О. Ефименко, Д. Багалій.

Наука і освіта в Україні ХІХ століття

Якщо в ХVІІІ ст. рівень освіти в Україні був предметом гордощів українців, особливо на Лівобережжі, то в ХІХ ст. він став просто жахливим.

Ще в першій половині XVIII ст. в кожному українському селі була школа, але коли було введено кріпацтво, школи поступово закрилися. Вони зникли навіть в середовищі вільного козацького населення, оскільки й козаки, як відомо, опинилися в настільки складних умовах життя за нових порядків, що їм було не до школи. Освіта переживала свій занепад навіть у середовищі духовенства. В колишні часи діти українського духовенства здобували освіту в загальноосвітніх школах разом зі всією рештою дітей. Всі українські школи і колегії не носили виключно церковний характер. Ще в кінці XVIII ст. сан священника не був спадковим, кандидатів у священники обирала громада, священником міг стати й представник світської професії. Власне кажучи, в Україні не існувало духовної касти. Після реформ Катерини II, в результаті яких державна служба стала привілеєм дворянства, діти духовенства також повинні були обирати для себе церковну службу. Українська школа стала виключно церковною, тому загальна освіта в ній поступово прийшла в занепад.

Цьому плачевному становищу сприяла переконаність уряду, що освіта кріпакам не потрібна. Жалюгідними залишками колишнього благополуччя в сфері освіти були переважно церковно-початкові школи, існування яких цілком залежало від внесків збіднілого, тепер уже майже поголовно покріпаченого селянства.

Становище трохи змінилося на краще після відміни кріпацтва, а особливо в 1870-ті роки., коли відповідальність за розвиток загальної освіти була покладена на земства.

Земські шкільні комітети, до складу яких часто входили люди прогресивних поглядів, піклувалися про будівництво нових шкіл, про вдосконалення методики викладання, організовували вчительські курси і т.п. Вчительський корпус поповнився університетськими випускниками. З заснуванням у 1865 р. Одеського університету, кількість університетів на Україні виросла до трьох. До вчених всеросійської, навіть, європейської слави, які працювали на Україні, належать М. Умнов — засновник київської школи теоретичної фізики, М. Бекетов — професор-хімік Харківського університету, О. Ляпунов — математик з Харкова, І. Мечников, що створив в співпраці з

М. Гамалією першу в імперії лабораторію мікробіології; видатні дослідники історії України — В. Антонович, М. Грушевський, О. Лазаревський,

Підвищився інтерес до вивчення й освітлення економічної історії України. В 1852 р. Д. Журавський опублікував тритомну працю «Статистичний опис Київської губернії». Дослідженням економічного розвитку України займалися кафедри політичної економії і статистики Київського, Харківського і Новоросійського університетів, Товариство сільського господарства Південної Росії і ін.

Багато уваги приділяється вивченню української мови. Перше місце тут належить видатному ученому-мовознавцю О.Потебні, який склав фундаментальні роботи з загального мовознавства, з вивчення української мови і фольклору. Вивченням української мови займалися також М. Максимович, П. Житецький, К. Михальчук, Ю. Тимченко та ін. А. Спілка і М. Уманець в 90-х роках. XIX ст. склали «Словник російсько-український», який зіграв позитивну роль у пропаганді української мови.

У зв’язку з наростаючою потребою в кадрах для економіки, що стрімко капіталізується, царський уряд відкриває доступ до отримання освіти майже для всіх соціальних груп населення: не тільки для дворянства, чиновників і духовенства, але й для міщан і селян.

Час диктував і вимоги щодо підготовки кадрів, а потреба в них постійно зростала. Царський уряд в 1864 р. провів реформу народної освіти. Всі типи початкових шкіл стали народними училищами, в них приймали дітей всіх станів. У початкових училищах передбачалось вивчення історії, географії, малювання, геометрії, креслення і природознавства.

У Східній Україні в 1897 р. функціонувало близько 17 тисяч початкових шкіл всіх видів, в них навчалася третина дітей цього регіону. Велику роль в

розповсюдженні освіти відігравали земства. Середню освіту, як і раніше, давали гімназії. Згідно новому статуту вводилися повні (семикласні) гімназії, які підрозділялися на класичні, реальні і неповні (чотирикласні), — прогімназії.

Класичні забезпечували гуманітарну підготовку і надавали пільги для вступу до університетів без іспитів. Програма реальних училищ передбачала вивчення переважно природничих наук, їх випускники могли продовжити освіту в технічних вузах. У кінці XIX ст. в Східній Україні налічувалось 129 гімназій і 19 реальних училищ.

