Поняття речі. Класифікація речей

Природна система речових прав розкривається через поняття res (річ).

Річ — це частина природи, все одно, живої чи неживої, ізольованої просторово або фізично, або невіддільна від інших частин природи і яка є предметом юридичного панування особи.

Римський юрист Гай проводив класифікацію речей таким чином: "... головний поділ речей зводиться до двох категорій, а саме: одні речі є речами божого права, другі — людського права".

Речі, які відносились до речей божого права, поділялися на святі і релігійні. Визнання того, що річ належить божеству, позбавляло її здатності бути об'єктом особистої власності і такі речі вилучалися з обігу.

Речі святі: речі, присвячені богам (res sacrae), храми і алтарі тощо, а також речі, що перебувають під заступництвом богів — міські стіни міста Риму.

Речі релігійні (res religiosae) — кладовища, могили тощо.

Гай: "Речі, що відносяться до людського права, поділяються на публічні й приватні".

Публічні речі — це речі, суб'єктом права на які є римський народ. Вони поділялися на кілька категорій залежно від їх функцій:

речі загального (громадського) користування, які використо

вуються членами суспільства для своєї користі і для розвитку сус

пільного життя громадян (річки, моря, порти, дороги, громадські

стадіони, бібліотеки тощо);

речі, які слугують специфічним цілям держави і які вилучені

з безпосереднього користування громадян (казна, військове спо

рядження, тюрми, фортеці та ін.);

речі, які є предметом комерційної діяльності держави (дер

жавний земельний фонд, державні раби тощо).

Гай: "Приватні речі — це ті, що належать окремим людям". Приватні речі — це ті, якими члени суспільства володіють як приватні особи.

Найважливішим і суто римським розмежуванням речей на окремі види є їх поділ на манципні та неманципні (res mancipi et res mancipi).

До манципних речей римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітути — найважливіші і найцінніші речі в господарстві.

Неманципні речі — усі інші речі.

Різниця між цими групами речей полягала у способі відчуження.

Неманципні речі відчужувалися шляхом простої передачі — tra-ditio, в той час як для відчуження манципних речей вимагалося виконання певних ритуальних дій в урочистій обстановці в присутності свідків.

Поділ речей на манципні та неманципні зберігався до початку імперії.

Рухомі і нерухомі (res mobiles, res immobiles). Рухомі речі — це речі, які могли змінити своє положення в просторі без зменшення своєї цінності і пошкоджень (тварини, раби, домашній скарб тощо).

Нерухомі речі — це речі, які при переміщенні в просторі втрачають свою цінність (земля, будинки, ліс).

Споживні і неспоживні. Споживні речі — це ті речі, які в процесі їх використання втрачають свої споживні якості повністю або частково (продукти харчування, корм для тварин, будівельні матеріали тощо).

Неспоживні речі — це речі, які при використанні їх не за призначенням втрачають свою початкову суть (землі, будівлі, одяг).

Тілесні і безтілесні. Тілесні речі — це ті речі, які ми бачимо й відчуваємо, речі, що мають матеріальну субстанцію (земля, худоба, будинок тощо).

Безтілесні — це речі, які існують у нашій уяві, абстрактні речі. Це навіть не речі, а швидше права (право спадкування, сервітути, право вимоги тощо).

Подільні і неподільні речі. Подільні речі — це ті речі, які не змінюють свого господарського призначення в результаті їх поділу (земельні ділянки тощо). Гай: "Кожна окрема їх частина являє собою попередню тільки в зменшеному обсязі".

Неподільні речі — з правової точки зору це ті речі, які в результаті їх поділу втрачають своє призначення, цілісність (раб, тварина тощо).

Головні і приладдя. Головна річ визначається як частина речі, яка містить у собі ознаки цілої речі.

Приладдя — це ті складові головної речі, які здійснюють господарське призначення, бо знаходяться в залежності від головної речі (наприклад музикальний інструмент та футляр до нього).

