Коментарі

Кінець першого тому

Роман «Вогнем і мечем» публікувався у варшавській газеті «Slowo» («Слово») від 2 травня 1883 року до 1 березня 1884 року. У 1884 році він вийшов і окремим виданням.

С. 23. Дике поле – історична назва українських і російських степів Причорномор’я і Приазов’я між Дністром і Доном. Поняття «Дике поле» виникло у XVI столітті й зникло наприкінці XVIII століття, коли Росія вийшла на узбережжя Чорного моря. Заселення Дикого поля відбувалося стихійно українськими і російськими селянами, які, починаючи з XVI століття, тікали у південноукраїнські й придонські степи від феодального визиску і ставали козаками. Для захисту південних кордонів Російської держави від грабіжницьких наскоків кримських і ногайських татар тут створювалися укріплені лінії – Бєлгородська, Українська, Дніпровська.

Польські магнати і шляхта називали «Диким полем» усі українські землі південніше і східніше від Білої Церкви. Уряд Речі Посполитої роздавав їм ці терени у приватну власність як незаселені, хоч там проживало українське населення.

С. 23. Сарана (саранча) – величезна маса комах, яка живилася зеленню, перелітала з одного місця на інше і поїдала посіви, траву, листя. У середні віки з’являлася в Україні досить часто.

С. 24. Чамбул – загін озброєних татар.

С. 25…. аж до Овидового озера, а то й до моря… – Тут мається на увазі Дніпровський лиман, яким запорожці виходили у Чорне море.

С. 25. Чорний шлях – стратегічний шлях, яким ходили кримські татари, вчинюючи розбійницькі напади на Правобережну, західну Україну і Польщу в XVI–XVII століттях. Починався Чорний шлях від Перекопського перешийка, перетинав нижню течію Дніпра і йшов через запорізькі степи на північ. Проходив між верхів’ями річок Інгульця, Тясмину і Росі, потім повертав на захід у напрямку міст Звенигородки, Умані, Кальника, Тернополя до Львова. Нападаючи Чорним шляхом на Україну, кримські татари палили і спустошували міста і села, а людей забирали в полон. Польсько‑шляхетський уряд не спромігся вжити дієвих заходів для оборони українських земель від татар. Тільки завдяки походам українських козаків і російських військ, які підірвали військову могутність Кримського ханства, татари у XVIII столітті припинили напади на Україну.

С. 25. Кучманський шлях – одне з відгалужень Чорного шляху, яким кримські й ногайські татари у XVI – першій половині XVIII століття чинили грабіжницькі напади на Поділля й Галичину. Починався від верхів’їв річки Інгулу, поблизу нинішнього міста Вознесенська перетинав Південний Буг і йшов у західному напрямі на місто Бар. Під Тернополем з'єднувався з Чорним шляхом.

С. 25. Теодорик Бучацький (помер 1456 року) брав активну участь у загарбанні польськими феодалами західної частини Поділля у 1434 році, після смерті великого князя Вітовта, що правив Литвою, а також у багатьох війнах із татарами. Через його провину 1452 року татари розбили польські війська на Поділлі.

С. 31. Ієремія Вишневенький (1612–1651) – син київського каштеляна Михайла Вишневецького і Раїни Могили (Вишневецької) – дочки молдавського боярина і господаря, двоюрідної сестри митрополита Петра Могили. Один із найбільших магнатів шляхетської Польщі. Володів величезними латифундіями в Україні, переважно на Лівобережжі, де йому належало 56 міст і містечок, зокрема Лубни. Навчався у єзуїтському колегіумі у Львові, вивчав військову справу в Нідерландах. 1631 року прийняв католицтво, яке намагався насильницькими й катівськими методами насаджувати у своїх величезних маєтках. Маючи 6 тисяч надвірного війська, у 30‑роках XVII століття брав участь у придушенні селянсько‑козацьких повстань в Україні. На початку визвольної війни повсталі народні маси Лівобережної України вигнали Вишневецького із його резиденції – міста Лубен. Він утік на Правобережжя, де зі звірячою жорстокістю чинив люті розправи, винищуючи населення. У боях під Махнівкою, П’яткою та Старокостянтиновом у 1648 році збройні сили Вишневецького й інших польських магнатів були розбиті селянсько‑козацьким військом, очолюваним Максимом Кривоносом. Після розгрому під Пилявцями восени 1648 року Вишневецький утік до Львова. Улітку 1649 року він, діставши звання коронного гетьмана, очолював магнатські кола шляхетської Польщі, які домагалися нещадного придушення визвольної війни українського народу.

С. 33. Кодак – фортеця, заснована шляхетською Польщею у липні 1635 року на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, щоб перешкоджати втечі селян від феодалів на Січ і повністю ізолювати Запорожжя від України. Кодак будувався під керівництвом французького інженера Боплана. Фортеця мала гарнізон із 200 німецьких найманців – драгунів на чолі з французьким офіцером Маріоном. У серпні 1635 року загін запорозьких козаків під проводом гетьмана Івана Сулими, повертаючись із морського походу на Туреччину, захопив фортецю і зруйнував її. У 1639 році Кодак був відбудований і гарнізон збільшений до 600 вояків. Загін, посланий Хмельницьким, узяв фортецю восени 1648 року.

