Історична школа права

Глава держави. Коло повноважень.

В більшості країн глава держави виступає вищим носієм виконавчої влади. В конституційних монархіях головою держави формально рахується монарх. Згідно норм права чи традицій монарх наділений правом: розпуску нижньої палати парламента; скликання сесій; призначення членів верхньої палати; затвердження та опублікування законів; право “вето”; інколи затверджує прим’єр-міністра; за поданням уряду - голову і членів Верховного Суду; затверджує відставку та призначення членів уряду; скликає парламент; дає згоду на акти амністії та помилування. Зазвичай монарх - верховний головокомандуючий, презентує країну в міжнародних правовідносинах. Інколи монарх повинен схвалювати свої дії з урядом.

В країнах з республіканським правлінням головою держави, як правило, є президент. В цілому повноваження президента зводяться до: приймає іноземних дипломатичних представників; призначає послів; ратифікує міжнародні договори і угоди; є головнокомандуючим збройними силами держави.

В ряді країн у відповідності до конституційного законодавства президент має право: розпустити парламент; перенести сесію або відкласти її скликання; відмовити в схваленні законопроекта, передати його на повторний розгляд парламента.

В США президент має право призначати та звільняти міністрів, а також всіх вищих цивільних та військових чиновників. Він видає укази, що є актами вищої виконавчої влади.

В парламентських республіках роль президента значно скромніша, Він, хоч і виступає главою держави, але вищу виконавчу владу здійснює глава уряду. В таких державах розпуск парламенту хоч і оформляється указом президента, але здійснюється за рішенням уряду, акти президента, без підпису уряду, не маютьс юридичної сили.

26 Поняття та принципи законності.

Законність - такий режим державного та суспільного життя при якому існує суворе та повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб’єктами права.

Виходячи з визначення слід виділити такі особливості законності: вона повинна бути загальною (всі повинні виконувати юридичні норми), а ткож мати нормативну основу - юридичні норми.

До основних принципів демократичної законності слід віднести:

верховенство закона по відношенню до решти правових актів;

єдності поняття та застосування закону на всій території їх дії;

обов’язковість вимог законності для усіх громадян;

рівності всіх перед законом;

здійснення прав та свобод особою не повинно порушувати прав та прав та свобод інших осіб;

неприпустимість протиставлення законності та доцільності (доки закон діє його слід застсовувати, незважаючи на чиюсь дуку щодо доцільності);

єдності законності та справедливості;

встановлення дійового контролю за дотриманням законності;

попередження та ефективна боротьба з правопорушеннями.

Гарантіями законності є: чіткість та конкретність діючих норм; ефективність застосування санкцій; виконання правосуддя; здійснення вищого нагляду; діяльність держ. інспекцій та контрольно-ревізійного апарату.

27. Предмет і метод загальної теорії Д і П

Предмет ТДП – загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, Д і П, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Метод ТДП – сукупність способів і прийомів дослідження предмета науки.

В залежності від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні:1. Системно-функціональний метод – необхідний через системно-функціональну природу Д і П; 2. Статистичний – вивчення кількісних змін у державно-правовому житті і опрацювання цих спостережень у наукових і практичних цілях; 3. Історичний і логічний – враховується і аналізується все позитивне, накопичене історичним досвідом; 4. Метод сходження від абстрактного до конкретного – на першому етапі пізнання об ‘єкт сприймається як деяке нерозчленоване ціле. На другому – за допомогою аналізу об’єкт уявно розчленовується на частини і описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.

Спеціальні: 1. Порівняльний метод державотворення і правотворення – процес відображення і фіксації відношень тотожності і подібності в державно-правових явищах; 2. Спеціально-юридичний – аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування Д органами; 3. Державного і правового моделювання – між різними державними та правовим явищами є спільності, а тому, знаючи властивості і ознаки одного з них(моделі), можна з певною ймовірністю судити про інше. 4. Конкретно-соціологічний – виявляє ступінь ефективності функціонування всіх гілок Д влади, правового регулювання, стану законності та правопорядку в країні

28 Підзаконні нормативні акти, їх види.

