Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення 3 страница

Суб 'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 317 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або групою осіб, або із залученням неповнолітнього.

Незаконна організація або утримання місць для вживанні одурманюючих засобів (ст. 322 КК). Цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 317 КК, лише предметом, яким є лікарські та інші засоби, що вживаються з метою одурманення потерпілого.

Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК). Предметом цього злочину є допінг — засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху.

З об 'єктивної сторони під спонуканням слід розуміти дії винного, спрямовані на те, щоб збудити намір, бажання застосувати допінг не­повнолітнім. Спонукання може бути вчинене тільки у формі активної поведінки. Способи і засоби можуть бути різними, наприклад умов­ляння, пропозиції, прохання, переконання тощо.

Закінченим злочин вважається з початку дій, спрямованих на спо­нукання неповнолітньої особи до застосування допінгу.

З суб 'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом, що поєднується із спеціальною метою — викликати у потерпілого бажання застосувати допінг.

Суб 'єктом цього злочину є будь-яка особа, яка досягла 18-річного віку.

Частина 2 ст. 323 КК передбачає відповідальність за ту саму дію, вчинену повторно щодо двох чи більше осіб або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 КК.

У частині 3 ст. 323 КК передбачена відповідальність за дії, перед­бачені частинами 1 або 2 статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки.

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів

(ст. 324 КК). Предметом злочину є одурманюючі засоби, які не є нар­котичними або психотропними, або їх аналогами.

З об 'єктивної сторони цей злочин виражається у схилянні неповно­літніх до вживання одурманюючих засобів.

Поняття схиляння те саме, що і в злочині, передбаченому ст. 315

КК.

Потерпілим від злочину є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Із суб 'єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і наявністю мети — викликати у конкретної особи бажання вживати одурманюючі засоби.

Суб 'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 18-річного віку.

§ 5. Інші злочини проти здоров'я населення

Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфек­ційним захворюванням та масовим отруєнням (ст. 325 КК). З об'єк­тивної сторони цей злочин передбачає: порушення санітарних правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним захворюванням, а також масовим інфекційним захворю­ванням (отруєнням) і боротьби з ними; настання наслідків у вигляді створення реальної можливості поширення епідемічних, інших інфек­ційних або масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або поши­рення названих захворювань; причинний зв'язок між допущеними порушеннями та будь-яким із названих наслідків.

Санітарні правила та норми щодо запобігання та боротьби з епіде­мічними, іншими інфекційними захворюваннями та масовими неін-фекційними захворюваннями (отруєннями) встановлюються відповід­но до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2 801-XII^і, Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІР та «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-ІП зі змінами від 13 березня 2007 року

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

² Там само. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

Розділ XV

№ 723-У. Епідемічними визнаються такі інфекційні захворювання, які мають здатність масово поширюватися серед населення на відпо­відній території за короткий проміжок часу. Інші інфекційні захворю­вання — це різні хвороби людей, що передаються один одному (напри­клад, холера, чума, малярія тощо). Масові неінфекційні захворювання (отруєння) — це масові захворювання, виникнення яких зумовлено впливом біологічних, фізичних, хімічних чи соціальних факторів се­редовища життєдіяльності, у тому числі об'єктів господарської та ін­ших видів діяльності, продукції, робіт, послуг.

Санітарні правила та норми, про які йдеться в ст. 325 КК перед­бачають вчинення відповідними органами та службовими особами медико-санітарних заходів, спрямованих на запобігання або боротьбу з епідемічними та іншими інфекційними захворюваннями, а також масовими неінфекційними захворюваннями (отруєннями).

Порушення цих правил може полягати в їх невиконанні або не­належному виконанні (наприклад, в'їзд на територію України іно­земця з країни, де зареєстровані інфекційні хвороби, без документів, передбачених міжнародними договорами і санітарним законодав­ством України).

Порушення правил має бути причинно пов'язано або з поширенням епідемій, інших інфекційних захворювань або масових неінфекційних захворювань (отруєнь) на певній території України, або зі створенням реальної загрози такого поширення.

Із суб 'єктивної сторони порушення встановлених правил може бути вчинено умисно або через необережність, але щодо наслідків можлива тільки необережність.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, в тому числі і службова.

Частина 2 ст. 325 КК встановлює відповідальність за ті самі діяння, що передбачені у частині 1 ст. 325 КК, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Під загибеллю людей розуміють смерть хоча б однієї особи; інші тяжкі наслідки — це спричинення тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам; спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам; зараження захворюванням кількох осіб, запо­діяння значної матеріальної шкоди фізичній або юридичній особі.