С. 33. Байдак (чайка) – бойовий човен запорозьких козаків, що вміщував 50–60 осіб зі зброєю та провіантом. Завдовжки був 18–20 метрів, завширшки – 3–3,5 метра, заввишки – 3,5–4 метри. Основою байдака був видовбаний із верби або липи стовбур, який обшивали дошками. На байдаках було два стерна (на кормі й носі), 20–30 весел і щогла. Для більшої остійності до бортів прив’язували довгі в’язанки очерету. На байдаках запорожці плавали по Дніпру, Дунаю, Бугу, Чорному й Азовському морях, воювали з турками й татарами, визволяли невільників.

С. 37. Богдан‑Зиновій Хмельницький (1595–1657) – гетьман України, видатний державний діяч і полководець, керівник визвольної війни українського народу проти панування Речі Посполитої (1648–1654). Народився, ймовірно, у Чигирині. Освіту здобув у єзуїтській колегії у Львові. Добре знав російську, польську, латинську, турецьку мови. Мав неабиякі дипломатичні здібності. 1638 року у складі депутації козацької старшини їздив до Варшави для подання петиції про полегшення становища реєстрового козацтва і повернення йому привілеїв. У березні 1645 року на запрошення французького уряду їздив до Франції і вів перемови про вступ козаків на французьку службу. До подій визвольної війни, ще 1620 року, разом із батьком, Михайлом Хмельницьким, котрий був на службі у магнатів С. Жолкевського, Я. Даниловича, а згодом обіймав посаду чигиринського підстарости, брав участь у поході польського війська під проводом С. Жолкевського на Молдавію, у битві під Цецорою, де батько Хмельницького загинув, а сам він попав у турецький полон, у якому провів два роки. Після повернення на батьківщину вступив до реєстрового війська, був учасником козацьких походів на Крим і Туреччину, а також селянсько‑козацького повстання 1637 року.

С. 38. Комісар – у давній Польщі особа, делегована сеймом для виконання певного завдання.

С. 40. Іван Барабаш (рік народження невідомий – 1648) – військовий осаул реєстрового козацького війська. Разом з Іллею Караїмовичем очолював реєстровців, відправлених урядом на придушення визвольного повстання під проводом Богдана Хмельницького під Жовті Води. Але повсталі козаки біля Кам'яного Затону на Дніпрі скарали їх і перейшли до табору повстанців (4 травня 1648 року).

С. 40…. як ото остряницевого… – Яків Острянин (Остряниця) був полковником реєстрових козаків під час їхнього походу 1634 року разом із польським військом на Чернігово‑Сіверщину. Після придушення повстання Павлюка 1637 року Остряниця прибув на Запорозьку Січ і на початку 1638 року був обраний гетьманом нереєстрового козацтва. Зазнавши поразки у червні того самого року від польського війська під Жовтином, із частиною козаків‑повстанців відступив на Слобідську Україну, де з дозволу російського уряду оселився у Чугуївському городищі. Брав участь у боротьбі проти нападів татар. На місці нового поселення під час заворушення через загострення стосунків між рядовим козацтвом і козацькою старшиною 1641 року був убитий.

С. 42. Підстароста – так у давній Польщі називали або помічника старости у місцевій адміністрації, або управителя фільварків у приватних володіннях.

С. 43…. нашому краківському панові… – тобто гетьманові Потоцькому, котрий був водночас і каштеляном краківським.

С. 43. Каштелян – урядова особа у Речі Посполитій, сенатор, член королівської ради.

С. 47. Галата – частина Стамбула.

С. 47. Трибунал – становий шляхетський суд.

С. 49…. свебодзінського сукна куртку… – Місто Свебодзін (нині Любуцьке воєводство) за давньопольських часів славилося своїми валюшними майстернями.

С. 50. Ще під Хойніцами… – Хойніце – місто (у нинішньому Бидгощському воєводстві), поблизу якого під час Тринадцятилітньої (1454–1466) війни Польщі з Тевтонським орденом за східне Помор’я у 1454 році було розбите польське шляхетське ополчення.