Підзаконні нормативно-правові акти - правотворчі акти компетентних органів, які основані на законі та не протирічать йому.

Вони володіють меншою юридичною силою, порівняно з законами, вони конкретизують та деталізують норму закону, але не протирічать їй, так як на ній грунтуються. Вони поділяються (за суб’єктами видання та сферою поширення) на:

1. загальні підзаконні акти:

· укази Президента - на основі та в розвиток законів;

· постанови уряду - щоб врегулювати менш важливі питання;

· акти вищих органів виконавчої влади.

2. місцеві підзаконні акти - акти представницької і виконавчої влади на місцях.

3. відомчі нормативно-правові акти (накази, інструкції) на певну сферу суспільних відносин (митні, банківські...)

4. внутріорганізаційні (локальні) - видаються різними організаціями для регламентації своїх внутрішніх питань.

29. Психологічна школа права.

Свій розвиток вона отримала в працях таких видатних вчених, як Петражський, Дьюн, Меріл, Рос, Еліот.

Право, за вченням даних представників, є належність світу психіки і являє собою імперативно-атрибутивні (обов’язково-вимагальні) периживання людей.

Усвідомлення внутрішньої зв’язаності волі (поведінки людей) є етичним усвідомленням і називається усвідомлення етичного “долженствования”.

Психічна школа розрізняє етичний борг як правовий та моральний обов’язок.

Якщо наш борг в етичному усвідомлені є зв’язаним по відношенню з іншою людиною, психічно зафіксований за нею як належний їй, а друга людина має права на наш борг, на виконання нами обов’язків, то в цьому випадку мова йде за юридичний борг.

Якщо ж обов’язок не являється нам як належний іншому, а інший не має права на виконання нашого боргу, то мова йде про моральний борг.

В основі правових переживань лежать атрибутивні (вимагальні) емоції боргу, а в оснонові моральних переживань - імперативні (обов’язкові, але не без вимагальні).

Якщо в правовій сфері слід вирізняти парний характер суб’єктів та об’єктів (хто зобов’язаний і на що він має право, хто має право вимоги і на що він має право вимоги), то в моральній сфері слід знати хто зобов’язаний та до чого зобов’язаний.

Психологічна теорія розділяє право на автономне (чи інтуїтивне) та позитивне (чи гетерономне).

Автономне право - переживання, що виконуються по зову совісті. Позитивне - те, що в нормативному акті.

Виділяють дві функції права: розподільчу (правова психіка розподіляє різні матеріальні блага між індивідами та їх об’єднаннями) та організаційну (наділення суб’єктів владними повноваженнями.

30 Поняття галузі права, інституту права.

Галузь права та інститут права є складовими елементами правової системи суспільства

Галузь права - відносно самостійний підрозділ ситеми права, який складається з правових норм, що врегульовують якісно специфічний вид суспільних правовідносин, тобто об’єднані загальністю предмета та методу правового регулювання. (цивільне, кримінальне, трудове, земельне, сімейне, конституційне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове...)

Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду. (авторське, винахідницьке, банківське право...)

Інситут права - це таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює певний конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. (інститут права власності, деліктних зобов’язань...)

Є і вторинні угрупування системи права - комплексні галузі та інститути права (екологічне, господарське) та міжгалузеві комплекси (природоохоронне, морське...).

Для виділення в окрему галузь права необхідна специфіка предмету правового регулювання та методу.

64 Підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин: поняття і класифікація

Правовые отношения – возникают на основе норм права, волевые общественные отношения, участники которых имеют субъективные права и юридические обязанности, обеспеченные государством. Правоотношения возникают, изменяются и прекращаются под влиянием различных фактов, которые носят название юридических фактов.

