Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків 2 страница

Не є предметом цього злочину повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодав­чого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; держав­ні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів дер­жавної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші ана­логічні бази даних.

Потерпілими від цього злочину є суб'єкти авторського права або суміжних прав¹.

Об'єктивна сторона злочину, зазначеного в ч. 1 ст. 176 КК, передбачає встановлення трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв'язку між ними. Форми такого діяння пов'язані з предметом та передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК таким чином: 1) незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літе­ратури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, 2) незакон­не відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, 3) їх незаконне тиражування та розповсюджен-

¹ Див. статті 435, 450 Цивільного кодексу України.

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...

ня на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, 4) інше порушення авторського права і суміжних прав. Остання форма є за­гальною.

Незаконність діяння означає, що воно вчиняється без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Якщо примірник об'єкта авторського права або суміжних прав ви­крадений (наприклад, викрадено картину) або знищений (наприклад, розбито скульптуру), то такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини проти власності (у наведених прикладах — відповідно статті 185 або 194 КК). Якщо таке викрадення вчинене для подальшого пла­гіату¹, то кваліфікація настає за сукупністю злочинів — за ст. 176 і, наприклад, за ст. 185 КК.

Суспільно небезпечний наслідок як обов'язкова ознака об'єктивної сторони — це матеріальна шкода у значному розмірі, тобто така мате­ріальна шкода, розмір якої згідно з приміткою до ст. 176 КК у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Між діянням і матеріальною шкодою має бути встановлений причин­ний зв'язок. Закінченим злочин вважається з моменту заподіяння саме такої матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

У частині 2 ст. 176 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 КК у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У частині 3 ст. 176 КК передбачена відповідальність за дії, перед­бачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо велико­му розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 у ти­сячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

¹ Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» плагіатом є оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Розділ VI

Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціо­налізаторську пропозицію (ст. 177 КК). Диспозиція цієї статті блан-кетна, тому для з'ясування її змісту слід звертатися, зокрема, до відпо­відних норм книги 4 ЦК України, Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.¹, законів України: «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.², «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997 р.³, «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у редакції від 1 червня 2000 р.⁴, «Про охорону прав на сорти рослин» у редакції від 17 січня 2002 р.⁵

Безпосереднім об 'єктом цього злочину є суспільні відносини у сфе­рі права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію.

Предметом цього злочину можуть бути винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторська пропозиція.

Винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у га­лузі художнього конструювання.

Топографія інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріаль­ному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) у рамках нижчого із відомих ботанічних таксо­нів, яка незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

- може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом
діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

- може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем
прояву принаймні однієї з цих ознак;

¹ Юрид. вісн. України. - 2002. - № 10.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 34.

³ Там само. - 1998. - № 8. - Ст. 28.

⁴ Там само. - 2000. - № 37. - Ст. 307.

⁵ Там само. - 2002. - № 23. - Ст. 163.

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...

- може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рі­шення у будь-якій сфері її діяльності.

Потерпілими від цього злочину є суб'єкти права інтелектуальної влас­ності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інте­гральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію'.

Об 'єктивна сторона злочину, зазначеного в ч. 1 ст. 177 КК, перед­бачає встановлення трьох обов'язкових ознак: діяння, його наслідків і причинного зв'язку між ними. Форми діяння пов'язані з предметом та передбачені у диспозиції ч. 1 ст. 177 КК таким чином: 1) незакон­не використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, то­пографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, 2) привласнення авторства на них, 3) інше порушення права на ці об'єкти. Остання форма є загальною.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є суспільно небезпечний наслідок — матеріальна шкода у значному розмірі, тобто така матері­альна шкода, розмір якої згідно з приміткою до ст. 176 КК у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Між діянням і матеріальною шкодою має бути встановлений причин­ний зв'язок. Закінченим злочин вважається з моменту заподіяння за­значеної матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел. Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

У частині 2 ст. 177 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 КК у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Див. статті 463, 473, 483, 486 ЦК України.

У частині 3 ст. 177 КК передбачена відповідальність за дії, перед­бачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо велико­му розмірі, тобто такому, який відповідно до примітки до ст. 176 КК У тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Розділ VI

§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК)¹. Від­повідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні консти­туційні права і свободи та є рівними перед законом.