С. 52…. це не Наливайко і не Лобода. – Северин Наливайко (1560? – 1597) – керівник визвольного повстання в Україні і в Білорусії (1594–1596). За свідченням польського хроніста И. Бєльського, був «людиною незвичайною… до того ж чудовим гармашем, відзначався особистою відвагою і вважався талановитим воєначальником». Походив із родини ремісника – кушніра м. Гусятина (за іншими відомостями – Кам’янця‑Подільського). Після смерті батька, закатованого слугами магната А. Калиновського, мати з синами Северином і Дем’яном жила в Острозі. Певний час Северин перебував на Запорозькій Січі й брав участь у походах козаків проти Туреччини й Кримського ханства, служив сотником надвірної хоругви у маєтках К. Острозького. У 1594 році Наливайко, залишивши службу, зібрав загін нереєстрових козаків і підняв визвольне повстання проти Речі Посполитої, а також почав боротьбу проти турецьких і татарських загарбників. На допомогу повстанцям прибули загони запорожців під проводом гетьмана Григорія Лободи й отамана Матвія Шаули. Об’єднане повстанське військо завдало поразки карателям під Білою Церквою (23 березня – 2 квітня 1596), перейшло на Лівобережжя, але під Лубнами на лівому березі Сули в урочищі Солониця 12 тисяч повстанців були оточені польсько‑шляхетським військом гетьмана С. Жолкевського. Угодовська частина старшини видала ворогам Наливайка, якого було страчено у Варшаві.

Григорій Лобода (рік народження невідомий – 1596) – із заможної старшини реєстрових козаків, запорозький гетьман, учасник походів проти Туреччини і Кримського ханства. Очолював козацький загін, що брав участь у селянсько‑козацькому повстанні під проводом Наливайка. У травні 1596 року, під час облоги польсько‑шляхетським військом табору повстанців на Солониці, вступив у таємні перемови з польським коронним гетьманом С. Жолкевським. Запідозрений у зраді, на одній із козацьких рад був убитий.

С. 54. Криштоф Кремпський (роки народження і смерті невідомі) – запорозький полковник, учасник селянсько‑козацького повстання під проводом Северина Наливайка (1594–1596). На чолі 1500 запорозьких козаків прорвав оточення Солониць– кого табору повстанців і повернувся на Запорожжя.

С. 55. до пана коронного хорунжого – тобто до Алек– сандра Конецпольського.

С. 57. ще до розправи гетьмана Жолкевського на Солонині… – Станіслав Жолкевський (1547–1620) – польний, потім коронний гетьман і канцлер Речі Посполитої, відомий полководець, вельми популярний серед шляхти. Під час повстання Наливайка очолив військо, яке польський уряд кинув на боротьбу з повстанцями. У 1596 році обложив табір повсталих на Солониці. Використавши суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, примусив повстанців видати йому Наливайка та інших керівників повстання, підступно оволодів табором, вирізав кілька тисяч повстанців, їхніх дружин і дітей. У 1608–1610 роках брав участь у польській та шведській інтервенціях проти Російської держави. Учасник воєн із Туреччиною у 1617 і 1620 році. Загинув у бою з турками під Цецорою (у Молдавії, неподалік від Ясс), коли турецько‑татарські війська завдали поразки полякам. Щодо Запорозької Січі проводив ворожу політику.

С. 58…. заради бобрових хвостів… – Хвіст бобра у тодішні часи вважався вишуканою лагоминкою.

С. 59. Князь Михайло, одружившись із Могилянкою… – Батько Ієремії Вишневецького, князь Михайло, був одружений із Раїною (1589–1619), донькою Ієремії Могили, молдавського господаря у 1595–1606 роках. Могиляка, мати Ієремії Вишневецького, була двоюрідною сестрою київського митрополита Петра Могили (1596–1647). Належала до тієї частини українських феодалів, які негативно ставилися до покатоличення українського народу. Підтримувала київського митрополита Ісайю Копинського, котрий виступав проти уніатства.

С. 60…. господар вислав до Лубен. – Ідеться про Василя Лупула (помер 1661 року), що був господарем Молдавії від 1634 до 1653 року. Тривалий час Лупул намагався захопити Волощину. Оскільки Туреччина не підтримувала його політичних планів, він пішов на зближення із Польщею. Ведучи боротьбу проти шляхетської Польщі та її спільників, Богдан Хмельницький 1650 року рушив у похід на Молдавію, захопив її столицю Ясси, примусивши Лупула стати своїм союзником. У 1651 році, після поразки селянсько‑козацького війська під Берестечком, Лупул відмовився від угоди із Хмельницьким. Проте, коли польсько‑шляхетське військо було розгромлене козаками у Батозькій битві 1652 року, Лупул прийняв пропозицію Хмельницького про укладення союзного договору. Восени того ж року цей договір був скріплений шлюбом доньки Лупула Розанди із сином Хмельницького Тимошем. У вересні 1653‑го, після загибелі Тимоша Хмельницького під Сучавою і відступу козацьких загонів, Лупул був скинутий із престолу й утік до Чигирина. Але незабаром за таємні зв’язки з польською шляхтою його позбавили права жити в Україні, і він переїхав до кримського хана, який видав його Туреччині. Після ув’язнення Лупул помер у Константинопольській фортеці.

С. 62. Антифон – піснеспіви під час богослужіння, що виконуються на два хори у великі релігійні свята. Запроваджені Амвросієм Медіоланським у IV столітті. Антифонним був традиційний псалмоспів.