Порушення правил поводження з мікробіологічними або інши­ми біологічними агентами чи токсинами (ст. 326 КК). Об'єктивна сторона цього злочину характеризується:

Відом. Верхов. Ради України. - 2000. - № 29. - Ст. 228.

Зіочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

1) діяннями у вигляді порушення правил зберігання, використання,
обліку, перевезення або інших правил поводження з біологічними
агентами і токсинами;

2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей, або на­
стання інших тяжких наслідків, або заподіяння шкоди здоров'ю по­
терпілого;

3) причинним зв'язком хоча б між одним із зазначених діянь і од­
ним із названих наслідків.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-ХП¹ підпри­ємства, установи і організації зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і поховання мікроорганізмів, інших біоло­гічно активних речовин і предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліматизацію тварин і рослин, розробляти і вжива­ти заходів з попередження і ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних чинників на довкілля та здоров'я людини.

Підприємства і громадяни-підприємці, здійснюючи зазначені дії, зобов'язані дотримуватися санітарних норм, що гарантують безпеку для здоров'я населення і довкілля. Ці ж вимоги поширюються на тран­зитне транспортування через територію України хімічних, біологічних, радіоактивних, інших небезпечних для здоров'я видів сировини, ко­рисних копалин, речовин та матеріалів (у тому числі нафти і нафто­продуктів, природного газу тощо) будь-якими видами транспорту та продуктопроводами (ст. 25 Закону України «Про забезпечення санітар­ного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року № 4004-ХП)².

Порушення встановлених правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами може бути вчинене як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Таке порушення може ви­ражатися в невиконанні зазначених правил або в їх неналежному ви­конанні.

Створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких на­слідків передбачає виникнення реальної можливості настання смерті людини або захворювання хоча б однієї людини на хворобу, небезпеч­ну для її здоров'я.

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 1991. - № 41. - Ст. 546.

² Там само. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

Розділ XV

Заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого означає фактичне захво­рювання внаслідок зазначених дій хоча б однієї особи (за винятком того, хто брав участь у вчиненні цього злочину). Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого названого наслідку.

Із суб 'єктивної сторони порушення зазначених правил може бути умисним або необережним, а щодо наслідків — тільки необережним.

Суб 'єкт цього злочину — спеціальний, тобто особа, на яку покла­дений обов'язок дотримуватися правил поводження із зазначеним* предметами.

Частина 2 ст. 326 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Про наслідки у вигляді загибелі людей або спричинення інших тяжких наслідків зазначено при аналізі ст. 325 КК.

Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених про­дуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327 КК). З об 'єктивної сто­рони цей злочин передбачає дії (заготівлю, перероблення або збут ра­діоактивно забрудненої продукції) і наслідки у вигляді: створення за­грози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподі­яння шкоди здоров'ю потерпілого, а також причинний зв'язок хоча б між однією із зазначених дій і одним із названих наслідків.

Заготівля продуктів харчування чи іншої продукції, радіоактивно забруднених понад допустимі рівні, — це дії зі збору врожаю сільсько­господарських культур, ловлі риби, добутку дичини, збору грибів, плодів диких рослин тощо. Переробка цієї продукції — це вплив будь-яким способом на продукти харчування або іншу продукцію з метою надання їм придатності для вживання як у готовому вигляді, так і як напівфабрикату (сушка, заморожування, витягнення, кип'ятіння, змі­шання тощо). Збут — це випуск будь-яким способом в обіг продуктів харчування або іншої радіоактивно забрудненої продукції. Такий ви­пуск може бути відплатним (продаж, обмін) або безвідплатним (дару­вання, пригощання).

Про наслідки у вигляді створення загрози загибелі людей чи на­стання інших тяжких наслідків, заподіяння шкоди здоров'ю потерпі­лого зазначено при аналізі ст. 325 КК.

Із суб 'єктивної сторони цей злочин характеризується умислом щодо діяння і необережністю щодо зазначених наслідків. Обов'язковою ознакою заготівлі і перероблення продуктів харчування чи іншої радіо­активно забрудненої продукції є наявність мети збуту такої продукції.

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

Заготівля і перероблення цієї продукції для власних потреб не утворює злочину.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Контрольні запитання

1. Які виділяються види злочинів проти здоров'я населення?