Індивідуальні і родові. Індивідуальні речі — це ті речі, які цінні своєю індивідуальністю, речі унікальні, єдині у своєму роді (скульптури, картини тощо).

Родові речі — це речі, цінність яких визначається за їх родом і кількістю, яких в природі існує багато.

Безхазяйні речі (нічийні) і речі, які знаходяться в правовому володінні. Безхазяйні речі — це ті речі, які на цей час нікому не належать і належати не можуть (звір в лісі, риба в морі, птахи у небі).

Речі в правовому володінні — це речі, які мають конкретного господаря.

Речі, які знаходяться в обігу, виключені з обігу чи обмежені в користуванні. Речі, які знаходяться в обігу — це ті речі, які можуть належати кожному.

Речі, які виключені з обігу — це ті, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод (речі, які є державною власністю).

Речі, які обмежені у цивільному обігу — це ліки, зброя.

Виокремлюють також заборонені речі — ті, які державою заборонені у цивільному обігу (книги про магію, отрути).

Прості, змістовні, збиральні речі. Прості речі — речі, елементи яких не мають самостійної суті, речі, створені з єдиного матеріалу (раб, тварина, дорогоцінне каміння).

Змістовні речі — функціонально-конкретні одиниці, які об'єднують у собі самостійні частини (будівля).

Збиральні — речі, що складаються з предметів, які утримують свою індивідуальність, але сприймаються як складові одного цілого (театр, комерційне підприємство, хор).

Плоди, продукція, доходи. Плоди — продукти органічного розвитку, як живі (тварина), так і неживі речі (врожай).

Продукція — все те, що отримано в результаті виборного використання речі (продукти, приладдя тварин).

Доходи — плоди, які ми отримуємо з речі в результаті юридичних угод (цивільні плоди). Дохід — це грошове надходження від речі.

Незважаючи на те, що проблема речей займала одне з центральних місць і в самому приватному праві, і в древньоримській юриспруденції взагалі, римські юристи не залишили нам загального поняття речі. Але з детальної регламен­тації правового статусу речей визначення окремих видів речей можна скласти загальне уявлення про річ.

Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її воло­дільця. При цьому не має значення чи жива ця природа, чи не жива. Римське приватне право речами визнавало все, що оточувало людину, могло бути об­'єктом речового права і містило в собі певну цінність. Отже, римське приватне право речами визнавало все те, що створено самою природою, а також те, що створено працею людини (зокрема, земля, житло, продукти харчування, пред­мети повсякденного вжитку тощо). Разом з тим, римське право розрізняло поняття речі і товару, які за правовим змістом не збігаються. Товаром може бути об'єкт, який на момент продажу в природі ще не існує (наприклад, май-

бутній врожай), а річчю називається тільки те, що вже є в наявності в даний момент.

Світ, що нас оточує, складається з великої кількості певних речей і встано­вити критерії їх поділу дуже важко, а іноді просто неможливо. Але з цивільно-правового погляду речі все ж поділяються на ряд визначених груп. Поділ речей на певні групи зумовив їх різний правовий режим, який має важ­ливе значення. Деякі види речей залишилися суто римськими, інші групи надовго пережили римське право й епоху, в яку цей поділ був проведений.

Важливим, виключно римським поділом речей на окремі види був поділ на речі, які підлягали складній процедурі передачі, та речі, які не підлягали такій процедурі. До речей, які підлягали складній процедурі передачі - манципації, римляни відносили землю, будівлі, рабів, робочу худобу, земельні сервітути та інші цінні речі, що становили економічну основу римського ра­бовласницького суспільства. З урахуванням їх особливої цінності й був установлений складний порядок їх відчуження.

У чому полягав цей складний процес передачі речей?