С. 66. Раріг – найбільший птах родини соколових. Довжина тіла 50–63 см, вага 0,8–2,1 кг. Раніше широко використовувався для соколиного полювання.

С. 73. Іван Богун (рік народження невідомий – 1664) – кальницький (вінницький) полковник, один із видатних військових діячів українського народу періоду боротьби проти шляхетської Польщі. На початку визвольної війни, очолюючи селянсько‑козацькі загони, діяв на Брацлавщині. 1649 року брав участь в облозі Збаража. 1651 року очолював козаків, які під Вінницею відбили наступ польських військ. Цю поразку шляхти сучасники порівнювали з пилявецькою. У 1651 році під Берестечком був обраний наказним гетьманом і підготував оборону козацького табору. 1653‑го брав участь у поході на Молдавію і в боях під Жванцем. 1654 року організував оборону Умані від польської шляхти. 1662‑го був заарештований польською владою і ув’язнений у фортеці Мальборг (Маріенборг). Щоб привернути Богуна на свій бік, польський уряд обіцяв йому гетьманство, шляхетство, великі земельні володіння. Але Богун залишився вірним українському народові й відмовився прийняти ворожі пропозиції. Польський король Ян Казимир, який, готуючись до захоплення Лівобережної України, сподівався використати популярність і військовий талант Богуна в інтересах шляхетської Польщі, у 1663 році звільнив його з ув’язнення і доручив йому командування над полками правобережного гетьмана Павла Тетері. Під час воєнних дій на Чернігівщині Богун вступив у таємні перемови з командуванням російського і лівобережного українського війська про спільний виступ проти польсько‑шляхетських загарбників. Виказаний зрадником, Богун 17 лютого 1664 року був розстріляний під Новгородом‑Сіверським. Відважний воїн, талановитий полководець, Богун уславився перемогами над шляхетським військом і вмілим захистом міст, які перетворював на неприступні фортеці.

С. 73. Торбан – старовинний музичний інструмент, басова лютня.

С. 77. у самісінький центр Буджака. – Буджак (по‑турецькому «куток») – назва південної частини Бессарабії, низинної рівнини, на якій у XIX столітті знаходилися Акерманський і Бендерський повіти Бессарабської губернії. У XVI–XVII століттях Буджак населяли татари‑ногайці. У XVIII столітті Білгородська орда покинула Буджак, і тут оселилися колоністи, переважно болгари і гагаузи, а також молдавани, українці, росіяни. За умовами Бухарестського мирного договору Росії й Туреччини (16 травня 1812) кордон між ними встановлювався по річці Прут (раніше був по річці Дністер), до Росії відійшла вся Бессарабія з фортецями Бендери, Акерман, Кілія, Ізмаїл.

С. 79…. що походив від Коріата. – Коріат – син великого литовського князя Гедіміна (Гедимінаса, помер 1341 року), за якого було значно розширено терени Великого князівства литовського.

С. 81…. писав під Смоленськом листа до Шегіна. – Михайло Борисович Шегін командував військом під час російсько‑польської війни 1632–1634 років. Після вимушеної капітуляції був звинувачений у зраді й 1634 року страчений.

С. 95. Пандар – персонаж «Іліади», уславлений лучник. Тут: добрий вісник.

С. 106. Богуслав‑Казимир Машкевич (рік народження невідомий – близько 1649) – польський мемуарист. За походженням дрібний шляхтич. Служив офіцером у надвірних військах І. Вишневецького і литовського гетьмана Я. Радзивілла. У 1643–1649 роках вів щоденник, у якому є відомості про перші роки визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (бої під Крутою Балкою, Немировом, Махнівкою, Старокостянтиновом, Мозирем). У щоденнику докладно описано Кодацьку фортецю і Дніпрові пороги. Будучи виразником інтересів польської шляхти, вороже ставився до визвольної війни українського народу, але подані ним історичні факти мають певну цінність. Щоденник Машкевича уперше виданий у Лейпцигу польською мовою 1840 року у «Збірнику писемних пам’яток про стародавню Польщу» Оригінал щоденника не зберігся.

Самуель Зборовський – польський магнат, за вбивство засуджений 1574 року на довічне вигнання. Їздив до запорожців, обирався гетьманом, самовільно повернувся до країни, чинив змови супроти короля Стефана Баторія і канцлера Яна Замойського. 1584 року його схопили й відтяли голову у Кракові.

С. 108. Заклинаю тебе вухом Малхусовим… – Мається на увазі те місце у Євангелії від Івана, де говориться, що, намагаючись захистити Христа, Петро відтяв мечем вухо перво– священиковому рабові на ім’я Малхус.

С. 130. Польний гетъман – заступник головнокомандувача польського війська (коронного гетьмана), що призначався на час воєнного походу.

