Поняття та склад збитків у зв'язку з порушенням та розірванням договору, вимоги щодо їх відшкодування

Відповідно до розділу V Конвенції договір може бути розірвано. Розірвання договору звільняє обидві особи від їх зобов'язань, але за ними зберігається право на стягнення збитків. Розірвання договору не впливає на умови договору, які торкаються порядку вирішення спорів чи прав і обов'язків сторін у випадку його розірвання. Сторона, яка виконала договір повністю чи частково, може вимагати від іншої сторони повернення усього того, що було першою стороною поставлено чи сплачено за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повинні зробити це одночасно. Якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він має також сплатити відсотки з неї, враховуючи час, що сплив з дати сплати ціни. Покупець може втратити право заяви про розірвання договору. Проте він зберігає право на усі інші засоби правового захисту, передбачені контрактом і Конвенцією. Контрагент за договором може розірвати контракт, дотримуючись вимог Конвенції. Сторона має право заявити про розірвання контракту, якщо невиконання іншою стороною своїх зобов'язань суттєво порушує договір або якщо договір не виконаний протягом додатково наданого "розумного" строку. В інших випадках розірвання контракту не допускається.

Конвенція передбачає норми, які регулюють засоби правового захисту в разі порушення договору продавцем та покупцем (відповідно до статей 45-52 та статей 62-65). Наприклад, якщо покупець не виконує зобов'язання за договором, продавець може вимагати відшкодування збитків. Тобто:

1) вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставленого чи виконання інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою;

2) встановити додатковий "розумний" строк для виконання покупцем своїх обов'язків. У цей час продавець не застосовує ніяких засобів правового захисту, однак він не позбавлений права вимагати відшкодування збитків за прострочення виконання договору;

3) заявити про розірвання договору;

4) самостійно скласти специфікацію товару (документ, який засвідчує форму, розміри та інші відомості про товар).- якщо покупець не зробив цього відповідно до договору чи після закінчення строку, протягом якого покупець міг би це зробити, у випадку незгоди з пропозиціями продавця. Якщо після отримання повідомлення від продавця покупець не вчинив вказаного, специфікація від продавця, складена ним, буде обов'язковою.

Здійснення продавцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків і не надає відстрочки покупцю від судового чи арбітражного розгляду.

Збитки за порушення договору однією зі сторін складають суму, котра охоплює збитки та упущену вигоду. Такі збитки не можуть перевищувати втрат, які сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачити в момент укладення договору як можливі наслідки, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Якщо договір розірвано і покупець купив товар взамін або продавець перепродав товар, сторона, котра вимагає відшкодування збитків, може стягнути різницю між договірною ціною і ціною відповідно до укладеного натомість договору. Сторона, яка бажає відшкодувати збитки, може вимагати різницю між ціною, встановленою у договорі, та ціною, що існує на момент розірвання договору. Проте, якщо сторона, котра вимагає відшкодування шкоди, розірвала договір після прийняття товару, замість ціни, що існувала на момент розірвання договору, застосовується ціна, яка існувала на момент прийняття товару.

3.5. Загальна характеристика джерел права, що регулюють міжнародні перевезення.

Джерела правового регулювання міжнародних перевезень - це зовнішня форма вираження норм, що регулюють відносини в галузі міжнародних перевезень.

Види джерел правового регулювання міжнародних перевезень - це акти національного законодавства, звичаї, міжнародні договори, судова практика, договори суб'єктів транспортних відносин.

Характеризуючи акти національного законодавства, варто розрізняти і основу всього законодавства окремих держав (конституції), і акти транспортного законодавства. Наприклад, Конституція України 1996 р. хоча і не є актом транспортного законодавства у прямому значенні, але становить основу всього законодавства України, містить норми різного характеру, але водночас окремі її положення - це норми цивільного права, які суди можуть безпосередньо використовувати для захисту прав та інтересів осіб (постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"). Так, Конституція України містить низку норм, що визначають принципові положення регулювання відносин власності (статті 13,14,41) та ін.