Для зійснення, наприклад, договору купівлі-продажу якоїсь речі запрошу­валися не менш, ніж 5-7 свідків і вагар з вагою. Передача права власності на цю річ продавцем покупцеві супроводжувалася виконанням низки ритуаль­них дій в урочистій обстановці. Виконання таких ритуальних дій дістало назву манципації, а речі, які підлягали манципації," дістали назву res mancipi. Усі інші речі набули назви res пес mancipi.

У стародавні часи купівля-продаж таких важливих речей відбувалася зрідка і виконання урочистих обрядів анітрохи не обтяжувало оборот. Однак з роз­витком господарського життя, торгівлі обряд манципації став їх гальмом.

Яке правове значення мав поділ речей на res mancipi і res пес mancipi?

Найперше, якщо обряд mancipatio не відбувався, то право власності не переходило до набувача, покупця. Власником формально залишався прода­вець, який міг у будь-який час вимагати повернення речі, і республіканські суди дуже часто задовольняли такі вимоги. Манципація мала й деякі пози­тивні риси. Вона засвідчувала запрошеними свідками факт переходу права власності на важливі речі від продавця до покупця. І якщо виникали сумніви щодо цього факту, то свідки, які були присутніми при цьому, могли підтвер­дити його дійсність.

Наступним суто римським поділом речей було розмежування речей за їх субстанцією (суттю, матерією). Речі, які мали матеріальну субстанцію, нази­валися тілесними, а ті, які не мали матеріальної субстанції, мали назву безтілесних речей.

Під тілесними речами розуміли такі речі, які можна сприймати дотиком, а під безтілесними такі, що сприймаються лише думкою. Скоріше, це не речі, а

права, наприклад, право на спадкування, яке може не бути реалізоване і все ж залишається правом, як і те, що належить до нереалізованого сервітуту, у тому числі узуфрукт.

Безтілесна річ, додає до сказаного римський юрист Гай, існує у вигляді правового уявлення про якесь матеріальне благо, яке може й не мати тілесної суті. Часто під безтілесними речами розуміли дії осіб, що являли собою гро­шовий інтерес.

Однак юридично важливими є інші поділи речей, які перейшли в наступні системи права. Зупинимо свою увагу на таких видах.

1. Речі рухомі і нерухомі. Первісний поділ речей на рухомі і нерухомі в ранньому римському праві не мав особливого значення, бо і перші й другі речі підлягали майже однаковому правовому режиму. Проте згодом правовий ре­жим рухомих речей почав відрізнятися від правового режиму нерухомих речей. Так Ціцерон, посилаючись на Закони XII таблиць, писав, що вже тоді, тобто в середині V ст. до н.е., були встановлені різні строки набуття за давністю воло­діння земельних ділянок та інших речей. Для того шоб стати власником земельної ділянки за давністю, треба було проволодіти два роки, для інших речей - один рік. За часів домінату були різні правила передачі прав на нерухо­мості і рухомість (наприклад, манципація для нерухомих та деяких рухомих речей).

Рухомими вважалися такі речі, які можна було пересувати в просторі, це, зокрема, тварини, раби, дрібні домашні речі. До нерухомих речей відносили найперше землю, будинки, дороги, міські стіни. Нерухомими речами вважа­лися не тільки земля і надра землі, але й все, що створене чужою працею на землі власника. Основоположним принципом був такий: створене на поверхні йде за поверхнею. Відповідно до цього принципу, побудований дім, незалеж­но від того, хто його збудував і за чий рахунок, завжди належав власнику землі, на якій він стоїть. Усі предмети, пов'язані з землею або функціонально скріплені з її поверхнею, такі як посіви, насадження, були її складовими. Вважалася не­можливою окрема власність на дім і на землю. Навіть повітряний простір над ділянкою землі теж розглядався як частина поверхні: Для нерухомих речей (res mobiles) зміна місця без пошкодження неможлива. Усі інші речі, які можна переносити з одного місця на інше без пошкодження, вважалися рухомими.