С. 151…. під командою Аюбомирсъкого… – Мовиться про Станіслава Любомирського (1583–1649), воєводу краківського, котрий 1621 року брав участь у битві під Хотином, а після смерті гетьмана Ходкевича командував військом.

С. 181. Еріх Лясота (1550–1616) – австрійський дипломат. У 1594 році відвідав Запорозьку Січ, автор «Дневника Эриха Ляссоты из Стеблау», у якому описав політичне життя і побут у Січі, класові суперечності між рядовими запорожцями і козацькою старшиною. Надрукований у книзі «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси», Киев, 1890.

С. 203. Гійом‑Левассер де Боплан (близько 1600–1673) – французький військовий інженер, автор записок про Україну. У 1630–1648 роках перебував на службі у польського уряду, будував фортеці в Україні, призначенням яких була оборона шляхетської Польщі від татарських нападів і зміцнення її влади над українським народом. Керував будівництвом замків у Бродах, Барі, Підгірцях, фортеці Кодак та ін. Повернувшись до Франції, склав «Опис України або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансільванії», виданий 1650 року в Руані, а потім перекладений англійською, німецькою, латинською, польською і російською (1832) мовами. Твір є цінним джерелом для вивчення історії, географії, культури, етнографії України. Боплан склав також карти України, для яких використав власні виміри.

С. 205. Самійло Величко (рік народження невідомий – близько 1728) – український козацько‑старшинський літописець. Народився на Полтавщині. Освіту здобув у Київській колегії. Служив канцеляристом у генерального писаря В. Кочубея, згодом у Генеральній військовій канцелярії. 1708 року усунутий із посади гетьманом І. Мазепою. Відтоді аж до смерті жив у маєтку Кочубеїв у с. Жуках під Полтавою. Автор «Летописи событий в Юго‑Западной России в XVII веке», що складається з чотирьох томів і поділяється на дві частини. У першій частині «Сказание о войне козацкой с поляками» описуються події до 1659 року. Джерелами її були українські літописи, поема польського шляхтича С. Твардовського, «Wojna domowa», записи польського хроніста С. Оскольського, твори німецького історика С. Пуфендорфа. У ній зустрічаються домисли, доповнення і запозичення з історії інших народів. Друга частина, що має назву «Повествование летописная с малороссийских и иных поведениях собранная и зде описанная», присвячена описові подій 1660–1700 і 1720–1723 років. Вона складена на підставі власних спостережень і свідчень сучасників‑очевидців. У ній великою мірою використано документи Генеральної військової канцелярії. Як історик Величко не досить критично ставився до використовуваних джерел. Цим пояснюються неточності й помилки в описі низки історичних подій. Проте загалом літопис є цінним історичним джерелом.

С. 206. Михайло Кричевський (рік народження невідомий – 1649) – київський полковник (1648–1649), сподвижник Богдана Хмельницького. Походив з української шляхти Брестського воєводства. Служив у польському війську, а з 1643 року обіймав посаду чигиринського полковника реєстрових козаків.

1647 року взяв на поруки заарештованого Хмельницького, врятувавши його від розправи, яку готували польсько‑шляхетські урядовці Чигиринського староства. На початку народно‑визвольної війни перейшов на. бік повсталого народу і був призначений полковником Київського полку. 1649 року йому, як досвідченому воєначальникові, було доручене командування селянсько‑козацьким військом, що обороняло північні кордони України. Об’єднані сили українських козаків і білоруських повстанців скували сили литовсько‑шляхетської армії, очолюваної князем Я. Радзивіллом. У бою з переважаючим військом литовської шляхти був тяжко поранений і попав у полон. Відмовившись видати ворогові воєнні плани Хмельницького, Кричевський заподіяв собі смерть.

С. 211…. бачив у ньому наступника Стефана Хмелецького… – Стефан Хмелецький (помер 1630 року) був одним із видатних воєначальників Речі Посполитої. Походив із небагатої шляхетської родини. Відзначився у походах проти Туреччини і Криму, брав участь у битвах під Цецорою і Хотином, у відбитті татарських набігів на Україну. Уславився як відчайдушний сміливець, тонкий тактик у сутичках із татарами, відзначався умінням ладити з козаками і тамтешнім населенням.

С. 225. Жовті Води – урочище біля витоків річки Жовтої (поблизу сучасного міста Жовті Води Дніпропетровської області), притоки Інгульця. Там відбулася битва між селянсько‑козацьким військом Богдана Хмельницького (його союзником був кримський хан) і польсько‑шляхетським військом на чолі із Стефаном Потоцьким (сином коронного гетьмана Миколая Потоцького) та рейментарем Яном Шембергом. У битві 5–6 травня 1648 року Богдан Хмельницький одержав першу перемогу у визвольній війні в урочищі Жовті Води.

