Питання для самоперевірки. 2. Розкрити законодавчу базу соціального захисту Дітей вулиці

2. Розкрити законодавчу базу соціального захисту "Дітей вулиці"

3 Дати характеристику групи "дітей вулиці"

4 Розкрити причину появи такого соціального явища, як діти вулиці

5. Вчому полягають особливості технологій соціальної роботи з "дітьми

вулиці"

6. Чому наобхідно працювати з дітей, які пішли па вулицю

7. Назвати основні методи вуличної соціальної роботи

292 Соціальна робота

ГЛАВА 6.

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Реформи, що відбулися у вітчизняній системі освіти за останнє деся­тиліття, їх спрямованість па гуманістичні, особистіспо орієнтовані освітні технології змінили ставлення до учнів, які виявляють неординарні здібності. Зуявилися освітні заклади, навчальні й соціальні програми, громадські організації й фонди, що основною своєю метою вважають навчання й розвиток обдарованих дітей. Поступово в суспільній свідомості починає формуватися розуміння того, що перехід до віку иаукоемшіх технологій неможливий без збереження й примноження інтелектуального потенціалу країни з талановитими дітьми.

За умов реформування системи національної освіти, піднесення ролі творчої особистості в суспільстві значної актуальності набуває проблема розвитку обдарованих дітей. Перспективним вирішенням може стати орган­ізація такого педагогічного процесу, який започаткує методику пошуку й відбору обдарованих дітей та створить умови для розвитку їхніх при­родних творчих потенцій.

Зацікавленість суспільства цією проблемою досить широко відтворе­на у державній програмі "Обдаровані діти", у концепції становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості (1996 р.), у комплексній програмі пошуку, навчання й виховання обда­рованих дітей та молоді "Творча обдарованість" (1991р.).

Побудова національної системи освіти в Україні, її докорінне рефор­мування зумовлені необхідністю відтворення та розвитку інтелектуаль­ного, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки й культури на світовий рівень. У звуязку з цим особливої актуальності набуває проблема пошуку, розвитку, навчання й виховання обдарованої особистості.

1.Характеристика творчої обдарованості дитини

Філософські, методологічні й психологічні засади розвитку творчої обдарованості формуються па основі такої ієрархії понять:

— задатки — спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є ос­новою для розвитку здібностей;

Теоретичні основи соціальної роботи

— здібності — індивідуальні особливості, що за сприятливих умов
дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розвуя-

зати конкретні завдання;

— обдарованість — специфічне поєднання здібностей високого рівня,
а також інтересів і потреб особистості, яке дозволяє виконувати певну
діяльність на якісно вищому рівні, що відрізняється від умовного "се­
реднього рівня";

— творчо-обдарована дитина — це особистість, яка має яскраво
виражену спрямованість па здобуття наукових знань, генерування нових
іде» при розвуязаппі павчальпо-творчих і дослідницьких завдань, знає
історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє
значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового,
високу допитливість, особистішу установку па сприйняття оригінального,
незвичайного, вміє встановлювати причиново-наслідкові звуязки, робити
висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до су­
перечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію,
здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування;

— творча обдарованість — це наявність індивідуального творчого,
мотиваційного і соціального потенціалу, що дозволяє отримати високі
результати в одній (або більше) із зазначених сфер: інтелектуальній,
творчій, соціальній компетентності, художній, психологічній;

— талант — система якостей, особливостей, яка дозволить особис­
тості досягти визначних успіхів у здійсненні творчої діяльності оригі­
нальним способом;

У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі

компоненти:

1) біофізіологічиі, анатомо-фізіологічні задатки;

2) сеисорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною

чутливістю;

3) інтелектуальні й розумові здібності, що дозволяють оцінювати

нові ситуації й вирішувати нові проблеми;

4) емоційпо-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні
орієнтації та їхня штучна підтримка;

5) високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.
Більшість дослідників дитячої обдарованості пропонують певну син­
тетичну структуру творчої обдарованості, вміщуючи в ній:

1) демчгуючу роль пізнавальної мотивації;

2) дослідницьку творчу активність, що виявляється в нових підходах
до постановки й вирішення проблем;

294 Соціальна робота

3) можливості досягнення оригінальних рішень;

4) можливості прогнозування й передбачення;

5) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують ви­
сокі етичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компо­ненти особистіших якостей обдарованої дитини: 1.Психофізіологічні:

— наявність природних задатків до активного й цілісного світосп­рийняття;

— обумовлені природою потреби до розумової праці;

— розвиненість форм буттєвого сприйняття;

— прагнення до власної емоціпої незалежності (емапенпації), усві­
домлення власної природпо-соціальпої цінності.

