Умови здійснення підприємницької діяльності

План

План

РОЗРОБИВ

Заключна частина 5 хвилин

1. Нагадується тема та мета, вказується ступінь їх засвоєння.

2. Дається оцінка всім студентам, які відповідали на контрольні питання.

3. Дається завдання на самостійну підготовку.

4. Даються відповіді на запитання по темі заняття.

Старший викладач кафедри О.К. Неймирок

1. Поняття господарського права та господарських правовідносин.

2. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки, види та принципи.

3. Суб'єкти підприємницької діяльності та коло осіб, яким забороняється займатись підприємницькою діяльністю.

4. Досудове врегулювання господарських спорів.

5. Справи, підвідомчі господарським судам.Порушення справ у господарському суді.

Самостійна робота –год.

1. Поняття та способи захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарської діяльності.

2. Порядок розгляду справ господарськими судами.

3. Діяльність третейських судів в Україні. Міжнародні арбітражі.

Основні поняття теми: господарське право, предмет господарського права, господарська діяльність, господарські правовідносини, господарське законодавство, підприємництво, суб'єкти господарю­вання, філія, представництво, державна реєстрація суб'єктів підприємництва, припинення діяль­ності суб'єктів господарювання, право на захист, банкрутство, господарське судочинство, місцеві господарські суди, апеляційні спеціалізовані суди, Вищий Господарський Суд України, третейський суд, претензія, претензійний порядок, підвідомчість, підсудність.

1. Поняття господарського права та господарських правовідносин.

Господарське право — це комплексна галузь права, яка є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління економікою, виробництва та реалізації про­дукції, виконання робіт і надання послуг з метою одер­жання прибутку або без такої мети.

Господарське право базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, цивільно-правових угод і кон­кретизує їх, а також містить норми адміністративного, фі­нансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Господарське право і найближче до нього за зміс­том цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання май­нових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні і юридичні особи, а господарське — конкретизує цивільно-правові норми відносно конкретних сфер і видів господарської діяльності.

Предметом правового регулювання господарського права є — суспільні відносини у сфері управління еко­номікою, виробництвом і реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків чи без такої мети.

З цього погляду господарське право становить систему норм, які регулюють господарську діяльність, господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснен­ня господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами й іншими учасниками від­носин у сфері господарювання. Тобто, зміст предмета госпо­дарського права визначається двома поняттями: "організа­ція господарської діяльності" та "здійснення господарської діяльності".

" Господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Г осподарська діяльність - це суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання на професійній основі стосовно виготовлення продукції, надання послуг, виконан­ня робіт не для власного споживання, а для задоволення потреб третіх осіб.

Зважаючи на вищезазначене, визначимо ознаки господар­ської діяльності:

- її здійснюють суб'єкти господарювання;

- вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробни­ка, а для задоволення потреб третіх осіб;

- вона здійснюється на професійних засадах;

- результати такої діяльності мають вартісний характер і реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

- ця діяльність поєднує і приватні інтереси виробника, і публічні інтереси держави та споживачів.

Господарська діяльність (господарювання), згідно зі ст. 6 ГК України здійснюється на таких загальних принципах (засадах):

1. забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

2. свобода підприємницької діяльності у межах, визна­чених законом;

3. вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

4. обмеження державного регулювання економічних про­цесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, за­хисту прав споживачів і безпеки суспільства й держави;

5. захист національного товаровиробника;

6. заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх поса­дових осіб у господарські відносини.

Залежно від мети і способу організації та здійснення гос­подарської діяльності, згідно з ч. 2 ст. З ГК України, вона є двох видів - підприємницькою (комерційною) та некомерційною господарською діяльністю. Господарська діяль­ність, котра здійснюється суб'єктами господарювання для досягнення економічних і соціальних результатів та з ме­тою одержання прибутку, — це підприємництво, а суб'єкти такої діяльності — підприємці.

Господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання без мети отримання прибутку, - некомерційна господарська діяльність. Вона здійснюється з метою задоволення соціально-економічних потреб незалежно від прибутковості.

Організація господарської діяльності становить другу складову господарських відносин. ГК України не розкриває зміст поняття "організація госпо­дарської діяльності". Кодекс визначає це поняття як систе­му заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів господарської системи певного ре­гіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади), певного суб'єкта господарювання.

До елементів гос­подарської системи відносять: 1) суб'єкти, 3) норма­тивну,

2) майнову базу, 4) інформаційну системи.

