Освіта та наукові знання

Про розширення освіти серед русичів свідчать численні берестяні грамоти, а також написи, зроблені на виробах ремісників і на стінах будівель. У літописі від 972 р. уперше згадується про введення Володимиром Святославовичем шкільного навчання на Русі. Ярослав Мудрий під час свого князювання в Новгороді наказав створити школи й навчити грамоті триста дітей.

Дипломатичні й торгівельні зв’язки Русі з Візантією та іншими країнами вимагали від українців високої освіти з обов’язковим знанням грецької та латинської мов. З цією метою у новозбудованій Софії Київській Ярослав у 1037 р. створює школу, що, продовжуючи кращі традиції Володимирової та візантійських шкіл, була по суті вже школою нового типу. Це, за уявленнями того часу, перший вітчизняний вищий навчальний заклад. У цій школі навчалися діти найвищої знаті Русі, діти самого Ярослава, з десяток шляхетних іноземців – претенденти на корони королів. Зокрема, діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андрій, датський принц Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші іноземці.

Багато корисного в справу розвитку освіти вніс Києво-Печерський монастир. Уже в ХІ ст. у ньому виникає центр підготовки вищого духовенства, художників, лікарів, каліграфістів, перекладачів. Тільки до монголо-татарського нашестя зі стін монастиря вийшло понад 80 єпископів. Тут з’явився й набув свого розвитку феномен літописання. У цьому монастирі працювали відомі літописці Нестор, Никон, Сильвестр.

Окрім вміння читати й писати, на Русі добре знали й арифметику. Окрім знання чотирьох правил арифметики, знали тоді й дроби та користувалися ними під час найрізноманітніших обрахунків.

На західноукраїнських землях важливими освітніми й науковими центрами були Галич, Володимир-Волинський, Холм, а пізніше Львів. Вищу освіту могли здобути лише діти багатіїв. Вища освіта передбачала не лише досконале володіння старослов’янською мовою, але й грецькою. Митрополит Климентій свідчив, що вже в першій половині ХIII ст. на Русі близько 400 осіб володіли грецькою мовою.

Культурне та політичне зростання авторитету Галича й Волині в ХІІ столітті втягувало західноукраїнські землі до сфери інтересів європейських держав і висувало потребу володіти латинською мовою. Знали русичі й німецьку мову. Ідеалом тієї епохи була людина "тримовна", тобто знавець грецької, латинської й однієї з європейських мов.

Грамоті навчалися не тільки хлопці, але й дівчата. У літописі розповідається про школу, відкриту онукою Ярослава Мудрого Ганною (Ганкою) Всеволодівною при Андріївському монастирі у Києві. У школі, крім грамоти, дівчата навчалися співу, шиттю, іншому рукоділлю, що для середньовічної Європи було новизною. Знала "книжне письмо" і сама писала книжки княжна Єфросинья Полоцька.

Багато освічених людей було серед князів. Зокрема, Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославич, Володимир Мономах, Ярослав Осмомисл та інші славилися як "книжні мужі", знавці декількох мов. Так, Ярослав Осмомисл знав 8 мов, а Володимир Мономах – 5.

У Київській Русі було створено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя (прототип державного навчального закладу); школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчалися діти ремісників і купців.

За Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв’язки з Візантією – головною берегинею античної спадщини, майже втраченої в Західній Європі. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: "Фізіолог" – популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин, і "Шестиднев" – тлумачення 6 днів створення світу, відомостей з Біблії в образних, казкових формах. Здебільшого вчені були одночасно й релігійними діячами. Так, знаменитий письменник і філософ Ілларіон був митрополитом, відомий письменник, лікар Агапіт – ченцем Печерського монастиря і т.п. філософ, оратор Климентій Смолятич – митрополитом, письменник і проповідник Кирило Туровський – єпископом.

У накопиченні математичних знань провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі круга. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п’ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між розкинутими руками).

Першими лікарями на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI–XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона – заступника медицини й лікарів (2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені до Києва, до них розпочалося багатотисячне паломництво). У ХI ст. у Печерському монастирі лікували Дем’ян (Даміан) –Пресвітер і Агапіт – "безмездний лічець" Русі, як його називає "Києво-Печерський патерик". Зараз на пам’ять про Агапіта у Києво-Печерській лаврі встановлено меморіальну дошку. Широке визнання за рахунок лікарської практики за часів Київської держави здобули також ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої та відвари з лікарських трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви та взагалі вплив словом на хворого – те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур’єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані й дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат "Мазі".

Підсумком накопичення даних у різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.).

Характерними рисами вітчизняної освіти й науки доби, що розглядається були відкритість до світу, активне запозичення й використання набутків інших народів, що виражалося у вживанні грецької та латинської мов, широкій перекладацькій діяльності освітніх центрів. Чітко простежується європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей.У освіті поряд із домінуючими церковнимиіснували сильні світські компоненти. Незважаючи на високий рівень історико-літописної, релігійно-філософської думки сфера природничих наук була ще слабо розвинена.

Дата добавления: 2015-05-26