Безпосереднім об 'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують рівноправність громадян та їх права.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в здійсненні будь-якої дії, спрямованої на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переко­наннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Під розпалюванням національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомостей, закликів, вигадок, що підривають довіру і повагу до певної національності та формують у людей почуття озлобленості, відчуження і викликають національну ворожнечу або розбрат. Форми розпалювання національ­ної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфі­кацію не впливають. Ворожнеча може розповсюджуватись будь-яким чином: усно, письмово, шляхом агітації, пропаганди або в наочно-демонстраційному вигляді. При цьому висловлювані ідеї та погляди мають суто загальний характер і не звернуті до конкретної особи. Для кваліфікації злочину не має значення, відповідають чи ні дійсності особливості, які приписуються тій чи іншій нації.

Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування людей: на­клепі, цькуванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Такі дії мо­жуть мати окремий характер або виступати складовим елементом по­передніх дій щодо розпалювання ворожнечі.

¹ Законом України від 05.11.2009 р. № 1707-VI в ст. 161 КК внесені зміни (див.: Голос України. - 2009. - 8 груд. (№ 232)).

Зчочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...

Обмеження прав громадян виражається в прямому або непрямому ущемленні їх прав у будь-якій галузі діяльності залежно від національ­ної, расової приналежності, статі, мови, релігійних переконань або, навпаки, у встановленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто неза­конних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Так, об­меження конституційних прав громадянина, наприклад, може виража­тися у відданні переваги перед ним іншим громадянам (іншої націо­нальності, статі) при прийомі на роботу чи навчання, поданні до заохо­чень, нагород, при висуванні на конкурс чи присудженні конкурсної премії тощо.

Образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконання­ми виражається у зневазі до цих релігійних вірувань.

Даний злочин має формальний склад і вважається закінченим з мо­менту вчинення будь-якої дії, вказаної в законі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви найчастіше мають націоналістичне забарвлення. Мета злочину ви­пливає із спрямованості вчинюваних дій — розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу, принизити національну гідність, по­казати переваги або неповноцінність одних громадян перед іншими за ознакою їх національної чи расової приналежності або за віроспо­віданням.

Суб 'єкт злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 161 КК передбачена відповідальність за вказані дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені служ­бовою особою. Поняття насильства передбачає такі види завдання шкоди здоров'ю, як нанесення ударів, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Спричинення потерпілому тяжких ті­лесних ушкоджень не охоплюється ч. 2 ст. 161 КК і потребує кваліфі­кації за сукупністю злочинів.

Під обманом слід розуміти повідомлення потерпілому завідомо неправдивих відомостей або свідоме приховування певних подій з ме­тою створення неправильного уявлення про них. Змістом погрози охоплюється будь-яке психічне насильство: залякування потерпілого можливістю застосувати до нього фізичне насильство, розголосити про потерпілого відомості, які його ганьблять, погроза знищити або по­шкодити особисте майно потерпілого тощо.

За частиною 3 ст. 161 КК настає відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ-

Роздіч VI

ності або ставлення до релігії, якщо ці дії були вчинені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Порушення недоторканності житла (ст. 162 КК). Стаття ЗО Кон­ституції України гарантує кожному громадянинові недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володін­ня особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивова­ним рішенням суду.

Безпосереднім об 'єктом цього злочину є конституційне право громадянина на недоторканність житла. Під порушенням недоторка ності житла слід розуміти протиправне відкрите або таємне проник нення в чуже житло (будинок, квартиру або кімнату) без згоди власни­ка житла на такі дії.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в діях, які полягають 1) у незаконному проникненні до житла чи до іншого володіння особї проти її волі; 2) у незаконному проведенні в них огляду чи обшук) 3) в незаконному виселенні чи інших діях, що порушують недоторкаь ність житла громадян.

Незаконним є будь-яке проникнення до житла всупереч чинному за конодавству. Житлом визнається індивідуальний житловий будинок з з ловими і нежитловими приміщеннями, що до нього належать; житлов приміщення, яке належить до житлового фонду і є придатним для пс стійного чи тимчасового проживання; а також будь-яке приміщення, я» призначене для тимчасового проживання. При цьому проміжок часу, і тягом якого особа проживає в даному приміщенні, для кваліфікації зле чину значення не має. Потерпілим від даного злочину може бути лише фізична особа. Порушення встановленого законом порядку проникнень у приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не міс тить складу злочину, передбаченого ст. 162 КК. За наявності до того пц став такі дії можуть бути кваліфіковані як самоправство (ст. 356 КК), пе вищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) або інший злочин. Проникнення до житла сторонніх можливо лише за добровільною згодо» власника на такі дії. Якщо згода була отримана в результаті насильстЕ або погроз, то виключається і правомірне проникнення. Незаконним ве жається обшук, здійснюваний особами, які не мають на це права, або вчинений з порушенням Кримінально-процесуального кодексу України, тобто особами, які за певних умов мають на це право, але в цьому випад­ку не були наділені необхідними повноваженнями (наприклад, за відсут­ності постанови суду щодо проведення обшуку).