2. Речі прості і складні. Класичне визначення такому розрізненню дав юрист Помпоній. Простими оголошуються речі, усі частини яких створюють щось фізично зв'язане і однорідне, створене з єдиного матеріалу (коштовне каміння, раб, кінь та ін.). Вони не розкладаються на частини, а якщо їх розкласти, то самі по собі частини втрачають свою цінність і не мають самостійного значення.

Складні речі складаються із штучно з'єднаних різнорідних речей, які ма­ють між собою матеріальний зв'язок і носять загальну назву (корабель, шафа). Окремі частини такої складної речі не можуть належати різним особам.

Окрему групу становлять сукупності роздільних речей, матеріально між собою не пов'язаних. Ця сукупність речей об'єднувалася тільки однією загаль­ною назвою або ім'ям, наприклад стадо, легіон, бібліотека. У таких випадках предметом правовідносин могли бути окремі речі, які входили в одне ціле.

3. Речі подільні і неподільні. За визначенням Ульпіана, подільними слід вважати таку річ, яка від поділу не змінює свого роду, ні своєї якості, ні цінності. Кожна окрема частина залишається тією ж, що й була, дише меншою за об­'ємом. Подільними речами були насамперед земля і все те, що вона приносить, хліб, розрізаний навпіл, тощо. Отже, неподільними є ті речі, які в разі поділу знищуються або втрачають свою цінність. Поділ неподільних речей міг бути тільки уявним. Частини, які утворюються за такого поділу, називаються іде­альними частинами, або ідеальними долями. У такому випадку ділиться не сама річ (вона неподільна), а лише її цінність. Коли треба розділити неподіль­ну річ, то вона залишається у власності однієї особи, а інші одержують грошову компенсацію.

4. Речі споживні і неспоживні. В цьому випадку поділ зроблено з уваги на те, що одні речі (земля, будівлі, знаряддя праці, дорогоцінне каміння та ін.) в процесі користування не споживаються або споживаються непомітно, а інші (вино, хліб, м'ясо тощо), згідно з їх призначенням, - зменшуються або знищу­ ються зовсім. Зазначені особливості речей не можна не брати до уваги, виробляючи юридичні правила, якщо доводиться стикатися з ними. Так у найм здаються лише неспоживані речі, а в позику надаються речі споживні. Спо­живними речами визнавалися й гроші, оскільки користуватися ними можна не інакше як шляхом витрачання.

5. Речі, наділені родовими ознаками, і речі індивідуально-визначені. Дана
класифікація грунтується на поміченому римлянами своєрідному явищі, коли
юридичні правила доводиться будувати по-різному - залежно від того, як виз­
начено ту чи іншу річ у конкретних умовах обороту. Ці умови можуть будуватися так, що пов'язана з ними річ буде тим чи іншим способом виділена
(наприклад, придбання відомої картини, скульптури, золотої вази). Така річ
називається індивідуально визначена. Але якщо за умовами обороту річ особ­
ливо не виділяється, а характеризується загальним чином, то її розглядають
уже як визначену родовими ознаками. Такі речі не мали в обороті індивідуаль­
ності, їхня мінова цінність визначалася такими параметрами, як Bafa, міра,
число. Джерела римського права для позначення речей, індивідуально визна­
чених, вживали термін species, а для родово-визначених - genus.

Поділ речей на родові і індивідуально-визначені пов'язаний з різним вир­ішенням питання юридичного становища цих речей. Фізична загибель родових речей (від пожежі, крадіжки) цілком можлива, але для права, для кредитора вони не гинули, тому що завжди могли бути замінені іншими речами. Гроші

дають у кредит числом і числом же одержують від боржника. Звідси правило -рід не гине.

Однак, якщо сусід позичав у сусіда золоту вазу, то він уже мав справу з індивідуально-визначеною річчю і повинен був повернути не будь-яку річ, хоча б і золоту, а тільки ту, яку він позичив. Якщо індивідуально-визначена річ випадково гинула, то договір припинявся, хоч зобов'язана особа несла відпо­відальність у розмірі вартості втраченої речі.'