Сфера господарювання надзвичайно складна з огляду на різноманітність суспільних відносин, які виникають між її суб'єктами й іншими учасниками господарського життя, в яких зв'язок між ними складається з їх прав і обов'язків. Відносини, що створюються при цьому, попри свою багато­манітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спіль­ні специфічні ознаки:

1) сфера — економіка (господарювання) різного рівня (дер­жавного, територіального, локального);

2) зміст — безпосереднє здійснення господарської діяль­ності (виготовлення продукції, виконання робіт, на­дання послуг) та (або) організація (керівництво) такою діяльністю;

3) особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - громадянин-підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати ) споживачі, органи державної влади й органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, котрі виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організацій­но-господарські повноваження на основі відносин влас­ності (ст. 2 ГК України);

4) поєднання майнових та організаційних елементів.

С т. 1 ГК Украї­ни, в якій господарські відносини – це відносини, що ви­никають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між ци­ми суб'єктами й іншими учасниками відносин у сфері гос­подарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необ­хідність їх класифікації (поділу на види за різними кри­теріями.

Так, згідно з ч. 4 ст. З ГК України, сферу господарських відносин становлять гос­подарсько-виробничі, організаційно-господарські та внут­рішньогосподарські відносини.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі й організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характе­ру правовідносин.

Господарсько-виробничими відносинами згідно з ч. 5 ст. З ГК України є майнові та інші відносини, котрі виникають між суб'єктами господарювання при безпо­середньому здійсненні господарської діяльності.

Організа­ційно-господарськими називаються відносини, котрі склада­ються між суб'єктами господарювання та суб'єктами органі­заційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК України).

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин обумовлено їх виникненням і дією — всередині господарської організації (між її структурними підрозділа­ми, органами, між організацією в особі органів управління і їх посадових осіб та її учасниками, між організацією і її структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

- горизонтальні, учасники яких рівноправні;

- вертикаль ні, в яких одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, у тому чис­лі власник майна іншого учасника.

За галузями економіки та сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в агропромисловому комплексі, в галузі промисловості, галузі транс­порту, галузі капітального будівництва, у сфері приватиза­ції державного та комунального майна, сфері економічної конкуренції й антимонопольного регулювання тощо.

Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку — правил організації, безпосереднього здійснення й управління господарською діяльністю. Воно розглядається як сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (організації) такою діяльністю.

2. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи.

Легітимне визначення поняття "підприємництво", сформульовано в ст. 42 ГК Украї­ни:

"підприємництво — це самостійна, ініціативна, си­стематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку."

У ст. 44 ГК України закріплено принципи (основи) під­приємницької діяльності, а саме:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програм діяль­ності;

- вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється;

- залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

- встановлення цін на про­дукцію та послуги згідно зі законом;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоеко­номічної діяльності, використання підприємцем належ­ної йому частки валютної виручки на свій розсуд;

- вільного розпорядження прибутком, який залишаєть­ся у підприємця після сплати податків, зборів та ін­ших платежів, передбачених законом.

Основні ознаки підприєм­ницької діяльності:

1) її ініціа­тивність і самостійність, що відображено в нормі ст. 43 ГК України. Ініціативність і самостійність — це зорієнтована на дії самореалізація підприємців. Підприємці активно обирають ініціативу. Вони свідомо не уникають тієї ситуації, коли самі відповідають за успіх або невдачу справи.

2) творчий та інноваційний характери, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва.

3) система­тичність (регулярність, професійність, постійність).

4) ризиковий характер, тобто перекладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів стосовно їх превенції або усунення, не пов'язане з поведінкою підприємця.

5) цільове спрямування на отримання при­бутку. На думку декотрих авторів, метою підприємниць­кої діяльності є одержання не прибутку загалом, а саме підприємницького прибутку. Підприємницьким прибутком у літературі називають особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу.

6) самостійна юридична відповідальність. Мається на увазі те, що підприємці зобов'язані дотриму­ватися чинного законодавства, і їх відповідальність не об­межується одним видом юридичної відповідальності, а є такою, яка поєднує всі її вияви.

7) соціально відповідальний характер. Соціальна відповідальність розу­міється як суспільна відповідальність, тобто очікування то­го, що компанії мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у розв'язання суспільних і соціальних проблем. Тут важливе розуміння підприємцями необхідності здійс­нювати власну діяльність вживаючи всі заходи для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (еко­логічний аспект).

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебільшого теоретичний, до того ж — неофіційний, характер. Тому допускається застосування різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької діяльності.