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...

Відповідно до ч. З ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішен­ням суду Незаконне виселення має місце у разі, якщо воно здійсню­ється без законних підстав, тобто без судового рішення, яке набуло чинності. Незаконним також слід вважати виселення, що здійсне­не не уповноваженими на те особами.

Під іншими діями, що порушують недоторканність житла громадян, слід розуміти будь-яке інше вторгнення до житла проти волі осіб, які там проживають, за винятком випадків крайньої необхідності, напри­клад тимчасове використання житла без згоди його власника.

Даний злочин вважається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених у цій статті дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян, і ба­жає вчиняти такі дії. Мотиви і мета злочину можуть бути різними. Однак слід мати на увазі, що з'ясування мотивів дозволяє відмежувати цей злочин від самоправства (ст. 356 КК).

Суб 'єкт злочину — будь-яка фізична особа, що порушує недотор­канність житла, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 162 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з по­грозою його застосування.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство, як небезпечне, так і таке, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, в тому числі й таке, що заподіяло потерпілому легкі тілесні ушкодження. По­гроза застосування насильства виражається в залякуванні потерпілого застосуванням до нього фізичного насильства. Погроза має бути ре­альною.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, теле­графної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер (ст. 163 КК). Безпосереднім об'єктом цього зло­чину є конституційне право громадян на таємницю листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Це право закрі­плене в ст. 31 Конституції України. Воно означає, що ніхто без згоди самого громадянина не має права знайомитись із його листуванням чи розголошувати зміст іншої його кореспонденції.

Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспонденції громадян і становлять їх особисту таємницю. Не можуть визнаватись

Кримінальне право України. Особлива частина 129

Розділ VI

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод..

предметом цього злочину відомості та повідомлення службового ха­рактеру, які становлять зміст службової кореспонденції.

Об 'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні незаконню дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка переда­ється від однієї особи до іншої засобами зв'язку або через комп'ютер. Засоби зв'язку — це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Способи передачі інформації можуть бути різними: листування, телефонні розмови, телеграфна чи інша кореспонденція. Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, що надаються установами зв'язку громадя­нам або юридичним особам. Під іншою кореспонденцією слід розумі­ти інші види повідомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо. Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб. Незаконність дій з порушення таємниці листування, телефонних розмов або телеграфних повідомлень має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або при порушенні вста­новленого законом порядку, що допускає як виняток можливість озна­йомлення із змістом кореспонденції або переговорів громадян.

Так, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час роз­слідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.

Даний злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення третьої особи із змістом листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції громадян.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел. Винна особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із кореспон­денцією іншого громадянина, яка передається засобами зв'язку або через комп'ютер, і бажає вчиняти такі дії. Мотиви злочину можуть бути будь-якими і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 ст. 163 КК — будь-яка особа, яка досягла 16 років, а за ч. 2 — також службова особа.

У частині 2 ст. 163 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації.

Під використанням спеціальних засобів, призначених для неглас­ного зняття інформації, слід розуміти застосування будь-яких приладів, апаратури, технічних засобів, призначених для фіксування, розшиф­рування запису або відтворення різної інформації.

Порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК). Конституція України в ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК. Це право може бути обмежене тільки відповідно до закону на підставі судового рішення.

