Нетарифне регулювання імпорту

Правила нетарифного регулювання імпорту до ЄС є інструментом захисту внутрішнього ринку ЄС, виробників та торговців ЄС. На відміну від тарифного регулювання, яке має в основному стратегічний характер, ці інструменти (захисні заходи) мають оперативний характер, застосовуються тільки у відповідь (тобто, як протидія) на конкретні дії, що порушують інтереси ринку ЄС в цілому та конкретних його учасників, що є резидентами ЄС. Захисні заходи поділяються на види у залежності від інструменту протидії: а) захисне мито; б) кількісні обмеження; в) адміністративні дозволи, та за об’єктом протидії: а) антидемпінгові заходи; б) антисубсидійні заходи; в) заходи проти імпорту, що завдає шкоди, та “зростаючого” імпорту; г) заходи проти іноземних торговельних бар’єрів.

8.5.1. Антидемпінгові заходи

Антидемпінгові заходи мають нетарифний характер і полягають у запровадженні спеціального антидемпінгового мита, розмір якого визначається не заздалегідь тарифом, а спеціальними правилами, за якими підвищуються ставки тарифу на ті чи інші товари, і які уводяться згідно з цими правилами або щодо товарів конкретного іноземного виробника (загальне правило), або щодо товарів походженням з певної країни. Антидемпінгове мито уводиться у разі демпінгу, тобто у разі, коли експортна ціна будь-якого товару у країні експортера є нижчою за нормальну ціну (Регламент 384/96).[18] Товар розглядається як демпінговий, якщо його ціна при експорті з країни, яка не є членом ЄС, до Співтовариства є меншою за порівняну для подібного товару при звичайному ході торгівлі ціну, яку встановлено для країни, що експортує. Термін “подібний товар” означає товар, який є ідентичним, тобто, схожим в усьому з товаром, що розглядається, або, за відсутності такого товару, - інший товар, хоча й не схожий в усьому, але який має характеристики, що є дуже близькими до характеристики товару, про який йдеться.

Для визначення порівняної ціни використовується категорія “нормальної вартості”. Нормальна вартість, як правило, базується на цінах, які сплачуються або повинні сплачуватися при звичайному ході торгівлі незалежним покупцем у країні, що експортує. Ціни між сторонами, які мають ознаки асоційованих сторін або таких, що мають компенсаційну угоду одна з одною, як правило, не можуть розглядатися як ціни, що перебувають у звичайному ході торгівлі, отже, і не можуть використовуватися для встановлення нормальної вартості. Для визначення сторін асоційованими застосовується поняття “пов’язаних осіб”, яке міститься у ст.143 вищезгаданого Регламенту Комісії 2454/93. Особи вважаються пов’язаними між собою тільки коли: вони є посадовими особами або директорами підприємств одна в одної; вони є юридично визнаними партнерами по бізнесу; вони є роботодавцем та працівником; будь-яка особа прямо чи опосередковано має у власності, контролює або є держателем 5 чи більше відсотків випущених голосуючих акцій або часток чи паїв обох з них; одна з них прямо чи опосередковано контролює другу; вони обидві прямо чи опосередковано контролюються третьою особою; разом вони прямо чи опосередковано контролюють третю особу; вони є членами однієї сім’ї. Особи, які пов’язані одна з одною таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб’ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, вважаються пов’язаними тільки тоді, коли вони підпадають під один з вищезазначених критеріїв.

Якщо немає продаж подібного товару у звичайному ході торгівлі чи такі продажі є недостатніми за обсягом або якщо із-за конкретної ринкової ситуації такі продажі не дозволяють провести відповідного порівняння, нормальна ціна подібного товару розраховується на основі витрат виробництва у країні походження товару плюс розумна сума витрат на продажі, сума загальних та адміністративних витрат та розумна сума на прибутки (“побудована вартість”), або на основі експортних цін при нормальному ході торгівлі у прийнятній третій країні, за умови, що ці ціни є репрезентативними.