2. Що є предметами або засобами вчинення злочинів проти
здоров'я населення?

3. Як визначається родовий об'єкт злочину у сфері обігу нар­
котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів?

4. Які ознаки визначають об'єктивну сторону контрабанди
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів, а також отруйних чи сильнодіючих речовин та
лікарських засобів?

5. Хто може бути суб'єктом злочинів у сфері обігу наркотичних
засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів?
Які є особливості кваліфікації дій службових осіб, які вчи­
нили ці злочини з використанням службових повнова­
жень?

6. Що слід розуміти під великим та особливо великим розміром
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин та лікар­
ських засобів?

7. Які умови та підстави передбачає КК для звільнення особи
від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів, а також отруйних чи сильнодіючих речовин та
лікарських засобів?

Розділ XVI

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Родовим об 'єктом цих злочинів є сукупність суспільних відносин, що забезпечують обороноздатність України, її незалежність, територі­альну цілісність та недоторканність. Важливість цього об'єкта обумов­лена тим, що відповідно до ст. 17 Конституції України «Захист суве­ренітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Водночас злочини, об'єднані зазначеним родовим об'єктом, мають різні безпосередні об'єкти. Виходячи з цього, можна визначити таку систему цих злочинів:

1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної
таємниці або конфіденційної інформації. Це: розголошення державної
таємниці (ст. 328 КК); втрата документів, що містять державну таєм­
ницю (ст. 329 КК); передача або збирання відомостей, що становлять
конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК).

2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордо­
ну України^. Це: незаконне переправлення осіб через державний кордон
України (ст. 332 КК); порушення порядку здійснення міжнародних
передач товарів, що підлягають державному експортному контролю
(ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334 КК).

3. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних Сил
України. Це: ухилення від призову на строкову військову службу
(ст. 335 КК); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК); ухи­
лення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337 КК).

' Статтю 331 виключено з КК України згідно із Законом України № 1723 від 18 трав­ня 2004 р. // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 23. - Ст. 1545.

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів...

,•■«■■ § 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Загальним для цих злочинів є їх безпосередній об 'єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охаракте­ризувати як відносини інформаційної безпеки. При посяганні на цей об'єкт може заподіюватися шкода військовому, економічному, науко­вому потенціалу держави. Тому зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Втім з огляду на єдність об'єкта ці злочини мають певні особли­вості в предметі, в об'єктивній і суб'єктивній стороні їх складів, тому і потребують самостійного аналізу.

Розголошення державної таємниці (ст. 328 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 328 предметом цього злочину є відомості, що становлять дер­жавну таємницю, вичерпний перелік яких дано у Законі України «Про державну таємницю» (у редакції від 21 вересня 1999 р.)¹. У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інфор­мації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і тех­ніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною та­ємницею і підлягають охороні державою. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю у сфері оборони становлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські і проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономіч­ну діяльність і національну безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; У сфері зовнішніх відносин — про експорт і імпорт озброєння, військо­вої техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відомості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важливості», «цілком таєм-

Відом. Верхов. Ради України. - 1999. - № 497. - Ст. 428.

Розділ XVI

но», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретнос­ті, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою. 1

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конституційні права людини і громадянина, заподіюватиметься шкода здоров'ю і без­пеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастрофи, стан на­вколишнього середовища, здоров'я населення, характеристики стану правопорядку тощо.

Об 'єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні відо­мостей, що становлять державну таємницю. Діяння може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розу­міти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може виража­тися, наприклад, у розголошенні секретних даних у розмові, письмо­вому повідомленні, шляхом публікації у пресі, у виступі на радіо чи телебаченні, у передачі для друкування особі, що не має права на озна­йомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів тощо. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил зберігання, ви­користання, перевезення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб роз­голошення для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (самовпевненість і недбалість). Обов'язковою ознакою вини є усвідомлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, становлять державну таємни­цю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Так, умисним буде розголошення відомостей, якщо суб'єкт бажав похвалитися про на­явність у нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, наприклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Втім при вчи­ненні цього злочину розголошення відомостей, що становлять держав­ну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (статті 111 та 114 КК), тобто не повинно бути умисно спрямоване на спричинення шкоди основам національної безпеки України.

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів...