І. За ознакою предмета діяльності учасників відповідних право­відносин підприємницьку діяльність можна класифікувати на:

1. Виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція.

2. Невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяється:

- діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтних робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезень);

- діяльність із зайняття торгівлею;

- інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фі­нансовому ринку.

ІІ. За ознакою суб'єкта — учасника відповідних правовідносин підприємницька діяльність поділяється на:

1. Підприємництво без створення юридичної особи (просте). Воно здійснюється фізичними особами, що набули в уста­новленому порядку статусу суб'єкта підприємницької діяль­ності.

2. Підприємництво зі створенням юридичної особи (складне).

ІІІ. Залежно від наявності обмежень у зайнятті підприємниць­кою діяльністю останню можна поділити на:

1. Вільну підприємницьку діяльність. Для провадження такої діяльності не потрібна згода (дозвіл) держави в особі уповнова­жених нею органів.

2. Дозвільну підприємницьку діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвільною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановленими за­конодавством, які, в свою чергу, можна поділити на:

2. Суб'єкти підприємницької діяльності та коло осіб, яким забороняється займатись підприємницькою діяльністю.

Важливе значення має визначення суб'єкта підприємни­цької діяльності.

З юридичного погляду, для характеристики суб'єкта підприємницької діяльності в Україні як суб'єкта господарю­вання найважливіший факт легітимації, тобто державного підтвердження законності його входження в підприємни­цьку сферу та заняття підприємницькою діяльністю, що за­свідчується фактом його державної реєстрації, а в окремих випадках також ліцензуванням і патентуванням певних видів діяльності.

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване тео­рією господарського права, котра випливає з того, що суб'єк­тами господарського права є учасники господарських відносин.

Згідно зі ст. 2 ГК України, учасники відносин у сфері господарювання — це:

1) суб'єкти господарювання;

2) споживачі;

3) органи державної влади й органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією;

4) громадяни, громадські й інші організації, які виступа­ють засновниками суб'єктів господарювання чи здійс­нюють щодо них організаційно-господарські повнова­ження на основі відносин власності.

Ст. 55 ГК України визначає, що суб'єктами господарю­вання визнаються учасники господарських відносини, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'яз­ків), мають відокремлене майно та несуть відповідальн ість за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання згідно, з ч. 2 ст. 55 ГК Украї­ни, є:

1) господарські організації —юридичні особи, створені згідно з ЦК України, державні, комунальні й інші підприємства, створені згідно з ГК України, а також інші юридичні особи, котрі здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці й особи без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність і зареє­стровані згідно зі законом як підприємці.

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госпо­дарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності без створення юридичної особи (через які суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарсько­го відання, права оперативного управління).

Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництво м є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Отже, суб'єктами господарювання можуть бути громадяни та юридичні особи, які легітимно здійснюють господар­ську діяльність.

Правовий статус юридичної особи суттєво відрізняється від правового статусу громадянина - суб'єкта підприєм­ницької діяльності.

По-перше, юридичною особою є органі­зація, тобто колективне утворення, що характеризується організаційною єдністю. Організаційна єдність виявляєть­ся, насамперед, у визначеній установчими цілями юридич­ної особи внутрішній структурі, ієрархії, підлеглості орга­нів управління, що становлять цю структуру, а також чіт­кій регламентації відносин між усіма її складовими.

По-друге, юридична особа має відокремлене майно, осно­вою для формування якого є майно, що передається заснов­ником під час її створення. Тому юридична особа несе само­стійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, крім випадків, установлених законодавчими актами й уста­новчими документами юридичної особи — суб'єкта підприємництва.

Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути гро­мадяни, не обмежені законом у правоздатності або дієздат­ності.

У такий спосіб, підприємцями можуть бути особи, котрі досягли віку цивільного повноліття — 18 років, із яким за­кон пов'язує настання повної дієздатності (єдиним винят­ком є досягнення повної дієздатності до досягнення 18 років особами, які вступили у шлюб або одержали згоду батьків чи опікунів на підприємництво).

Чинним законодавством і, насамперед, Конституцією України (ч. 2 ст. 42) обмежується підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної вла­ди та органів місцевого самоврядування.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян:

- військовослужбовців, службових осіб органів проку­ратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також органів державної вла­ди й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

- осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльні­стю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

- осіб, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво й інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступа­ти співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, по­в'язані з матеріальною відповідальністю.

Дата добавления: 2015-05-31