Суми витрат на продажі, на загальні та адміністративні витрати та на прибутки повинні базуватися на фактичних даних, що відображають виробництво та продажі при звичайному ході торгівлі подібним товаром експортером чи виробником, щодо яких ведеться антидемпінгове розслідування. Коли такі суми не можуть бути визначені на цій базі, вони можуть визначатися на базі: 1) середньозважених фактичних сум, визначених для інших експортерів або виробників-суб’єктів антидемпінгового розслідування щодо виробництва та продаж подібного товару на вітчизняному ринку країни походження товару; 2) фактичних сум стосовно виробництва та продаж при звичайному ході торгівлі тією ж загальною категорією товарів для експортера або виробника, про яких йдеться, на вітчизняному ринку країни походження товарів; 3) будь-якого іншого прийнятного методу, за умови, що сума на прибутки, яку встановлено таким чином, не перевищуватиме прибутку, який звичайно створюється іншими експортерами або виробниками на продажах товарів тієї ж самої загальної категорії на вітчизняному ринку країни походження товарів.

Антидемпінгове розслідування може бути припинене, а антидемпінгове мито може не уводитися у разі добровільного зобов’язання експортера-виробника підвищити ціни.

Якщо є підстави вважати імпорт товарів до ЄС демпінговим, Комісія уводить на період 6 або 9 місяців попереднє антидемпінгове мито[19]. Рішення про це публікується в Офіційному віснику ЄС. Мито не може перевищувати вищезазначеної різниці у цінах (“демпінгової маржі”), але повинно бути достатнім для покриття шкоди. У цей період імпорт здійснюється за умови надання банківської гарантії. У подальшому Рада ЄС виносить рішення про уведення остаточного антидемпінгового мита строком на 5 років або про припинення антидемпінгової процедури, яке теж публікується[20]. Рішення щодо уведення мита може бути переглянуто до закінчення її строку. По закінченні строку дію мита може бути подовжено на новий строк. Якщо заходи не дають достатніх результатів, може бути запроваджено нове антидемпінгове розслідування і визначено новий розмір антидемпінгового мита. Якщо мають місце спроби обійти запроваджені мита за допомогою частин товару або подібних товарів, ці мита може бути поширено й на такі товари. Дію запровадженого антидемпінгового мита може бути призупинено строком до 9 місяців, після чого дія мита або припиняється, або поновлюється. Як правило, антидемпінгове мито є адвалерним, хоча іноді застосовується специфічне мито.

Вищезазначені правила застосовуються до імпорту товарів з усіх країн, за винятком “країн з неринковою економікою” (non-market economy (NME) countries), для яких встановлено особливі правила при вирішенні одного з питань процедури антидемпінгового розслідування – вибору методу визначення ціни як демпінгової. Такими країнами визначено Албанію, Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Грузію, Північну Корею, Киргизстан, Молдову, Монголію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та В’єтнам. У разі імпорту з цих країн до ЄС нормальна вартість має визначатися на основі ціни подібного товару (або “побудованої” вартості) у третій країні з ринковою економікою або ціни товару, що експортується з такої третьої країни до інших країн, включаючи Співтовариство, або, якщо такі методи є неможливими, - на будь-якій іншій прийнятній основі, включаючи ціну, яку фактично сплачено чи має бути сплачено у Співтоваристві за подібний товар, скориговану таким чином, щоб до неї увійшла “розумна прибуткова маржа”.

Відбір країн з ринковою економікою (їх ще називають “країнами-аналогами” чи “країнами-сурогатами”) здійснюється на розсуд Комісії. Разом з тим, цей відбір відбувається в рамках системи, де визначальну роль відіграють наступні чинники: зручні умови для адміністративного співробітництва з такою країною; наявність подібного товару; схожість виробничих процесів та технічних і технологічних стандартів виробництва і технологій; надійність цінового рівня (достатня конкуренція). Сам по собі факт того, що виробників подібного товару у країні-аналогу теж може бути звинувачено у демпінгу, не робить використання вітчизняних цін у цій третій країні ненадійним. Вітчизняні ціни зазвичай розглядаються як ненадійні, якщо немає або недостатньо прибуткових продаж даного товару на місцевому ринку або якщо існує особливе становище на ринку, таке як монополія або високий рівень протекціонізму. Треба також брати до уваги часові межі антидемпінгового розслідування. Якщо це можливо, має бути використано будь-яку третю країну з ринковою економікою, яка є суб’єктом такого ж розслідування. З 1988 р. все частіше у якості аналога Комісія відбирала ціни та виробничі витрати країн ЄС або виробників третіх країн, які пов’язані з учасниками промислового виробництва ЄС[21].

