Розділ УШ 2 страница

Предметом злочину є земельна ділянка як об'єкт права власності. Земельна ділянка — це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї пра­вами суб'єктів власності. Право власності на земельну ділянку поши­рюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на про­стір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею (ст. 79 ЗК).

Об'єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки — це активні проти­правні дії по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому по­рядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній) чи вона володіє нею на інших законних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земель­на ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і до­статніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово во­лодіти і користуватися нею.

Самовільне зайняття земельної ділянки з об'єктивної сторони може знайти вияв у різних діях — у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні «своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробці, удобренні землі, висіві насіння, насадженні дерев або чагарників, меліорації, проведенні інших робіт, завезенні і розміщенні будівельних матеріалів тощо. Але в усіх випадках особа протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як власник чи законний користувач і при цьому порушує суб'єктивні інтереси учасників земельних правовідносин У галузі використання, відтворення та охорони земель.

^

Розділ VII

Здочини проти власності

Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об'єктивної сторони цього злочину треба встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання су­спільно небезпечних наслідків — заподіяння її законному володарю чи власнику значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 197^і КК).

Злочин, передбачений ст. 197 ^і КК, визнається закінченим з момен­ту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно не­безпечних наслідків.

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, всупереч встановленому порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володарю буде завдано її діями значної шкоди, і бажає цього. Мотив і мета злочину — корисні та ін.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо вка­заний у ст. 197' КК злочин вчинює службова особа шляхом викорис­тання службового становища, все скоєне охоплюється ст. 364 КК.

У частині 2 ст. 197 ^і КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тут встановлено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, якщо воно вчинене особою, раніше суди­мою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зона зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особли­вого режиму використання земель.

Розглянемо їх детальніше.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше су­димою за злочин, передбачений цією статтею. Йдеться про те, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 197 ^і КК, вчиняє особа, яка має судимість за розгля­дуваний злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 197 ^і КК, і ця су­димість не погашена чи не знята в установленому законом порядку.

Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене групою осіб. Під даною кваліфікуючою ознакою слід розуміти дії двох чи більше осіб, які діють як співвиконавці без попередньої змови чи за попередньою змовою (ч. 1, ч. 2 ст. 28 КК).

Самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель. Під останніми розуміють окремі види земель, що становлять з огляду їх агроекологічних історико-культурних чи інших особливостей (висо-

ка родючість, наявність унікальних природних комплексів, історико-археологічних об'єктів або об'єктів культурної спадщини) особливу цінність. Перелік особливо цінних земель наведено у ст. 150 ЗК України. На ці землі поширюються особливий правовий режим охорони, який гарантує запобігання їх використанню для потреб, не пов'язаних із за­безпеченням режиму даних земель. Але у кожному випадку висновок щодо визнання незаконним зайняття ділянки як землі, що є особливо цінною, повинен робитися на підставі екологічної експертизи.

Самовільне зайняття земельної ділянки, на якій є певні обмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом): земель в охоронних зонах. Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних при­родних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антро­погенних впливів; б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормаль­них умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшен­ню їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти (ст. 112 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водо­очисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та ін., для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабір­ним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого при­значення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки земель у санітарно-захисних зонах. Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, елек­тронних полів, іонізуючих випромінювань, тощо з метою відокремлен­ня таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК).

Самовільне зайняття земельної ділянки у зонах особливого режи-^му використання земель. Зони особливого режиму використання земель

Розділ VII

Злочини проти власності

створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господар­ських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК).

У частині 3 ст. 197' КК встановлена кримінальна відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небезпечність самовільного зайняття земельної ділянки (ч. 1 ст. 197^і КК), яке супроводжується самовільним будівництвом будівель чи споруд. Самовільним є таке будівництво житлових чи нежитлових приміщень чи інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ та ін., які споруджуються на самовіль­но зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать, що особа не тільки самоправно зайняла земельну ділянку, а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, по­рушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно завдає шкоди еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність.