2.Інтелектуальні здібності:

— пізнавальний інтерес;

— інформаційна ерудиція;

— високий рівень інтелектуального розвитку;

— нестандартність мислення;

— здатність до абстрагування;

— діалектичне бачення.

3.Творчий (креатпвиий) потенціал:

— ініціативність;

— цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;

— неордиііарпість підходів;

— інтенсивність розумової праці.
4.Світоглядні цінності:

— високий рівень свідомості й культури;

— іиіціативпо-активпа відповідальність;

— активність;

—високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й са­
моконтролю;

—розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, пол­
ітичні, екологічні, громадянські, організаційні, гуманістичні, родинні,
моральні, естетичні).

Основні функції обдарованості:

—максимальна пристосованість до світу;

—знаходження рішень у всіх випадках створення нових, непередба­
чених проблем, які вимагають саме творчого підходу.

Теоретичні основи соціальної роботи 295

Сьогодні більшість учених визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості — це завжди результат взаємодії спад­ковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередковано­го діяльністю дитини.

У постановці й вирішенні проблеми "обдаровані діти" існують дві протилежні точки зору: "Усі діти обдаровані" іі "обдаровані діти" зуст­річаються досить нечасто". Указана альтернатива знімається в межах такої позиції: потенційна обдарованість відносно численних видів діяль­ності властива багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демоист-' рує незначна частина дітей.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєво­го шляху особистості, слід ураховувати складність самої проблеми "об­дарована дитина". Обдарованість конкретної дитини — значною мірою умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі па те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або досить швидко зникнути.

Врахувати такі обставини особливо важливо при організації практич­ної роботи з обдарованими дітьми. Не слід вживати словосполучення "обдарована дитина" в плані констатації (грубої фіксації) статусу даної дитини. Це повуязано з тим, що досить очевидним є психологічний дра­матизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона — "обдарова­на", па наступних етапах раптом обуєктнвио втрачає ознаки своєї обда­рованості.

Виходячи з цього, у практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття "обдарована дитина" молена вживати поняття "ознаки обдарова­ності" дитини (або поняття "дитина з ознаками обдарованості").

Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які проявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час спостережень за її діями. Ознаки явної обдарованості зафіксовані у виз­наченні й змісті компонентів і повуязані з високим рівнем виконання діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини доцільно судити в єдності категорій "хочу" й "можу", тобто ознаки обдарованості охоплю­ють два аспекти поведінки обдарованої дитини — інструментальний, що характеризує ставлення дитини до дійсності й до своєї діяльності, а також мотиваційний.

296 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 297

Ознаки обдарованості:

І. Інструментальний аспект поведінки обдарованої дитини може бути окреслений таким ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності.

Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують ЇЇ особливу, якісно своєрідну продуктивність. При цьому виділяють три основних рівні успішної діяльності, кожен з яких повуязаиий зі специфічною стра­тегією ЇЇ здійснення: а)швидке засвоєння діяльності й висока успішність її виконання; б) використання й винайдення нових способів діяльності в умовах пошуку рішень у заданій ситуації; в) постановка нових цілей діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що приведе до нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень; г) багатство ідей, навіть фантастичних.

Для поведінки обдарованої дитини характерний останній рівень успі­шності: новаторство як вихід за межі вимог виконання завдання.

2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражаєть­
ся в схильності "все робити по-своєму" й повуязаного з властивою обда­
рованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація
способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет, що вив­
чається в системі, здатність бачити складне в простому, а в складному —
просте.

4. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швид­
кості й легкості навчання, так і в повільному темпі навчання, але з
наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

5. Яскраво виражена працелюбність.

II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути охарактеризований такими ознаками:

1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяль­
ності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т.ін.) або до
певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художиьо-ви-
разної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задо­
волення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер
діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заг­
либлення в ту чи іншу справу.

Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізиа-

вальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог

діяльності.

3. Переваги парадоксальної, суперечливої й невизначепої інформації,
неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад.

4. Висока критичність до результатів власної праці, схильність стави­
ти зверхважкі цілі, прагнення до досконалості.

Слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обо-вуязково повинна відповідати одночасно усім вище перерахованим озна­кам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути увагу вчителів, соціальних педагогів і мотивувати їх на ретельний і тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.

Питання для саморевірки

1. Чому проблема обдарованості дітей стала особливо важливою в

останні роки?

2. Проаналізувати компоненти дитячої обдарованості.

3. Які компоненти особистіших якостей обдарованої дитини?

4. Проаналізувати змістовий аспект ознак обдарованості.

5. У чому суть підходів до проблеми обдарованості?

6. Наскільки правомірним є вживання поняття "обдарована дитина"?
Чи не доцільніше називати талановитих дітей "навченими" дітьми?

2. Типологія обдарованості

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладе­ним в основу класифікації.

В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний ас­пект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виді­лення різних якісно своєрідних її видів у звуязку з специфікою психіч­них можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших

видах діяльності.

Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати

ступінь виражепості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі: 1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.

298 Сощлііьна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 299

2. Міра сформовапості обдарованості.

3. Форма прояву.

4. Широта прояву в різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку.

Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.

З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже склад­ним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні, емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки. По-друге, обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку й характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключ­но своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.

Внаслідок цього обдарованість виділяється за:

^ широтою прояву — загальна або спеціальна;

•/ типом передбачуваної діяльності — інтелектуальна, академічна, творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська (організаторська) й та ін.;

^ інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання — обдаро­вані, високообдаровапі, виключно або особливо обдаровані (таланти й вундеркінди);

^ виду прояву — явний і прихований той, що не проявився;

^ темпу психічного розвитку — обдаровані з нормальним темпом вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

^ вікові особливості прояву — стабільні або ті, що проходять (вікові);

^ особистіспим, тендерним (соціально-статевим) та іншими особли­востями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарова­них дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних, психомоторних, особистіших й інших сторін психіки; в іншу входять діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисипхро-нією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад, дитина з високорозвипутим інтелектом може відрізняться емоційного нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти. Ця особливість їхнього розвитку багато в чому зумовлює необхідність надання їм психологічної допомоги й підтримки.

Вирази "обдаровані учні", "видатні діти" — досить умовні. Тому термінами (стосовно розумової сфери школярів) означають учнів з до-

сить раннім розумовим підйомом, з яскравою виражепістю тих або інших спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різно­го наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характери­стики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереал­ізованими.

Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в прихованому стані й виявитися значно пізніше, що є запереченням нега­тивного прогнозу, якщо він зроблений.

Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше по-вуязана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. На­приклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольо­вано від пізнавальних потреб, емоційної включепості, здатності до регу­ляції своїх дій.

Крім того, вияви й прояви обдарованості нерозривно повуязаиі з розвитком психофізичної, вольової та інших сфер психіки людини.

Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдаро­ваність у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за інтенсивністю прояву, так і за мірою й характером взаємозв'язків між її структурними компонентами.

3. Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини

На відміну від "дорослої", яка є реальністю у створенні продукту або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах твор­чості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної спрямованості.

Специфічні особливості дитячої обдарованості:

1) вона є суто субуєктивпою діяльністю, продукт якої не мас сусп­
ільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу, отже,
самим процесом творчості;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто
дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяль­
ності, здебільшого — це музика, здібності до образотворчої діяльності,
художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) дитяча творчість — нелінійна й за своїм виявом має гетерохрон-
ний характер: одна дитина може мати на якомусь етапі свого розвитку

300 Соціальна робота

значні досягнення, а потім виявляється, що це мильна кулька", інша тривалий час носить свої здібності, які можуть яскраво проявитися в юнацькому або зрілому віці;

4) творчі здібності можуть співіснувати па рівні підсвідомості й
обуєктивпо бути незрозумілими для дорослих, тому творча дитина може
відчувати відразу до шкільного навчання з його стандартами й механіч­
ним заучуванням. У свою чергу, багатьом учителям просто незрозуміла
дитина, яка інколи навіть агресивно ставиться до школи;