Прийнятна третя країна з ринковою економікою відбирається приймаючи до уваги будь-яку надійну інформацію, яка стала доступною на час відбору. Сторони, щодо яких проводиться розслідування, мають бути відразу ж після початку розслідування поінформовані про третю країну з ринковою економікою, яку відібрано, та їм має бути надано можливість подати свої зауваження.

За загальним правилом, антидемпінгове мито встановлюється індивідуально для кожного постачальника з країни, що не є членом ЄС, але для країни з неринковою економікою при визначенні на той чи інший товар антидемпінгового мита, останнє є чинним для усіх експортерів даної країни (так зване правило “NME one country – one duty”).

Особливий підхід до антидемпінгових розслідувань закріплено щодо імпорту з КНР, В’єтнаму та Казахстану,[22] а також з будь-якої країни з переліку країн з неринковою економікою, яка є членом СОТ на дату початку розслідування[23]. Нормальна вартість тут визначається відповідно до вищевказаних правил, що передбачені для країн з ринковою економікою, якщо є очевидним, на підставі належним чином обґрунтованих заяв одного або більше виробників-суб’єктів антидемпінгового розслідування та у відповідності зі “спеціальними критеріями та процедурами”, що умови ринкової економіки превалюють для цього виробника чи виробників щодо виробництва та продажу подібного товару. В іншому разі застосовуються правила для країн з неринковою економікою, що, звичайно, є вкрай невигідним. Так, практика антидемпінгових розслідувань в ЄС показує, що у якості аналога бралися не тільки середньорозвинуті ринкові країни, а навіть і США, коли в результаті для імпортованих з країн NME до ЄС товарів встановлювалося захисне мито в розмірі 100-200%.

Хоча в антидемпінговому законодавстві ЄС не розкривається саме поняття “країна з неринковою економікою”, але є визначення поняття ринкових умов економіки, у яких оперує підприємець-виробник (“фірма”). З цього можна зробити висновок, що умови діяльності підприємців є взагалі й орієнтирами при віднесенні до категорії NME тої чи іншої країни. Тобто, останню визначають як таку, що не оперує ринковими принципами витрат або цінових складових, і, таким чином, продажі товару у такій країні не відбивають його справжньої ціни. При цьому, приймається до уваги: межі, до яких валюта цієї іноземної країни є конвертованою щодо валют інших іноземних країн; межі, до яких тарифні ставки оплати праці у цій іноземній країні визначаються шляхом домовленостей між працівниками та менеджментом; межі, до яких спільні підприємства або інші форми інвестицій фірм інших іноземних країн дозволяються у цій іноземній країні; межі державної власності або контролю над засобами виробництва; межі державного контролю над розподілом ресурсів та контролю за рішеннями підприємств по цінах та випуску продукції; інші подібні чинники.

8.5.2. Антисубсидійні заходи

Антисубсидійні заходи регулюються Регламентом 2026/97 про захист проти субсидованого імпорту[24] і полягають у компенсації прямого чи непрямого субсидування виробництва, виготовлення, експорту або транспортування будь-яких товарів, випуск яких у вільний обіг тягне за собою заподіяння шкоди Співтовариству.

Субсидія розглядається як така, коли надається або державою походження товару, або проміжною державою, з яких товар експортується до ЄС. Субсидування вважається державним, якщо надається урядом або будь-якими органами публічної влади на території країни походження або експорту товару. У випадку проміжної держави правочин розглядається, якщо це є прийнятним, як такий, що відбувається між суб’єктом країни походження та суб’ектом ЄС.