Юридический факт – конкретные жизненные обстоятельства, приводящие норму права в действие, порождая, изменяя, правоотношения, конкретные юридические права и обязанности персонально определенных субъектов. Юридические факты делятся на: 1) события – юридические факты, наступление которых не зависит от воли субъектов правоотношений; 2) действия: а) правомерные – соответствующие правовым предписаниям и не нарушающим их. Они делятся на: юридические акты (действия, которые совершаются со специальной целью вызвать определенные юридические последствия – сделка, постановление следователя, решение суда); юридические поступки (действия, которые вызывают наступление юридических последствий независимо от того, были ли они направлены на достижение указанных последствий или нет); б) неправомерные – не соответствуют правовым требованиям, нарушают их. К ним относятся: объективное противоправное поведение (противоправные действия осуществлены, но лицо их совершившее является неделиктоспособным); правонарушения (влекут юридическую ответственность – это правонарушения и преступления). 3) состояния – длящиеся обстоятельства, отражающие положение субъекта в обществе, его отношение с другими субъектами (трудовые отношения, гражданство, инвалидность).

31. Правові ознаки конституційної (парламентської) монархії.

Конституційна монархія представляє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Вона буває парламентською та дуалістичною.

Ознаки парламентської монархії:

Þуряд формується з представників визначеної партії, що отримали більшість голосів на виборах;

Þлідер даної партії стає главою держави;

Þв законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха є символічною;

Þзаконодавчі акти приймаються парламентом та символічно підписуються монархом;

Þуряд несе відповідальність перед парламентом, а не перед монархом.

При даулістичній монархії влада носить подвійний характер. Юридично та фактично влада розділяється між урядом, що формується монархом, та парламентом. Уряд формується незалежно від партійного складу та не підзвітний парламенту. (наприклад, Кайзеровська Германія 1871-1918 року).

32. Систематизація нормативно-правових актів: кодифікація.

Систематизація нормативно-правових актів - діяльність, що напрвлена на впорядкування та удосконалення правових норм. В результаті систематизації знімаються протиріччя між правовими нормами, відміняються чи змінюються застарілі норми та створюються нові, більш досконалі, що відповідають потребам загального розвитку суспільства. Є три основних форми систематизації:

1. Кодифікація - діяльність правотворчих органів держави по створенню нового, зведеного, систематизованого нормативно-правового акту, яка здійснюється шляхом глибокої та всесторонньої перевірки чинного законодавства і внесення в нього нових, відповідних змін.

2. Інкорпорація - упорядкування правових норм шляхом видання компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів. Є два види інкорпорації: хронологічна (інкорпорація по часу опублікування) та систематична (інкорпорація по предметній ознаці).

3. Консолідація - форма систематизації, при якій проходить об’єднання декількох нормативно-правових актів, що чинні в одній і тій же області суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. Вона включає в себе ознаки кодифікації та інкорпорації.

33.Основні права людини і громадянина.

Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права,

3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.

34 Юридична відповідальність.

Юридична відповідальність - застосування до правопорушників санкцій правових норм за вчинене правопорушення.

Юридична відповідальність визначається державою та застосовується її компетентними органами. Основою юридичної відповідальності є правопорушення. Це так звана ретроспективна відповідальність. Деякі автори віділяють позитивну відповідальність за правомврні дії, коли такиа відповідальність передбачена нормами права.

В залежності від характеру скоєного правопорушення розрізняють:

1. кримінальну - за скоєння злочину;

2. цивільно-правову (майнову) - при порушенні майнових та особистих не майнових прав громадян;

3. адміністративну - за адміністративні правопорушення (штрафи, попередження)

4. дисциплінарна - накладення на винну особу дисциплінарного стягнення;

5. матеріальна (трудова) - в результаті не правомірних дій в процесі виконання своїх службових обов’язків.

35 Конституційний суд.

Конституційний суд багатьох країн входить до складу вищого судового органу і виконує функцію винесення вердиктупро законність рішень, про їх конституційність. В Україні Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні на три роки.

Конституційний Суд України наділений такими повноваженнями:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за поданням Президента, не < 45 депутатів ВРУ, ВСУ, уповноваженого ВРУ з прав людини, ВР АР Крим.

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

3) дає висновки про відповідність Конституції України чинних м/нар. договорів.

Коли правовий акт визнаний неконституційним то він втрачає чинність з дня ухвалення про рішення.

36 ТДП в системі юридичних наук

ТДП пов’язана з багатьма науками, які можна розподілити на:

1. Загально-теоритичні та історичні (ТДП, ІДП, Іст. Пол. І Пр. Вчень).