5) прояв обдарованості повуязанни різними формами дисиихроиії:
між середовищем і особистістю дитини, між віком й індивідуальними
досягненнями, між моторикою й інтелектом;

6) обдаровані діти мають свої специфічні особливості на відміну від
"норми": це висока пізнавальна активність, особливий інтерес до читан­
ня, рання предметна спрямованість пізнавальної активності, високий рівень
сепсорики й памуяті, значна працездатність без втомлювання, високий
рівень домагань;

7) дитяча творчість характеризується наявністю потенціальної обда­
рованості, яка може маскуватися найрізноманітнішими відхиленнями у
поведінці, починаючи від повної зосередженості на цікавій діяльності до
проявів неврівноваженості у стосунках;

8) дитяча обдарованість піддається розвитку, тому рання її діагнос­
тика й створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною
реалізацією розвитку творчо обдарованої дитини.

Видатний дослідник обдарованості Н.С.Лейтес запропонував розріз­няти три категорії здібностей дітей за такими ознаками:

1) ранній вияв інтелекту;

2) яскравий вияв здібностей до окремих видів діяльності й пред­
метів;

3) потенціальні ознаки обдарованості.

Проблеми обдарованих дітей

Особистих проблем в обдарованих дітей зовсім не менше, ніж у їхніх звичайних од­нолітків, а іноді й більше. До проблем об­дарованих дітей можна віднести такі: 1. Неординарність, гнучкість і швидкість мислення, прекрасно роз­винуте мовлення, здібності організатора, висока чутливість, схильність до критичного ставлення до себе й оточуючих — це далеко пе повний перелік якостей обдарованих дітей.

Теоретичні основи соціальної роботи 301

З одного боку, ці якості допомагають обдарованій дитиш досягати високих результатів у сфері її обдарованості, з іншого — служать дже­релом конфліктів.

2. Агресивність обдарованих дітей. Часто обдаровану дитину про­
сто пе розуміють ні однолітки, ні педагоги, а іноді й батьки. Це веде до
складних переживань такої дитини, вона або закривається, замикається в
собі, намагаючись збагнути, чому її не розуміють, або, пе бажаючи мири­
тися з роллю вигнанця, вдається до різноманітних хитрощів, намагаю­
чись отримати соціальну підтримку. Якщо ж така тактика не приносить
бажаних результатів, дитина у відповідь на завданий їй біль прагне відпо­
вісти кривдникам тим же. У цьому випадку вона може використати всі
види агресивних реакцій: непряму, вербальну, фізичну.

3. Неприязнь до школи. Таке ставлення часто заявляється тому, що
навчальна програма є нудною, нецікавою для обдарованих дітей. Пору­
шення в поведінці обдарованих дітей можуть зуявитися тому, що на­
вчальний план пе відповідає їхнім здібностям.

4. Ігрові інтереси. Обдарованим дічям подобаються складні ігри й
нецікаві ті, якими захоплюються їхні однолітки, що мають середні здібності.
Унаслідок цього обдарована дитина виявляється в ізоляції, замикається

в собі.

5. Конформізм. Обдаровані діти, відхиляючи стандартні вимоги, не
схильні до конформізму, особливо, якщо ці стандарти йдуть всупереч
їхнім або здаються безглуздими.

6. Занурення у філософські проблеми. Для обдарованих дітей ха­
рактерним є замислюватися над такими явищами як смерть, потойбічне
життя, релігійні вірування й філософські проблеми, в значно більшому
ступені, ніж для середньої дитини.

7. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним
розвитком. Обдаровані діти часто віддають перевагу спілкуванню з дітьми
старшого віку. Через це їм часом важко стати лідерами, оскільки вони
уступають останнім у фізичному розвиткові.

8. Потяг до досконалості. Для обдарованих дітей характерна внут­
рішня потреба досконалості. Вони не заспокоюються, не досягнувши
вищого рівня.

9. Відчуття незадоволеності. Таке ставлення до самих себе повуя-
запо з характерним для обдарованих дітей прагненням досягти доскона­
лості в усьому, стати кращими, ніж вони є. Вони дуже критично став­
ляться до власних досягнень, часто незадоволепі ними, звідси — відчут­
тя власної неадекватності й низька самооцінка.