Субсидування має надавати перевагу та здійснюватися у формі фінансового вкладення в державі походження або експорту товару, тобто, коли: а) має місце пряме переведення коштів (грант, позика, придбання акцій тощо), приховане пряме переведення коштів або відповідальності (наприклад, гарантія позики); б) податок, який має справлятися, не справляється або не збирається (наприклад, податковий кредит як стимулюючий фіскальний захід). В цьому аспекті звільнення якого-небудь товару від мита або податку, що справляються відносно подібних товарів, коли цей товар призначений для вітчизняного споживача, або утримання таких мита або податків до розмірів, що не перевищують розмірів, яких вже було досягнуто, не розглядаються як субсидія, за умови, що таке звільнення надається у відповідності з положеннями Регламенту 2026/97; в) на пільгових умовах надаються товари і послуги; г) для забезпечення вищезазначених дій має місце фінансування чи гарантування приватних фондів або управління ними, коли як при нормальних умовах таке забезпечення мало б здійснюватися безпосередньо публічною владою, причому така практика, всупереч реальному підходу, відрізняється від тої, якої зазвичай дотримуються публічні влади.

Субсидія може здійснюватися також у формі підтримання доходності або цінової підтримки у значенні Статті XVI ГАТТ, згідно з якою таке підтримання має прямо чи опосередковано призводити: а) до зростання експорту того чи іншого товару з території держави-учасника ГАТТ чи до зменшення імпорту товару на цю територію, за виключенням “первинних товарів” (сільськогосподарські товари, продукти рибальства, лісового господарства, мінерали у натуральній формі), або б) до продажу товарів на експорт за ціною, нижчою за порівняну ціну, яка виставляється покупцям на подібний товар на внутрішньому ринку. Під “подібним товаром” в даному випадку слід розуміти товар, який є ідентичним, тобто, у всіх відношеннях схожим з товаром, про який йдеться, або, за відсутності такого товару, інший товар, який, хоча й не є схожим у всіх відношеннях, але має характеристики, які є дуже близькими до характеристик товару, про який йдеться.

Субсидія має надаватися окремому підприємству або галузі виробництва, або групі підприємств чи галузей, що знаходяться у сфері юрисдикції органу публічної влади, який надає субсидію. При цьому слід виходити, зокрема, з таких умов:

а) інші підприємства чи галузі не мають доступу до субсидування;

б) немає встановлених чітких та обов’язкових критеріїв щодо автоматичного отримання субсидії або щодо її обсягу;

в) критерії субсидування не встановлено законом, підзаконним актом або іншим офіційним документом;

г) програми субсидування, якщо вони є, обмежуються певними підприємствами чи галузями;

д) переважне використання субсидій певними підприємствами чи галузями або надання їм субсидій у непропорційно великих обсягах;

е) надання субсидій або прийом заявок на субсидії на розсуд органу, що приймає заявки чи виносить рішення;

є) немає обмеження субсидування якимось конкретним географічним регіоном;

ж) субсидія не має випадкового характеру;

з) експортування є головним чинником надання субсидії;

и) субсидування не відноситься до науково-дослідницької діяльності;

і) субсидія надається не для цілей розвитку охорони довкілля.

Субсидування має надавати вигоду. Критеріями вигоди для одержувача субсидії є наступне:

а) у разі внесків до статутного капіталу, вони не відповідають звичайній практиці приватного інвестування на території країни походження або експорту товару;

б) у разі позики є різниця у платі за неї порівняно з платою, яку одержувач мав би зазвичай сплатити на ринку комерційних позик;

в) у разі гарантії позики є різниця у платі за отриману позику, порівняно з платою, яку одержувач мав би зазвичай сплатити на ринку комерційних позик, якби не було гарантії з боку органу публічної влади;

г) винагорода за державну поставку товарів чи послуг є меншою або винагорода за державну закупку товарів є вищою за адекватну винагороду, тобто, за таку, яка відповідає умовам ринку в країні поставки чи закупки або в іншій країні, або умовам світового ринку (ціна, якість, доступність, ліквідність, перевезення тощо).