2. Галузеві науки (ЦП, КП, КПП, ЦПП, Адм. Пр. тощо).

3. Міжгалузеві науки (Госп. Пр., Природо-охороне. Пр.).

4. Спеціальні (суд. Мед., суд. психіатр., криміналістика).

5. Прикладні (колись була наука Радянського будівництва).

6. Науки міжнародного та зарубіжного права.

Між ТДП та іншими юр науками існує двосторонній зв’язок. ТДП є методологічна по відношенню до інших.

37. Право і мораль.

В регулюванні суспільних відносин право та мораль взаємодіють один з одним, впливають один на одного, вони побудовані на одних основах виражають загальнолюдські цінності та ідеали, покликані регулювати поведінку людей.

Мораль - це правила поведінки людей, котрі виражають уявлення, що складаються в суспільстві про справедливість, добро, честь, совість. Кант писав, що право визначає необхідність дій, що виходять з повноважень чи примусу, а мораль - виражає необхідність дій, що виходять з внутрішньої безпеки, котра виникає з права інших людей.

Моральні норми володіють великою впливовою силою, вони діють через свідомість людей, підтримуються суспільною думкою.

Проблема в тому, що різність в моральних поглядах приводить до конфліктів. Норми моралі не мають об’єктивного вираження, і тому не забезпечені якими б то не було законами.

Право також виражається в загальних правилах поведінки та нормах. В своїй основі правові норми мають моральний характер. Але вони мають офіційну форму виразу і пов’язані з примусовим виконанням правил поведінки.

На відміну від моралі, норми права підтримуються державним примусом. Сила моралі в суспільній думці, але вона не завжди спрацьовує через відсутність апарату примусу. Недоцільно протиставляти норми права та норпми моралі. В правовій державі вони повинні бути взаємовпливаємі.

38.Дія нормативно-правових актів в часі,просторі і колу осіб.

Нормати́вно-правови́й а́кт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Дія нормативно-правових актів у часі є:

− пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на

факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту

набрання ним чинності;

−зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які

виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається

перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;

− переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію

тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній

нормативно-правовий акт.

Дія нормативно-правового акту у просторі — це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території
39. Декларація про державний суверенітет України 1990 рік.

Декларація як політико-правовий акт проголошує основні принципи, положення внутрішньої та зовнішньої політики держави. Була прийнята 16 липня 1990 року Верховною Радою України. За юридичною природою Декларація - фундамент нової Конституції України, законів України, позиція України на м/нар. арені, перший акт, що проголосив та утвердив Україну суверенною державою, яак наслідок самовизначення народу України.

Суть Декларації в слідуючих основних моментах:

1. Україна як національна суверенна держава, що реалізує своє невід’ємне право на самовизначення;

2. Єдиним джерелом влади є народ України, який здійснює повновладдя через депутатів або безпосередньо;

3. Влада розподіляється на законодавчу, виконавчу та судову;

4. Україна має своє громадянство, де всі рівні перед законом, незалежно від кольору, раси, статі...;

5. Територія України є недоторканою та неподільною;

6. Народ України володіє виключним правом власності;

7. Держава забезпечує національне, культурне відродження та розвиток українського народу;

8. Україна проголошує право власності на Збройні Сили;

9. Виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування.

40.Поняття природного і позитивного права.

Природне право (lex naturalis) — термін теорії права, що визначає право, задане самою природою, а, отже, універсальне, однакове для всіх, чинне повсюди й завжди. Природне право протилежне позитивному праву, накладеному в рамках правової системи конкретної держави.

Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем.

Поняття природного правав використовували й розвивали Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо.

Позитивне право (від лат. posit - покласти) — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою.

У філософії права існує напрям правового позитивізму, який визнає тільке конкретне позитивне право відповідної епохи та держави, без огляду на його справедливість.

41.Ефективність правового регулювання.

Ефективність правового регулювання суспільних відносин Метою видання правових приписів є досягнення необ­хідного суспільне корисного результату. Цілями правового регулювання висту­пає: а) закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин; б) стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства; в) створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин; г) вилучення з практики соціальне небезпечних відносин.