Безпосереднім об 'єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя. Предмет злочину — конфіденційна інформація про приватне життя особи, яка може місти­тися в творі, що публічно демонструється, або у творі, виданому в за­собах масової інформації, а також закріплюватися на різних матеріаль­них носіях: папері, касетах, дискетах, фотографіях тощо. До конфіден­ційних належать такі відомості, що становлять особисту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці. Не може визнаватися конфіденційною така інфор­мація, яка вже була раніше оприлюднена шляхом публікації або іншим способом. Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, без зго­ди якої збиралася або розповсюджувалася подібна конфіденційна ін­формація.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в одній з таких дій, учинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформа­ції; в) незаконному використанні конфіденційної інформації; г) неза­конному поширенні вказаної інформації; д) поширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Під незаконним збиранням конфіденційної інформації слід розумі­ти збір не уповноваженим на це суб'єктом відомостей про приват­не життя іншої особи, що містять її особисту або сімейну таємницю. Збирання інформації може здійснюватися з будь-яких джерел: із до­кументів, бесід з родичами, сусідами, знайомими потерпілого тощо, як відкрито, під пристойним приводом, так і таємно, з використанням підслуховуючих, відеозаписуючих пристроїв, інших технічних засобів.

³*- 131

Розділ VI

Якщо збирання таких відомостей було поєднане з порушенням недо­торканності житла або порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засо­бами з'вязку або через комп'ютер, вчинене слід кваліфікувати за су­купністю злочинів, передбачених ст. 182 і ст. 162 або ст. 163 КК.

Незаконне зберігання вказаних відомостей — це будь-які умисні дії, пов'язані із перебуванням конфіденційної інформації у володінні винного (зберігає матеріальні носії при собі, у приміщенні, схованці, інших місцях), незалежно від тривалості зберігання. Незаконне вико­ристання або поширення конфіденційної інформації — це різні вщ застосування відомостей без згоди потерпілого. Так, під поширення* інформації слід розуміти повідомлення відомостей про приватне жит­тя особи, що становлять її особисту або сімейну таємницю, хоча б од­ній третій особі. Одним із видів поширення конфіденційної інформації є її оголошення в публічному виступі, на зборах, мітингу, засіданні тощо, у творі, що публічно демонструється, — тобто її відтворення на аудіо- і відеозапису, у громадському місці; або шляхом оприлюднення цих відомостей у засобах масової інформації: у пресі, по радіо чи теле­баченню тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Настання суспільно небезпечних наслідків у резуль­таті його вчинення, наприклад, самогубство потерпілого, перебуває за межами даного складу злочину і за наявності до того підстав може отримати додаткову кваліфікацію за іншими статтями КК.

Суб 'єктивна сторона даного злочину — прямий умисел, винна особа усвідомлює, що порушує недоторканність приватного життя іншої особи, і бажає цього.

Суб'єкт злочину — будь-яка фізична особа. Якщо такі дії були вчи­нені службовою особою з використанням наданих їй повноважень і запо­діяли істотну шкоду охоронюваним правам, свободам та інтересам окре­мих громадян, інтересам юридичних осіб або державним чи громадським інтересам, то матиме місце сукупність злочинів (статті 182 і 364 або 365 КК). У тих випадках, коли недоторканність приватного життя була порушена внаслідок службової недбалості, то за наявності до того підстав учинене кваліфікується за ст. 367 КК як службова недбалість.

Порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК). Відповід­но до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на 132

Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод...

освіту. Це право охоплює собою можливість отримання будь-якого виду освіти.

Безпосереднім об 'єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують громадянам отримання освіти.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в незаконній відмові у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності. Під навчальним закладом згідно з положеннями Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. (у ред. 1996 р.)¹ розуміють такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня освіта, поза­шкільна, професійно-технічна, вища, післядипломна освіта, аспіран­тура, докторантура з будь-якими формами навчання — денною, вечір­ньою, заочною, екстернатом тощо. Такими закладами в Україні є ди­тячі садки, школи, ліцеї, гімназії, технікуми, коледжі, інститути, уні­верситети, академії тощо.

Незаконна відмова в прийнятті до навчального закладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють у реалізації її права на освіту. Зазначені дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої від­мови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у встановленому законом порядку. Не може визнаватися не­законною відмовою в прийнятті до навчального закладу наявність обмежень до прийняття за медичними, віковими, професійними, твор­чими та іншими показниками, що встановлені відповідно до специфі­ки даного закладу освіти.

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямова­них на відмову у прийнятті до навчального закладу.

Суб 'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка має право прийому до навчального закладу (наприклад, директор школи, ректор вищого навчального закладу, відповідальний секретар приймальної комісії, декан факультету тощо).

У частині 2 ст. 183 КК передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання у державних або комунальних навчальних закладах. Це виявляється у прямому примусі внести плату за навчання або створенні для потерпілого таких умов, за яких він змушений спла­тити за навчання в навчальному закладі. Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце в таких випадках: а) коли

Дата добавления: 2015-05-31