Злочини у сфері господарської діяльності

§ 1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів у сфері господарської діяльності

Родовим об'єктом злочинів, включених до розділу VII Особливої частини КК, є суспільні відносини у сфері господарської діяльності. Економічний зміст цих відносин характеризується тим, що вони ви­никають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об 'єктом злочинів виступають суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. Так, до скла­ду злочину, передбаченого ч. 2 ст. 202 КК, входять суспільні відносини у сфері банківської діяльності, надання фінансових послуг і професій­ної діяльності на ринку цінних паперів. При вчиненні деяких злочинів одночасно має місце посягання і на додаткові безпосередні об'єкти, наприклад на життя та здоров'я людини чи власність — при протидії законній господарській діяльності.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяль­ності законодавець пов'язує з розміром предмета злочину, наприклад з великим розміром бюджетних коштів при порушенні законодавства про бюджетну систему України. При визначенні такого розміру в не­оподатковуваних мінімумах доходів громадян слід виходити з того, що один мінімум дорівнює податковій соціальній пільзі, яка становить передбачену законом кількість процентів від офіційно встановленої мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року: в 2004 р. — ³⁰ % (61 гр_Н 50 коп.); у 2005 р. — 50 % (131 грн); у 2006 р. — 50 % 075 грн); у 2007 р. — 50 % (200 грн); у 2008 р. — 50 % (257 грн 50 коп.); У 2009 р. — 50 % (302 грн 50 коп.) (п. 22.5 Закону України «Про по-^ доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 р.¹). Таким чином

¹ °фіц. вісн. України. -2003. -№28. -Ст. 1361; 2005. -№ 30. -Ст. 1781.

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

визначений неоподатковуваний мінімум доходів громадян застосовується для кваліфікації діянь, учинених після 1 січня 2004 р. При кваліфікації продовжуваного злочину, який починався і закінчувався в періоди, коли діяли різні неоподатковувані мінімуми доходів громадян, слід виходити з кількості таких мінімумів, вирахуваних за кожний період окремо.

З об 'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (фіктивне підприємництво, конт­рабанда тощо). Окремі злочини можуть виявитися в бездіяльност (наприклад, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті).

Більшість диспозицій статей про ці злочини є бланкетними, встановлення ознак об'єктивної сторони злочинів передбачає звернен­ня до нормативних актів господарського, цивільного, митного, подат­кового законодавства та ін.

Значна частина злочинів у сфері господарської діяльності мають формальні склади і вважаються закінченими з моменту вчинення вка­заних у законі дій, наприклад з моменту вчинення хоча б однієї неза­конної дії з підакцизними товарами. Є злочини з так званим матеріаль­ним складом, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити також настання суспільно небезпечних наслідків, наприклад при до­веденні до банкрутства.

Суб 'єктивна сторона більшості цих злочинів характеризується умисною формою вини. Для деяких злочинів обов'язковими є мотив або мета їх вчинення. Зокрема, розголошення комерційної та банків­ської таємниці вчинюється з корисливих чи інших особистих мотивів, а збирання відомостей, що становлять таку таємницю, — з метою роз­голошення чи іншого використання цих відомостей.

Суб 'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягай 16-річного віку. Є злочини зі спеціальним суб'єктом: підприємець, службова особа або засновник (учасник) суб'єкта госпо­дарської діяльності та ін.

Залежно від безпосереднього об'єкта злочини у сфері господарської діяльності можна поділити на такі групи:

1) злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної
систем України (статті 199, 200, 201,207,208,210, 211, 212, 212^і, 204,
215 і 216 КК);

2) злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та ін­
шої діяльності суб'єктів господарювання (статті 202, 203, 203^і, 205,
206, 209, 209^і, 213, 214, 228, 229, 231 і 232 КК);

3) злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221 КК);

4) злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу
цінних паперів (статті 222, 223, 223^і, 223², 224, 232^і і 232² КК);

5) злочини у сфері обслуговування споживачів і захисту їх прав
(статті 217, 225, 226 і 227 КК);

6) злочини у сфері приватизації державного і комунального майна
(статті 233, 234 і 235 КК).

§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, переси­лання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

(ст. 199 КК). Безпосереднім об'єктом злочину є кредитно-фінансова система України.

Предмет злочину — підроблені національна валюта України у ви­гляді банкнот чи металевої монети, іноземна валюта, державні цінні папери, білети державної лотереї. Не визнаються предметом цього злочину грошові знаки та цінні папери, що були вилучені з обігу і ма­ють лише колекційну цінність.

Об'єктивна сторона злочину може виражатися у виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених предметів.

Виготовлення полягає у виготовленні будь-яким способом повніс­тю фальшивих предметів або в їх частковій підробці, наприклад під­роблення номера та серії лотерейного білета.

Підроблені предмети повинні мати значну схожість зі справжніми за формою, розміром, кольором і основними реквізитами. У разі гру­бого підроблення, що легко виявляється, і обманного способу збуту Діяння кваліфікується як шахрайство (ст. 190 КК). Злочин вважається Скінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого при­мірника для подальшого збуту.