Основними чинниками, що забезпечують ефек­тивність правового регулювання, можна вважати: 1. Відповідність вимог норм права рівню соц-ек розвитку суспільства. 2. Рівень досконалості законодавства. 3. Рівень правової культури громадян.

Закон - нормативний акт вищого органу державної влади, або безпосередньо волевиявлення народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, має вищу юридичну силу, та приймається в спеціальній процедурі.

Ознаки:

· Головний нормативний акт;

· Має вищу юридичну силу;

· Приймається вищим представницьким органом, або народом;

· Ядро всієї правової системи;

· Приймається в особливому порядку.

Процедура прийняття:

· готується проект;

· обговорюється;

· приймається в І і ІІ читаннях;

· приймається;

· опубліковується за підписом Президента.

Види:

· Конституційні та звичайні.

· Республіканські та місцеві.

· Постійні та тимчасові.

· Галузеві та міжгалузеві.

· Загальні та спеціальні.

42.Закон.Основні правові ознаки закону.

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Основні ознаки закону:

-закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки), адресовані відповідним суб'єктам права;

-закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

-закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82 Конституції України);

-закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

-закон регулює найбільш важливі (основні, найбільш значимі) суспільні відносини, які становлять предмет компетенції парламенту країни;

-закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.

43. Поняття правотворчості. Основні суб’єкти правотворчості.

Правотворчість - форма владної діяльності держави, що спрямована на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких в діючій нормативній системі запроваджуються, змінюються чи скасовується правові акти

Правотворчість має три стадії:

I. виявлення волі народу і формування юридичного мотиву;

II.нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки;

III.надання сформульованому правилу юридичних властивостей.

Правотворчість характеризується такими ознаками:

Þє переважно діяльністю держави;

Þмає організаційну спрямованість;

Þвідображується в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права, чи скасовують, змінюють їх;

Þстрого регламентуються правовими нормами.

Принципи правотворчості: гуманізму, демократизму, науковості, правності.

Суб’єкти правотворчості:

¨народ;

¨державні органи;

¨громадські об’єднання;

¨трудові колективи.

Є дві форми правотворчості: утворення нових норм чи санкціонування вже існуючих.

44 Акти застосування правових норм: поняття, види.

Акти застосування правових норм - спосіб вираження та закріплення формально-обов’язкових індивідуальних правил поведінки, які підтверджують, змінюють, встановлюють чи призупиняють права та обов’язки персоніфікованих суб’єктів.

Ознаки:

Þвстановлюються компетентними органами;

Þвміщують індивідуалізовані правила поведінки персоніфікованих суб’єктів;

Þіндивідуально-обов’язкові;

Þє юридичним фактом;

Þмають письмову, усну, конклюдентну форму вираження.

Класифікація:

1. По суб’єкту прийняття:

Þакти органів законодавчої влади;

Þвиконавчої влади;

Þсудової влади;

Þконтрольно-наглядової влади;

Þуповноважених громадських об’єднань.

2. За змістом індивідуальних правил поведінки:

Þуповноважуючі; - зобов’язуючі; - забороняючі.

3. За юридичними наслідками:

Þправоконстатуючі;

Þправовстановлюючі;

Þправозмінюючі;

Þправоприпиняючі.

4. За функцією в правовому регулюванні:

Þрегулятивні;

Þохоронювальні;

Þвідновлювальні.

5. За формою зовнішнього виразу:

Þусні; -письмові; -конклюдентні.

45. Прогалини в праві.

Прогалини в праві - відсутність правової норми, при вирішені конкретної ситуації, котра охоплюється правовим регулюванням та повинна бути вирішена на основі права.

Причинами виникнення прогалин в праві можуть бути відставання законодавця від розвитку життя; упущення при підготовці нормативно-правового акту; нерозробленість даної теми; відміна старого законодавчого акту але не прийняття нового тощо.

Основним способом усунення прогалин в праві є видання норми, яка б врегулювала даний вид правовідносин. Коли ж законодавець не прийняв дану норму,то застосовується аналогія. Під аналогією розуміється визначена спорідненість між різними явищами та предметами. Є два основних види аналогій: аналогія права та аналогія закону.