Компенсаційним інструментом виступає спеціальне мито. Нетарифний характер, види компенсаційного мита та процедура запровадження є аналогічними до антидемпінгового мита. Ставка мита на субсидовані товари встановлюється відповідно до розміру субсидії. Розмір субсидії визначається відповідно до Регламенту 2026/97, а також до спеціальної інструкції Комісії[25].

8.5.3. Заходи проти імпорту, що завдає шкоди, та “зростаючого” імпорту

Країни ЄС є відкритими для імпорту товарів. Разом з тим, встановлені законодавством ЄС заходи проти імпорту є оперативною відповіддю на ситуацію, коли імпорт певного товару зростає настільки за кількістю та/або за своїми умовами, що спричиняє чи загрожує спричинити серйозної шкоди виробникам Співтовариства. Заходи здійснюються за спільними правилами, які, у свою чергу, поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні правила[26] застосовуються щодо не-текстильних товарів походженням з будь-якої країни. Заходами проти імпорту, що завдає шкоди, та “зростаючого” імпорту є “наглядові заходи” та “ захисні заходи ”. Цим заходам можуть передувати спеціальні інформаційно-консультативна процедура та процедура розслідування.

Правила інформаційно-консультативної процедури зобов’язують держави-члени ЄС інформувати Комісію про необхідність застосування процедури розслідування або нагляду. Інформаційно-консультативну процедуру здійснює Консультативний комітет у складі представників держав-членів та представника Комісії. До функцій комітету відноситься консультування щодо необхідності запровадження наглядових заходів чи заходів безпеки, а також розгляд звітів Комісії про результати розслідувань.

Процедура розслідування запроваджується по результатах інформаційно-консультативної процедури. Метою процедури розслідування є встановлення наявності серйозної шкоди товаровиробникам ЄС або її загрози. Під “серйозною шкодою” розуміється суттєве загальне послаблення стану “виробників Співтовариства”, під “загрозою” – ясна неминучість серйозної шкоди, а під “виробниками Співтовариства” - в цілому виробники подібних або безпосередньо конкуруючих товарів у межах території Співтовариства або ті виробники, чий загальний випуск подібних або безпосередньо конкуруючих товарів складає більшу частку загального виробництва даних товарів у Співтоваристві. При проведенні розслідування до уваги приймаються різні чинники тенденцій імпорту та виробництва: обсяг, ціна та рейтинг зростання імпорту, різні економічні показники виробників країн походження імпортованих товарів та виробників Співтовариства (обсяг випуску товарів, обсяг продаж, потужності, акції, ціни, прибутки тощо), а також інші чинники. Розслідування може тривати до 9 місяців (з подовженням до 2 місяців), протягом яких має бути прийняте рішення про запровадження наглядових заходів чи захисних заходів або про припинення розслідування. Якщо протягом 9 місяців не має підстав прийняти таке рішення, розслідування має бути протягом місяця припиненим.

Наглядові заходи запроваджуються рішенням Комісії у разі загрози того, що імпорт може зашкодити виробникам Співтовариства або якщо того “потребують інтереси Співтовариства”. Наглядові заходи можуть запроваджуватися ще в період процедури розслідування. Нагляд має попередній характер, хоча можливий і нагляд ретроспективний (статистичний), тобто, нагляд за тим видом товарів, який вже було випущено у вільний обіг. Попередній нагляд полягає у тому, що випуск товару у вільний обіг можливий за умови видачі імпортеру Співтовариства на його запит уповноваженими органами держав-членів, на будь-який обсяг товару, особливого супровідного імпортного документа, що має відповідати модельній формі і є дійсним у будь-якій іншій державі-члені. Цей документ має контрольний характер: якщо ціна або кількість імпортованого товару буде перевищувати на 5% (за рішенням Комісії – 10%) відповідно ціну або кількість згідно наглядового документу, це може бути завадою для випуску товару у вільний обіг. Рішення Комісії про запровадження нагляду може вимагати від імпортера пред’явлення сертифікату походження товару. Якщо запроваджено регіональні заходи нагляду, замість наглядового імпортного документа має бути пред’явлено дозвіл відповідної держави-члена ЄС. Термін дії наглядових заходів – закінчення півріччя, що слідує після того півріччя, у якому наглядові заходи було запроваджено.