У частині 4 ст. 197^і КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті (особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель); б) або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин; в) або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті.

Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шля­хом (ст. 198 КК). Злочин полягає у заздалегідь не обіцяному придбанні або отриманні, зберіганні чи збуті майна, завідомо здобутого злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і становить спеціальний вид (форму) причетності до злочину, за допомогою якого (наприклад, крадіжки, грабежу, шахрай­ства тощо) противоправно здобуто те чи інше майно.

Безпосереднім об 'єктом злочину є відносини власності у сфері виникнення, зміни і припинення права власності на майно. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в дезорганізації порядку при­дбання і відчуження майна, внаслідок чого до товарного обігу надхо­дить і легалізується майно, здобуте злочинним шляхом.

Предмет злочину — майно, здобуте злочинним шляхом. Це товари (промислові, побутові товари, продукти харчування), речі, гроші, цін­ні папери (векселі, акції), які мають становити матеріальну цінність і володіють товарною, міновою вартістю. Таке майно має здобуватися злочинним шляхом, тобто бути «результатом» вчиненого суспільно небезпечного діяння, що визнається злочином.

Виняток становлять предмети, поводження з якими (придбання, зберігання, збут) утворює самостійний склад злочину, — зброя, бойо­ві припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та їдкі речовини (ст. 267 КК), наркотичні засоби, психо­тропні речовини, їх аналоги або прекурсори (статті 307, 309, 311 КК) тощо. Стаття 198 КК у цих випадках не підлягає застосуванню.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у заздалегідь не обі­цяному придбанні, отриманні, збуті чи зберіганні майна, завідомо здобутого злочинним шляхом.

Придбання полягає в отриманні майна, здобутого злочинним шля­хом у будь-яких формах: купівля, обмін, прийняття в дарунок тощо. При цьому особа, яка отримує майно (оплатно чи безоплатно), дістає можливості користуватися, володіти і розпоряджатися цим майном, хоч і не стає його власником у прямому значенні цього слова, оскільки таке майно здобуто злочинним шляхом. Не є придбанням виготовлен­ня майна (предметів), щодо якого встановлено спеціальну заборону, — виготовлення чи ремонт вогнепальної зброї, вибухонебезпечних речо­вин тощо.

Отримання майна, одержаного злочинним шляхом, — це всі інші форми (крім придбання) здобуття такого майна, наприклад прийняття дарунку, запозичення тощо.

Збут майна може бути платним і безоплатним та виражатися в будь-яких формах його відчуження (продаж, передача як погашення боргу, Дарування тощо), а також інших формах, наприклад у прийнятті осо­бою на себе зобов'язань із реалізації викраденого або здобутого іншим злочинним шляхом, коли реалізатор продає за винагороду чуже майно, Що йому не належить.

Розділ VII

Злочини проти власності

Зберігання полягає в тимчасовому перебуванні вказаного майна у володінні особи або у певному місці (сховищі), яке належить винно­му для подальшої реалізації чи повернення особі, яка передала на зберігання майно, здобуте злочинним шляхом.

Придбання, збут чи зберігання майна, здобутого злочинним шля­хом, мають бути заздалегідь не обіцяними. Це означає, що вказані дії відбуваються вже після факту вчинення злочину, не перебувають із ним у причинному зв'язку і винний заздалегідь (до вчинення злочину) не обіцяв сприяти в придбанні, збуті чи зберіганні майна, здобутого злочинним шляхом. Якщо така обіцянка мала місце до вчинення зло­чину або в момент його вчинення і перебувала з ним у причинному зв'язку, вчинене слід розглядати як співучасть у цьому злочині (пособ-ництво) та кваліфікувати за ст. 27 КК і відповідною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка — сї. 185, грабіж — ст. 186, контра­банда — ст. 201 тощо). Як співучасть у злочині слід розглядати і систематичне (хоча заздалегідь не обіцяне в конкретних випадках) придбання або зберігання краденого майна чи іншого майна, здобуто­го злочинним шляхом, якщо особа, яка вчиняє злочин, має підстави розраховувати, що майно, здобуте нею злочинним шляхом, і у цьому випадку, як і раніше, буде придбано, наприклад, для збуту краденого або на зберігання внаслідок попередніх систематичних дій винного (скупника), чи для особистого споживання.