Аналогія закону - це вирішення юридичної справи при наявності прогалини на підставі юр. норми, яка регламентує тотожні суспільні відносини.

Аналогія права - це вирішення юр. справи на підставі принципу даної галузі права, при відсутності аналогічної норми (це близько до судового преценденту, але не прецедент).

Субсидіарна аналогія - коли не має в одній галузі норми права, то береться норма з іншої галузі (це вид аналогії закону).

Аналогія заборонена в кримінальному та адміністративному праві, прямо дозволена в цивільному.

46. Реалістична школа права.

Представники вважають, що право виникає та розвивається під впливом зовнішніх факторів. Цими факторами є інтереси.

Представником даної школи був Рудольф Ієрінг. Він вважає, що право є захищений державою інтерес. Право належить не тому, хто виявляє волю, а тому, хто користується ним. Народжуючись в боротьбі інтересів, право виступає в якості сили, яка підкорює волю одних інтересам інших при обов’язковому факторі дотримання принципів справедливості людського гуртожитку.

Право як засіб досягнення цілі виступає в цій якості необхідним інструментом організації, підтримки та збереження суспільства.

Незважаючи на різкість даної школи вона внесла багато позитивного в вчення про право:

1. визнала єдинство та змінність права (право існує лише у вигляді позитивного права, а також не є незмінним та вічним в своїх положеннях);

2. показала зв’язок права та держави;

3. визнала єдність юридичних прав та обов’язків;

4. лише державна влада на основі існуючих норм права може застосовувати сили, щодо людей.

47. Типологія держав. Понятя цивілізації, як критерія класифікації держав.

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, який заснований на певному способі виробництва. Даний критерій класифікації держав властивий Марксистсько-Ленінській типології держави та права. Її суть в розподілі на три основних типи експлуататорської держави: рабовласницький (в основі - право власності на рабів), феодальний (в основі - право власності на землю, закріпачених та більшу частину їх праці) та капіталістичний (в основі - власність буржуа на засоби виробництва). Виділявся і соціалістичний тип держави. Суть - суспільна власність на засоби та предмети виробництва.

Поскільки формаційний підхід не повністю враховував усі різноманіття суспільних відносин, то виникає нове поняття “ цивілізації ”, як критерію розподілу держав. Під цивілізацією А. Тойнбі розумів відносно замкнутий та локальний склад суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших факторів. Його відмінність в тому, що вона враховує багатоукладність (а не лише економічний базис), весь соціальний склад суспільства (а не лише класи-антогоністи), необмежує аналіз культурно-духовного життя лише поглядами протиборних класів. А основна відмінність в тому, що людина стоїть в центрі вивчення минулого та теперішнього суспільства, як творчої та конкретної особистості, а не знеособленого індивіду. Тому виділяється сфера взаємовідносин на базі загальнолюдських цінностей та держава є не інструментом підкорення одного класу іншим, а фактором соціально-економічного та духовного розвитку суспільства.

На основі цивілізації виділяють: стародавньосхідню, грецьку, римську, середньовічну, та сучасну державу. (Елінек). Або автократію та демократію (Кельзен)

48 Принципи та функції права.

Принципи права - вихідні, основоположні положення, які юридично закріпляють об’єктивні закономірності суспільного життя, та виражені і закріплені в нормативно правових актах.

Принципи права є загальні та спеціальні для кожної галузі права.

Загальні принципи:

Þсоціальної свободи;

Þсоціальної справедливості;

Þдемократизму;

Þгуманізму;

Þрівноправності;

Þєдності юридичних прав та обов’язків;

Þрівності усіх перед законом;

Þвзаємної відповідальності держави та особи;

Þвідповідальності за вину;

Þзаконності;

Þверховенства права.

Спеціальні принципи виробляються окремими галузями права. Вони поділяються на галузеві та міжгалузеві.

Функції права - основоположні напрямки впливу на суспільні відносини та поведінку.