С. 229. Стефан Чарнецький (1599–1665) – коронний гетьман шляхетської Польщі (1665). Походив зі шляхетської родини. Здобув військову освіту. У битві під Жовтими Водами був полонений козаками. Повернувшись із полону, брав участь у битвах проти селянсько‑козацьких військ під Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652). Навесні 1653 року польсько‑шляхетське військо, очолюване Чарнецьким, котрий вважався одним із найдосвідченіших воєначальників шляхетської Польщі, було розгромлене на Поділлі селянсько‑козацьким військом, очолюваним Іваном Богуном. Чарнецький брав також участь у війнах проти Швеції (1654–1656) і Трансільванії (1655–1658).

С. 318…. дав обітницю босоніж до Ченстохови піти… – У Ченстохові знаходиться кляштор паулінів на Ясній Горі (заснований у XIV столітті), де зберігається шанований віря– нами у Польщі образ Богоматері. Саме через це Ченстохова стала одним із найважливіших центрів католицького культу, місцем паломництва.

С. 389…. ми віддамо їх за королевича Карла… – Карл‑Фердинанд Ваза (1613–1655) був сином Сигізмунда III (1587–1632), єдинокровним братом Владислава IV (1632–1648) і рідним – Яна II Казимира (1648–1668), вроцлавським і плоцьким єпископом. Його кандидатуру підтримували магнати – прибічники негайного збройного придушення народного повстання в Україні.

С. 392…. на свято Божого Тіла… – Боже Тіло – католицьке свято, яке відзначається щороку 29 травня.

С. 399. Прийшли азовський і астраханський царки… – Азов із 1471 року був турецькою фортецею, спираючись на яку кримські й ногайські татари робили набіги на південноруські землі. Астраханське ханство – татарська феодальна держава, що існувала у Нижньому Поволжі й передкавказьких степах у XV–XVI століттях. 1556 року було остаточно приєднане до Росії.

С. 399…. орди ногайської… – Ногайська орда – татарське феодальне державне утворення, що виникло наприкінці XIV століття у Поволжі внаслідок розпаду Золотої Орди. Назва походить від імені воєначальника Ногая. Із XVI століття населення Ногайської орди у російських та українських писемних джерелах називалося «ногайцями», «ногаями» або «ногайськими татарами» Ногайські орди на теренах південноукраїнських степів входили до складу Кримського ханства. Ногайці брали участь в організовуваних кримськими ханами наскоках на російські й українські землі. Проти Ногайської орди вели запеклу оборонну і наступальну боротьбу запорозькі й донські козаки.

С. 404. Ян Рудавський (1617–1690) – історик, автор латинської «Історії Польщі від смерті Владислава IV до Оливського миру у дев’яти книгах» (вид. 1755 року).

С. 410…. під Кумейками і на Старці… – Кумейки (нині Черкаського району Черкаської області) – село, під яким 16 грудня 1637 року відбувся бій селянсько‑козацьких повстанських загонів із польсько‑шляхетським військом. Повстанців очолював гетьман нереєстрового козацтва Павло Михнович Павлюк (Бут), польське військо – польний гетьман Миколай Потоцький. Повстанці, попри мужність і героїзм, зазнали поразки. Павлюк був захоплений у полон і страчений 1638 року у Варшаві. Цього самого року під час повстання, очоленого Яцьком Острянином, після невдалого бою під Жовнином і відступу Острянина на Слобідську Україну повстанці у червні під проводом гетьмана Дмитра Гуні відступили до гирла Сули. Вони збудували поблизу річки Старця укріплений шанцями табір і упродовж червня‑липня відбивали атаки польсько‑шляхетських військ. Через великі втрати і голод обложені повстанці змушені були погодитися на капітуляцію, а Гуня із частиною козаків, прорвавши вороже оточення, відступив у межі Російської держави.

С. 436. Адам Кисіль (1580–1653) – український магнат, прихильник панування шляхетської Польщі в Україні, брацлавський і київський воєвода. Учасник придушення селянсько‑козацьких повстань першої половини XVII століття в Україні. Вороже ставився до Запорозької Січі, визвольної війни 1648–1654 років. Під час перемов польських комісарів із повстанцями у Переяславі (1649), Зборові (1649) та Білій Церкві (1651) прагнув відірвати козацтво від селянства.

С. 444. Про пана з Потока… – Рід Потоцьких дістав назву від села Поток під Краковом.

С. 445. Йоахим Єрлич (1598 – близько 1673) – польсько‑шляхетський хроніст XVII століття. Походженням український православний шляхтич із Волині. Був пов’язаний із великими польськими магнатами, які боролися проти посилення королівської влади. У період народно‑визвольної війни виступав на боці шляхетської Польщі. Брав участь у кривавих розправах шляхетських загонів над мирним українським і білоруським населенням. Складати хроніку почав 1648 року під час перебування у Києво‑Печерському монастирі, де ховався від повстанців. Його хроніка охоплює період від 1620 року до квітня 1673– го. Сповнений зненависті до повсталого українського селянства і козацтва, намагався усіляко очорнити антифеодальну боротьбу українського народу і перекрутив історичні події. Проте, поряд із тенденційно ворожими твердженнями, подає цікаві відомості про народно‑визвольну війну. Хроніку видано польською мовою 1853 року у Варшаві.