Для об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 198 КК, по­трібно встановити відсутність ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК). В іншому випадку, за на­явності складу легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, все вчинене кваліфікується за ст. 209 КК.

Злочин вважається закінченим із моменту фактичного придбання чи збуту майна або ж з моменту прийняття на зберігання майна, здо­бутого злочинним шляхом.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Особа усвідом­лює, що придбає, отримує, зберігає чи збуває майно, здобуте злочинним шляхом, і бажає цього. При цьому винний достовірно може не знати конкретних обставин вчиненого злочину (місце, час, обстановка, спо­сіб, засоби вчинення злочину тощо), унаслідок чого було одержано майно. Достатньо, щоб він усвідомлював хоча б у загальних (родових) рисах, що майно здобуте за допомогою вчинення іншою особою су­спільно небезпечного діяння, що є злочином, у результаті, наприклад, крадіжки, грабежу, шахрайства тощо.

Суб 'єкт злочину — будь-яка особа. Дії, вчинені службовою особою шляхом використання свого службового становища, підлягають квалі­фікації за статтями 198 і 364 КК.

§ 4. Некорисливі злочини проти власності

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Безпо­середнім об 'єктом цього злочину є відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна). Додатковим об'єктом злочину (ч. 2 ст. 194 КК) виступає життя і здоров'я людини.

Предмет злочину — майно, що належить державним, колективним, приватним організаціям, а також індивідуальне чи приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, облад­нання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість. При цьому воно має бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі, на це майно винний не має ні дійсного, ні уявного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств в їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими стаття­ми КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів та зеле­них насаджень, незаконна порубка лісу, умисне знищення або пошко­дження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає квалі­фікації за ст. 245, або ст. 246, або ст. 252 КК; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277 КК; знищення, руйну­вання чи псування пам'яток історії або культури — за ст. 298 КК. За­стосовуються спеціальні норми (статті 290,292,347,352,399 і 411 КК) ¹У випадках знищення чи пошкодження інших спеціальних видів май­на. Стаття 194 КК тут не застосовується, за винятком випадків, коли знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 КК і карається більш суворо, ніж передбачено санк­ціями спеціальних норм.

Об 'єктивна сторона злочину полягає у знищенні або пошкоджен-^{1 ч}Ужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.

Роздії VII

Зпочини проти власності

Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою спожив­чу або економічну цінність, приведення його до такого стану, за якого воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, при­чому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені. Пред­мет — майно (речі, гроші, цінні папери, будівлі, споруди тощо) — вна­слідок знищення перестає існувати як таке.

Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене і знову набути тимчасово або частково втрачених корисних якостей для використання його за функціональним призначенням лише за необхідних фінансових, тру­дових та інших витрат.

Суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони зло­чину полягають у спричиненні знищенням чи пошкодженням чужого майна шкоди у великих розмірах. У великих розмірах визнається зле чин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двіс п'ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходії громадян на момент вчинення злочину (п. З примітки до ст. 185 КК)

Суб 'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини — прямий або непрямий умисел.

Суб 'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, а за ч. 2 ст. 194 КК — особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 194 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним спо­собом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки..

Знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу. Підпал — це знищення чи пошкодження майна вогнем, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або заподіяння великих матеріальних збит­ків, загроза знищення інших матеріальних об'єктів. Знищення майна вогнем, коли не створювалася така загроза (наприклад, знищення май­на вогнем у печі), не може розглядатися як знищення чи пошкодження майна шляхом підпалу і не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 194 КК.