Вони поділяються на регулятивну функцію права (нормативного закріплення сталих правовідносин та формування та закріплення нових), охоронювальну (захист правомірних відносин шляхом витіснення суспільно небезпечних діянь) та відновлювальну (відновлює порушені права). Окрім того право виконує ряд загальних функцій: економічна, соціальна, екологічна, законодавча, виконавча, судова, політична...

Представники даної школи є Густав Гуго, Карл Савиньї, Фредерих Пухта.

Розглядають право як вираження духу народу, що складається подібно мові - поступово, згідно історичного процесу. А законодавець лише аналізуючи знаходить та фіксує те, що вже склалось в суспільних відносинах як право. Право виробляється не лише державою, а і самостійним розвитком у вигляді норм, що добровільно прийняті народом.

Право є продукт народного духу, народного переконання, тому воно не існує у вигляді формальних правил, а у вигляді живого представлення правових інститутів в їх органічному взаємозв’язку.

Консерватизм даної школи в відкидані ролі суб’єктивної правотворчості, а значіть нового законодавства в прогресивній зміні суспільного життя. Історична школа перебільшувала роль звичаю.

Але вони справедливо вважали, що законодавець не вправі творити норми по своєму суб’єктивному баченню, без пізнання об’єктивних потреб суспільного розвитку, а також окремих людей. Він не зможе правильно сформулювати потреби в правовій нормі.

50.Демократія та автократія, як два типи державності.

Демократі та автократія є формами державного режиму. Державний режим - є сукупність способів і методів здійснення влади державою.

Автократія характеризується:

· В співвідношені держава-особа, держава подавляє особу, ущімлює її права тощо.

· Повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами супільного життя.

· Одеражавлення усіх громадських організацій.

· Особа фактино лишилась будь-яких суб’єктивних прав (хоча юридично вони можуть бути і закріплені).

· Примат держави над правом.

· Мілітаризація суспільного життя.

· Ігнорування інтересів національно-державних утворень і національних меншин.

· Ігнорування релігійних переконань.

Демократія характеризується:

· Свобода особи в економічній сфері.

· Гарантованість особистісних прав громадянина.

· Створення ефективних механізмів впливу населення на характер державної влади.

· Особа захищена від проізвола та беззаконня.

· Розподіл влад.

· Врахування інтересів і більшості і меншості.

· Демократичні методи припинення соціальних протиріч.

· Плюралізм в діяльності держави.

· Законодавство відображає об’єктивні потреби розвитку особи та суспільства.

· 51 Федерація територіальна та федерація національна: поняття, основні ознаки.

Федерація - форма державного устрою.

Державний устрій - національна тпа адміністративно-територіальна будова держави, яка розкриває характер взаємозв’язків між його складовими частинами, між центральними та місцевими органами влади. Державний устрій розглядається з точки зору розподілу державної влади та державного суверенітету в центрі та на місцях, їх розподіл між складовими частинами держави. Форма державного устрою показує: з яких частин складається внутрішня структура держави; яке правове положення цих частин та які взаємо-відносини їх органів; як будуються відносини між державними та місцевими держ. органами; в якій держ. формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території держави.

Федерація - форма державного устрою яка являє собою добровільне об’єднання декількох державних утворень в одну союзну державу.

Ознаки федерації:

· Територія федерації складається з території її суб’єктів.

· Верховна влада належить федеральним держ. органам.

· Суб’єкти мають свої державні органи та законодавство.

· Єдине федеральне громадянство.

· Найбільш важливі держ. питання вирішують центральні органи.

· В федеральному парламенті є палата представників суб’єктів.

Федерації бувають територіальні та національні. Основна диференціація між ними - в різності ступеня суверенності їх суб’єктів.

Територіальна федерація (США, Німеччина):

суб’єкти не є суверенними державами; суб’єкти залишені права прямого представництва в м/нар. відносинах; федеральне законодавство обмежує та ускладнює вихід з федерації; управління збройними силами здійснюється союзними органами.

Національна федерація (Російська федерація): суб’єкти є національними державами та національно-державними утвореннями; будується на принципі добровільного об’єднання; забезпечує держ суверенітет великих та малих націй; вищі держ. органи з предстаників суб’єктів; полегшений процес виходу з федерації.

Дата добавления: 2015-05-31