Суб 'єкт цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як служ­бова особа, поняття якої наведено в примітці до ст. 364 КК, так і інша особа, пов'язана по службі з такими відомостями (секретар, шифру­вальник тощо). Для цих осіб Закон України «Про державну таємницю» передбачає спеціальний порядок допуску до державної таємниці і пев­ні обов'язки її охорони. Військовослужбовець за розголошення відо­мостей військового характеру, що становлять державну таємницю, відповідає за ст. 422 КК.

Частина 2 ст. 328 КК передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не розкриває поняття тяжких наслідків. їх зміст визначається, виходячи з конкретних матеріалів справи. Це випадки, коли відомості, наприклад, стали відомі іноземній розвідці чи її представникам або коли розголошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (наприклад, особливо важливі дані про новітні розробки в галузі оборони).

Втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 329 КК предметом цього злочину є: 1) докумен­ти, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, науко­ві висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дис­кети, кінофільми та ін.); 3) предмети, відомості про які є державною таємницею (наприклад, нові види зброї, прилади, медичні препарати). Саме за характером предмета слід відмежовувати ст. 329 від ст. 328 КК, в якій предметом злочину передбачені відомості, що становлять дер­жавну таємницю.

З об 'єктивної сторони цей злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом порядку поводжен­ня з документами, матеріальними носіями інформації або предметами; 2) втрата документа або предмета; 3) причинний зв'язок між порушен­ням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з документами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяльності, що пору­шують конкретні правила, спеціально встановлені для охорони доку­ментів, носіїв інформації, предметів, унаслідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь за­буті, викрадені, випадково викинуті тощо). Порушення правил, напри-

14 Кримінальне право України. Особлива частина - 417

Розділ XVI

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів...

клад, може полягати в роботі з документом у неналежному місці; за­лишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети, тощо. Між порушенням правил і втратою має бути встановлений необхідні причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж пред­мет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328 КК. Тривалість часу, на який були втрачені документи, предмети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створена реальна можливість ознайомлення з такими документами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої можливості не містила, то аналізований склад злочину відсутнії Наприклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329 КК. При наявнос в таких випадках ознак службового злочину відповідальність може наставати за ст. 367 КК.

Із суб 'єктивної сторони втрата документів, що містять державь таємницю, характеризується складною (змішаною) формою вини: щодс порушення правил можливі як умисел, так і необережність, а щодс самої втрати — тільки необережність.

Суб 'єктом цього злочину є особа, якій документи, матеріали носії секретної інформації, предмети були довірені. Це може обумовлено або службовими функціями, або роботою, що виконується або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відомос військового характеру, відповідає за ст. 422 КК.

Частина 2 ст. 329 КК передбачає як кваліфікуючу ознаку спричи­нення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дана при аналізі такої самої ознаки ст. 328 КК.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфіден­ційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330 КК). Частина 1 ст. 330 КК передбачає відповідальність за передачу або збирання з ме­тою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю дер­жави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку

з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Згідно з цим предметом цього злочину є відо­мості економічного, науково-технічного й іншого характеру, що ста­новлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, установ, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, полі­тики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих орга­нізацій і вплинути на обороноздатність держави¹.

Конфіденційна інформація характеризується обов'язковою сукупніс­тю трьох ознак: 1) вона не є державною таємницею; 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користування: заборона на її збирання та передачу іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях мініс­терств та відомств. Загальний порядок обліку, зберігання і використання такої інформації затверджується Кабінетом Міністрів України².

Об'єктивна сторона виражається у двох формах: 1) передача іно­земним підприємствам, установам, організаціям відомостей, що ста­новлять конфіденційну інформацію; 2) збирання зазначених відомостей з метою їх передачі. Відповідно злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іноземної організації, або особа сама за своєю іні­ціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам. Це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні (комерційні, посе­редницькі тощо). Способи передачі та збирання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Передача може здійснюватися теле­фоном, листом, на дискеті тощо. Збирається інформація шляхом фото­графування, викрадення, прослуховування інформації тощо.

Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усві­домлює конфіденційність інформації, а також те, що вона є власністю Держави, і бажає її передати або збирати для передачі саме іноземним організаціям, установам. Це усвідомлення обумовлено тим, що особи, які працюють з такою інформацією, підлягають обов'язковому озна­йомленню під розписку про конфіденційність інформації та встанов-

' Про інформацію: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. -•МЬ 48. - Ст. 65 (у ред. Закону від 11.05.2004 р.).

Дата добавления: 2015-05-31