Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом

(ст. 213 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відно­сини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються Законом України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р.¹ та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину — брухт кольорових і чорних металів (метало­брухт). Тобто непридатні для прямого використання вироби або час­тина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цін­ність унаслідок фізичного або морального зносу та містять чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають не­поправний брак, залишки чорних і кольорових металів і їх сплавів.

Об 'єктивну сторону цього злочину характеризують альтернативні дії: 1) здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації; 2) здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачене законодавством; 3) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту; 4) організація незаконних пунктів при­йому, схову та збуту металобрухту.

Операції з металобрухтом — це заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів. Визначення цих опе­рацій містяться у вищеназваному Законі.

Здійснення операцій без державної реєстрації означає зайняття особою будь-яким із цих видів господарської діяльності без реєстрації як суб'єкта господарювання.

Здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії) слід розуміти як здійснення будь-якої з названих операцій без законного отримання ліцензії і за умови, що отримання ліцензії на здійснення таких операцій є обов'язковим згідно із законодавством.

Ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом видаються лише спеціалізованим підприємствам (на заготівлю та переробку) та спеці­алізованим металургійним переробним підприємствам (на заготівлю, переробку та металургійну переробку). Порядок отримання ліцензії передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності» від 1 червня 2000 р.² та наказом Державного ко-ітету України з питань регуляторної політики та підприємництва

. Верхов. Ради України. - 1999. - № 25. - Ст. 212. іам само. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

і Міністерства промислової політики від 23 жовтня 2007 р. «Про за­твердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольоро­вих і чорних металів»¹. Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб, пов'язана із збиранням і реалізацією побутового металобрухту.

Під незаконними пунктами прийому, схову і збуту металобрухту слід розуміти пункти, на здійснення операцій у яких особа не має права, тому що вона не отримала ліцензії або пункт не вказаний у ліцензії.

Надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту означає надання іншій особі будь-яких приміщень та споруд повністю або частково для використання як бази для незаконного прийому, схову чи збуту металобрухту.

Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту метало­брухту — це сукупність дій з їх створення (підшукування приміщень, транспортних та фінансових засобів, співучасників; розробка плану функціонування пункту, конспіративних заходів; об'єднання або узго-і дження дій співучасників тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення будь-якої з дій, передбачених ст. 213 КК. Організація незаконних пунктів закінчена з моменту, коли такий пункт був створений.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 213 КК встановлена відповідальність за дії, перед­бачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за цей злочин.

Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214 КК). Безпосередній об'єкт злочину — суспільні від­носини у сфері господарської діяльності, пов'язаної із видобутком та обігом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння. Ці відносини регулюються Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р.², а також іншими нормативно-правовими актами.

Предметом злочину можуть бути дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні чи побутові вироби з них або лом таких виробів.

Дорогоцінні метали — це золото, срібло, платина і метали плати­нової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому ви-

¹ Офіц. вісн. України. - 2007. - № 86. - Ст. 3182.

² Відом. Верхов. Ради України. - 1998. - № 9. - Ст. 34.

гляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продук­ти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо).

Дорогоцінне каміння — це природні та штучні (синтетичні) міне­рали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах): алмаз, рубін, сапфір, смарагд, олександрит тощо (повний перелік на­ведений у ст. 1 Закону).

Об 'єктивну сторону цього злочину характеризують дві форми ухилення особи від виконання певного обов'язку: 1) ухилення від передбачених законом обов'язкової здачі на афінаж або обов'язкового продажу видобутих із надр, отриманих із вторинної сировини, піднятих чи знайдених дорогоцінних металів чи дорогоцінного каміння, якщо це діяння вчинене у великому розмірі; 2) ухилення від обов'язкової здачі на афінаж або для обов'язкового продажу скуплених дорогоцін­них металів, дорогоцінного каміння, ювелірних чи побутових виробів з них або лому таких виробів.

Під ухиленням слід розуміти невчинення особою у встановле­ний строк вказаних дій, яке виражає її небажання виконувати свій обов'язок.

Афінаж дорогоцінних металів — це металургійний процес одер­жання дорогоцінних металів високої чистоти шляхом відділення від них забруднюючих домішок. Тому предметом ухилення від обов'язкової здачі на афінаж виступають тільки дорогоцінні метали.

Дорогоцінні метали чи дорогоцінне каміння, видобуті із надр або отримані із вторинної сировини — результат їх вилучення певним спо­собом. Останнє не характерне для піднятих чи знайдених предметів, наприклад самородків.

Згідно з приміткою до ст. 214 КК порушення правил здачі дорого­цінних металів і дорогоцінного каміння визнається здійсненим у вели­кому розмірі, якщо вартість вказаних у цій статті предметів, не зданих або не проданих, перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто вимагає звернутися до нших нормативних актів для встановлення обов'язку особи вчинити начені у ст. 214 КК дії. Злочин вважається закінченим з моменту илення особи від здійснення будь-якої із цих дій.

ЧУб єктивна сторона злочину — прямий умисел. ^ уб єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку і на яку за-^н°м покладений обов'язок здійснення дій, передбачених у ст. 214

Розділ VII]

Ілочини у сфері господарської діяльності

КК. Зокрема, суб'єктом визнаються громадянин-підприємець і служ­бова особа суб'єкта господарської діяльності.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 22& КК). Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує за­хист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зло­вживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмежен­ня конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Безпосередній об 'єкт цього злочину — конкурентні відносини міяи суб'єктами господарювання. Додатковими об'єктами виступають осо­бистість та власність.