Такі самі дії, вчинені шляхом вибуху. Вибух — це знищення або пошкодження майна за допомогою застосування вибухових речовин

чи вибухових предметів, вибухових пристроїв, що містять порох, ди­наміт, тротил, інші хімічні речовини і їх сполуки, що можуть вибухну­ти. При такому способі завжди створюється загроза життю, здоров'ю людей, знищення або пошкодження інших майнових об'єктів.

Такі самі дії (знищення чи пошкодження майна) іншим загально-небезпечним способом. Загальнонебезпечний спосіб — це такий спосіб знищення чи пошкодження майна, із застосуванням якого реально створюється небезпека позбавлення життя, а також заподіяння шкоди здоров'ю людей, знищення або пошкодження майна фізичних чи юри­дичних осіб (наприклад, отруєння тварин, затоплення майна тощо).

Знищення чи пошкодження майна, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах. В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шіст­сот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів гро­мадян на момент вчинення злочину (п. 4 примітки до ст. 185 КК).

Загибель людей при умисному знищенні чи пошкодженні майна передбачає настання смерті від цього діяння хоча б однієї людини.

До інших тяжких наслідків відносять заподіяння тяжкого тілесно­го ушкодження одному чи кільком особам або тілесного шкодження середньої тяжкості двом чи більше особам. Форма вини у даному ви­падку стосовно наслідків необережна. Якщо при знищенні чи пошко­дженні чужого майна особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого чи інших тяжких наслідків, вчинене слід кваліфі­кувати за ч. 2 ст. 194 і відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисний злочин проти життя чи здоров'я людини (статті 115, 121, 122ККтаін.).

Умисне знищення чи пошкодження чужого майна обтяжуючими обставинами (ч. 2 ст. 194 КК), поєднане з вимаганням, потребує ква­ліфікації за сукупністю злочинів (ст. 189 і ч. 2 ст. 194 КК).

Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ст. 194^і КК)¹. безпосереднім об 'єктом цього злочину є відносини власності з належ­ності об'єктів електроенергетики (при їх руйнуванні) і використання цих об'єктів (при пошкодженні таких об'єктів). Додатковим об'єктом ^{є оез}печне функціонування цих об'єктів і безпека життя людей.

Предмет злочину — об'єкти електроенергетики. Згідно із Законом країни «Про електроенергетику» від 16.10.1997 р.² об'єкт електро-

' Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 27. - Ст. 359. Там само. - 1998.-№ І.-Ст. 1 (із змінами і допов. станом на 19.01.2006 р.).

Розділ VII

Злочини проти власності

енергетики — це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції), електрична підстанція, електрична мережа, під­ключені до об'єднаної енергетичної системи України, а також котель­ня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна тепло­ва мережа. Мережа (електрична чи теплова) як складова об'єктів електроенергетики — це сукупність енергетичних і трубопровідних установок для передачі та розподілу електричної енергії, гарячої води та пари. Видами мереж як об'єктів електроенергетики, зокрема, є: магістральна електрична мережа — електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключен­ня місцевих (локальних) мереж; магістральна теплова мережа — комп­лекс трубопроводів і насосних станцій, що забезпечує передачу гарячої води та пари від електричних станцій та котелень до місцевої (локаль­ної) теплової мережі; місцева (локальна) електрична мережа — елек­трична мережа, призначена для передачі електричної енергії від магі­стральної електричної мережі до споживача; об'єднана енергетична система України — сукупність електростанцій, електричних і теплових мереж, інших об'єктів електроенергетики, які об'єднані спільним ре­жимом виробництва, передачі та розподілу електричної і теплової енергії при централізованому управлінні цим режимом; міждержавна електрична мережа — електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії між державами.

Об 'єктивна сторона злочину характеризується пошкодженням або руйнуванням об'єктів електроенергетики, якщо ці дії призвели чи могли призвести до порушення нормальної роботи цих об'єктів або спричинили небезпеку для життя людей. Зміст термінів «пошкоджен­ня» і «руйнування» (знищення), якими визначаються альтернативні дії цього злочину, такі ж, як і в ст. 194 КК.