302 Соціальна робота

10. Нереалістичні цілі. Обдаровані діти часто ставлять перед собою
завищені цілі. Не маючи можливості досягти їх, вони починають пережи­
вати. З іншого боку, прагнення до досконалості й є тією рушійною
силою, яка веде до високих результатів.

11. Зверхчутливість. Оскільки обдаровані діти більш сприятливі до
сенсорних стимулів і краще розуміють відношення й звуязки, вони схильні
до критичного ставлення не лише до себе, але й до оточуючих. Обдаро­
вана дитина часто сприймає слова або иевербальні сигнали як вияв не­
прийняття себе оточуючими. У результаті така дитина вважається такою,
що відволікається, гіперактивіюю, оскільки постійно реагує на різного
роду подразники й стимули.

12. Потреба в увазі дорослих. Через природну допитливість і праг­нення до зростання обдаровані діти часто монополізують увагу вчителя, батьків та інших дорослих. Це викликає непорозуміння в стосунках з іншими дітьми, яких дратує постійна потреба такої уваги.

13. Нетерпимість. Обдаровані діти часто з недостатньою толерантн­істю ставляться до тих дітей, які знаходяться нижче від них за інтелек­туальним розвитком. Вони можуть відштовхувати оточуючих зауважен­нями, що виражають презирливість або нетерплячість.

Через вищезазначені проблеми обдаровані діти, за рішенням Все­світньої організації охорони здоровуя, входять до "групи ризику" поряд із розумово відсталими, малолітніми порушниками, дітьми алкоголіків. їм необхідні особливі умови для виховання; спеціальні індивідуальні навчальні програми; спеціально підготовлені вчителі; спеціальні школи.

Це повинні бути особливі школи, де знають і враховують особли­вості й проблеми обдарованої дитини. Для такої дитини повинні бути поставлені зверхзавдаппя, долаючи які, вона буде розвиватися у відпов­ідності зі своїми задатками й здібностями.

Питання для самоперевірки

1. Які критерії вияву видів дитячої обдарованості?

2. Дати характеристику типології обдарованих дітей.

3. У чому полягають відмінності дитячої обдарованості від дорос-

лої?

4. Які причини утруднюють реалізацію здібностей обдарованих дітей?

5. Охарактеризувати умови розвитку обдарованості школярів.

Теоретичні основи соціальної роботи 303

4. Соціально— педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками

Не підлягає сумніву, що ключовою фігурою у створенні освітнього й виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарова­ної дитини є педагог, у тому числі й соціальний педагог. У свою чергу це висуває особливі вимоги до його професійної й особистішої підго­товки. Тут уже недостатньо високої предметної підготовки, оскільки навчання починає набувати розвиваючого характеру. Підготовка педа­гога, крім предметної, повинна містити в собі:

— уявлення про те, що таке обдарованість і особливості розвитку
обдарованих дітей;

— розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність
від традиційних форм навчання й виховання;

— знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й
особистісіюго розвитку дітей;

— знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різнови­
ди (сімейне, молодшошкільне, середньошкільпе, старшошкільие, позашк­
ільне, додаткове й стихійне), хто є його субуєктами, які теми освітнього
середовища (догматична, творча та ін.), типи взаємодії між субуєктамн
(авторитарний, демократичний, гуманістичний та ін.);

— знання методів психологічного й дидактичного проектування на­
вчального процесу;

— уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії
між різними субуєктами освітнього середовища (з учнями наодинці й у
групі, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);

— уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію по відно­
шенню до того, що вчити, як учити, навіщо вчити.

Функції соціального педагога, що працює з обдарованими дітьми:

— виявлення, навчання й розвиток обдарованих дітей;

— психолого-педагогічний супровід і підтримка авторських й іннова­
ційних навчальних програм освітніх технологій, що застосовуються в
роботі з обдарованими дітьми;

— участь у проектуванні й реалізації освітнього середовища, яке
сприяє розкриттю творчих здібностей учнів;

— вивчення вікових та індивідуальних особливостей обдарованої
дитини;

— робота з сімуєю, з проблеми навчання п розвитку обдарованої
дитини;

304 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 305

— використання позашкільного освітнього середовища для навчання
й розвитку обдарованих дітей;

— проведення діагпостикии (розкриття причин появи тих або інших
соціальних або психологічних "перепон" розвитку обдарованої особис­
тості);

— прогнозування (передбачення можливих наслідків розвитку);

— розробка педагогічних рекомендацій, які сприяють оптимальному
навчанню й розвитку обдарованої дитини.