Зберіганням є утримання предмета злочину у володінні винного: Ри собі, у приміщенні, у тайниках чи інших визначених ним місцях.

Розділ VIII

Зчочини у сфері господарської діяльності

Придбання — це отримання предметів злочину в будь-який спосіб, наприклад шляхом купівлі, обміну на інші товари, у рахунок сплати боргу, як дар тощо.

Під перевезенням слід розуміти переміщення предметів злочину з використанням будь-якого транспортного засобу.

Пересилання — це переміщення тих самих предметів за умови, що транспортування здійснюється без участі відправника, наприклад у ви­гляді поштових або багажних відправлень.

Ввезення в Україну передбачає переміщення предметів злочину з-за кордону на територію України з використанням будь-якого тран­спортного засобу.

Зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Укра­їну визнаються закінченим злочином з моменту вчинення хоча б од­нієї з цих дій.

Збут предметів злочину означає випуск їх в обіг шляхом оплати куплених товарів, розміну, дарування, надання позики, продажу, пред'явлення облігації до оплати тощо. Збут може вчинятися як під­роблювачем, так й іншими особами. Злочин визнається закінченим з моменту, коли був збутий хоча б один підроблений предмет.

Суб 'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний з ме­тою збуту вищевказаних предметів.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Відповідно до Міжнародної конвенції від 20 квітня 1929 р. щодо боротьби з підробкою грошових знаків, ратифікованої Урядом СРСР З травня 1931 р., особа підлягає кримінальній відповідальності за вказаний у ній злочин незалежно від місця його вчинення, навіть якщо вона вчинила його за кордоном, проти грошової системи будь-якої з держав — учасниць конвенції.

У частинах 2 та 3 ст. 199 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені: 1) повторно (ч. 2); 2) за попередньою змовою ірупою осіб (ч. 2); 3) організованою групою (ч. 3); 4) у великому розмірі (ч. 2) або в особливо великому розмірі (ч. 3). Сума підробки за таких розмірів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті та чотириста разів (згідно з приміткою до статті).

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК). Безпосередній об 'єкт цього злочи­ну — суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання доку­ментів на переказ та інших засобів доступу до банківських рахунків.

Предметом злочину є підроблені документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків.

Згідно з приміткою до цієї статті під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що викорис­товується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інфор­мації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанків-ського переказу та платіжного повідомлення, інші).

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емі­тованої в установленому законодавством порядку пластикової чи ін­шого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахун­ків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р.¹ розкриває зміст термінів, що використовуються в диспозиції ст. 200 КК для позначення предмета злочину, у тому чис­лі інших засобів доступу до банківських рахунків.

Об 'єктивна сторона злочину може виражатися в підробленні за­значених вище предметів, придбанні, зберіганні, перевезенні, пере­силанні з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використанні чи збуті.

Поняття підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилан­ня та збуту визначаються аналогічно ст. 199 КК.

Використання підроблених документів на переказ або платіжних карток здійснюється за їх прямим призначенням, тобто для розрахунків з банком чи іншою фінансовою установою.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення особою будь-якої дії, передбаченої ст. 200 КК.

Суб 'єктивна сторона злочину — прямий умисел, який при під­робленні, придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні вказаних предметів поєднаний з метою їх збуту.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 200 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 29. - Ст. 137.

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

Контрабанда (ст. 201 КК). Безпосередній об'єкт злочину — сус­пільні відносини у сфері державного регулювання переміщення това­рів та інших предметів через митний кордон України і внесення до бюджету мита та інших платежів. Додатковими об'єктами можуть ви­ступати громадська безпека та здоров'я населення.

Предмети контрабанди, зазначені у ст. 201 КК, можна поділити на дві групи, що має значення для кваліфікації цього злочину. Перша група — це товари, тобто будь-яке рухоме майно (у тому числі валют­ні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також тран­спортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використову­ються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Друга група — це історичні і культурні цінності, отруйні, сильнодіючі або вибухові речовини, радіоактивні матеріали, зброя і боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойо­вих припасів до неї), а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлені відповідні правила вивезення за межі України.

Об 'єктивна сторона злочину виражається: 1) у незаконному пере­міщенні товарів (що належать до першої групи предметів контрабанди) через митний кордон України поза митним контролем або з прихову­ванням від митного контролю, вчиненому у великих розмірах, тобто коли їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (згідно з приміткою до ст. 201 КК); 2) у не­законному переміщенні через митний кордон України предметів контра­банди другої групи незалежно від способу переміщення, вартості чи | розміру предмета злочину (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил»¹).

Під переміщенням слід розуміти ввезення товарів на митну тери­торію України, вивезення з цієї території чи переміщення їх митною територією України транзитом.

Митний кордон — це межі митної території України. Митний кордон збігається з державним кордоном України або з межами територій спе­ціальних митних зон. Поняття митної території, митного контролю та спеціальних митних зон визначені у Митному кодексі (МК) України.

