Порушення справ у господарському суді

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до госпо­дарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;

- державних та інших органів, які звертаються до госпо­дарського суду у випадках, передбачених законодав­чими актами України;

- прокурорів та їх заступників, котрі звертаються до господарського суду в інтересах держави;

- Рахункової палати, що звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, перед­бачених Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в ін­тересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необ­хідність їх захисту, а також визначає орган, уповноваже­ний державою здійснювати відповідні функції у спірних від­носинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарським судам підвідомчі справи:

1. Справи у спорах, які виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, у то­му числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

- спорів про приватизації державного житлового фонду;

- спорів, які виникають при погодженні стандартів й технічних умов;

- спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи згідно зі законодавством не можуть бути встановлені за угодою сторін;

- спорів, які виникають із публічно-правових відно­син та віднесені до компетенції Конституційного Су­ду України й адміністративних судів;

- інших спорів, вирішення яких згідно зі законами України та міжнародними договорами України, від­несено до відання інших органів.

2. Справи про банкрутство.

3. Справи за заявами органів Антимонопольного коміте­ту України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4. Справи, що виникають з корпоративних відносин у спо­рах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням і припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути пере­дано сторонами на вирішення третейського суду (арбітра­жу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Самостійна робота – 3 години

1. Поняття захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарської діяльності. Способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.

Потреба захисту суб’єктивного права, інтересу виникає перед­усім у зв’язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутись і в разі загрози порушення права в майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії самого носія права, наприклад, у зв’язку з утратою відповідного документа.

Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.

Досить часто різне розуміння інтересів контрагентів призводить до виникнення спору між ними. Як правило, в такій ситуації щонайменше одна зі сторін зобов’язання вважає свої права порушеними. У такому разі розв’язання такого спору може бути передане або до спеціально уповноваженого владного органу, або до органу, який вибрали сторони для себе самостійно.

Суть правового захисту трактується неоднозначно. У наукових публікаціях радянського періоду, за умов адміністративно-командної економіки, висловлювалися найрізноманітніші думки щодо поняття правового захисту. Одні автори вважали, що правовий захист включає видання правових норм, які встановлюють права та обов’язки, порядок їх здійснення та захисту, діяльність навіть самих суб’єктів зі здійснення своїх прав, а також діяльність спеціальних органів з попередження правопорушень та реалізації правових санкцій.

Інші додержувалися погляду, за яким правовий захист розглядався як система заходів, спрямованих на забезпечення недоторканності права, його здійснення та ліквідацію його порушень.

Правовий захист трактувався і як державно-примусова діяльність, керована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку.

За умов ринкової економіки під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), котрі здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спря­мованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, від­новлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності.

Варто наголосити, що держава встановлює, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання.

При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.

Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання,, можна поділити на загальні та майнові.

Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам гос­подарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресур­сами, розподіленими централізовано державою, здійснюється за умови виконання підприємством робіт і поставок для державних потреб.

Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України).

Також слід зауважити, що гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб’єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.

Право на захист — це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.

Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.

Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Нині в Україні завершився процес створення системи адміністративних судів, які як раз і покликані виконувати цю функцію.

Дата добавления: 2015-05-31