У якості захисних заходів Комісія застосовує:

а) обмеження строку дії наглядового документу на товар;

б) уведення імпортного дозволу для випуску товару у вільний обіг. Наприклад, це може бути, кількісне квотування. При цьому квота, як правило, не може бути нижчою за середній рівень імпорту протягом останніх трьох років. Квоту може бути попередньо розподілено між країнами-постачальниками (про загальні правила квотування див. нижче). Рада може змінити або відкликати рішення Комісії, якщо питання щодо заходів було ініційоване державою-членом ЄС. За ініціативи Комісії заходи можуть запроваджуватися Радою. Заходи не застосовуюься до країн, що розвиваються, якщо їх частка імпорту даного товару не перевищує 3%.

Захисні заходи запроваджуються, коли певний товар імпортується за наявності одного з двох чинників, які завдають чи загрожують завдати серйозної шкоди виробникам Співтовариства: а) зростаючої кількості імпорту; б) певних умов імпорту (щодо країн-членів СОТ такі заходи застосовуються за наявності одразу обох чинників). Вони запроваджуються після проведення процедури розслідування. Однак, у разі екстрених випадків, коли шкода може стати непоправною або коли зростаючий імпорт спричинив або загрожує спричинити серйозної шкоди, протягом не більше 200 днів може бути запроваджено тимчасові захисні заходи без процедури розслідування. Тимчасові заходи полягають у застосуванні підвищених порівняно з існуючим рівнем ставок мита.

Захисні заходи запроваджуються строком до 4 років з можливим подовженням (період загалом не може перевищувати 8 років, включно з тимчасовими заходами). Рада може запровадити інші заходи. Через рік після запровадження, заходи можуть бути лібералізовані, а через три роки – скасовані.

Вищезазначені правила щодо заходів проти імпорту, що завдає шкоди, та “зростаючого” імпорту не заважають країні-члену ЄС застосовувати:

а) заборони, кількісні обмеження або наглядові заходи з міркувань суспільної моралі, громадського порядку та державної безпеки, захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин, захисту національних багатств, які мають художню, історичну чи археологічну цінність, захисту промислової та комерційної власності;

б) спеціальні формальності щодо обміну іноземної валюти;

в) формальності, запроваджені згідно ДЗЕС на виконання міжнародних угод.

Слід зазначити, що існує перелік “деяких третіх країн”, на які поширюються особливі правила запровадження інформаційно-консультативної процедури, процедури розслідування, наглядової процедури та захисних заходів (Регламент 519/94 р.)[27]. Такими країнами визначено Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Північну Корею, Росію, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан та В’єтнам[28]. Підставою включення до переліку є юридично не сформульований показник “країни з державною торгівлею” (state-trading countries), фактично ж мова йде про державну монополію у зовнішній торгівлі або її суттєві рудименти.

Особливість інформаційно-консультативної процедури в даному випадку полягає в тому, що предметом консультацій є питання адміністрування торговельних угод між ЄС та країнами переліку. Крім того, при видачі будь-якого імпортного документу до нього можуть бути включені особливі умови щодо частоти та тривалості цієї процедури.

Згідно із загальними правилами імпорту до ЄС, розслідування, що передує прийняттю можливих заходів, проводиться за умови заподіяння серйозної шкоди або її загрози для відповідних виробників ЄС. Для товарів з країн переліку така умова на початок розслідування не впливає. Якщо, за загальними правилами, у ході розслідування мають вивчатися тенденції імпорту та “інші фактори”, що заподіюють шкоду, для країн переліку “інші фактори” вивчати необов’язково, хоча наявність або загрозу заподіяння шкоди треба довести, виходячи, як мінімум, з тенденцій імпорту.

