Структура норм права

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загально-обов’язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Ознаки норми права:

1. встановлюється та санкціонується державою.

2. має представницько-зобов’язувальний характер.

3. забезпечується нормами державного примусу.

4. є держаним регулятором суспільних відносин.

Нормі права притаманна така структура:

Гіпотеза - елемент норми права, в якому зазначається при яких умовах слід керуватись даним правилом. Є такі види гіпотез: визначена (вичерпно визначає конкретні умови); не повністю визначена (формулює умови в загальній формі на розгляд суб’єкта, наприклад “в необхідному випадку”); відносно визначена (обмежує застосування певним колом формальних вимог); абстрактна (умови визначаються загальнородовими ознаками, без глибокої деталізації, що врегульовує значну кількість однорідних випадків); казуальна (умови застосування досить деталізовані спеціальними родовими ознаками).

Диспозиція - елемент норми права, що вказує якими можуть бути чи повинні бути діяння (поведінка) суб’єкта при наявності умов, що передбачені гіпотезою. Є такі види диспозицій: визначена (однозначне правило поведінки без надання правила вибору); не повністю визначена (загальні вимоги до правил поведінки не деталізуючи їх, а залишивши на вибір суб’єкта); відносно визначена (вказує на права та обов’язки суб’єкта, але надоє можливість уточнення поведінки взалежності від умов).

Санкція - елемент норми права, що визначає яка міра державного стягнення може застосовуватись до правопорушника приписів диспозиції. Є такі санкції: визначена та відносно визначена.

7 Представницькі органи держави.

До представницьких органів держави належать законодавчим закладам та місцевим органам влади та самоуправління.

Функції законодавчого органу виконують вищі представницькі органи влади. При демократичній державі - парламент. Він має різні назви (ВРУ - Україна, Сейм - Польша, Кнесет - Ізраїль, Конгрес - США, Дума-Рос.)

Може бути однопалатний чи двопалатний (верхня та нижня - палата предстаників та Сенат в США, Палата общин та Палата лордів в Англії). Парламенти складаються з представників народу (депутатів). При парламентах створюються різні комітети та комісії (постійні та тимчасові). Крім прийняття законів парламет виконує такі функції як:

Фінансова - бюджет, економічна політика, митні органи, здійснює контроль за виконанням бюджету.

Контроль за виконавчою владою - приймає участь в призначені посадових осіб та створенні органів, що скаладають виконавчу владу, інколи назначає голову держави, приймає участь в процедурі призначення кабінету та голови уряду, контролює її діяльність (в певній мірі).

Важливим є недопустимість сумісництва депутата з іншою посадою. В парламентах часте явище - опозиція (меншість).

Органи державної влади та місцевого самоврядування - мають представницький характер та діють в межах адміністративно- територіальної одиниці. Обираються населенням даної адм-терит одиниці. Їм підвідомчі, як правило, місцеві підприємства, місцевий бюджет, транспорт, правопрядок, водопостачання, цивільна оборона. При цьому існують дві форми: коли усі місцеві справи у відані цих органів, а також коли не всі місцеві справи у їх відані, частина їх в відані центру.

8 Основні ознаки правової норми.

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загально-обов’язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Ознаки норми права:

1. встановлюється та санкціонується державою.

2. має представницько-зобов’язувальний характер (тобто надає волю діям, або зобов’язує утримуватись від дій)

3. забезпечується нормами державного примусу.

4. є держаним регулятором суспільних відносин (тобто є взірцем, моделлю типового суспільного відношення).

5. встановлюється з дотриманням певних процедурних ньюансів.

6. як правило містить права та обов’язки сторін.

7. є загальнообов’язковим;

8. створюється в результаті правотворчої діяльності конкретних органів держави чи всенародним волевиявленням;

9. має певну форму виразу.

9. Об’єктивне та суб’єктивне право.

Правовідносини є засобом переводу загальних установок правових норм (об’єктивного права) в конкретні (суб’єктивні) права та обов’язки учасників правовідносин.

Право в об’єктивному розумінні є сукупність правових норм, що визначають зміст прав та обов’язків персонально не визначеного кола суб’єктів. Тобто дані приписи відносяться до безлічі осіб, що підпадають під правову дію даної норми.

Право в об’єктивному розумінні дає життя управомоченості - передбачена законом можливість учасника правовідносин здійснювати певні дії чи вимагати даних дій від іншого учасника цього правовідношення.

Право в суб’єктивному розумінні - індивідуалізованек право. В ньому загальні права та обов’язки стають приналежністю конкретних осіб та переводяться в правовідносини.

Суб’єктивне право - передбачена та охоронювана державою можливість (свобода) суб’єкта на свій розсуд задовільнити ті інтереси, що передбачені суб’єктивним правом. Суб’єктивність виражається в вирішені на власний розсуд доцільності використання наданого в правових межах дозволеної поведінки.

Різновид суб’єктивних прав:

· в можливості позитивної поведінки утримувача суб’єктивного права (уповноваженого) з метою задоволення власних інтересів;

· в можливості уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб у цілях задоволення своїх законних інтересів.

· можливість звернення до компетентних органів за захистом своїх порушених прав.

Дата добавления: 2015-05-31