Тарифне регулювання імпорту

Регулювання імпорту товарів з держав, які не є членами ЄС, розрізняється на тарифне та нетарифне. Тарифне регулювання побудовано на принципах митного союзу між державами-членами ЄС, закріплених у ст.ст. 25-27 ДЗЄС: скасування митних платежів між державами-членами; розвиток торгівлі з третіми країнами; урахування потреб ЄС щодо постачання сировини та напівфабрикатів; забезпечення раціонального розвитку виробництва і розширення споживання в межах ЄС.

Інструментом тарифного регулювання щодо третіх країн є Спільний митний тариф (СМТ) який уведено в дію з 01.01.1968 р. СМТ побудовано на базі Комбінованої номенклатури[11], яка, у свою чергу, побудована на міжнародній Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Ставки мита встановлюються та змінюються Радою ЄС. Для зручності користувачів запроваджено Інтегрований тариф (TARIC), у якому відображається поточний стан митного тарифу з урахуванням диференціації мита, а також всі інші заходи торгової політики ЄС відносно усіх товарів тарифної номенклатури.

Диференціація ставок мита здійснюється за наступними чинниками:

власне розмір ставок;

метод визначення грошового еквіваленту мита на одиницю виміру товару: у відсотках до вартості (адвалорний); у твердій грошовій сумі (специфічний); змішаний;

кодова структура товарів у Комбінованій номенклатурі: група, позиція, категорія та ін.;

походження товарів.

В останньому випадку чинником є диференційоване відношення до походження товарів з тої чи іншої третьої країни, що відображається у диференціації ставок мита на нормальні та преференційні на одному і тому ж рівні класифікації, наприклад, по одній і тій же товарній позиції. Нормальні ставки застосовуються, якщо немає підстав застосувати преференційні.

Режим тарифних преференцій (пільг) полягає у встановленні у СМТ ставок мита, які є нижчими за нормальні, або взагалі – у звільненні від мита. Умовою надання преференції є походження товару з певної країни, що має підтверджуватися відповідним сертифікатом походження. Ця умова не застосовується до товарів, які було ввезено на територію ЄС з третьої країни, разом з якою ЄС створив митний союз, наприклад, з Туреччини.

Розрізняються два види преференційного режиму: конвенційний та автономний. Конвенційний режим базується на двосторонніх або багатосторонніх угодах, укладених ЄС з третіми країнами: торговельно-економічних, в т.ч. про зону вільної торгівлі (наприклад, з Ізраїлем), про митний союз (наприклад, з Андоррою); про асоціацію (наприклад, з Тунісом); комплексних, в т.ч. про партнерство та співробітництво (наприклад, Угода 1994 р. з Україною), “посилених” угодах з країнами-“сусідами” та іншими країнами (незабаром планується підписання такої угоди з Україною замість Угоди 1994 р.), угоді про Європейський економічний простір, та ін.

Конвенційний режим, як правило, передбачає надання пільг товарам на взаємній основі, хоча можлива деяка “асиметрія” щодо певних товарів. Так, на принципі взаємних тарифних поступок побудована укладена в рамках СОТ Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), але перелік товарів, за яким кожний учасник ГАТТ надає тарифні поступки (пільговий митний режим), є індивідуальним для кожного учасника ГАТТ. Окреме місце займають угоди ЄС з країнами Азії, Карибського басейну та Тихого океану, згідно з якими пільги надаються тільки з боку ЄС, причому товари з тих країн АКТ, які згідно з переліком ООН віднесено до найменш розвинених країн, взагалі звільняються від мита в ЄС. Але для товарів, на які поширюються пільги, що мають односторонній характер, встановлюються кількісні обмеження (квоти, “стелі”), при перевищенні яких пільги не надаються.

Автономні преференції ЄС теж містять односторонні пільги, але відрізняються тим, що пільговий тарифний режим як такий запроваджується в односторонньому, бездоговірному порядку і не потребу­ють зустрічного надання преференцій. Таким режимом є режим "генералізованих тарифних преференцій" (GSP).

Дата добавления: 2015-05-31