С. 451…. рейментарство віддано в інші руки… – Сеймом було призначено трьох рейментарів, про яких Хмельницький, маючи на увазі лінощі й великопанські манери коронного конюшого Домініка Заславського, академічну вченість коронного підчашого Миколая Остророга і юний вік коронного хорунжого Александра Конецпольського, глузливо казав: «Перина, латина, дитина».

С. 525. Нехай же від цього яструбця гідні батька дітлахи вродяться… – Яструбець – герб Скшетуського.

Євген Литвиненко

[1]Номінально (лат.).

[2]Тривогу (лат.).

[3]Допомогу (лат.).

[4]Заздрощі (лат.).

[5]Курсивом виділено українські слова, словосполучення, а також фрагменти пісень і дум, що подекуди зустрічаються у Сенкевича.

[6]Повторюю (лат.).

[7]Розумію (лат.).

[8]На місці (лат.).

[9]Хай живуть (лат.).

[10]Хай живе (лат.).

[11]Чотири статті польового суду: зґвалтування, підпал, розбій і напад збройною силою на чужий дім (лат.).

[12]Збройною силою (лат.).

[13]Кондемната – обвинувальний вирок за неприбуття на судовий розгляд.

[14]Не знаю (лат.).

[15]Змія (лат.).

[16]Готується (лат.).

[17]Повторюю (лат.).

[18]Серця (лат.).

[19]Воїнські настанови (лат.).

[20]Достеменно (лат.).

[21]Шанобливо (лат.).

[22]У скорботі (лат.).

[23]Я почну (лат.).

[24]Молодість (лат.).

[25]Помилку (лат.).

[26]Стая – давня міра довжини поля, дорівнює версті.

[27]У звинуваченні в державній зраді (лат.).

[28]Ринграф – пластинка з гербом або зображенням святого, яку носили рицарі на грудях.

[29]Мисюрка – кільчастий шолом.

[30]Маката – рід килимка на стіну.

[31]Тут і далі вірші переклав Леонід Тендюк.

[32]Пристосування (лат.).

[33]Солодкий спогад (лат.).

[34]Вустами (лат.).

[35]Рід людський (лат.).

[36]Час летить (лат.).

[37]Або мир, або війну! (лат.).

[38]Семен – козак на службі при дворі магната.

[39]Це слова Машкевича, котрий міг не знати про перебування на Січі Самуеля Зборовського (прим. автора).

[40]На вічну згадку (лат.).

[41]Край (лат.).

[42]Земна твердь (лат.).

[43]Себто (лат.).

[44]«Помилуй мене» (лат.).

[45]Юрби пастухів і всякої наволочі, перебіжчиків зі своїх племен (лат.).

[46]Викликати (лат.).

[47]Не перечу (лат.).

[48]Чудовисько (лат.).

[49]Згинь, сатано!» (грецьк.).

[50]Лютого (лат.).

[51]Тієї самої матері (лат.).

[52]Громадянська війна (лат.).

[53]Правий берег Дніпра називали руським, лівий – татарським (прим. автора).

[54]Залюбки (лат.).

[55]Таємниць (лат.).

[56]З усіма слободами, садибами й інвентарем (лат.).

[57]День гніву і тривоги (лат.).

[58]Задля громадського добра (лат.).

[59]За кубками (лат.).

[60]Живи і будь здоровий! (лат.).

[61]Гідності (лат.).

[62]Військовий чиновник на Запорожжі, який наглядав за мірами і вагами у крамницях, що знаходилися на так званому Крамному базарі в Січі (прим. автора).

[63]Запорожці під час своїх набігів не щадили нікого й нічого. До появи Хмельницького церков на Січі взагалі не було. Першу якраз і поставив Хмельницький; там нікого не питали про віру, і те, що розповідають про релігійність низових, байки (прим. автора).

[64]Про те, як радилися на Січі, описано у хроніці Еріха Лясоти, імператорського посла на Запорожжі в 1594 році (прим. автора).

[65]Терпеливість (лат.).

[66]Плід (лат.).

[67]Гнилі члени (лат.).

[68]Історичні слова Жолкевського (прим. автора).

[69]Усупереч поширеній сьогодні думці, Боплан стверджує, що запорозька піхота незмірно переважала кінноту. За Бопланом 200 поляків легко долали 2000 запорозької кавалерії, але зате 100 піших козаків могли довго тримати оборону проти 1000 поляків (прим. автора).

[70]Русинські джерела, наприклад Самійло Величко, оцінюють число коронних військ у 22000. Цифра ця безумовно неправильна (прим. автора).

[71]Отже (лат.).

[72]Висуванець (лат.).

[73]Добре! Дуже добре! (нім.).

[74]Пане отамане! (нім.).

[75]Вогонь! (нім.).