Методи вивчення соціальним педагогом творчої дитини

Здібності є якісною характеристикою кожної особистості. Високий рівень роз­витку здібностей слід вважати обдарова­ністю. Одночасно, обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей лю­дини, а ще й "своєрідний" сплав її особистісиих характеристик. У звуяз-ку зі складністю психологічної структури обдарованості необхідно при її діагностиці визначити не лише рівень розвитку конкретного виду здібно­стей, а й "віднайти" риси характеру, які сприяють творчим успіхам осо­бистості: її внутрішні установки, мотиви, стиль поведінки, специфіку спілкування.

При розробці діагностичних процедур необхідно визначити міру спря­мованості особистості на навчальну діяльність, готовність до самостійності, вольового напруження, досягнення успіху. Здібна дитина з яскраво ви­раженою спрямованістю па творчий підхід до улюбленої справи, як пра­вило, виявляє при цьому підвищений розумовий тонус. Труднощі "вимі­рювання" цього тонусу полягають у наявних відмінностях між дітьми за показниками їхньої рухової експресії, нервової витримки, темпу та рит­му мислительної діяльності. Діагностичні характеристики, що є різними у дітей, наочно ілюструють відмінності у процесі їхньої мислительиої діяльності та "стилю" працездатності. Усе це зобовуязує ретельно роз­робляти програми спостереження за процесом навчальної діяльності, за­лучати учнів до навчальних і творчих завдань.

При розробці програми спостереження за здібною дитиною необхід­но реєструвати такі показники її поведінки у пізнавальній діяльності, як:

1) наявність стійкої допитливості: дитина ставить багато запитань
різного рівня складності й уміє їх правильно формулювати;

2) систематичний прояв пізнавальної активності: оперативна готовність
до відповіді, дослідницька допитливість, прагнення до пошуку;

3) глибоке захоплення предметом пізнання та здатність до детально­
го аналізу його ознак і функцій;

4) володіння чималим запасом лексики і прояв високої мовленнєвої
продуктивності у спілкуванні.

У творчій діяльності здібних учнів має реєструватися наявність та­ких показників:

1) багато ідей, навіть фантастичних;

2) здатність запропонувати широкий спектр своїх варіантів розвуя-
запия певного завдання;

3) вміння психологічно перебудовуватися, коли заважають умови
або з'являються нові завдання;

4) схильність до винахідництва в ігрових та практичних ситуаціях, із
проявом нри цьому власного оригінального підходу.

Матеріали спостережень, які проводяться в різноманітних шкільних ситуаціях (а також у родинах) дозволяють зібрати дані для попередньої й більш точної характеристики учнів. Важливо при цьому зіставляти такого роду відомості. Однак спостереження далеко не завжди подають нам інформацію про внутрішнє спонукання та стан здібної дитини в процесі її діяльності. У цьому плані необхідно використовувати методи опитування самого у чия.

При складанні опитувальпих листів, анкет, іптервую необхідно отри­мати довідку про динамічні характеристики як у самої здібної дитини, так і в конкретного кола експертів (батьків, учителів, ровесників). Важ­ливо зафіксувати через відиовіді респондентів підвищену иотребу особи­стості в розумових діях, схильність до занять з високою мірою захопле­ності, міру прояву її інтелектуальних та творчих поривань, кмітливість та винахідливість.

Розробка шкільними психологами й соціальними педагогами методич­них процедур діагностики здібностей мають на меті встановлення конк­ретного спектру умов, що виливають па розвиток обдарованої особис­тості. У цьому плані слід зрозуміти думки самих дітей щодо тих умов, за яких їм "добре думається", "добре працюється": індивідуально або в колективі, а також місце, час, настрій, особливості переживань, якщо є конкретні перешкоди тощо. Крім того, необхідно "дізнаватись" про дум­ки батьків, учителів, ровесників — свідків їхньої пізнавальної актив­ності та продуктивної діяльності.

Опитувальпі листи можна підготувати з конкретного переліку тверд­жень, які розкривають характер дій батьків та вчителів і культивуються

Дата добавления: 2015-06-25