Уведення додаткового наглядового імпортного документу щодо товарів “країн з державною торгівлею” не пов’язується з тенденціями імпорту та загрозою заподіяння шкоди виробникам ЄС, як це передбачено для товарів інших країн. Для прийняття наглядових чи попередніх захисних заходів за загальними правилами, потрібно визначити наявність імпорту, що спричинив або загрожує спричинити шкоду виробникам ЄС, тоді як щодо товарів “країн з державною торгівлею” такої вимоги немає, як немає й вимоги щодо тривалості тимчасових попередніх захисних заходів (тобто, немає обмеження їх тривалості 200 днями). Насамкінець, для товарів країн переліку існує можливість запровадження обмежень терміну дії будь-якого документу, необхідного для імпортних операцій (наприклад, імпортної ліцензії), а також можливість його умовної видачі аж до умови про його відкликання, тобто, умови про можливу заборону імпортної операції, на яку його було видано.

Lля текстильних товарів походженням з країн, що не є членами СОТ, передбачено спеціальні правила застосування заходів проти імпорту, що завдає шкоди, та “зростаючого” імпорту, Правила диференціюється за групами країн та характером відносин країн з ЄС: деякі текстильні товари походженням з країн, які не є членами ЄС, та уклали двосторонні угоди або підписали протоколи, або досягли інших домовленостей з ЄС[29], та текстильні товари походженням з інших країн[30], причому перша група має певні переваги порівняно з другою. Треба зазначити, що між Україною та ЄС діє угода про торгівлю текстилем[31].

8.5.4. Заходи проти торговельних бар’єрів

Заходи проти іноземних торговельних бар’єрів, тобто бар’єрів, створених третіми країнами, охоплюють не тільки товари, а й послуги та забезпечують реалізацію прав ЄС у відповідності до міжнародних торговельних правил. Ці заходи передбачено у відповідь на торговельні бар’єри, що впливають на ринок ЄС, з метою усунення шкоди, яка ними спричиняється, або у відповідь на торговельні бар’єри, що впливають на ринок третьої країни, з метою усунення несприятливих торговельних наслідків, які з цього випливають (Регламент 3286/94)[32].

Під торговельними бар’єрами розуміється будь-яка торговельна практика, яку прийнято або яка має місце у третій країні та відносно якої міжнародними правилами торгівлі встановлено “право діяти”, тобто торговельна практика, яка є з точки зору міжнародних норм неприпустимою або такою, що дає право заінтересованій стороні на усунення її дії, але не вважається неприпустимою у тій чи іншій країні. Шкодою вважається будь-яка матеріальна шкода галузі виробництва Співтовариства, яку завдає або загрожує завдати торговельний бар’єр щодо будь-якого товару чи послуги на ринку Співтовариства. Несприятливими торговельними наслідками вважаються ті, до яких торговельні бар’єри призводять чи загрожують призвести підприємства Співтовариства щодо товарів або послуг на ринку будь-якої третьої країни і які мають матеріальний вплив на економіку Співтовариства або будь-якого регіону Співтовариства чи сектору економічної діяльності.

Під галуззю виробництва Співтовариства треба розуміти: а) усіх “комунітарних” виробників або постачальників таких товарів чи послуг, що є ідентичними або подібними тому товару чи послузі, які є об’єктом будь-якого торговельного бар’єру, або б) усіх “комунітарних” виробників або постачальників товарів чи послуг, що є конкуруючими з цим товаром чи послугою, або в) усіх «комунітарних» виробників або постачальників товарів чи послуг, які є споживачами чи переробниками товару або споживачами чи користувачами послуги, що є об’єктом торговельного бар’єру. У всякому разі до галузі виробництва Співтовариства відносяться усі виробники чи постачальники, чиє сукупне виробництво становить більшу частину виробництва товарів чи послуг, про які йдеться.

