загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усної мови на письмі.

Одиницею орфографії є орфограма - правильне написання, яке треба вибирати з ряду можливих. Орфограма буде в тому випадку, коли існує кілька варвантів написання, але з точки зору орфографії правильним є один. Наприклад: жи(е)ве, с(з)казати, запорізь(жсь)кий. Слова ми спочатку чуємо або вголос чи подумки промовляємо, далі розчленовуємо їх на звуки, а потім записуємо буквами. Але чи завжди букви точно відповідають звукам?

1. Найчастіше слова пишемо так, яе вони звучать у літературній вимові. Це фонетичний принцип написання слів. За цим принципом пишеться:

а) і в закритих складах: віз, кінь, сіно, ліс, гірка;

б) а на місці колишнього о перед складом з наголошеним а: багатий, хазяїн;

в) о,е після шиплячих: чорний, пшоно;

г) префікс с перед к,п,т,ф,х: списати, скрутити;

д) спрощені групи приголосних: проїзний, тижня;

е) чергування звуків у суфіксах прикметників, утворених від іменників: празький, ризький, чеський.

Морфологічний принцип полягає в тому, що на письмі зберігається написання значущих частин слова (морфем) незалежно від їх звучання в окремих формах чи споріднених словах. За морфологічним принципом пишуться:

1) букви на позначення ненаголошених голосних: весна-весни, зима-зимонька;

2) подвоєння при збігу приголосних: змінний, віддаль;

3) буквосполучення -ться /ц¢:а/, -шся /с¢:а/, -жся/з¢с¢а/, -чся /ц¢с¢а/: робляться, миються, одягаєшся, наїжся, зважся, вибачся;

4) буквосполучення -стч-, -сьч-, -тч-, -зч- на позначення звукосполучен -шч-, -жч-, -ч-: невістчин, Тодосьчин, Мотузчин, тітчин;

5) буквосполучення -жц-, -шц-, -чц- на позначення звукосполучень /з¢ц¢/, /с¢ц¢/, /ц¢:/: книжці, мурашці, качці;

6) буквосполучення -жц-,-чц- на позначення звукосполучення /з¢ц¢/, /ц¢:/: переможці, хусточці;

7) букви на позначення дзвінких перед глухими і глухих перед джзвінкими: просьба, молотьба, легко.

Історичний, або традиційний, принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі за традицією, як писалося раніше, хоч у сучасній мові такі написання ні вимовою, ні граматичною структурою не зумовлюються. За історичним принципом пишеться:

а) буква щ на позначення звуків /ш/, /ч/: щиро, щоразу;

б) букви я,ю,є,ї у словах: яма, юний, лягти, давнє;

в) дж і дз у словах: джерело, дзеркало;

г) е, и, що не перевіряються наголосом: кишеня, левада, комин, либонь;

д) поєднання букв у словах іншомовного походження: Жанна, Марокко, тонна, вілла.

Смисловий, або семантико-диференціюючий, принцип полягає в тому, що написання розрізняють за значенням слів. За смисловим принципом пишуться:

а) велика чи мала літера у словах, які звучать однаково: Орел (місто), орел (птах), Орел (прізвище), місяць - Місяць;

б) слова разом, через дефіс або окремо: по-нашому зроблено, по нашому подвір¢ї, що б і щоб, сонце - сон це.

Часто в одному й тому ж слові виступають різні принципи написання: явір - історичний і фонетичний, на річці - морфологичний і фонетичний, Ведмідь - смисловий і фонетичний, леміш - традиційний і фонетичний.

2. Для системи українського правопису характерні орфограми надзвичайно різноманітні за своєю природою, походженням, умовами обгрунтування, особливостями використання засобів української графіки тощо. У літературі розроблено типології орфограм на різних основах.

Очевидно, за графічним вираженням в українській мові слід виділити шість основних типів орфограм:

1. Орфограми-букви: великий, доньчин, Кривий Ріг, диспут.

2. Орфограма-апостроф: зв¢ялили, верб¢я, п¢ятеро, сім¢я.

3. Орфограма-рисочка (перенос): хо-джу, роз-бити.

4. Орфограма-дефіс: будь-що, як-от.

5. Орфограма-пропуски (написання окремо): рік у рік, ні в кого.

6. Орфограма-контакти (написання разом): понад, жовтогарячий.

На цій основі виділяють два типи орфограм: буквені й небуквені.

3. В українському правописі відбулися певні зміни.

Насамперед слід зазначити, що в українському алфавіті тепер 33 літери, а не 32, як раніше. Відновлено написання й ширше вживання літери ґ, яка під час реформи правопису в 1933 році була неправомірно вилучена з української абетки. Змінилось також і порядкове місце м¢якого знаку. Тепер літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця: ь, ю, я.