Своєрідними суспільно небезпечними наслідками вказаних дій є те, що вони призвели чи могли призвести до порушення нормальної роботи об'єктів електроенергетики або створили небезпеку для життя людей.

Порушення нормальної роботи об'єктів електроенергетики — це зупинка чи призупинення або ж зрив графіка діяльності вказаних об'єктів; перерва, незалежно від кількості часу, постачання електро­енергії споживачам; порушення режиму виробництва, передачі та розподілу електричної і теплової енергії і т. ін. Причому розмір завда­ної шкоди для наявності об'єктивної сторони складу даного злочину не має значення, хоча враховується при оцінці суспільної небезпечнос-

ті вчиненого злочину. Головне, щоб унаслідок руйнування або пошко­дження об'єктів електроенергетики було порушено їх нормальну ро­боту чи склалася реальна загроза такого порушення.

Спричинення небезпеки для життя людей — це створення унаслі­док руйнування чи пошкодження об'єктів реальної загрози завдання смерті хоча б одній людині. Між діями, що утворюють об'єктивну сторону, і суспільно небезпечними наслідками необхідно встановити наявність причинного зв'язку.

Суб'єктивна сторона характеризується умисною формою вини — умисел прямий чи непрямий. Але щодо наслідків, передбачених ч. 1 ст. 194' КК, — будь-яка форма вини.

Суб'єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 194' КК встановлено кримінальну відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або загальнонебезпечним способом. Поняття повторності по­шкодження об'єктів електроенергетики — див. ст. 32 КК, умисне по­шкодження об'єктів електроенергетики за попередньою змовою групою осіб — див. ч. 2 ст. 28 КК, про умисне пошкодження об'єктів електро­енергетики загальнонебезпечним способом див. ч. 2 ст. 194 КК.

У частині 3 ст. 194^і КК встановлено кримінальну відповідальність за умисне пошкодження об'єктів електроенергетики, якщо ці дії спри­чинили загибель людей або інші тяжкі наслідки. Зміст поняття «загибель людей чи настання інших тяжких наслідків» — див. ч. 2 ст. 194 КК.

У випадках, коли вчинене суспільно небезпечне діяння підпадає одночасно під ознаки ст. 194 ^і та ст. 194 КК, має застосовуватися ст. 194 ^і ККяк спеціальна норма.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК). Об'єкт злочину — від­носини власності. Додатковий об'єкт — особиста безпека людини.

Об 'єктивна сторона злочину полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним спо­собом, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї по-грози. Поняття погрози та поняття знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом висвітлено ^пРи аналізі статей 129 (погроза вбивством) і 194 КК (умисне знищення або пошкодження чужого майна).

Цей злочин з формальним складом і вважається закінченим із мо­менту здійснення погрози за наявності реальних підстав побоюватися

Розділ VII

Злочини проти власності

її здійснення. Якщо після погрози майно знищено, вчинене слід квалі­фікувати за ч. 2 ст. 194 КК.

Суб 'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом.

Мотиви і мета погрози знищення майна можуть бути різними — помста, ненависть, нездорова конкуренція тощо. Якщо погроза здій­снюється з хуліганських мотивів у процесі вчинення хуліганських дій, вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) та додаткової кваліфі­кації за ст. І 95 КК не потребує. Погроза знищення майна, поєднана із вимаганням, тобто вимогою передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру на користь винного, кваліфікується за ст. 189 КК як вимагання.

Суб 'єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) утворює злочин, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей.

Об'єкт, предмет і об'єктивна сторона злочину такі самі, як і в зло­чині, передбаченому ст. 194 КК.

Суб 'єктивна сторона — необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

Суб'єкт злочину — будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Пред­метом цього злочину є чуже майно, яке передано власником іншій особі, наприклад сторожу, водієві, кур'єру, на зберігання чи під охоро­ну і яка несе перед власником на договірних підставах обов'язок із забезпечення збереження цього майна.

Дата добавления: 2015-05-31