Згідно зі ст. 8 Конституції України всі інші закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади повинні прийматися на основі Конституції України, її положень.

Для регулювання відносин за участю іноземного елементу застосовують колізійні, а також спеціальні матеріально-правові норми. Колізійні, безумовно, не вирішують питання по суті, а скеровують до тих або інших норм внутрішнього законодавства.

Звичай як джерело правового регулювання міжнародних перевезень визнається у більшості правових систем. Зважаючи на характер правового звичаю, можна виокремити декілька його видів: міжнародні; внутрішньодержавні; судові; ділового обігу (обороту);

· звичаї, ґрунтовані на звичаєвому праві та ін. Окремі звичаї зафіксовані у відповідному документі (приміром, звичаї розподілу загальної аварії кодифіковані у Йорк-Антверпенських правилах, а також закріплені у Кодексі торговельного мореплавства; деякі судові звичаї зафіксовані у постановах Пленуму Верховного Суду України тощо). Але інші в документах не закріплені, вони мають характер правових аксіом, які зазвичай беруть до уваги учасники цивільних відносин.

Звичаї можуть мати характер конкретного правила (скажімо, судно розвантажують упродовж терміну, передбаченого звичаями того чи іншого порту). Однак вони можуть також бути окреслені загально. Наприклад, у частині 4 статті 13 ЦК України передбачено: здійснюючи цивільні права, особа повинна дотримуватися "моральних засад суспільства". Очевидно, що "моральні засади суспільства" є категорією звичаєвого права, якій надана обов'язкова чинність нормою ЦК України. Водночас ця категорія потребує додаткового тлумачення, отже, необхідне з'ясування сукупності конкретних звичаїв, які визначають моральні засади суспільства (гуманітарні цінності, прийняті у суспільстві, та ін.).

Частина 2 статті 7 ЦК України визначає місце звичаїв у системі норм цивільного права, передбачаючи, що звичай, який суперечить актам цивільного законодавства або договору, не застосовується. Однак це положення варто тлумачити ширше, оскільки не може також застосовуватися і звичай, що суперечить моральності суспільства, публічному інтересу і под.

Міжнародний договір - це угода двох або кількох держав, яка містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у відносинах між ними. Його можна називати по-різному: договір, угода, пакт, конвенція, протокол та ін. Залежно від ріввя укладання міжнародного договору він може бути міждержавним, міжурядовим, відомчим, а якщо є декілька сторін - двостороннім або багатостороннім. Порядок набуття ними чинності встановлено статтею 20 Закону України "Про міжнародні договори України*1. До міжнародних договорів, положення котрих застосовують в Україні, належать:

- договори, ратифіковані Верховною Радою України;

- договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснене на основі рішень Верховної Ради України або Президента України;

- договори, що набули чинності з моменту підписання їх Президентом України.

Вони підлягають опублікуванню у "Відомостях Верховної Ради України", газеті Верховної Ради України "Голос України", а також в "Зібранні чинних міжнародних договорів України".

Міжнародні договори, чинні в Україні, мають пріоритет перед національним законодавством. Таке правило відображає загальну тенденцію до гармонізації міжнародних угод і національного законодавства з формуванням у перспективі уніфікованих норм у галузі цивільного права. Питання про час дії міжнародного договору й акта національного законодавства, котрі містять колізійні норми, розв'язують так: якщо міжнародний договір укладений раніше, то акт цивільного законодавства не набуває чинності взагалі; якщо ж акт цивільного законодавства виданий раніше, ніж був укладений міжнародний договір, то цей акт втрачає силу з моменту набуття чинності міжнародним договором. Водночас необхідно застосовувати правила про дію закону в часі, встановлені статтею 5 ЦК України.

Специфіка міжнародного договору як форми законодавства полягає в тому, що це - угода суб'єктів цивільного права (стаття б ЦК України): вона після надання міжнародному договору в Україні в порядку, викладеному вище, чинності стає частиною національного законодавства, а відтак переходить у категорію "акти цивільного законодавства".

Дата добавления: 2015-05-31