Із великої літери, але без лапок тепер писатимуться назви культувих книг: Апостол. Біблія, Євангепіє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви таких релігійних понять, як Бог (але боги), Божа Матір, Святий Дух, Син Божий. Із великої літери відтепер належить писати назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Різдво, Петра і Павла, Покрова тощо. Такі зміни пов¢язані з духовним відродженням українського народу.

Правила переносу частин слова з одного рядка в інший стали “демократичнішими”, менше стало в них обмежень, категоричних вимог, збільшилась варіативність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади.

Допускається подвійний перенос у словах типу - життя, знання, зілля, суддя - тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження, а не збігу їх на межі кореня й суфікса, кореня й префікса. Отже, можна переносити: жит-тя або жи-ття. Якщо в основі слова поряд стоять два і більше приголосних звуки, то вони при переносі можуть розриватися й не розриватися. Правильним буде перенос: Дні-про і Дніп-ро. Це правило поширюється й на суфікси: видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во тощо.

Із розділових знаків переносити можна тільки тире. Помітного спрощення зазнав правопис складних іменників із першою частино пів-. Тепер слова з пів- будуть писатися разом. Але якщо твірна основа починатиметься буквами я, ю, є, ї,то вона разом із пів- буде писатися з апострофом: пів¢яблука, пів¢юрти. Через дефіс, як і раніше, пишуться слова, твірна основа яких є власною назвою: пів-Києва, пів-Одеси.

Якщо іменники-власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж.

Чи не найбільше змін сталося у правописі іншомовних слів. Без подвоєння тепер писатимуться слова: бароко, беладона, інтермецо, лібрето, стакато, фортисимо тощо.

Зберігається подвоєння у тих словах, в яких чується у вимові: ванна, вілла, манна, тонна та ін. Подвоєння залишається також у деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей із власне українськими словами: бонна (вихователька-іноземка) і бона (паперові гроші), білль (законопроект) - біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово жіночого роду), мірра (ароматична смола) і міра (одиниця виміру), дурра (рослина) і дура (лайлива назва нерозумної істоти жіночого роду), мотто (епіграф) і мото (частина складного слова).

Подвоєння маємо при збігові префікса й кореня: апперцепція, бо є перцепція, імміграція, бо є міграція.

Подвоєні приголосні зберігаються, незалежно відвимови, в усіх словах, похідних від географічних, особових та інших назв, наприклад: марокканець (Марокко).

Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишеться и, а не і, тобто діє так зване правило “дев¢ятки”, наприклад: диск, цирк, ритм та ін. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і є природнішою для української літературної вимови. Правило “дев¢ятки” поширилося на ряд власних географічних назв: Алжир, Аргентина, Чикаго, Сирія, Вавилон, Мексика тощо, а також деякі загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо та ін.

Після шиплячого ж, який в українській мові твердий, слід писати у у словах: Жуль Верн, журі; слово “парфумерія” пишеться з у, бо парфуми.

Зменшена кількість слів, у написанні яких присутня подвійна йотація: конвеєр, феєрверк; збережене традиційне написання у власих словах - Гойя, Савойя, Фейєрбах, а також у словах: майя (народність), фойє.

Суть основних змін у словотворі та морфології полягає у запровадженні єдиного терміну “відмінок” щодо граматичної категорії, званої раніше кличною формою; у розширенні випадків уживання закінчень -у, -ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду.

Слід писати у назві міста Кривого Рогу і у збірних поняттях: березняку, вишняку, каталогу, абзацу, уривку закінчення -у (було -а). При творенні прикметникових форм від географічних назв послідовніше втілено принцип спрощення приголосних на місці кореня та суфікса. За новими вимогами треба писати гаазький (а не гаагзький), данцізький (ане данцігський), лепцізький (а не лейпцігський), карабаський.

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах (гай, могутній, гадка, плуг, грип), так і в іншомовних давнішнього походження: грамота, генерал, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо у звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам, -граф-: агітація, агресія, магазин, географія, педагог, кілограм.

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий і зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давних запозичених і зукрахнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґніт, ґоґель-моґель, дзиґа, ґніт, ґелґотати, ґуля тощо та похідних від них, а також у пізвищах ґалаґан, ґудзь і подібних.

Правильною є вимова Гданськ і?данськ, Гарібальді і?арібальді, Гренландія і?ренландія, Гібралтар і?ібралтар, Гарібальді і?арібальді, Гете і?ете.

Дата добавления: 2015-05-26