Питання про можливість вибору сторонами зобов'язання застосовуваного права

Говорячи про автономію волі як колізійну формулу прикріплення, розуміють, що у випадках, установлених законом, учасники (учасник) приватноправових відносин з іноземним елементом можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту таких відносин (fee voluntatis). Ст. 5 Закону України про МПрП встановлює загальні правила і критерії застосування автономії волі.

Вибір права країни сторонами у принципі не обмежується колом правопорядків країн, з-поміж яких можливий вибір, якщо інше не встановлено законом. Тут у першу чергу мається на увазі встановлене Законом застереження щодо недопущення шахрайського обходу закону. Так, ст. 10 Закону встановлює, що право-чини або інші дії учасників правовідносин, спрямовані на вибір права в обхід правил Закону, є нікчемними. Правилом дещо іншого характеру є застереження про публічний порядок (ст. 12 Закону). Обидва вказані застереження є факторами обмеження автономії волі сторін, але норма щодо обходу закону застерігає сторони від недобросовісного вибору права, а застереження про публічний порядок адресовано безпосередньо судові і передбачає, що навіть у випадку добросовісного вибору (або у випадку, коли на застосування іноземного права вказує колізійна норма) іноземний закон не застосовується, якщо його застосування призводить до наслідків, несумісних з місцевим публічним порядком.

Частина 5 ст. 5 Закону вирішує проблему дії автономії волі в часі. Відповідно до цього положення, вибір права країни або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. При цьому вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну силу і є дійсними з моменту його вчинення. Однак при цьому вибір права або зміна раніше обраного права не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним у зв'язку з недодержанням його форми і не можуть обмежувати чи порушувати права, які треті особи набули до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

Вибір права сторонами має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. При цьому Закон допускає, що вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. У випадку вибору права щодо окремих частин правочину такий вибір повинен бути явно вираженим.

В цілому критерії вибору права зводяться до такого:

· вибір права можливий тільки у приватноправових відносинах, ускладнених іноземним елементом;

· вибір права можливий не тільки з-поміж правопорядків держав, до яких належать сторони даних правовідносин. Сторонам не заборонено також підпорядкувати свої правовідносини праву третьої держави

· розсуд сторін щодо вибору права обмежений. Здійснення вибору неможливе, якщо колізійна норма, яку суд визнав застосовуваною в даному випадку, такого вибору не допускає. Угода (або застереження) про вибір права може бути визнана нікчемною, якщо буде встановлено, що сторони здійснили вибір права з метою уникнення застосування належного правопорядку (див. щодо обходу закону) та штучного створення для себе пільгових умов. Обране право також не може бути застосоване, якщо таке застосування призведе до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України;

Закон говорить про можливість обрати застосовуване право, але не дозволяє сторонам визначати спосіб, у який застосовуване право має бути встановлено. Іншими словами, сторони можуть вказати на застосування правопорядку певної держави, загальних принципів права та справедливості, звичаїв ділового обігу тощо. Суд має прийняти такий вибір сторін у тих випадках, коли право вибору дозволено законодавством. Однак на практиці трапляються випадки встановлення сторонами "бланкових" правил визначення застосовуваного права (відсилання до права "країни продавця або країни покупця", застосування "права країни позивача залежно від того, яка зі сторін подає позов", тощо). Фактично такі угоди не є вибором права, і суд не зв'язаний такими угодами. У цих випадках застосовуване право має визначатися на підставі тих колізійних норм, які суд вважатиме належними.

Дата добавления: 2015-05-31