Абсолютно недієздатними вважалися недоумкуваті і душевнохворі

Пояснюється така позиція римського права в основному історичними чинниками. У давнину, коли здійснення і захист прав вважалися винятково приватною справою його володаря, суперечки про право нерідко вирішувалися за допомогою зброї. І, відповідно, лише той, хто був здатний діяти зброєю, визнавався здатним до набуття прав. Ось чому жінка, за найдавнішими переконаннями, потребувала опіки з боку особи, яка могла забезпечити їй збройний захист.

Крім того немов би властива жінці від природи легковажність () полегшує введення її в оману. Внаслідок цього жінка оголошувалася неспроможною: 1) брати на себе відповідальність за чужий борг; 2) бути опікуном (виняток робився тільки для матері стосовно дітей і для бабки стосовно онука); 3) складати заповіт. Останнє пояснювалося (крім усього іншого) тим, що у найдавніший час заповіт оформлювався у народному зібранні, куди доступ жінкам було закрито, а в подальшому, коли порядок укладання заповіту було змінено, заборона ця зберігалася вже в силу традицій.

З іншого боку неможливість бути присутньою на народних зборах веладо того що, жінкам (як і воїнам та особам, яким не виповнилося 25 років), як виняток із загального правила про те, що ніхто не може виправдовуватися незнанням закону, дозволялося за певних умов скористатися посиланням на незнання закону як на обставину, котра позбавляє відповідальності.

Обсяг дієздатності залежав і від стану здоров’я та поведінки

Неспроможними розумно вести свої справи внаслідок слабкої волі визнавалися марнотратники, тобто особи, котрі нерозумним витрачанням майна ставили себе і родину під загрозу розорення.

За рішенням суду особу могли офіційно визнати «марнотратником», тобто нездатним розпоряджатися майном. Марнотратникові призначався піклувальник, без згоди якого відбувалося лише набуття майна (наприклад, прийняття дарунку чи спадщини, не обтяженої боргами). Марнотратник ніс також майнову відповідальність за власні делікти (штраф за крадіжку чи образу). Витрати здійснювалися піклувальником; без його згоди марнотратник не міг також скласти заповіт -цим запобігалася можливість брати у борг під майбутню спадщину.

На обмеження дієздатності та правоздатності суттєво впливає стан громадянської честі. Громадянська честь — це повага, якою користується людина у своїх співгромадян у силу належних їй правомірності й моральної якості. Громадянська честь може зменшуватися, тоді настає безчестя (____________). Безчестя може бути за законом або за фактичних обставин.

Безчестя за законом настає на підставі розпорядження закону або цивільного права як правило за рішенням суду (вигнання з легіонів за негідну поведінку, подвійні заручини, фіктивне банкрутство, лжесвідчення, неявка свідка, який уже дав обіцянку виступити з показами,двоєженство, розлучення, вступ жінки у шлюб під час траурного року після смерті чоловіка (оскільки батьком дитини, народженої аж до 300-го дня після смерті чоловіка, вважався померлий, такий вступ у шлюб означав, що жінка одружується зі своїм коханцем, аби батьком можливої дитини вважався саме він, а не померлий), а також кримінальний злочин. недоброчесне опікунство, невиконання обов'язків, донесення). У період Домінату «інфамія» вважалася тяжким покаранням, яке додатково накладалося за наклеп, образу, грабунок, зловмисний обман

Фактичне безчестя наставало з моменту осудження суспільством морального обличчя людини (невпійманий злодій, карточний шулер, п'яниця, розпусник).

На обмеження дієздатності впливала також віра, зайняття деякими професіями.

Римляни визнавали безчесними і деякі професії. Так, вважалося: «ганебні особи - гладіатори, звідники, повії, актори», мати з якими торговельні справи чи, тим паче, вступати у шлюб «доброчесний» римлянин вважав для себе недопустимим

негативно виливали на громадянський стан і безпутній промисел (проституція, звідництво). Ті, хто ними займався, проголошувалися (покритими ганьбою) і, зокрема, обмежувалися у спадкових правах. Законодавці і вищі посадові особи вважали своїм обов'язком принизити честь та завдати шкоди матеріальному благополуччю таких людей. Так, наприклад, імператор Гай Калігула встановив щоденний податок на повій у розмірі плати за одні зносини; до цієї ж статті закону було додано, що такому ж податку підлягають усі, хто раніше займався блудом або звідництвом, навіть якщо вони з того часу вступили у законний шлюб.

У період пізньої Імперії було обмежено дієздатність солдатів. Вони, рівно як і особи, позбавлені честі, жінки і раби, могли виступати звинувачами лише в справах «про образу величності»;. Очевидно, імператори взяли до уваги особливий статус цієї категорії громадян, відсутність нерухомого майна, характер доходів, неможливість нести власну майнову відповідальність за неправдиве звинувачення тощо.

Дата добавления: 2015-05-31