Переміщення предметів поза митним контролем означає: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) поза часом здійснення мит-

Вісн. Верхов. Суду України. - 2005. - № 6. - С. 10-13.

ного оформлення; 3) з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим становищем службовими особами митного органу (ст. 351 МК України).

Переміщення предметів з приховуванням від митного контролю здійснюється: 1) з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів або способів, що утруднюють виявлення таких товарів; 2) шляхом надання одним товарам вигляду інших; 3) із поданням митному органу як підстави для переміщення товарів під­роблених документів чи одержаних незаконним шляхом, або таких, що містять неправдиві дані (ст. 352 МК України).

Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщен­ня предметів через митний кордон України.

Суб 'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

Частина 2 ст. 201 КК передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше су­димою за контрабанду.

Кримінальна відповідальність за незаконне переміщення через мит­ний кордон України деяких предметів може наставати лише за спеціаль­ними нормами, передбаченими статтями 199, 300, 301, 305 КК.

Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті (ст. 207 КК). Безпосередній об 'єкт цього злочину — суспільні відносини у сфе­рі валютного регулювання та валютного контролю.

Предметом злочину є: 1) виручка в іноземній валюті, отримана від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг); 2) товари та інші матері­альні цінності, отримані від цієї виручки.

Об 'єктивна сторона злочину виражається в ухиленні від повер­нення в Україну в передбачені законом строки вищеназваного пред­мета злочину або в його приховуванні будь-яким способом.

Ухилення від повернення з-за кордону валютної виручки — це зло­чинна бездіяльність, яка полягає в неповерненні виручки в іноземній валюті, отриманої за кордоном від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) і яка належить, відповідно до законодавства України, обов'язковому зарахуванню на рахунки уповноваженого банку Украї­ни. Переказ такої виручки має бути зроблений у строки, вказані в конт­рактах, але, за вимогою загальних правил, не пізніше ніж через 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ван­тажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі екс-

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

порту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання документа, що засвідчує такий експорт, виконання робіт, надання послуг (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р.¹). Закон передбачає й інші строки, а також можливість їх продовження.

Відповідальність за ст. 207 КК може настати тільки у разі, якщо конкретна особа була зобов'язана повернути в Україну валютну ви­ручку або інші матеріальні цінності, отримані від цієї виручки, і мала реальну можливість здійснити цю дію. Злочин вважається закінченим з моменту неповернення в Україну зазначених предметів у передбаче­ний законом строк.

Приховування валютної виручки, інших матеріальних цінностей, одержаних від цієї виручки, — це дії щодо приховування цих пред­метів від належного документального обліку і державного валютного контролю (перекручення фактів в облікових документах, внесення в них недостовірних даних тощо). Злочин вважається закінченим із мо­менту вчинення таких дій.

Суб 'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний: 1) службова особа підприємства, установи чи організації незалежно від форми власності; 2) особа, яка здійснює господарську діяльність без створення юридичної особи.

У частинах 2 і 3 ст. 207 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно (ч. 2) або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3).

Згідно з приміткою до ст. 207 КК, виручка, товари або інші мате­ріальні цінності перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян: при великому розмірі — в тисячу і більше, а при особливо великому розмірі — у три тисячі і більше разів. При визначенні роз­міру здійснюється перерахунок у валюту України за офіційним курсом національної валюти, визначеним Національним банком України, на останній день строку, передбаченого законодавством для перерахуван­ня виручки в іноземній валюті з-за кордону.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ст. 208 КК). Безпосередній об'єкт злочину такий самий, як у ст. 207 КК.

Предмет злочину — валютні рахунки, що незаконно відкривають­ся чи використовуються за межами України. Це рахунки як юридичних,

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 40. - Ст. 364.

так і фізичних осіб, у тому числі тих, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.

Об 'єктивна сторона злочину виражається у незаконному відкрит­ті або використанні за межами України валютних рахунків.

Незаконне відкриття резидентами України рахунків в іноземній валюті за межами України має місце, якщо воно здійснюється без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Така ліцензія надається на підставах і в порядку, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93¹, Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними осо­бами) валютних цінностей на рахунках за межами України, затвердже­ним постановою Правління Національного банку України від 14 жовт­ня 2004 р. № 485².

Незаконне використання валютних рахунків має місце, зокрема, коли резидент України використовує незаконно відкритий за межами України валютний рахунок або коли законно відкритий валютний ра­хунок використовує для здійснення операцій, що не передбачені інди­відуальною ліцензією, або у разі використання такого рахунка після закінчення терміну дії ліцензії.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину можуть бути: 1) громадянин України, який по­стійно проживає на її території; 2) службова особа підприємства, установи чи організації (юридичних осіб) незалежно від форми влас­ності, які діють на території України, або інша особа, яка вчинила дії, передбачені ст. 208 КК, за дорученням такої службової особи; 3) осо­ба, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

У частині 2 ст. 208 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Дата добавления: 2015-05-31