6. Речі головні і побічні (придаткові). Головною називалася річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої інша не може вживатися. Речі побічні певним чином залежали від головної і підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей відносили: частини речі, приналежність, плоди і витрати.

а) Частини речі не були об'єктом юридично самостійного існування. Коли
річ у цілому була об'єктом юридичного правочину, то наслідки цього право-
чину поширювалися і на всі частини речі. Об'єктом самостійних правочинів
частина речі могла бути лише в разі свого відокремлення від цілого.

б) Приналежність. Приналежністю називалася річ, пов'язана з іншою (го­
ловною) річчю не фізично, а економічно. Головна річ вважалася незакінченою,
якщо від неї відокремлена приналежність. Звичайно, приналежність може існу­
вати окремо від головної речі, але тільки в процесі спільного користування
досягається господарський результат (наприклад, ключ і замок, човен і вес­
ло). У зв'язку з тим, що приналежність може існувати самостійно, вона може
бути предметом самостійних прав на неї. Однак, якщо немає спеціальних зас­
тережень зацікавлених осіб, усі правові відносини, встановлені на головну річ,
поширюються і на приналежність.

в) Плоди. Плодом називається таке органічне або фізичне виробництво речі, яке відокремлюється від неї без порушення її суті і становить звичайний прибуток у господарстві. Плоди бувають природні й цивільні, або прибуткові. Плодами природними вважалось насамперед органічне виробництво таких речей, які регулярно і постійно одержували від експлуатації речей, що прино­ сили плоди без зміни їх господарського призначення. Джерела римського приватного права до плодів природних відносили тварин, овечу вовну, хліб, овочі, фрукти тощо. До плодів належать і цінності, набуті шляхом господарсь­ кої діяльності, наприклад відсотки від капіталу, орендна плата. Такі плоди називаються цивільними або прибутковими.

Плоди діляться на такі, що відокремились від речі, яка їх виробляє, і не відокремлені: на плоди наявні в натурі і спожиті та інші. Ці відміни в понятті плодів мають велике значення, якщо порушується питання про право влас­ності та обов'язок повернення плодів. Зокрема, якщо річ повертається на підставі віндикаційного позову, наявні плоди завжди підлягають поверненню власнику разом з річчю. За спожиті плоди добросовісний володілець відпові­дальності не ніс.

г) Витрати. Будь-які затрати, зроблені на ту чи іншу річ, називаються вит­ратами. Римське приватне право знало витрати необхідні, без яких річ не може існувати, корисні, які поліпшують річ, збільшуючи її цінність, і витрати зара­ди примхи, особистих смаків. Цей поділ витрат також має правове значення, особливо у позовах цро повернення речі.

7. Речі в обороті і вилучені з обороту. Римські юристи розрізняли речі в
обороті і речі, вилучені з обороту. До першої категорії - в обороті - відносили­
ся речі, які становили об'єкти приватної власності і обороту між окремими
людьми. Це, зокрема, земля, раби, робоча худоба, сервітути, спочатку сільські,
а потім і міські.

Вилученими з обороту називалися такі речі, які не могли бути об'єктом особистої власності в силу свого специфічного призначення, а не за своєю при­родою. Вилученими з обороту були: а) речі, присвячені богам (храми, олтарі); речі, які перебувають під заступництвом богів (міські стіни міста Риму, кладо­вища тощо); б) речі спільного користування, які безпосередньо служили усім людям (дороги, площі, великі ріки і моря тощо).

8. Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначен­
ням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважали
все, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входило
усе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово по­
няття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Отож
майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу май­
на входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину.
Особливу увагу на це треба було звертати під час спадкування, щоб запобігти
розплаті за чужі борги.

Розглянутий поділ речей у Стародавньому Римі в наслідок своєї високої абстрактності виявив таку життєздатність, що в загальному вигляді і в наш час не втратив практичного значення.

Дата добавления: 2015-05-31