Нарешті, поняття «підприємство Співтовариства» означає компанію чи фірму, створену у відповідності до законодавства країни-члена ЄС, яка має зареєстрований офіс, центральну адміністрацію або переважне місце ведення бізнесу у межах Співтовариства і яка безпосередньо має відношення до виробництва товарів чи постачання послуг, що є об’єктом торговельного бар’єру.

Будь-яка фізична чи юридична особа чи асоціація, що не має статусу юридичної особи, яка виступає від імені галузі виробництва Співтовариства і вважає, що їй завдано шкоди в результаті торговельних бар’єрів, які впливають на ринок Співтовариства, має право на подання скарги. Таке ж право мають будь-яке підприємство Співтовариства чи асоціація, що не є юридичною особою, діє від імені одного чи декількох підприємств Співтовариства і вважає себе постраждалим від несприятливих торговельних результатів дії торговельних бар’єрів, які мали вплив на ринок будь-якої третьої країни, але в цьому разі скарга має бути прийнятою лише за умови, що даний торговельний бар’єр дає право на позов, передбачене згідно з міжнародними торговельними правилами, встановленими багатосторонньою чи двосторонньою торговельною угодою. Нарешті, звернення з вищезазначених обставин може подати держава-член ЄС.

Скарга (звернення) подається до Комісії, яка має якнайшвидше, але не пізніше 45 днів з для подання, винести рішення щодо відкриття процедури перевірки, якщо Комісія не зажадала від заявника надання додаткових документів або інформації. Процедурі перевірки передує консультативна процедура, яку здійснює Консультативний комітет у складі представників держав-членів ЄС та Комісії, який має завданням розгляд питань, пов’язаних з торговельними бар’єрами, та надання письмових та усних консультацій державам-членам ЄС та Комісії.

Процедура перевірки відкривається Комісією за умови, що скарга (звернення) є достатньо доказовою щодо існування торговельних бар’єрів та шкоди або несприятливих торговельних наслідків, що є результатом існування цих бар’єрів. Про початок процедури публікується в Офіційному віснику ЄС, приймаються інші заходи з метою надання усіма заінтересованими особамі відповідної інформації, проводяться за необхідністю перевірки у третіх країнах (за відсутності заперечень з їх боку), заслуховуються зацікавлені сторони (за їх бажанням). За результатами перевірки Комісія, як правило, не пізніше п’яти місяців, але у всякому разі не пізніше семи місяців з дня оголошення про початок процедури перевірки має скласти звіт та скерувати його до Консультативного комітету.

Процедура перевірки припиняється, якщо немає підстав для “дій на відповідь”, та призупиняється, якщо треті країни вдаються до заходів, які є “такими, що задовольняють” і отже не дають підстав для “дій” з боку Співтовариства, але за умови нагляду за реалізацією цих заходів. Процедура призупиняється і в разі початку переговорів Співтовариства з заінтересованими третіми країнами. В разі відсутності підстав для проведення процедури перевірки захисні заходи здійснюються без цієї процедури.

Комісія має право запровадити такі захисні заходи:

а) призупинення або відкликання будь-якої поступки, яку було надано в результаті міжнародних торговельних переговорів (наприклад, поступки в рамках ГАТТ);

б) підвищення існуючих митних тарифів або уведення інших платежів на імпорт (репресивне мито);

в) уведення кількісних обмежень або запровадження будь-яких інших заходів, що змінюють умови імпорту або експорту, або іншим чином впливають на торгівлю з третьою країною, про яку йдеться.

Рішення повинні бути обгрунтованими та підлягають опублікуванню в Офіційному віснику ЄС.

Якщо Співтовариство має зобов’язання щодо міжнародних процедур консультацій чи вирішення спорів, захисні заходи запроваджуються після закінчення цих процедур та з урахуванням їх результатів. Рішення про запровадження захисних заходів приймається Радою кваліфікованою більшістю голосів протягом 30 робочих днів з дня отримання пропозиції Комісії.

Дата добавления: 2015-05-31