В Україні в 1805 р. завдяки клопотанням відомого вченого, просвітителя і громадського діяча В. Каразіна відкривається перший університет в Харкові.

У період з 1805 по 1851 роки його випускниками стало близько 3 тис. осіб, з яких 500 пішли на викладацьку роботу, а 66 одержали професорські звання, зокрема, лікар Ф. Іноземцев, математик М. Остроградський, філолог

О. Потебня та ін. В 1834 р. відкривається Київський університет св. Володимира. При ньому працювали музей старини, фізичний, мінералогічний, зоологічний кабінети, закладений ботанічний сад, побудована університетська обсерваторія й анатомічний театр.

Був закладений фундамент української історичної школи, школи фольклоризму і мовознавства. В Харківському університеті кафедру механіки очолював відомий фізик О. Ляпунов. Київський математик М. Ващенко-Захарченко написав підручники, за якими вчилося багато поколінь студентів.

Кафедру фізики Київського університету очолював М. Авенаріус — засновник однієї з перших в Росії наукових шкіл молекулярної фізики. Один із засновників рентгенографії і рентгенології в Росії М. Рильчиков з 1880 по 1902 роки працював в Харкові. Розвиток хімічної науки пов’язаний з ім’ям

М. Бекетова, який з 1855 по 1887 роки очолював кафедру в Харківському університеті, він був засновником нової наукової галузі — фізичної хімії.

Геологічна наука зобов’язана своїм розвитком діяльності К. Феофілактова, який заснував Київську школу геології. Першовідкривачем палеоботаніки став І. Шмальгаузен.

Історична наука збагатилася рядом творів М. Костомарова. З-під його пера вийшли книги «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна», «Мазепа», «Павло Полуботок» та ін.

До золотого фонду медицини увійшли праці талановитого київського хірурга Ю. Шимановського, засновника гістофізіології Н. Хржонщевського, засновника вітчизняної експериментальної гігієни В. Субботіна.

Разом з університетами відкриваються вищі спеціальні навчальні заклади: технологічний і ветеринарний інститути в Харкові, політехнічний у Києві, вище гірське училище в Катеринославі та ін. В Західній Україні Австро-угорський уряд обмежував право українців навчатися на рідною мовою.

У Львівському університеті навчання йшло на польській мові, в Чернівецькому — на німецькій. У Закарпатті проводилася політика примусової мадяризації.

У цілому, впродовж XIX ст. творцем і натхненником нової культури і руху культурно-національного відродження була українська інтелігенція, яка виступала як за національний розвиток народу, так і за соціальну справедливість. Відзначимо, що в цьому русі українській інтелігенції доводилося спиратися тільки на власні сили і постійно долати опір влади, неохочої вникати в проблеми і культурні запити української еліти. Надана самій собі, українська художня і наукова інтелігенція стала переходити від простого висунення пропозицій до активної самоорганізації і спроб мобілізувати суспільство з метою втілення її ідей і пропозицій. Будучи значно малочисельнішою, ніж відповідні прошарки в інших частинах імперії, українська інтелігенція стикалася з постійними перешкодами, намагаючись знайти контакти з неосвіченим і апатичним в своїй масі народом, якому вона всією душею прагнула допомогти.

Проте, незважаючи на болючі невдачі, український рух продовжував зростати до тих пір, поки на початку XX ст. він став уже настільки широким, що придбав достатні сили для того, щоб розширитися далеко за межі своєї власної вузької соціальної бази.

Питання для самоконтролю:

1 Охарактеризуйте умови, в яких відбувався розвиток культури в Україні протягом XIX століття.

2 Чому період початку XIX ст. вважається періодом українського національно-культурного відродження?

3 Яке значення для культури України мала творчість Івана Петровича Котляревського?

4 Яке значення для культури України мала творчість Григорія Квітки-Основ’яненка?

5 Які суто українські риси мав розвиток романтизму в кінці 20-х і в 30-х роках?

6 Яке значення для культури України мала творчість Тараса Григоровича Шевченка?

7 Який внесок у розвиток української культури внесла творчість Івана Франка?

8 Яке значення для української літератури мала творчість Пантелеймона Куліша, Марка Вовчка і Юрія Федькевича?

9 Який внесок у розвиток української культури внесла діяльність Кирило-Мефодіївського братства?

10 Яку роль відііграв театр в національно-культурному відродженні українського народу?

11 Яким був рівень освіти у Україні у ХІХ столітті?

12 Що вам відомо про розвиток науки в Україні в ХІХ столітті?

13 Яких ви знаєте діячів українського професійного театру?

Дата добавления: 2015-05-26