Об 'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) дії — при4 мушування до антиконкурентних узгоджених дій, які заборонені за­коном про захист економічної конкуренції; 2) способи дій — насиль­ство чи заподіяння матеріальної шкоди або погроза застосування на­сильства чи заподіяння такої шкоди.

Заборони щодо здійснення антиконкурентних узгоджених дій, перелік таких дій, а також визначення основних понять, що мають значення для кваліфікації цього злочину, передбачені у ГК України, а також у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.¹

Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарюван­ня, або вступ до такого об'єднання. Визначення суб'єкта господарю­вання міститься у ст. 55 ГК України та у ст. 1 зазначеного Закону.

Антиконкурентні узгоджені дії — це узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Зокрема, такими визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження вироб­ництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел поста-

Відом. Верхов. Ради України. - 2001 — № 12. - Ст. 64.

чання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців та ін.

Примушування — це протиправна вимога, що висувається суб'єктам господарювання і спрямована на те, щоб у зазначений у ст. 228 КК спосіб примусити їх (усупереч їх небажанню) вчинювати узгоджені антиконкурентні дії. Така вимога може висуватися: 1) в різний час або одночасно двом чи більше суб'єктам господарювання; 2) тільки одно­му суб'єкту господарювання, наприклад, коли другий суб'єкт господа­рювання вже згоден вчинювати антиконкурентні узгоджені дії.

Під насильством слід розуміти фізичне насильство у вигляді запо­діяння тілесних ушкоджень, побоїв тощо. Якщо воно саме по собі більш суворо карається за Кримінальним кодексом України, необхідна додаткова кваліфікація як злочину проти особи.

Завдання матеріальної шкоди може виражатися у викраденні, зни­щенні чи пошкодженні майна, збитках у вигляді додаткових витрат чи неодержаного прибутку (втраченої вигоди) тощо.

Погроза насильством і заподіянням матеріальної шкоди має бути реальною, тобто своїми діями винний викликає в інших осіб обґрун­товане побоювання реалізації погрози негайно чи у майбутньому.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення суб'єкту господарювання вищевказаної вимоги, поєднаної хоча б з однією із зазначених погроз.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб 'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 228 КК встановлена відповідальність за дії, перед­бачені ч. 1 цієї статті, вчинені організованою групою або особою, ра­ніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару ІОТ. 229 КК). Безпосереднім об'єктом цього злочину є конкурентні відносини між суб'єктами господарювання, що базуються на принци-^П1 Добросовісної конкуренції. Додатковий об'єкт — право інтелекту­альної власності.

Предметом злочину виступають: 1) знак для товарів і послуг;

/ фірмове найменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

Римшальне право України. Особлива частина

Розділ VIII

я-іочини у сфері господарської діяльності

Знак для товарів і послуг (торговельна марка) — це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, лі­тери, цифри, зображувальні елементи, кольори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, або будь-які комбінації таких позначень.

Фірмове (комерційне) найменування — це найменування суб'єкта господарювання (юридичної особи або громадянина — підприємця), яке дає можливість вирізнити його з-поміж інших. Воно може бути повним і скороченим.

Кваліфіковане зазначення походження товару — це термін, що, охоплює (об'єднує) назву місця походження товару і географічне за­значення походження товару. Тобто йдеться про будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце (країну, регіон як частину країни, населе­ний пункт, місцевість тощо) походження товару, який має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтерна­тивні діяння — незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об'єкти; 2) наслідки — матеріальна шкода у значному розмірі; 3) причинний зв'язок між ді­янням та наслідками.

Диспозиція ст. 229 КК є бланкетною і вимагає звернення до інших нормативних актів для визначення незаконності вказаних дій. Основ­ними актами є: Цивільний та Господарський кодекси України, закони України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 груд­ня 1993 р.¹ та «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.²

Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесен­ня його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, вивіску, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу,

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1994. - № 7. - Ст. 36.

² Там само. - 1999. - № 32. - Ст. 267.

продаж, імпорт та експорт; 2) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосу­вання його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, що є володільцем відпо­відного свідоцтва про реєстрацію знака в Україні або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установлено­му законом порядку добре відомим.

Під незаконним використанням фірмового (комерційного) найме­нування слід розуміти будь-яке використання без дозволу уповнова­женої на те особи чужого фірмового (комерційного) найменування, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господа­рювання, який має пріоритет на його використання.

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення по­ходження товару визнається: нанесення його на товар або на етикетку, упаковку товару, застосування у рекламі, запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Іншим умисним порушенням права на вказані у ст. 229 КК об'єкти інтелектуальної власності є, наприклад, надання дозволу (видача лі­цензії) на використання знака для товарів і послуг чи передача права власності на такий знак іншій особі без згоди решти власників свідо­цтва на цей знак.

Згідно з приміткою до ст. 229 КК матеріальною шкодою у значно­му розмірі визнається шкода у розмірі від двадцяти до двохсот неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — матеріальної шкоди у значному розмірі.

Суб 'єктивна сторона злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.

У частинах 2 та 3 ст. 229 КК передбачена відповідальність за ті самі ДІЇ, якщо вони вчинені повторно (ч. 2), або за попередньою змовою гру­пою осіб (ч. 2) чи організованою групою (ч. 3); або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (ч. 2) чи в особливо великому розмірі (ч. 3). Згідно з приміткою до цієї статті такі розміри перевищують неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян відповідно у двісті і більше та У тисячу і більше разів. Окрім того, за ч. З ст. 229 КК кваліфікуються дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службо­вою особою з використанням службового становища, тобто з викорис-

⁸* 227

Розділ VIII

Злочини у сфері господарської діяльності

танням відповідних службових повноважень, зокрема, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень.

Дата добавления: 2015-05-31