[76]Самійло Величко (прим. автора).

[77]Перший серед рівних (лат.).

[78]Полковницька козацька булава, що заміняла у козаків охоронну грамоту (прим. автора).

[79]Розум (лат.).

[80]Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім'я твоє, нехай прийде царство твоє, нехай буде воля твоя… (лат.).

[81]Нехай буде воля твоя! (лат.).

[82]Як на небі, так і на землі! (лат.).

[83]Печатка (лат.).

[84]Сеї ж миті (лат.).

[85]Під охороною (лат.).

[86]Гарнізон (лат.).

[87]Збройна сила, викрадення дівчини (лат.).

[88]Вето – забороняю (лат.).

[89]В Україні – безземельні селяни, що мешкали у чужому будинку.

[90]Заради дружби (лат.).

[91]Марення (лат.).

[92]Прощавай і на любов мою відповідай (лат.).

[93]Знак (лат.).

[94]Прихисток (лат.).

[95]У такий спосіб (лат.).

[96]Уникати (лат.).

[97]У який спосіб (лат.).

[98]Диспаритет (лат.).

[99]Стать (лат.).

[100]Заздрість (лат.).

[101]Забара (лат.).

[102]Чопове – податок зі спиртних напоїв.

[103]Самійло Велично. Писав Хмельницький до князя: «.. щоб тоді за те, що з гетьманами коронними сталося, він, князь Вишневецький, не ображався і гніву свого на нього, Хмельницького, класти не зволив» (прим. автора).

[104]О хитрий лис! (лат.).

[105]Образи (лат.).

[106]Старість (лат.).

[107]Мудрість (лат.).

[108]Голоси (лат.).

[109]Нюху (лат.).

[110]Окраса і щит (лат.).

[111]З обов'язку (лат.).

[112]День гніву і кари Божої (лат.).

[113]Безкоролів'я (лат.).

[114]«День гніву» (лат.).

[115]Слава королю Карлу! (лат.).

[116]«Тебе, Бога, хвалимо!» (лат.).

[117]12 червня під Білою Церквою про смерть короля іще не знали (прим. автора).

[118]Делія – підбитий хутром верхній одяг.

[119]Рудавський стверджує, що слова ці були сказані в Немирові (прим. автора).

[120]Зволікати небезпечно, зволікати небезпечно! (лат.).

[121]Втомлені (лат.).

[122]Привидів (лат.).

[123]Католицького монастиря.

[124]У цей час князь писав воєводі брацлавському серед іншого таке: «О, ліпше вмерти було, аніж дочекатися таких часів, які славу цих достойних народів так безсоромно знівечили і непоправної шкоди синам коронним завдали». А наприкінці листа стоїть приписка: «Якщо після розгрому кварцяного війська і взяття гетьманів у в'язницю Хмельницький задоволення дістане і при колишніх вольностях зостанеться зі своїми гультяями, я в цій вітчизні волію не жити, і краще нам умерти, аніж дати панувати над собою поганинам і гультяям». Книга пам'ятна, 28, 55 (прим. автора).

[125]Процитовані уривки взято із тогочасної пісні, записаної в «Літописі, або малій хроніці» Йоахима Єрлича. Видавець припускає, що пісню склав сам Єрлич, але нічим припущення свого не підкріплює. Хоча, з іншого боку, полонізми, вживані автором пісні, вказують на його національне походження (прим. автора).

[126]Я говорю латиною! (лат.).

[127]Літанія – католицька молитва.

[128]Втомився (лат.).

[129]Тріарії – старі доблесні солдати. Один із трьох підрозділів римського легіону (лат.).

[130]«Стій!» (нім.).

[131]Уперед! (нім.).

[132]«Кінь!» (нім.).

[133]

… Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі

І кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди

Наші й почути… Я починаю (лат.).

– Верґілій. Енеїда, кн. друга, 9‑11, 13 (переклад Михайла Білика).

[134]Таємниці (лат.).

[135]Стій! Стій! (неправ. нім.).

[136]Звичка – друга натура (лат.).

[137]Театр (лат.).

[138]Сподіваюся (лат.).

[139]Сльозами (лат.).

[140]Разом (лат.).

[141]Присягаюсь (лат.).

[142]У повному складі (лат.).

[143]Побачивши (лат.).

[144]Народжених законно (лат.).

[145]Вовк ненаситний! (лат.).

[146]Хворого й безоружного (лат.).

[147]Конвокація – скликання сейму в давній Польщі (у період безкоролів'я).

[148]Застянок – селище дрібнопомісної шляхти.

[149]Цілий світ (лат.).

[150]Тож радіймо (лат.).

[151]Мух (лат.).

[152]Від початку (лат.).

[153]Не мені, не мені, а імені Твоєму слава! (лат.).

[154]Найвищий закон (лат.).

[155]Мальвазія – сорт вина.

[156]Плодіться і множтеся! (лат.).

Дата добавления: 2015-06-04